1. Історичні форми кримінального процесу
Історична форма кримінального процесу — це форма організації процесу, що обумовлює джерело руху кримінальної справи та основи процесуального статусу її учасників.
Критерії, що впливають на форму кримінального процесу;
— державно-політичний режим (саме ним визначається ступінь свободи особи);
— рівень правової культури у суспільстві;
— ступінь зрілості суспільства.
Зазвичай, у теорії кримінального процесу йдеться про три його історичних форми, які іноді в літературі називають ідеальними типами (В. В. Вандишев, В. П. Нажимов) або моделями (О. В. Смірнов).
^ 1. Інквізиційний (розшуковий, слідчий, слідчо-розшуковий) кримінальний процес має такі основні ознаки:
• застосування переважно, а то і винятково, імперативного методу правового регулювання кримінально-процесуальних відносин;
• функції обвинувачення, захисту і вирішення кримінальної справи зосереджено в одному державному органі;
• суд має право досліджувати кримінальну справу повно і всебічно, незважаючи на межі, визначені обвинувачем щодо осіб і вчинених ними діянь ("принцип неподільності обвинувачення", що випливає із завдання суду з'ясувати істину);
• суду належить право змінювати обвинувачення в значних межах;
• джерелом руху процесу є воля держави (веління закону);
• поняття обвинувачення замінюють приводи до порушення кримінальної справи;
• замість оскарження судових рішень існує ревізійний порядок їх перегляду;
• всі учасники процесу зобов'язуються прагнути встановити матеріальну істину;
• обвинувачений є не суб'єктом, а об'єктом дослідження;
• самостійних сторін немає, тож немає і потреби у змагальності процесу (процес не є судовим спором, перетворюється на безособове дослідження);
• обвинувачений має певні права, однак їх реалізація цілком залежить від державних органів, які ведуть процес;
• доказування перебуває в зародковому стані або діє система формальних доказів;
• визнання обвинуваченим своєї вини — "цариця доказів";
• до обвинуваченого застосовують тортури, підслідне затримання;
• таємність провадження;
• фіксується у письмовій формі,
2. Змагальний процес поділяють на два види. Обвинувальний процес, для якого притаманними є:
• наявність кримінальне-правового спору;
• наявність сторін із різними за змістом інтересами;
• залежність вироку суду від змагання сторін.
Змагання сторін є формальним, оскільки істину встановлюють не за допомогою доказів, а шляхом ордалій (випробування отрутою, вогнем тощо), судового поєдинку або поручительства.
Обвинувальний процес був за часів раннього європейського Середньовіччя і класичного феодалізму.
Позовний змагальний процес має два підвиди:
1) приватно-позовний, в якому передбачено:
• пред'явлення обвинувачення приватною особою;
• формальну рівність сторін, що полягає в однакових стартових можливостях;
• розподіл тягаря доказування між сторонами;
• збирання стороною обвинувачення тільки обвинувальних, а стороною захисту — тільки виправдувальних доказів;
• пасивність суду в доказуванні;
• закінчення процесу u разі визнання обвинуваченим (відповідачем) вини (презумпція істинності визнання).
Приватно-позовний процес існував в античних республіках Греції і Риму. В сучасному українському процесі він виявляється у справах приватного обвинувачення (див. лекцію 3 — принцип публічності);
2) публічно-позовний процес, що має такі ознаки:
• здійснення функції обвинувачення постійно діючим державним органом (прокуратурою, поліцією тощо), який керується не власним розсудом, а службовим обов'язком (ex officio);
• активність публічного позивача — обвинувача;
• диспозитивність у розпорядженні предметом позову, тобто обвинуваченням;
• надання процесуальної допомоги потерпілому, а іноді й заміна його в процесі (домінування публічних інтересів над приватними);
• рівноправність сторін протягом всього періоду провадження у справі.
Публічно-позовний процес існував у Росії за Статутом кримінального судочинства 1864 р. Елементи такого виду змагальної форми процесу впроваджують нині й в Україні.
У змагальному процесі зміст та обсяг обвинувачення визначає обвинувач. Суд розглядає справу не повно і всебічно, а тільки у визначеному обвинувачем обсязі. Це так званий "принцип подільності обвинувачення".
Питання про те, яка із історичних форм кримінального процесу виникла першою, до цього часу однозначно не вирішено.
3. Змішаний (слідчо-судовий, континентальний) кримінальний процес.
У жодній із сучасних держав кримінальний процес у "чистій" Історичний формі (інквізиційна, змагальна) не існує. Інквізиційні елементи "змішуються" а різних пропорціях зі змагальними, що дає підставу назвати його процесом змішаної форми.
В юридичній літературі розрізняють два види змішаного кримінального процесу:
1. Процес, в якому досудове (попереднє) розслідування побудовано суто па інквізиційних, а судові стадії — на змагальних засадах. Основні риси:
• в досудовому провадженні не допускається захисник;
• обвинувачений та інші учасники мають змогу ознайомитися з матеріалами кримінальної справи тільки по завершенні досудового розслідування;
• заборонено судове оскарження учасниками досудового розслідування дій і рішень органів і посадових осіб, які ведуть процес.
2. Процес, у досудовому провадженні якого є елементи змагальності, а саме:
• допускається захисник (із моменту ознайомлення з матеріалами закінченої розслідуванням кримінальної справи або пред'явлення обвинувачення, або затримання, або порушення кримінальної справи щодо особи);
• заінтересованим учасникам досудового розслідування за їх клопотанням ще до закінчення розслідування може бути надано певні матеріали (наприклад, ті, якими обґрунтовується затримання чи пред'явлення обвинувачення);
• всім учасниками досудового розслідування надано право на оскарження до суду дій і рішень органів досудового розслідування.
Саме така форма кримінального процесу діє тепер в Україні.