Тема 1. Суть, роль і методологічні основи менеджменту 51

₅₂ Г.В. Осовська, О.А. Осовський. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

реалізації таких принципових положень, як концентрація вироб- ництва, його монополізації на державних підприємствах, орієнта- ція виробничої спеціалізації на народногосподарську ефективність, закритість єдиного народногосподарського комплексу країни.

Відповідно до цього управлінська наука розвивала фундамен- тальні положення, що обґрунтовують необхідність централізації управління, моноцентричної системи господарювання, прямого управління підприємствами з боку держави, обмеження господар- ської самостійності підприємств, твердої системи розподілу і зв’язків між підприємствами. Ця система поглядів знаходила ви- світлення в теоретичних розробках і практиці управління соціаліс- тичним виробництвом. Управління економікою СРСР було побу- довано за зразком однієї великої фабрики з підрозділами та філія- ми на всій величезній території країни. Звідси – колосальна бюро- кратизація і командно-адміністративний характер системи управ- ління, з якими ми підійшли до початку економічних реформ.

Україна як самостійна держава взяла чіткий курс на проведення ринкових реформ, які повинні забезпечити добробут, економічне відродження країни, ріст і процвітання вітчизняної економіки.

Це визначає необхідність формування нової управлінської парадигми, положення якої повинні виражати об’єктивні потре- би реформованої економіки і суспільства в цілому; вона повинна виявити головні ключові моменти, використання яких при побу- дові нової системи управління допоможе нашій країні прискорити перехід до ринкової економіки і здійснити його з найменшими втратами для суспільства.

Нині сформувалася наступна система поглядів на управління економікою в перехідний період, що складає нову парадигму управління.

Гнучке поєднання методів ринкового регулювання, засно- ваних на зворотних зв’язках, з державним регулюванням со- ціально-економічних процесів. Необхідність такого підходу ви- кликана тим, що рух до ринку – це складний процес, неодмінним і активним учасником якого повинна бути держава. Відомо, що ри- нок не здатний вирішити багато проблем, які пов'язані з недоліка- ми всього суспільства, проведенням фундаментальних наукових досліджень, довгострокових програм тощо. Доцільність регулю- вання ринку шляхом проведення визначеної державної політики в таких областях, як соціально-економічна, валютно-фінансова, структурно-інвестиційна і науково-технічна, була практично

кругом визнана після руйнівної світової кризи кінця 20-х років. Роль держави полягає в тому, що вона повинна встановлювати й охороняти загальні правила функціонування ринку, використову- ючи такі форми втручання, як законодавство (у тому числі анти- монопольне), державні замовлення, ліцензування експорту й ім- порту, встановлення кредитних ставок, різні форми стимулювання і контролю раціонального виробничого використання природних ресурсів, захисту споживача і т.д. На державу покладається і зада- ча заповнення позаринкових зон господарювання, до яких відно- сяться: екологічна безпека, соціально-економічні права людини (у тому числі і захист споживачів), перерозподіл доходів, науково- технічний прогрес, ліквідація структурних і регіональних диспро- порцій, розвиток ефективних міжнародних економічних відносин.

Виконуючи ці функції, держава регулює попит та пропозицію на макрорівні, не втручаючись і не обмежуючи дію механізму саморегулювання на рівні організацій, між якими здійснюється товарно-грошовий обмін. Пайова участь державних органів буде мінятися протягом усього перехідного періоду від значного на по- чатку до рівня практичного дoрегулювання наприкінці. Різни- ми повинні бути і форми державного впливу, що у міру просу- вання шляхом до ринку будуть усе в більшій мірі перетворювати- ся в "м’які" інструменти регулювання (податкова, кредитна, амор- тизаційна, тарифна політика і т.д.).

Формування і функціонування ринкових суб'єктів, що ха- зяюють, як відкритих, соціально орієнтованих систем. Конце- пція організацій як відкритих систем означає поворот до ринку і споживача. Кожна організація, функціонуюча в ринковому сере- довищі, повинна самостійно вирішувати не тільки питання внут- рішньої організації, але і всієї сукупності зв’язків із зовнішнім се- редовищем. Маркетингові дослідження, розширення зовнішньо- економічних зв’язків, залучення іноземного капіталу, налаго- дження комунікацій – далеко не повний перелік тих задач, що ра- ніше були за межами компетенції організацій, а тепер стоять у ря- ду найважливіших. Соціальна орієнтація організацій означає, що поряд з економічною функцією вона виконує і соціальну роль. Остання може розглядатися у двох аспектах: з погляду орієнтації на споживача і його запити, тобто задоволення потреб суспільства в товарах і послугах, які виробляються підприємством; з позицій вирішення найважливіших соціальних проблем трудових колекти- вів і середовища дії організацій.