- •Національна академія прокуратури україни
- •Проблеми кримінальної відповідальності
- •1.1.2. Класифікація кримінальних правопорушень
- •1.1.3. Проблемні аспекти виокремлення в законодавстві України кримінального проступку
- •1.2. Проблемні аспекти кримінально-правової характеристики модифікованих кримінальних правопорушень
- •1.2.1. Незакінчене кримінальне правопорушення, що тягне за собою кримінальну відповідальність, та правова природа добровільної відмови від доведення його до кінця
- •1.2.2. Співучасть у кримінальному правопорушенні та причетність до його вчинення
- •1.2.3. Множинність кримінальних правопорушень та її форми
- •1.3. Місце кримінальної відповідальності в механізмі протидії кримінальним правопорушенням
- •1.3.1. Загальна характеристика механізму протидії кримінальним правопорушенням (загально-соціальна та спеціальна протидія)
- •1.3.2. Кримінальна відповідальність – головний засіб спеціальної протидії злочинності
- •Рекомендована література для самостійної роботи:
- •2.1.2. Позитивна та ретроспективна кримінальна відповідальність
- •2.1.3. Зміст кримінальної відповідальності та її співвідношення з іншими кримінально-правовими заходами
- •2.1.4. Проблема визначення початку й закінчення (темпоральні межі) кримінальної відповідальності
- •2.2. Форма кримінальної відповідальності
- •2.2.1. Дискусійні аспекти поняття форми кримінальної відповідальності
- •2.2.2. Перспективи вдосконалення форм кримінальної відповідальності в контексті реформування кримінальної юстиції в Україні
- •2.3. Підстави й умови настання кримінальної відповідальності
- •2.3.1. Філософське та кримінально-правове обґрунтування підстави настання кримінальної відповідальності
- •2.3.2. Склад злочину та його кримінально-правове значення
- •2.3.3. Умови настання кримінальної відповідальності
- •2.4. Механізм застосування кримінальної відповідальності та роль прокуратури в його реалізації
- •2.4.1. Притягнення особи до кримінальної відповідальності та роль прокуратури у його здійсненні
- •2.4.2. Покладання кримінальної відповідальності та роль прокуратури у його здійсненні
- •2.4.3. Реалізація кримінальної відповідальності та роль прокуратури у її здійсненні
- •3.1.2. Проблема визначення мети покарання
- •3.2. Система покарань за кк України
- •3.2.1. Проблемні аспекти визначення та побудови системи покарань
- •3.2.2. Проблемні аспекти визначення основних і додаткових покарань та перспективи їх законодавчої оптимізації
- •3.3. Загальні засади призначення покарання
- •3.3.1. Теоретико-прикладні проблеми загальних засад призначення покарання
- •3.3.2. Принципи призначення покарання
- •3.3.3. Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання
- •3.4. Особливості окремих випадків призначення покарання
- •3.4.1. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті
- •3.4.2. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом
- •3.4.3. Призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання
- •3.4.4. Призначення покарання за сукупністю злочинів
- •3.4.5. Призначення покарання за сукупністю вироків
- •3.5. Корегування призначеного покарання
- •3.5.1. Кримінально-правова природа та види корегування призначеного покарання
- •3.5.2. Заміна покарання більш м’яким
- •3.5.3. Пом’якшення призначеного покарання
- •Розділ 4 звільнення від покарання та його відбування
- •4.1. Загальна характеристика звільнення від покарання
- •4.1.1. Поняття та кримінально-правова природа звільнення від покарання
- •4.1.2. Види звільнення від покарання та юридичний склад його здійснення
- •4.2. Характеристика окремих видів звільнення від покарання
- •4.2.1. Звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 кк України)
- •4.2.2. Звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74 кк України)
- •4.2.3. Звільнення від покарання за хворобою (ч. 2 ст. 84 кк України)
- •4.3. Звільнення від відбування покарання
- •4.3.1. Поняття, кримінально-правова природа та перспективи оптимізації законодавчого визначення звільнення від відбування покарання
- •4.3.2. Юридичний склад звільнення від відбування покарання та його види
- •4.4. Характеристика окремих видів звільнення від відбування покарання
- •4.4.1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
- •4.4.2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
- •4.4.3. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
- •4.4.4. Умовно-дострокове звільнення від відбування призначеного покарання
