322

Національна академія прокуратури україни

Кафедра кримінального права

В.М. Куц

Проблеми кримінальної відповідальності

Навчальний посібник

Київ – 2013

УДК 343.2

ББК 67.9(4Укр.)308

К 95

Рекомендовано до друку Навчально-методичною радою

Національної академії прокуратури України

(протокол від 9 липня 2013 року № 54)

Рецензенти:

Литвак О.М. – член-кореспондент Національної академії правових наук України, державний радник юстиції України, доктор юридичних наук, професор (Національна академія прокуратури України);

Савченко А.В. – доктор юридичних наук, професор (Національна академія внутрішніх справ).

Куц В.М.

Проблеми кримінальної відповідальності: навч. посіб. / В.М. Куц. – К.: Національна академія прокуратури України, 2013 – ... с.

ISBN

У посібнику висвітлено основні сучасні проблеми кримінальної відповідальності в Україні та деякі аспекти прокурорської діяльності, пов’язані з її застосуванням. Цей навчальний посібник може бути корисним магістрантам Національної академії прокуратури України, програмою підготовки яких передбачено відповідний спецкурс, магістрантам інших навчальних закладів, а також науково-педагогічним працівникам, які досліджують кримінально-правову проблематику.

УДК

ББК

ISBN ______________

© Куц В.М., 2013;

© Національна академія прокуратури України, 2013

ЗМІСТ

ВСТУП 9

РОЗДІЛ І 13

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МЕХАНІЗМІ ПРОТИДІЇ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ 13

1.1. Кримінальне правопорушення та його види 13

1.1.1. Поняття і зміст кримінального правопорушення 13

1.1.2. Класифікація кримінальних правопорушень 18

1.1.3. Проблемні аспекти виокремлення в законодавстві України кримінального проступку 20

1.2. Проблемні аспекти кримінально-правової характеристики модифікованих кримінальних правопорушень 22

1.2.1. Незакінчене кримінальне правопорушення, що тягне за собою кримінальну відповідальність, та правова природа добровільної відмови від доведення його до кінця 22

1.2.2. Співучасть у кримінальному правопорушенні та причетність до його вчинення 25

1.2.3. Множинність кримінальних правопорушень та її форми 47

1.3. Місце кримінальної відповідальності в механізмі протидії кримінальним правопорушенням 75

1.3.1. Загальна характеристика механізму протидії кримінальним правопорушенням (загально-соціальна та спеціальна протидія) 75

1.3.2. Кримінальна відповідальність – головний засіб спеціальної протидії злочинності 84

РОЗДІЛ 2 91

ЗМІСТ ТА ФОРМА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ПІДСТАВА Й УМОВИ ЇЇ НАСТАННЯ ТА МЕХАНІЗМ ЗАСТОСУВАННЯ 91

2.1. Проблемні аспекти правової характеристики кримінальної відповідальності 91

2.1.1. Проблемні питання доктринального та законодавчого визначення кримінальної відповідальності 91

2.1.2. Позитивна та ретроспективна кримінальна відповідальність 95

2.1.3. Зміст кримінальної відповідальності та її співвідношення з іншими кримінально-правовими заходами 97

2.1.4. Проблема визначення початку й закінчення (темпоральні межі) кримінальної відповідальності 103

2.2. Форма кримінальної відповідальності 104

2.2.1. Дискусійні аспекти поняття форми кримінальної відповідальності 104

2.2.2. Перспективи вдосконалення форм кримінальної відповідальності в контексті реформування кримінальної юстиції в Україні 108

2.3. Підстави й умови настання кримінальної відповідальності 111

2.3.1. Філософське та кримінально-правове обґрунтування підстави настання кримінальної відповідальності 111

2.3.2. Склад злочину та його кримінально-правове значення 112

2.3.3. Умови настання кримінальної відповідальності 129

2.4. Механізм застосування кримінальної відповідальності та роль прокуратури в його реалізації 131

