Тема 15. Соціальна відповідальність та етика в менеджменті

607

608

Г.В. Осовська, О.А. Осовський. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

2. Соціальна вiдповiдальнiсть як добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації

Серйозною проблемою теорiї i практики менеджеризму є протирiччя мiж комерцiйною ефективнiстю корпорацiй i рiвнем соцiального добробуту суспiльства. Мова йде про те, що високим економiчним показникам господарської активностi фiрм далеко не завжди вiдповiдають змiни в соцiальному становищі населення. Адже вiдомi приклади, коли дiяльнiсть корпорацiй веде до погiршення якостi життя людей. Проте, саме добробут людей, а не корпоративнi переваги здавна розглядалися як прiоритетна мета, основоположний принцип справедливого керування в суспiльствi.

Комерцiйнi iнтереси менеджерiв i акцiонерiв спiвпадають: i тi й iншi вбачають цiль корпорацiї в максимiзацiї прибутку. Акцiонерiв мало хвилює все iнше, але iнтереси менеджменту простягаються за їх межі: вони турбуються виживанням корпорацiї як органiзацiї. У даному випадку системи цiнностей акцiонерiв i менеджерiв можуть не спiвпадати.

У повсякденнiй роботi менеджерiв все бiльше мiсце посідають громадськi справи i питання соцiальних змiн. Експерти менедж- менту пiдкреслюють, що соцiальнi проблеми сьогоднi такi ж важливi, як i питання прибутку, хоча в недалекому минулому бiзнесмена цiкавив лише прибуток.

Який же змiст вкладають теоретики менеджменту в термiн

«соцiальна вiдповiдальнiсть»?

Соцiальна вiдповiдальнiсть – це готовнiсть вiдгукнутися на потреби суспiльства, жертвуючи при цьому короткостро- ковим прибутком. Вкладаючи в будiвництво лiкарень i шкiл, фiлантропiчнi програми, безпека i висока якiсть продукцiї без забруднення навколишнього середовища, – все це також пiдпадає пiд категорiю соцiальної вiдповiдальностi.

Американськi спецiалiсти в галузі менеджменту говорять, що на сьогодні менеджмент буде формуватися пiд дiєю соцiальних прiоритетiв над метою бiзнесу. Вже є менеджери, якi у своїй дiяльностi орiєнтуються на суспiльну мету i беруть на себе бiльшу вiдповiдальнiсть перед суспiльством за результати приватно- пiдприємницької практики, нiж це було властиво попе-реднiм професiйним управлiнцям або власникам.

Поступово в очах суспiльної думки видозмiнюється i сам статус менеджменту. Ранiше вважали, що менеджмент – це певна система влади, а нинi вiн виступає як важливий ресурс суспiльства.

Багато теоретикiв менеджменту дотримуються думки, що США все ще скупi на затрати в соцiальну сферу. Пiсля спроб вирi- шити свої проблеми конкурентоздатностi шляхом вливання сотень мiльярдiв доларiв у капiтальнi iнвестицiї держава вiдкрила для себе одностороннiсть цих заходів, особливо якщо врахувати, що лише незначна частина цих вкладiв доходила до робітників, удосконалювала їх робочi мiсця й умови працi. Звичайно, корпоративна перебудова i дешевiючий долар можуть зупинити економiчний спад на потрібному рівні, але лише iнвестицiї безпо- середньо в людей є єдиним шляхом, здатним повернути цей спад назад.

Сучасний менеджмент не може iгнорувати справедливi вимоги трудящих щодо поліпшення свого соцiального становища.

Прийшло усвiдомлення того факту, що конструктивна соцiальна полiтика фiрм i корпорацiй – не вид благодiйної дiяльностi, а iнвестицiя в персонал, в соцiальний потенцiал виробництва, значимiсть якої для майбутнього важко переоцiнити.

Суперечки про роль бiзнесу в суспiльствi породили чисельнi аргументи за i проти соцiальної вiдповiдальностi.

Аргументи на користь соцiальної вiдповiдальностi:

1. Сприятливi для бiзнесу довгостроковi перспективи.

Пiдприємства, соцiальнi дiї яких поліпшують життя мiсцевого населення i ліквідують необхiднiсть державного регулювання, можуть мати власний iнтерес через вигоди, якi забезпечуються участю в життi суспiльства.

2. Змiна потреб i надiй широкої публiки.

3. Наявнiсть ресурсiв для надання допомоги у вирiшеннi соцiальних проблем.

4. Моральнi зобов’язання бути соцiально вiдповiдальними.

Аргументи проти соцiальної вiдповiдальностi:

1. Порушення принципу максимуму прибутку.

2. Витрати на соцiальнi потреби.

3. Недостатнiй рiвень звiтностi широкiй публiцi.

4. Нестача вмiння вирiшувати соцiальнi проблеми, тобто невмiння задовольнити соцiальнi потреби, непрофесiоналiзм.

5. Застосування соцiальної вiдповiдальностi тiльки з реклам- ною метою.