Структура методів навчання:

1. Прийом – складовий методу навчання який спрямовує учнів на розвиток часткових дидактичних завдань.

2. Дії – цілеспрямована діяльність яка характеризується усвідомленням результату і шляхів його досягнення

3. Операції – конкретні задачі що ведуть до досягнення основної цілі.

Метод як система включає в себе такі два взаємозв'язані елементи, як способи діяльності вчителя та способи діяльності учнів. Взаємозв'язок між ними полягає в тому, що певний спосіб діяльності вчителя викликає адекватну діяльність учня. Уявним результатом цієї ж обопільної діяльності виступають потенційні можливості досягнення поставлених цілей навчання. З огляду методу навчання як системи ці потенційні можливості і є її системною (емерджентною) властивістю, яка виступає в ролі п'ятого, завершального елемента цієї системи і володіє здатністю реляційного впливу на такі елементи, як способи діяльності вчителя і способи діяльності учня.

Однак така структура методу навчання випливає з функціональної площини його розгляду. У світлі ж предметної, або ж компонентно-структурної, площини у складі його прийнято виділяти прийоми, дії та операції. Прийоми - структурний компонент, який спрямовує учнів на вирішення часткових дидактичних завдань. Наприклад, використовуючи метод роботи з підручником, учитель нерідко застосовує такі прийоми, як: створення проблемної ситуації, складання планів на основі самостійного аналізу фрагментів тексту, пошуки учнями відповідей на поставлені вчителем запитання під час розгляду ілюстрацій, діаграм, графіків, таблиць тощо. Дії - складові прийомів. Операції - складові дій. У наведеному прикладі дією може вважатися розгляд учнями певної ілюстрації підручника у відповідь на пропозицію вчителя, операцією - пошуки зображеного на передньому чи задньому її плані.

2.Класики педагогіки про методи навчання.

 Методи навчання у дидактичній системі Я. Коменського. Наукова педагогіка намагається дійти до глибинної суті методу навчання і з´я­сувати всі його боки. Червоною ниткою ідея методу навчання про­ходить крізь всю педагогічну систему Я. Коменського. Щоб переко­натися у цьому, достатньо розкрити "Велику дидактику" і прочита­ти її повну назву: "Велика дидактика, або мистецтво вчити всіх і вчи­ти всьому, причому з надійним успіхом, так, щоб невдач ніяких не було" [9].

Питання "як учити?" цікавило Я. Коменського чи не найбільше. Говорячи про користь дидактики, він пише, якщо метод виховання (тут він має на увазі і навчання) доведений до безпомилкової правильності, то результат, на який завжди сподіваються, не може з Божою допомо­гою не настатити.

Серед положень, які великий педагог розвивав у розділах своєї праці і які мають пряме відношення до методу навчання, є такі:

"Точний порядок дня школи необхідно запозичити у природи".

"Загальні вимоги навчання й учіння, тобто як учити і учитися".

"Основи легкості навчання й учіння".

"Основи найкоротшого шляху навчання".

У розділі XVI Я. Коменський пише: "А хто не знає, що для посіву і насадження потрібнідеяке мистецтво і досвідченість... Звичайно, інко­ли невдача спіткає навіть досвідчених людей... однак мова йде зараз не про передбачуваність і випадковість, а про мистецтво попереджувати випадковість передбачуваністю"[9].

Великий педагог був твердо переконаний, що можна розробити такий метод навчання, який би не допускав випадковостей, або в уся­кому разі зводив би їх до мінімуму, тим самим він передбачив появу педагогічних технологій.

Далі він пише, що метод навчання повинен бути "зведений у нау­кову теорію", бо тільки за такого методу "мистецтво духовного насад­ження можна поставити на такі тверді основи навчання, щоб воно на­певне йшло вперед і не обманювало у своїх результатах".

Намагаючись відкрити універсальний метод навчання (виховання), він звертається до природи і, вважаючи людину частинкою природи, опирається на паралелізм природного і штучного. "Розглядаючи, як йдучи слідами природи, вдало наслідують її садівники, художники, ар­хітектори, ми легко побачимо, яким чином повинні наслідувати її й учителі юнацтва".