2.4.1. Притягнення особи до кримінальної відповідальності та роль прокуратури у його здійсненні 131

2.4.2. Покладання кримінальної відповідальності та роль прокуратури у його здійсненні 132

2.4.3. Реалізація кримінальної відповідальності та роль прокуратури у її здійсненні 133

РОЗДІЛ 3 138

ПОКАРАННЯ ЯК ФОРМА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ЙОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА КОРЕГУВАННЯ 138

3.1. Проблемні аспекти кримінально-правової характеристики покарання 138

3.1.1. Правова природа покарання та проблема визначення його 138

сутності та змісту 138

3.1.2. Проблема визначення мети покарання 147

3.2. Система покарань за КК України 161

3.2.1. Проблемні аспекти визначення та побудови системи покарань 161

3.2.2. Проблемні аспекти визначення основних і додаткових покарань та перспективи їх законодавчої оптимізації 174

3.3. Загальні засади призначення покарання 182

3.3.1. Теоретико-прикладні проблеми загальних засад призначення покарання 182

3.3.2. Принципи призначення покарання 187

3.3.3. Обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання 192

3.4. Особливості окремих випадків призначення покарання 198

3.4.1. Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті 198

3.4.2. Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом 207

3.4.3. Призначення покарання за наявності обставин, що пом’якшують покарання 211

3.4.4. Призначення покарання за сукупністю злочинів 218

3.4.5. Призначення покарання за сукупністю вироків 225

3.5. Корегування призначеного покарання 231

3.5.1. Кримінально-правова природа та види корегування призначеного покарання 231

3.5.2. Заміна покарання більш м’яким 235

3.5.3. Пом’якшення призначеного покарання 241

РОЗДІЛ 4 245

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ 245

4.1. Загальна характеристика звільнення від покарання 246

4.1.1. Поняття та кримінально-правова природа звільнення від покарання 246

4.1.2. Види звільнення від покарання та юридичний склад його здійснення 249

4.2. Характеристика окремих видів звільнення від покарання 253

4.2.1. Звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК України) 253

4.2.2. Звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74 КК України) 255

4.2.3. Звільнення від покарання за хворобою (ч. 2 ст. 84 КК України) 256

4.3. Звільнення від відбування покарання 258

4.3.1. Поняття, кримінально-правова природа та перспективи оптимізації законодавчого визначення звільнення від відбування покарання 258

4.3.2. Юридичний склад звільнення від відбування покарання та його види 259

4.4. Характеристика окремих видів звільнення від відбування покарання 262

4.4.1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням 262

4.4.2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років 269

4.4.3. Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку 270

4.4.4. Умовно-дострокове звільнення від відбування призначеного покарання 273

4.4.5. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років 276

4.4.6. Звільнення від відбування покарання через хворобу 279

4.4.7. Звільнення від відбування покарання на підставі актів амністії та помилування 283

РОЗДІЛ 5 287

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ 287

5.1. Проблемні аспекти загальної кримінально-правової характеристики звільнення від кримінальної відповідальності 287

5.1.1. Поняття та правова природа звільнення від кримінальної відповідальності 287

5.1.2. Класифікація проявів звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності 291

5.2. Проблемні аспекти кримінально-правової характеристики окремих видів звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності 293

5.2.1. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям 293

5.2.2. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням учасників кримінально-правового конфлікту 295

5.2.3. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з передачею особи на поруки 305

5.2.4. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку із зміною обстановки 307

5.2.5. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності 310

5.3. Звільнення від притягнення до кримінальної відповідальності в контексті ідеї відновного правосуддя та проблемні аспекти прокурорської діяльності у цій сфері 315

ВСТУП

Одна з найважливіших функцій держави – протидія кримінальним правопорушенням. Зміст такої протидії складають загально-соціальні та спеціальні засоби запобігання кримінальним правопорушенням і правового реагування на факти їх вчинення. Сфера застосування загально-соціальних заходів такої протидії називається загальною протидією кримінальним правопорушенням, а використання спеціальних правових та кримінологічних засобів впливу на суб’єктів їх вчинення є спеціальною протидією.

