Тема 2. Закони, закономірності та принципи менеджменту 79

₈₀ Г.В. Осовська, О.А. Осовський. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Функціональний поділ праці в організації розкриває сутність і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях менеджменту. Виділен- ня в управлінні окремих функцій – об’єктивний процес, породжува- ний складністю виробництва і процесів управління організацією. Функції управління як результат поділу і спеціалізації праці мене- джера не залежать від організаційних форм управління. Зміст функ- цій управління пов’язаний зі змістом виробництва, визначається ним і відповідає йому. Зміст самого виробництва завжди конкрет- ний. Однак сутність функцій управління організацією залиша- ється незмінною за різних видів виробництва конкретних продук- тів. Функції, в яких розкривається сутність управління, універса- льні, тобто вони описують будь-який процес управління організа- цією. Зміст видів діяльності (спеціалізація праці) у кожній функції конкретний і визначається змістом виробництва. Функціональний вид діяльності наповнюється конкретним змістом у залежності від специфіки об’єкта управління. При цьому сутність функції управ- ління залишається однаковою (загальною) і не залежить від спе- цифіки об’єкта управління. У цьому виявляється інваріантість і конкретність функцій управління.

Функції управління – особливий спеціалізований вид діяльності, що відображає напрямок здійснення цілеспрямованого впливу на відносини людей у процесі виробництва і самого управління. У цьому змісті функції управління утворюють функціональні обла- сті діяльності.

Саме функції, віднесені до функціональних областей, відпові- дають на запитання, хто що робить чи повинен робити в системі управління у процесі досягнення загальної мети. Функції управ- ління є сполучною категорією з іншими важливими категоріями науки управління. Будучи об’єктивною основою будь-яких проце- сів управління, володіючи інваріантістю до будь-яких організацій, функція виявляє свій вплив у всій управлінській діяльності і від- биває загальні стійкі відносини людей у виробництві. Застосуван- ня більшості категорій управління передбачає ув’язування їх з функціями управління.

Кожна функція управління організацією відбиває який-небудь конкретний вид управлінської діяльності, але в той же час вони об’єктивно взаємообумовлені єдиним процесом управління і тому повинні розглядатися у взаємозв’язку.

Закон зовнішнього доповнення.

Суть даного закону можна сформулювати в такий спосіб. Будь-яка організація повинна мати потенціал, який здатний ком- пенсувати наслідки, обумовлені різного роду зовнішніми збурю- ваннями, вплив яких на організацію не може бути завчасно перед- бачено.

Зовнішнє доповнення варто розглядати з двох сторін:

• вплив факторів зовнішнього середовища на діяльність орга- нізації;

• вплив вищих рівнів управління на нижчі рівні всередині са- мої організації.

У будь-якій нормально функціонуючій організації зовнішні та внутрішні впливи знаходяться у визначеному зв’язку: посилення зовнішнього впливу відповідно ініціює посилення заходу внутрі- шнього впливу, і навпаки.

Отже, розвиток організації визначається співвідношенням і характером зовнішніх і внутрішніх збурювань, що порушують умови нормального її функціонування. Під впливом збурювань організація змушена удосконалювати свій потенціал. Оскільки збурювання мають постійний характер, то й організація повинна сповідати принцип постійного удосконалення. У силу цього орга- нізація здобуває здатність зберігати свою основну якість в умовах зовнішнього середовища, що змінюється, забезпечувати власне відтворення, наступність і стабільність.

Наявність рівнів управління в організації породжує власти- вість зовнішнього доповнення. Один рівень управління стосовно іншого є своєрідним зовнішнім середовищем. У їхній взаємодії завжди зберігаються фактори в достатній мірі не описані, а зна- чить і не регламентовані. Однак непередбачувані впливи одного рівня на інший повинні бути керованими.

Закон інерції.

Відповідно до цього закону, для ефективної діяльності будь- якої організації, підданої впливу різноманітного зовнішнього се- редовища, необхідно, щоб інформація про результати її власних дій передавалася їй як частина тієї інформації, відповідно до якої вона повинна продовжувати функціонувати, зберігаючи свої влас- тивості.

Суть цього закону в менеджменті полягає в тому, що всі орга- нізації володіють деякими загальними ознаками.