Метод, який Я. Коменський бачить як універсальний, можна було б назвати методом паралелізму природного і штучного. У наступних розділах, у своїх основоположеннях він розкриває всі його боки. Наве­демо деякі з них:

"Ніщо не починається несвоєчасно".

"Матеріал раніше форми".

"Матеріал робиться придатним для сприймання форми".

"Усе утворюється окремо, а не змішано".

"Спочатку внутрішнє".

"Спочатку загальне ".

"Усе поступово і ніяких стрибків".

"До закінчення справи не треба зупинятися". (Далі див. додаток 1, с. 382-386)

Даючи тлумачення кожному з цих основоположень, аналізуючи природу, він порівнює стан справ у школі і доходить цілком конкрет­них висновків. Як приклад наведемо перше з основоположень розділу XVI "Загальні вимоги навчання і учіння, тобто як вчити й учитися":

"Природа старанно пристосовується до слушного часу.... Отже, ми робимо висновок:

I. Освіту людини потрібно починати у весну життя.

II. Ранішній час для занять — найзручніший.

III. Усе, що підлягає вивченню, повинно бути розподілено відпов­ідно до ступенів віку так, щоб пропонувалося для вивчення тільки те, що доступне сприйманню у кожному віці".

У другому основоположенні: "Природа підготовлює собі матеріал, перш ніж починає надавати йому форму...". Звідси випливає, що для корінного виправлення методу необхідно:

II. Розвивати розум раніше за мову.

III. Ніякої мови не вивчати з граматики, а кожну мову потрібно вивчати із підходящих творів письменників.

IV. Реальним навчальним предметам віддавати перевагу перед формальними.

V. Прикладам віддавати перевагу перед правилами.

Звичайно, не всі його основоположення безпосередньо стосують­ся методу навчання, значна частина їх стосується методу організації навчання, але пошук відповіді на запитання "як?" домінує в усіх його міркуваннях і висновках.

Метод навчання — це система. Метод навчання — це шлях, яким здійснюється рух досвіду суб´єкта навчання, його розвиток. Цей шлях пов´язаний з діяльністю вчителя та діяльністю учнів з досягнення цілей навчання.

Метод навчання - складне педагогічне утворення, яке має систем­ний характер, тобто є системою. Виділимо його системні характерис­тики, а саме: що є елементами системи (кожна система є сукупністю елементів), що виконує роль системотвірних чинників (у кожній сис­темі діє їх декілька), яка її структура, як здійснюється характерна для даної системи взаємодія елементів, унаслідок чого у ній виникає сис­темна (емерджент) властивість, яка у свою чергу діє на всі атрибу­тивні ознаки системи (її морфологічні компоненти).

Щоб виділити ці характеристики системи "метод навчання", про­аналізуємо всі визначення методу навчання, які дали видатні педагоги, таті визначення, які зустрічаються в підручниках і посібниках з пе­дагогіки.

Класики наукової педагогіки про методи навчання. Певний внесок у розробку проблеми методів навчання зробили Й. Песталоцці, Й. Гербарт, А. Дістервег, вітчизняний класик наукової педагогіки К.Ушинський.

Й. Песталоцці (1746— 1827 рр.) одним із найважливіших засобів вихо­вання і розвитку людини вважав працю, яка розвиває не тільки фізичні сили, а й розум. Він стверджував, що розум людини розвивається в про­цесі роботи власної думки, а не через механічне засвоєння чужих думок. Усяке навчання повинно засновуватися на спостереженні і досліді, підніматися до висновків і узагальнень. Воно сприяє нагромадженню уч­нем на основі його чуттєвого досвіду запасу знань і розвиває його розу­мові здібності. Без застосування наочності як основи навчання не можна добитися правильних уявлень про навколишній світ, розвинути мислен­ня і мову. Ідея розвивального навчання, висунута Й. Песталоцці, вплину­ла на подальший розвиток передової педагогічної теорії і практики.

