1.1.2. Класифікація кримінальних правопорушень

Розподіл кримінальних правопорушень на види, як і будь-яка інша класифікація явищ, може вважатися науковою лише за умови, що здійснюється вона за якимось одним критерієм. Теоретичний інтерес та практичне значення має розподіл кримінальних правопорушень на види за таким критерієм, як наявність чи відсутність можливості застосування за їх вчинення кримінальної відповідальності. За цим критерієм всі кримінальні правопорушення розподіляються на два види: 1) ті, що тягнуть за собою кримінальну відповідальність; 2) ті, що не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. У свою чергу кожен із видів можна розподілити на підвиди.

До числа кримінальних правопорушень першого виду (ті, що тягнуть кримінальну відповідальність) сьогодні можна зараховувати лише злочини, але в перспективі сюди можуть бути віднесені кримінальні проступки.

Другий вид кримінальних правопорушень (ті, що не можуть тягнути кримінальну відповідальність) репрезентують такі суспільно небезпечні діяння, як ексцеси неосудних та малолітніх, які не є суб’єктами злочину чи проступку, суспільно небезпечне діяння, що не заслуговує кримінальної відповідальності, в результаті чого особа звільняється від притягнення до неї (сьогодні це так зване звільнення від кримінальної відповідальності), а також суспільно небезпечні діяння, що не заслуговують кримінальної відповідальності через добровільну відмову від доведення їх до кінця, в результаті чого така відповідальність виключається.

Запропонована класифікація перш за все має пізнавальне значення. Вона спрощує процес вивчення цієї частини кримінально-правової теорії, оскільки надає більш повну картину об’єкта пізнання. Не позбавлена така класифікація й практичного сенсу, в тому числі кримінально-правового значення. Віднесення правопорушення до того чи іншого виду визначатиме можливість чи неможливість застосування щодо його суб’єкта відповідної форми кримінально-правового реагування. Також це може вплинути на кримінально-правову кваліфікацію правопорушення, на вид кримінально-правового реагування, на його вчинення, а якщо таким буде обрано кримінальну відповідальність, − і на міру покарання чи кримінально-правового стягнення.

З огляду на назву та зміст навчального посібника, що підпорядкований змісту спецкурсу, який він забезпечує, в ньому досліджуються лише кримінальні правопорушення, за які може наставати кримінальна відповідальність. Найперше – це злочини. Крім того, з огляду на законопроекти щодо запровадження в Україні кримінальних проступків, до числа таких правопорушень, можливо, будуть віднесені й такі проступки.

1.1.3. Проблемні аспекти виокремлення в законодавстві України кримінального проступку

Реалізовуючи ідею виокремлення поряд із злочином і такої форми кримінального правопорушення як кримінальний проступок, постало кілька проблемних питань, зокрема, чи конституційним є таке виокремлення, за якими критеріями визначати коло таких проступків, як оформити виокремлення проступків у законодавстві з погляду юридичної техніки, чи встановлювати відповідальність за готування та замах на вчинення проступку, які санкції ввести за їх вчинення тощо.

Стосовно першого думки фахівців розділилися. Одні з них вважають, що виокремлення кримінального проступку є неконституційним через те, що в тексті Основного Закону про нього не йдеться, а згадується лише злочин. На думку інших, з якою варто погодитися, відсутність поняття кримінального проступку в тексті Конституції не може бути перепоною для запровадження цього виду правопорушення до національного кримінального права.

Сьогодні існує кілька варіантів і критеріїв визначення кола таких проступків. Одні фахівці вважають, що до числа проступків слід віднести лише певну частину злочинів і певну частину адміністративно-правових деліктів. Тобто проступком визнати виключно діяння фізичних осіб. Але існує й інша позиція, згідно з якою до числа проступків доцільно зарахувати і прояви деструктивної поведінки юридичних осіб, оскільки злочину вони об’єктивно вчинити не можуть, а кримінальну відповідальність юридичних осіб час запроваджувати з огляду на світові тенденції та міжнародно-правові зобов’язання України.

Нині точиться дискусія щодо того, які з числа нинішніх злочинів слід віднести до числа проступків. Основні позиції учасників дискусії такі: 1) визнати проступками лише злочини, що максимально караються громадськими роботами; 2) до числа проступків віднести лише злочини, що максимально караються арештом; 3) визнати проступками всі злочини невеликої тяжкості та деякі злочини середньої тяжкості; 4) проступками вважати всі злочини невеликої тяжкості та більшість злочинів середньої тяжкості. Істину, як завжди, треба шукати посередині. В даному випадку вона співпадає із злочинами невеликої тяжкості. Саме їх доцільно перевести в розряд проступків, знизивши максимальні санкції за їх вчинення до арешту та доповнивши адміністративними деліктами, що вимагають змагального процесу визнання винуватим та судового розгляду справи. Узагальнюючим критерієм відмежування проступку від злочину має бути обсяг спричиненої ними шкоди або загроза її спричинення. Обов’язкова ознака злочину – істотна шкода або загроза її спричинення; проступку – неістотна. Саме така шкода характеризує нинішні злочини невеликої тяжкості, тому їх доцільно «перемістити» до корпусу кримінальних проступків. Запропонований критерій розмежування визначається оціночними поняттями, але хіба мало їх в інших сферах кримінально-правового регулювання? І взагалі, хіба без таких понять можна обійтися, відображаючи реальність в текстах законів? Питання риторичні… Якби це було можливим, напевне, людство цим би вже скористалося.

Визнання кримінальних проступків в Україні обумовить потребу перегляду існуючої класифікації злочинів. Логічною з огляду на зазначене була б така їх класифікація: 1) нетяжкі злочини; 2) тяжкі злочини; 3) особливо тяжкі злочини. Нетяжкими при цьому доцільно визнати нинішні злочини середньої тяжкості. Решта існуючої класифікації залишається незмінною.

Поряд із озвученими вище постало ще одне проблемне питання: «Як правильно «оформити» виокремлення в законі кримінальних проступків?». З цього приводу висловлено щонайменше три основні позиції. Відповідно до першої з них доцільним є прийняття окремого кодексу кримінальних проступків. Дехто вважає кращим виходом із ситуації, що склалася, не самостійний кодекс, а окремий розділ у чинному КК України, присвячений кримінальним проступкам, наприклад, «Спеціальна частина» КК України. Противники зазначених підходів до вирішення цієї техніко-юридичної проблеми пропонують «розпорошити» кримінальні проступки за відповідними статтями чинного КК України. Це відбудеться, якщо про кримінальний проступок йтиметься лише в Загальній частині Кримінального кодексу (його поняття, ознаки, види тощо) і правозастосувач сам буде обирати проступки з числа кримінальних правопорушень, передбачених Особливою частиною Кримінального кодексу. Недоліком цієї моделі є те, що не відомо, які делікти з числа адміністративних можна буде вважати кримінальними проступками. Вибір варіанта кримінально-правового закріплення нового виду кримінальних проступків залишається за законодавцем.