Вирішальна роль у спеціальній протидії кримінальним правопорушенням належить кримінально-правовому реагуванню на їх вчинення, найбільш поширеною формою якого є кримінальна відповідальність. Деякі інші заходи такого реагування, що перебувають за межами кримінальної відповідальності, зокрема, звільнення від кримінальної відповідальності, примусові засоби виховного та медичного характеру, що застосовуються до неосудних та осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, спеціальна конфіскація тощо застосовуються у виняткових випадках, тому поки що відіграють другорядну роль у процесі реагування на вчинення кримінальних правопорушень. Тож кримінальну відповідальність можна вважати головним засобом спеціальної протидії кримінальним правопорушенням.

Цілком слушно кримінальна відповідальність визнається й головним методом кримінально-правового регулювання відповідних правовідносин. З огляду на це серед сучасних проблем кримінального права, особливо практичного спрямування, переважають проблемні аспекти саме кримінальної відповідальності. До традиційних, «вічних» її проблем останнім часом приєдналися й нові для України проблемні теми, зокрема, щодо підстав та форм відповідальності за кримінальні проступки, щодо встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб, щодо кримінально-правової природи звільнення від покарання та корегування призначеного покарання, щодо співвідношення звільнення від кримінальної відповідальності та відмови від її застосування тощо. Це пояснює, чому переважна більшість матеріалу, викладеного в посібнику, стосується проблематики, безпосередньо пов’язаної саме з кримінальною відповідальністю.

Але не менш важливими як у теоретичному, так і в практичному сенсі є проблемні аспекти кримінально-правової характеристики кримінального правопорушення, адже склад такого правопорушення, якщо воно проявляється у виді злочину, і є підставою настання кримінальної відповідальності. Донедавна поняттям «кримінальне правопорушення» в теорії кримінального права та практиці протидії злочинності майже не користувалися. Його повністю заміняли поняття «злочин», «суспільно-небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України» (КК України) тощо. На офіційному рівні поняття «кримінальне правопорушення» почало вживатися з часу затвердження Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311/2008 Концепції реформування кримінальної юстиції України. Крім іншого, у цьому документі визначено дві форми кримінального правопорушення: злочин та кримінальний проступок, що обумовлює необхідність вирішення на доктринальному та практичному рівнях проблеми визначення кримінального проступку, його кримінально-правового складу, класифікації проступків, засобів реагування на їх вчинення та їх законодавчого визначення тощо. Використовується поняття кримінального правопорушення і в новому Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК України).

Кримінальне правопорушення розглядається в посібнику не лише з традиційних теоретичних позицій як суспільно небезпечне діяння, заборонене законом про кримінальну відповідальність, а також як конфлікт, що проявляється у протиправному спричиненні одним із його учасників суттєвої шкоди іншому або створенні загрози спричинення такої шкоди, правовим наслідком чого є кримінальна відповідальність або інші засоби кримінально-правового реагування. Такий підхід до вирішення проблеми відповідає сучасним уявленням про правопорушення та закладає підвалини для пошуку більш ефективних соціально-правових засобів реагування на їх вчинення, а також вдосконалення існуючих, зокрема, кримінальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність у посібнику трактується як засудження особи обвинувальним вироком суду за вчинення нею кримінального правопорушення із обмеженням чи позбавленням її певних можливостей або без такого обмеження (позбавлення). Її зміст утворюють: обов’язкова ознака – засудження суб’єкта за вчинення правопорушення, та факультативна – позбавлення або обмеження його можливостей, яке, зазвичай, зводиться до покарання.

