Тема 10.Регулювання як загальна функція менеджменту

431

₄₃₂ Г.В. Осовська, О.А. Осовський. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ

Об’єктом функції координації є як управляюча система, так система якою управляють. Призначення діяльності органів управ- ління – забезпечити єдність дій усіх управлінських підрозділів, працівників управління та спеціалістів для найбільш ефективного впливу на процес виробництва.

Координація означає синхронізацію зусиль усього колективу, інтеграцію їх у єдине ціле, тобто це процес розподілу діяльності в часі, приведення окремих елементів у таке поєднання, яке дало б змогу найбільш ефективно та оперативно досягати поставленої мети. Координація – це головна функція процесу управління, яка забезпечує, по-перше, його єдність і безперервність, і по-друге, взаємозв’язок усіх функцій (рисунок 10.1.).

Планування

Організація

Координація

Мотивація Контроль

Рис. 10.1. Взаємозв’язок функцій менеджменту

Регулювання – це діяльність із підтримки в динамічній систе- мі управління виробництвом заданих параметрів. Його завдання – зберегти стан упорядкованості, котрий задається функцією органі- зації як у підсистемі виробництва, так і в підсистемі управління. Функція регулювання детермінується нормативністю: в полі її зо- ру перебуває будь-яке відхилення від норми. Зміни в самому ви- робництві фіксуються завдяки диспетчеризації, що є специфічною формою оперативного регулювання.

Отже, саме функція регулювання забезпечує виконання поточ- них заходів, пов’язаних з усуненням відхилень від заданого ре- жиму функціонування організаційної системи виробництва. Здій- снюється вона в процесі оперативного управління спільною діяль- ністю людей шляхом диспетчеризації на основі контролю й аналі- зу цієї діяльності.

У практиці менеджменту функція регулювання трактується далеко не однозначно. Термін „регулювання” традиційно знахо- дить застосування в оперативному управлінні виробництвом, де його роль полягає в усуненні перешкод і відхилень від заданих планових показників. Такий же розгляд функції регулювання застосовується в кібернетиці. В основі його лежить зворотний зв’язок, що використовується для усунення впливів.

Необхідність у регулюванні системи полягає не тільки у зв’язку з негативними явищами. Найчастіше це пов’язано з потребою природного динамічного розвитку організації, з появою нових за- вдань управління, з переходом системи в новий стан під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Мартиненко Н.М. дає насту- пне визначення регулювання.

Регулюючий вплив на об’єкт управління робить будь-яке прий- няте і реалізоване управлінське рішення. Процес регулювання яв- ляє собою заключну стадію ухвалення управлінського рішення – акт спонукально-практичної діяльності керівника, який здійсню- ється за заздалегідь розробленому і свідомо обраному варіанті.

Регулювання – це вид діяльності, що являє собою вплив кері- вника на підлеглих таким чином, щоб вони виконували роботу для досягнення цілей організації. У цьому випадку функція регулю- вання пов’язана із широко використовуваним терміном „управ- ління” [3. с. 332]. Таке поняття керівництва розглядає лише одну сторону процесу управління – вплив однієї особи (керівника) на підлеглих. Інша сторона полягає в тому, що управління – це про- цес впливу керівника на підлеглих за допомогою різних методів регулювання, а саме вплив, який здійснюється за допомогою вла- ди і лідерських якостей керівника. Таким чином, функція регу- лювання – це процес управління, який здійснюється за допомо- гою методів формального впливу і підсиленого (владою і лідерст- вом).

Змістовна сторона функції регулювання виражається в адміністра- тивно-розпорядницькому впливі керівника на людей, що здійсню- ють процеси виробництва та управління.

Організація може успішно діяти та протистояти зовнішньому середовищу лише тоді, якщо вона може змінювати свій стан з та- кою швидкістю, як це відбувається у середовищі [2]. Так як орга- нізація постійно знаходиться в динамічній рівновазі з факторами зовнішнього середовища, то цей процес необхідно підтримувати