Тема 1. Суть, роль і методологічні основи менеджменту 45

₄₆ Г.В. Осовська, О.А. Осовський. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

На цьому рівні формуються цілі, політика і напрямки розвитку корпорації. В їх завдання входить організація стратегічного пла- нування, забезпечення стабільного розвитку, високих прибутків, розширення ринків збуту фірм, що входить у корпорацію.

Менеджери високого і середнього рівнів – це керівники відді- лень, філіалів і окремих служб центрального апарату управління. Їх називають по-різному: керуючі, директори, голови, начальники та ін. Вони відповідають за розробку і реалізацію поточних планів, розробляють процедуру реалізації тих рішень, які приймаються

менеджментом. Найважливіша роль тут належить економічним, політичним, правовим, соціально-культурним, технологічним, екологічним, фізико-географічним факторам і змінним (рис. 1.4).

Зовнішнє середовище

непрямої дії

Зовнішнє середовище

вищим керівництвом. Вказані менеджери наділяються правами у використанні ресурсів, прийомі на роботу нових працівників, ку- півлі та продажу продукції, обладнання.

Менеджери нижчого рівня – це керівники, зайняті оператив- ним управлінням, – майстри, бригадири та ін. Їх завданням є реа-

Політика

Акціонери

Право

прямої дії

Внутрішнє

Економіка Постачальники

Соціально

лізація планів, прийнятих на середньому рівні, здійснення контро- лю за роботою робітників, усунення збоїв у роботі, простоїв тощо.

6. Існуючі парадигми менеджменту

конкуренти

Торгові

середовище:

структура культура ресурси

Споживачі

Союзи за інтересами

культурні фактори

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на мене- джмент (її нерідко називають новою управлінською парадигмою) є наступні принципові положення.

Відмова від управлінського раціоналізму класичних шкіл мене-

Фізико-

географічні умови

підприємства

Державні органи

Інституційні

Місцеві органи

Технологія

джменту, що виражається в переконанні, що успіх організації визначається насамперед раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні фактори виробництва. Замість цього на перше місце висувається проблема гнучкості й адаптив- ності (пристосування) до постійних змін зовнішнього середовища. Остання характеризується як сукупність змінних, котрі перебува- ють за межами підприємства і не є сферою безпосереднього впли- ву з боку його менеджменту. Це, насамперед, усі ті організації, а також люди, що зв'язані з даним підприємством у силу виконува- них ними цілей і завдань: постачальники, споживачі, акціонери, кредитори, конкуренти, професійні союзи, торгові організації, сус- пільства споживачів, урядові органи та ін. Крім того, існує ніби другий ряд перемінних зовнішнього середовища – соціальні фактори й умови, що, не роблячи прямого впливу на оперативну діяльність організації, визначають стратегічно важливі рішення, прийняті її

організаційно технічні

умови

Рис. 1.4. Фактори та змінні зовнішнього і внутрішнього середовища організації

Значення факторів зовнішнього середовища різко підвищуєть- ся у зв’язку зі зростанням складності всієї системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних тощо), що скла- дають середовище менеджменту. Саме зовнішнє оточення диктує стратегію і тактику організацій.

Використання в управлінні теорії систем, полегшило задачу розгляду організації в єдності її складових частин, що нерозривно зв'язані з зовнішнім світом. Характеристика основних факторів зовнішнього середовища наведена в таблиці 1.1.