Визначення змісту кримінальної відповідальності дає можливість встановлення співвідношення між нею та іншими засобами кримінально-правового реагування, такими як звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до певних категорій осіб, спеціальна конфіскація тощо. Це співвідношення характеризується тим, що вони, по-перше, є видами певного роду, а саме: державно-правового реагування на вчинення кримінального правопорушення; по-друге, співвідносяться як суміжні, а не тотожні явища; по-третє, співвідносяться як частини цілого.

Останнім часом у світі набуває поширення так зване відновне правосуддя як альтернатива традиційному каральному правосуддю. Воно ґрунтується на примиренні учасників кримінально-правового конфлікту, що зумовлює в окремих випадках звільнення від притягнення та від застосування кримінальної відповідальності. Запровадження такого правосуддя вимагає нових підходів до здійснення традиційних прокурорських функцій та відповідних змін професійної правосвідомості прокурорів.

Мета посібника – інформаційне забезпечення однойменного спеціального курсу, який є складовою процесу підготовки магістрів у Національній академії прокуратури України. У ньому висвітлюється широке коло проблем кримінальної відповідальності в Україні, розв’язуючи які, магістранти поглиблять знання у цій сфері, а також це сприятиме напрацюванню ними практичних професійних умінь і навичок.

Глибокі знання теорії кримінального права, вміння застосувати на практиці відповідні положення закону про кримінальну відповідальність є необхідною складовою професіограми прокурора. Кваліфікований прокурор повинен розуміти природу кримінально-правових явищ, особливо таких, як кримінальне правопорушення та кримінальна відповідальність як основний засіб кримінально-правового реагування на факти вчинення таких правопорушень.

У посібнику відображено сучасний стан проблематики, що стосується інституту кримінальної відповідальності. Його зміст переважно відповідає тематичному плану спецкурсу. Виняток становить лише тема спецкурсу «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх», яку не відображено у цьому посібнику через те, що їй присвячено самостійне однойменне видання, підготовлене на кафедрі кримінального права Академії.

Перелік рекомендованих джерел інформації в цьому посібнику не наводиться з огляду на те, що такі переліки містяться у відповідному навчально-методичному комплексі.

РОЗДІЛ І

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МЕХАНІЗМІ ПРОТИДІЇ КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ

1.1. Кримінальне правопорушення та його види

1.1.1. Поняття і зміст кримінального правопорушення

З’ясування сутності та змісту кримінального правопорушення ґрунтується на загальнотеоретичному його розумінні. Це – винне порушення суб’єктом визначеної нормою права заборони або невиконання покладеного на нього обов’язку. Іншими словами, – вчинок протиправного характеру, яким спричиняється шкода певним цінностям або створюється небезпека її спричинення.

З розвитком вчення про конфлікти та їх розв’язання – конфліктології – правопорушення починає розглядатися як конфлікт між суб’єктами правовідносин, який держава часто без належних на те підстав «присвоює» собі та врегульовує шляхом покарання одного з його учасників. Сприйняття правопорушення не як одностороннього вчинку, а як двостороннього конфлікту потребує переосмислення засобів його розв’язання, адже прямолінійне присвоєння чужого конфлікту та покарання одного з його учасників зарекомендувало себе неефективним методом регулювання кримінальних правовідносин. Цей метод не забезпечує соціального миру в суспільстві. З огляду на зазначене, більш ефективним методом врегулювання кримінально-правових конфліктів все ширше визнається примирення їх учасників.

Отже, постає запитання: кримінальне правопорушення – це суспільно небезпечне протиправне діяння чи діяння, що спричинило конфлікт? На наш погляд, і те й інше одночасно. Кримінальне правопорушення – досить складне соціально-психологічне та правове явище, що не піддається однозначному визначенню. Пропоную таку його дефініцію: кримінальне правопорушення – це протиправне діяння, що спричинило конфлікт з приводу завдання одним із його учасників суттєвої шкоди іншому або створення загрози настання такої шкоди, правовим наслідком якого є передбачені законом заходи кримінально-правового характеру.