Можна таким чином виділити такі характерні особливості методу навчання у розумінні Й.Песталоцці: метод навчання забезпечує робо­ту власної думки учня; матеріалом для цієї роботи є спостереження і дослід; метод орієнтує не тільки на нагромадження певного запасу знань, а й на розвиток розумових здібностей [17].

Йоганн Фрідріх Гербарт (1716—1841 рр., народився у Німеччині) вважав навчання головним і основним засобом виховання. Він розріз­няв три види навчання: описове, аналітичне, синтетичне, серед яких описове має на меті виявити досвід дитини і доповнити його. Шляхом живої, образної розповіді вчитель розширює знання учнів.

Як і в усій педагогіці, у розв´язанні проблеми "як учити?" значне місце належить вітчизняному видатному педагогові Костянтину Дмит­ровичу Ушинському. За 47 років свого життя тільки третину він віддав педагогічній науці, але зробив так багато, як ніхто до нього з вітчизня­них учених-педагогів.

Як і Я. Коменський, К.Ушинський відстоював принцип природо-відповідності. Він вважав, що педагог повинен перш за все вчитися у природи і, аналізуючи дитяче життя, виводити правила для школи, а врахування психологічних особливостей дитини є найважливішою умовою правильної побудови навчальної роботи.

Особливо важливого значення він надавав осмисленому засвоєн­ню й активності в навчанні. На його тверде переконання, усяке пра­вильне учіння має йти від відомого і переходити до невідомого, а не навпаки. За такого методу учіння, як стверджував видатний педагог збуджується та самостійна робота мозку учня, яка становить єдино міцну основу всякого плідного уміння.

К. Ушинський виділяв два головних методи навчання: синтетич­ний та аналітичний. Крім того, велику цінність він убачав у таких мето­дах, як лабораторно-практична робота, усні і письмові вправи, робота над книгою та ін. Сократичний метод, на його думку, є "кращим спо­собом переведення механічних комбінацій у розмірковуванні для будь-якого віку й особливо для дитячого" [29 ]. "При сократичному методі, власне кажучи, не дається ніяких нових рядів і груп уявлень, а вже існу­ючі ряди і групи приводяться у нову мислительну систему," — писав він (там же).

Винятково великого значення К. Ушинський надавав розповіді. Правильне застосування цього методу, його ефективність зумовлена в першу чергу змістом розповіді, формою викладу, відповідністю викла­ду рівню розвитку і правильним чергуванням його з іншими методами.

Методи навчання у трактуванні авторів підручників з педагогі­ки. У "Дидактиці" за загальною редакцією Б.Єсіпова дається таке виз­начення методів навчання: "Методи навчання є способи роботи учи­теля і керованих ним учнів, за допомогою яких досягається засвоєння останніми знань, умінь і навичок, а також формування їхніх світогляду і розвитку"[2].

Таке саме визначення методам навчання дає проф. Є. Голант. Проф. П. Шимбирьов і проф. І. Огородников підкреслюють виховне значення методів навчання. Характеризуючи їх, вони виділяють ту; особливість, що методи навчання сприяють виробленню поглядів і і переконань і "відповідних їм навичок і звичок громадської поведінки учнів" [2].

І. Перовський стверджує: "Метод навчання є формою розвитку змісту навчання, яка відповідає найближчій дидактичній меті, яку і даний момент навчання ставить учитель перед собою і учнями"[2].

У "Педагогіці" І. Харламова дається таке означення: "Під метода-і ми навчання необхідно розуміти способи навчальної роботи учителя і організації навчально-пізнавальної діяльності учнів з розв´язані різноманітних дидактичних задач, спрямованих на оволодіння матеріалом, що вивчається"[30].

Ю. Бабанський пише: "Методом навчання називають спосіб рядкованої взаємозв´язаної діяльності викладача й учнів, діяльності, спрямованої на розв´язання завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання"[ 16].

І. Лернер підкреслює: "Будь-який метод навчання являє собою систему цілеспрямованих дій учителя, який організовує пізнавальну практичну діяльність учня, що забезпечує засвоєння ним змісту освіти і тим самим досягнення цілей навчання"[6 ].