- •4.4.5. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років
- •4.4.6. Звільнення від відбування покарання через хворобу
- •4.4.7. Звільнення від відбування покарання на підставі актів амністії та помилування
- •5.1.2. Класифікація проявів звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності
- •5.2. Проблемні аспекти кримінально-правової характеристики окремих видів звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності
- •5.2.1. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям
- •5.2.2. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням учасників кримінально-правового конфлікту
- •5.2.3. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки
- •5.2.4. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки
- •5.2.5. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності
- •5.3. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності в контексті ідеї відновного правосуддя та проблемні аспекти прокурорської діяльності у цій сфері
- •Куц Віталій Миколайович Проблеми кримінальної відповідальності
Розділ 4 звільнення від покарання та його відбування
Намагання реалізувати в Україні ідеї гуманізації та диференціації кримінальної відповідальності знайшли відображення в появі нових кримінально-правових інститутів звільнення від покарання та від його відбування, а також відповідного розділу в Загальній частині КК України 2001 року (Розділ ХІІ), який фактично передбачає альтернативні покаранню форми кримінальної відповідальності – звільнення від покарання та звільнення від його відбування. За висновками фахівців, нині сукупний обсяг застосування зазначених альтернативних покаранню засобів кримінально-правового впливу в судовій практиці України помітно перевищує обсяг застосування передбачених у ст. 51 КК України видів покарань. Лише один вид таких засобів – звільнення від відбування покарання з випробуванням – застосовується щодо майже 60 відсотків осіб, засуджених судами України. До того ж, і політика держави у сфері протидії злочинності все більше орієнтується на гнучке поєднання покарання та інших засобів кримінально-правового впливу, що не є покаранням, з перевагою на користь останніх.
Як вже зазначалося, зміст Розділу ХІІ КК України дає підстави для висновку, що в ньому, окрім звільнення від покарання та його відбування, йдеться ще й про такі відносно самостійні явища, як заміна покарання та його пом’якшення, тобто про корегування покарання. В результаті цей розділ КК України виявився найнедосконалішим з усіх інших. Зрозуміти прагнення законодавця, висловлені в ньому, майже неможливо. Тут «переплелися» не лише звільнення від покарання та звільнення від відбування призначеного покарання, а й те, що до них взагалі не має жодного стосунку. Та це не головна вада цього розділу. Найгірше те, що законодавець чітко не розмежував звільнення від покарання (відмова від визначення покарання в обвинувальному вироку) і звільнення від відбування призначеного покарання (відмова від виконання покарання, визначеного в обвинувальному вироку суду).
Невирішеним залишається це питання і в теорії кримінального права, що, своєю чергою, позначилося на якості викладу відповідного матеріалу в офіційній літературі – науково-практичних коментарях КК України та підручниках. Спробуємо розібратись у ситуації, що склалася.
4.1. Загальна характеристика звільнення від покарання
4.1.1. Поняття та кримінально-правова природа звільнення від покарання
Під звільненням від покарання в літературі (за аналогією зі звільненням від кримінальної відповідальності) переважно розуміється відмова держави від застосування покарання до особи, яку обвинувальним вироком суду було визнано винною у вчиненні злочину. Таке теоретичне визначення є занадто широким і неточним, що й створює можливість для «переплетіння» в професійній свідомості двох самостійних форм кримінальної відповідальності: звільнення від покарання та звільнення від відбування призначеного покарання. Термін «застосування», використаний у цьому визначенні, охоплює обидві форми кримінальної відповідальності. Відмова суду від визначення в обвинувальному вироку виду і меж покарання є відмовою від застосування судом покарання; відмова суду від виконання визначеного ним же в обвинувальному вироку покарання також є відмовою від його застосування. Отже, термін «застосування» є об’єднувальним для обох зазначених форм кримінальної відповідальності, а не розмежувальним, яким він мав би бути.