Це визначення, по-перше, переносить акцент з конфлікту правопорушника із законом на його конфлікт з потерпілим, а відтак зосереджує увагу на інтересах потерпілого, а не держави; по-друге, наголошує, що кримінальна відповідальність, і тим більше – покарання, не виступає єдиним засобом його врегулювання.

З такого визначення можна виокремити основні ознаки кримінального правопорушення:

1) наявність конфлікту між суб’єктами у зв’язку із спричиненням одним із них іншому суттєвої шкоди або створення реальної загрози настання такої шкоди;

2) наявність кримінально-правового наслідку вчинення діяння у виді кримінальної відповідальності або іншого засобу кримінально-правового реагування (відмови від її застосування, примусових засобів медичного або виховного характеру тощо).

В загальнотеоретичних визначеннях правопорушення виокремлюється і така його ознака, як вина у вчиненні протизаконного діяння. З цим важко погодитися щонайменше з двох наступних міркувань:

1) з огляду на те, що передумовою вини є осудність, останню також логічно називати ознакою правопорушення, чого з невідомих причин в літературі з загальної теорії права не робиться;

2) кримінальному законодавству України відомі непоодинокі конфлікти, що виникають на ґрунті спричинення шкоди особами, які не досягли віку настання кримінальної відповідальності або неосудними, тобто вчинення діяння без вини, але зазначені діяння, перебуваючи у сфері предмета кримінального права, є кримінальними правопорушеннями.

Включення до числа ознак правопорушення вини можна пояснити дотриманням принципу невідворотності відповідальності за правопорушення. Але зазначений принцип вже вичерпав себе і разом із принципом невідворотності покарання відійшов в історію юриспруденції. Нині у законодавстві України сповідується принцип невідворотності кримінально-правового реагування на вчинене правопорушення.

Як і будь-яке інше явище, кримінальне правопорушення має форми свого існування, що дає можливість поділити ці правопорушення на відповідні види. Донедавна проблеми розподілу кримінальних правопорушень не існувало, оскільки єдиною їх формою визнавався злочин. Всі інші діяння, передбачені у кримінальному законодавстві, не розглядалися як кримінальні правопорушення мабуть і через існуючий загальнотеоретичний підхід до вирішення цієї проблеми.

Насправді ж, з огляду на визначені вище ознаки кримінального правопорушення, які відповідають чинному кримінальному законодавству, кримінальними правопорушеннями слід вважати не лише злочини, а й так звані ексцеси малолітніх та неосудних, а також суспільно небезпечні діяння, які не «заслуговують» кримінальної відповідальності, тож законодавець надає можливість відмовитися від її застосування. На жаль, законодавче визначення останнього способу реагування на вчинення кримінального правопорушення як «звільнення від відповідальності» не можна визнати коректним, оскільки воно не точно відображає сутність та зміст такого реагування. Звільнитися, як відомо, можна лише від того, що вже настало. В зазначеній ситуації відповідальність ще не настала, тож і звільняти поки що немає від чого, тому застосовується відмова від кримінальної відповідальності.

Вказане вище привертає особливу увагу зокрема й тому, що існують обґрунтовані сумніви стосовно доцільності віднесення діяння, на яке держава реагує відмовою від застосування кримінальної відповідальності, до числа злочинів. Переважна більшість криміналістів переконана, що це також злочин, забуваючи при цьому, що в такій ситуації відсутні деякі ознаки злочину, зокрема його караність. Крім того, не варто забувати, що винуватим у вчиненні злочину суб’єкт визнається лише обвинувальним вироком суду. При звільненні від притягнення до кримінальної відповідальності вирок не виноситься взагалі. Отже, в умовах передбаченої законом обов’язкової відмови від застосування кримінальної відповідальності злочин трансформується в іншу форму кримінального правопорушення, яка може претендувати на самостійний його різновид.

