Доместикаційні ознаки свиней

За морфологічними ознаками дикі кабани Південно-Східної Азії і Центральної Європи полярно протилежні. Середземноморський дикий кабан займає проміжне положення.

У процесі індивідуального розвитку європейського кабана можна виявити перехід форм черепа від характерних ознак південноазіатського кабана (у 2—4-місячному віці) до середземноморського (у 6—10-місячному віці), а далі (в зрілому віці) він набуває особливостей, характерних для європейського кабана.

Таке явище розглядає Г.П. Алерберг (2), як відродження історичних етапів розвитку (філогенез) в індивідуальному розвитку філогенетичне значно молодшої форми (європейський кабан). Це прояв біогенетичного закону.

При одомашненні свиней їх черепи зазнають деяких змін, ніби повертаються до древніших за походженням форм диких свиней.

І.Д. Іваненко (17) показав всі суттєві зміни, які виникли у свиней під впливом доместикаційного процесу вже на стадії аборигенних порід (табл. 2). При порівнянні дикого кабана із сучасними культурними породами ці різноманітності будуть ще суттєвішими.

Таблиця 2

Особливості головних ознак і властивостей свиней

примітивних порід та європейського дикого кабана

(за Іваненком І. Д., 1956, та Доброхотовим Г. М., 1974)

Розвиток свиней в одомашнених умовах відбувається за принципом випадання кінцевих стадій і збереження молодших стадій розвитку, що дозволяє тваринам пристосовуватися відповідно до змін умов життя штучним добором і підбором (рис. 6).

В перший період після одомашнення (3000—1200 років до н. е.) свині за формою тіла ще мало чим відрізнялися від дикого кабана. Для них були характерні плоске тіло, високі ноги, велика голова з довгим прямим рилом і стоячі вуха, високий гребінь щетини на шиї, холці і спині.

Найперше, що сформувалося у домашньої свині — це коропоподібна спина. Різко змінився весь вигляд свиней Європи в районі Середземномор’я в період 480—400 років до н. е. Тут з’явився тип тварин, у яких було дуже багато нових ознак і особливостей — висячі вуха, вигнута голова тощо. З’явилася загальна ніжність будови тіла.

У період греко-римської культури відбулися зміни типу будови тіла місцевих свиней епохального значення. Але Північна і Східна Європа мала ще дуже примітивних свиней (чуваські, середньоруські, українські, сибірські, білоруські та ін.). Ці свині дуже відрізнялися за екстер’єром і конституцією, продуктивністю. Масть їх була дуже різноманітна, вони погано росли і мали низьку плодючість (див. табл. 2).

За описом І.Д. Іваненка відомо, що у домашніх українських свиней статева зрілість наставала раніше, ніж у диких, кількість поросят в одному опоросі досягала 9—11 голів, а за рік їх було два. Статевий ритм не був пов’язаний з порою року, а залежав від вгодованості. Ріст закінчувався на 6—8 місяців раніше. Голова значно скоротилася, а тулуб подовшав. Шкіра і щетина стали ніжнішими, підшерстя уже не розвивалося. Кишечник став довшим і відносно до диких становив 13,5:1.

Примітивні домашні свині стали значно скороспілішими. В процесі доместикації свиней не залишилося жодного органа, який би не піддався змінам. Чим більш окультуреною ставала свиня, тим глибше у її представників спостерігаються зміни в будові і функціях.

В умовах доместикації мозок робиться більш плоским і більш округленим, розгалуження борозен значно спростилося.

Значні зміни відмічаються в очах. В домашніх свиней значно послабшав зір, але посилилося сприймання кольорів.

Довговухий і коротковухий типи домашніх свиней були поширені по всій Європі. Довговухий тип свиней зазнав більшого впливу доместикації (в Росії чухонські свині).

Основа генофонду сучасних свиней не є тільки спадщиною цих двох диких форм. З великої різноманітності форм диких кабанів, які жили й живуть на території євроазіатського континенту, майже всі є потомками в тій чи іншій мірі і в свій час взяли участь в збагаченні генофонду сучасних порід домашніх свиней.

Дія доместикаційних факторів протягом певного часу (інтенсифікація годівлі, поліпшення умов утримання тощо) разом із застосуванням міжпородного схрещування, добором та підбором і відповідною системою вирощування молодняка дозволили глибоко змінити здатність до росту, тип будови тіла і багатоплідність аборигенних свиней, створити сучасні породи свиней різних спеціалізацій (3, 12).