На наше переконання, більш точним визначенням явища, відображеного в чинному законодавстві поняттям «звільнення від покарання», було б наступне – це відмова суду від визначення виду і міри покарання в обвинувальному вироку, яким особа засуджується за вчинення злочину. При цьому слід мати на увазі, що визначення «звільнення» через «відмову» є вимушеним. Насправді воно є некоректним, оскільки, як відомо, відмовитися можна від чогось поки що неіснуючого, потенційного, а звільнитися – від чогось реального. Удавання звільнення відмовою від застосування покарання обумовлене невдалим визначенням цього кримінально-правового явища в законі. Законодавець мав на увазі відмову від покарання, а назвав це явище звільненням від покарання. Зазначену недолугість бажано усунути, назвавши речі своїми іменами. Але сьогодні ми користуємось законом в існуючому його виді, тож вимушені під звільненням від покарання розуміти відмову від його визначення в обвинувальному вироку суду.
Звільнення від покарання у зазначеному розумінні його кримінально-правової природи має важливе значення в протидії злочинності, оскільки достатньо часто досягнення цілей кримінально-правового реагування як основної форми спеціальної протидії злочинності можливе без обмеження чи позбавлення особи, засудженої за вчинення злочину, певних прав чи можливостей. Тобто призначення покарання, і тим більше його відбування, в деяких випадках є неефективним, таким, що шкодить процесам ресоціалізації особи, яка вчинила нетяжкий злочин.
Звільнення від покарання (відмова від його визначення в обвинувальному вироку суду) – є там, де суд, постановивши обвинувальний вирок, у самому вироку зазначає, що покарання особі не призначається, тобто суд постановляє обвинувальний вирок без покарання. Проти цього більшість сучасних вітчизняних правників заперечує, вважаючи, що постановити обвинувальний вирок без визначення в ньому покарання неможливо, оскільки це не відповідало б вимогам ч. 2 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (КПК України). Дійсно, через брак відповідної чіткості формулювання положень зазначеної тут норми, обумовлений також неналежною якістю Розділу ХІІ КК України, виникає сумнів стосовно того, чи можливо винести обвинувальний вирок без покарання. На моє переконання, заперечення можливості винесення обвинувального вироку без покарання щонайменше не відповідає положенням матеріального права, закріпленим, зокрема, в ч. 3 ст. 88 КК України, якою прямо визнається наявність у кримінальному праві осіб, «засуджених за вироком суду без призначення покарання». Виникає запитання: звідки беруться такі особи? Відповідь можлива лише одна – в результаті так званого звільнення від покарання, передбаченого у статтях Розділу ХІІ КК України. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 74 КК України особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Звільнена від покарання особа у цій нормі означає суб’єкта, стосовно якого судом постановлено обвинувальний вирок без визначення в ньому покарання. Але остаточно сумніви щодо цього розвіюються після ознайомлення з ч. 1 ст. 377 КПК України, якою допускається можливість ухвалення обвинувального вироку без покарання.
Звільнення від покарання законодавець відмежовує від звільнення від кримінальної відповідальності. Відповідно до чинного КК України звільненою від покарання може бути лише така особа, яку суд обвинувальним вироком визнав винною у вчиненні злочину, тобто засудив її поведінку та й саму цю особу. Тому ч. 1 ст. 74 КК України розпочинається словами: «Звільнення засудженого (курсив мій. – В.К.) від покарання...».
А звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється без засудження особи, тобто без винесення судом обвинувального вироку і процесуально оформлюється постановою (ухвалою) суду про закриття провадження у справі у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Крім того, звільнення особи від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання мають різні правові підстави, передбачені у відповідних статтях Розділів IX та XII Загальної частини КК України. Нарешті особа, яка за вчинення злочину була звільнена від кримінальної відповідальності, в усіх випадках визнається такою, яка не має судимості. Особа ж, яка звільняється від покарання, визнається такою, що зазнала судимості, щоправда після звільнення вона визнається несудимою, стосовно чого також виникають певні сумніви. Дійсно, хіба може засуджена вироком суду особа бути при цьому несудимою? Логічно було б вважати таку особу судимою хоча б один рік після її засудження.