Не однаково в теорії та на практиці визначається й сутність незакінченого суспільно-небезпечного діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, стосовно якого мала місце добровільна відмова від його доведення до кінця. Одні вважають таке діяння незакінченим злочином, а ненастання відповідальності за його вчинення – звільненням від кримінальної відповідальності; інші ж вважають, що таке діяння взагалі не є злочином, а тому й кримінальна відповідальність за його вчинення виключається. Більш обґрунтованою вважається друга позиція. По-перше, в такому незакінченому діянні бракує ознаки його караності, тому вже через це воно не може визнаватися злочином. По-друге, законодавче визначення кримінально-правових наслідків такого діяння (ч. 2 ст. 17 КК України) схиляє дослідника до того, що це – обставина, яка виключає злочинність діяння, тобто свідчить, що воно не є злочином.

З прийняттям у 2008 році Концепції реформування кримінальної юстиції офіційно визнано за необхідне впровадження ще однієї форми кримінального правопорушення – кримінального проступку. Серед фахівців не існує єдиної думки щодо зазначеного рішення. Є чимало супротивників запровадження нової форми кримінального правопорушення. На наш погляд, глобалізація як об’єктивний процес, що охопив планету, навряд чи збереже вітчизняне кримінальне законодавство в недоторканному стані, на що сподіваються консервативно налаштовані фахівці, посилаючись на традиції, особливості національного цивілізаційного поступу та інші обставини. Відомо, що в багатьох успішних європейських державах поряд із злочином виокремлюються й інші кримінальні правопорушення з різними їх назвами (кримінальний проступок, карний проступок), що забезпечує більш глибоку, ніж та, що існує нині в Україні, диференціацію кримінальної відповідальності, а відтак і справедливість антикримінального судочинства.

Крім того, визнання кримінального проступку в Україні надає їй історичного шансу безболісно вирішити проблему кримінальної відповідальності юридичних осіб, яка до цього часу не знаходила свого вирішення. Для цього доведеться переглянути усталений підхід не лише до форм кримінального правопорушення, а й до форм кримінальної відповідальності. З визнанням кримінальних проступків різновидом кримінального правопорушення доцільно запровадити ще одну форму такої відповідальності – кримінально-правове стягнення. Сприйняття цієї ідеї, по-перше, гармонізувало б кількість форм кримінального правопорушення з кількістю форм відповідальності за їх вчинення: за злочин наставала б відповідальність у формі покарання, а за кримінальний проступок – у формі кримінально-правового стягнення. По-друге, такому стягненню можна було б піддавати не лише фізичних, а й юридичних осіб, оскільки покарання – це виключно персоніфікована форма кримінальної відповідальності. Історична та психолого-правова природа покарання така, що колективне його застосування сприймається сьогодні як відвертий анахронізм та порушення прав людини. Натомість кримінально-правове стягнення як форма кримінальної відповідальності не потребує дотримання віками усталених принципів та засад його реалізації. Застосування кримінального стягнення до колективних утворень, якими є юридичні особи, не сприймалося б як прояв відсталості юридичного мислення, а навпаки, свідчило б про прогресивність правової системи, яка його запровадила.

Таким чином, визнання кримінального проступку видом кримінального правопорушення, за яке кримінальна відповідальність може наставати не у формі покарання, а у формі кримінально-правового стягнення, призначення якого не вимагає дотримання жорстких правил, а здійснюється за пом’якшеною у порівнянні з призначенням покарання процедурою, цілком можливе та доцільне.

Незважаючи на певний спротив, визнання в Україні доцільності доповнення видів кримінальних правопорушень кримінальним проступком поступово, як і все нове, пробиває собі дорогу до практичного впровадження. Вагомим результатом цього поступу є проголошення кримінального проступку різновидом кримінального правопорушення у новому Кримінальному процесуальному кодексі України.