Наведені вище визначення дають можливість виділити деякі харак­терні риси методів навчання. Як пише Б. Єсипов, методи навчання -це в першу чергу способи роботи учителя й учнів. Оскільки способи діяльності учителя й учнів різні, то очевидно, що Б. Єсипов під спосо­бами роботи розуміє щось єдине, яке включає способи діяльності учи­теля і способи діяльності учнів. Вираз "керованих ним учнів" наводить на думку, що це взаємозв´язана сукупність способів діяльності вчителя і зв´язаних з ними способів діяльності учнів. Далі підкреслюється, яке завдання вирішує ця взаємозв´язана сукупність: засвоєння знань, умінь, навичок, виховання і розвиток учнів.

В означенні І. Лернера наголос робиться нате, що методи навчання - це система цілеспрямованої дії вчителя, іншими словами, що вони є своєрідним інструментом у руках учителя, яким він при необхідності може скористатися. Що це той інструмент, за допомогою якого орган­ізується пізнавальна діяльність учня, і не просто діяльність, а та, яка забезпечує засвоєння змісту освіти і тим самим досягнення цілей на­вчання. У цьому контексті вираз "цілей навчання" уточнює поняття змісту освіти - йдеться про цілі навчання, пов´язані тільки зі змістом освіти.

У Ю. Бабанського метод навчання — категорія, яка не є ін­струментом впливу, вона стосується однаковою мірою як учителя, так і учня. Він пише, що метод навчання — це спосіб взаємозв´язаної діяль­ності вчителя й учнів, але це не просто спосіб діяльності, а спосіб впо­рядкованої діяльності. Вираз "впорядкованої" надає діяльності стату­су особливої організації цієї діяльності.

Глибоко і всебічно аналізує поняття "метод навчання" А. Алексюк [1 ]. Він перш за все наголошує, що поняття "виховання", "освіта", "на­вчання" не однопорядкові, тому не можна ставити їх в один ряд. По­няття "виховання" і "розвиток" ширші від понять "освіта" і "навчан­ня", які їм підпорядковані і вужчі за обсягом. "Освіта" і "навчання" — засоби виховання і розвитку особистості. Тому варто виділяти дві пари основних категорій. Методи навчання об´єднують взаємодію законо­мірностей діяльності вчителя і пізнавальної діяльності учнів.

Він має рацію, підкреслюючи, що методи навчання можна аналізу-ати з різних боків: з педагогічного, психологічного, фізіологічного, логічного, гносеологічного, історичного та ін. і відповідно описувати в термінології низки наук.

Методи навчання, на його думку, слід розглядати як категорію науки і як засіб практичної діяльності вчителя й учня. Саме тому суть методу навчання можна розкрити, аналізуючи співвідношення мети, за­собу і результату [ 1].

М.Данилов вважає, що "Логіка навчального процесу є сплав логі­ки навчального предмета і психології засвоєння учнями навчального матеріалу, що викладається" [4].

Мета, засіб і результат діяльності людини тісно взаємодіють і взає-мозумовлюють одне одного. Як стверджують філософи, мета завжди повинна з´єднатися із засобом реалізації, "перейти" в предмет діяль­ності. Щоб стати реальною, мета повинна з´єднатися з практичною діяльністю людини.

Жодний предмет сам по собі не здатний бути засобом для досяг­нення мети. Така здатність нав´язується йому ззовні, коли людина ви­користовує цей предмет стосовно мети діяльності як інструмент діяль­ності.

За А. Алексюком, методи навчання, як і будь-яке явище, мають зовнішній і внутрішній боки. Зовнішній, або формальний, бік методів навчання становлять: словесно-слухова форма навчання, різні форми застосування наочності, практичні роботи учнів як важлива форма об­міну інформацією з учителем; найрізноманітніші зовнішні способи, до яких вдається вчитель — методи навчання як мистецтво особистості вчителя; організація керування навчально-пізнавальною діяльністю учнів і контроль знань, самокерування і самоконтроль з боку школярів.