Дикі предки та родичі свиней

Бородавочник (Phacochcerus aethiopicus). Особливістю цих свиней є своєрідна будова черепа: голова їх за зовнішніми ознаками схожа на голову бегемота — довга, масивна, розширена в нижній частині. Біля щік і збоку очей розміщені 2—3 пари великих, твердих, спрямованих уверх бородавок. Бородавочники мають 28 зубів, дуже розвинуті ікла, особливо верхні. Вуха невеликі, спрямовані вверх і дещо вперед. Тулуб довгий, із дуже розвинутою передньою третиною. Кінцівки короткі, але міцні. Тіло покрите рідкою короткою щетиною чорного або болотяно-жовтого кольору. На спині, особливо на передній частині тіла, щетина довша і утворює щось подібне на гриву (рис. 2).

Мешкають бородавочники в Центральній і Південно-Східній Африці. Живуть в основному біля річок і в місцевостях з багатою рослинністю. На цих тварин полюють і одержують від них міцні шкури та смачне м’ясо. Жива маса дорослих бородавочників становить 120—160 кг і більше, довжина тулуба—145—190 см, висота в холці — 65— 85 см.

Бабіруса (Babyroussa babirussa). Це найбільші за розмірами свині від усіх диких форм. Жива маса їх досягає 250 кг і більше. Вони мають невелику, дуже загострену вниз, з широким лобом голову. Вуха маленькі, спрямовані вверх і трохи загнуті назад.

Особливу будову мають ікла, які ростуть із спрямованих уверх зубних луночок. Вони не відточуються зубами нижньої щелепи, як в інших диких свиней, а в дорослих кабанів піднімаються догори носовими кістками й загинаються кінцями назад. Бабіруси мають 32 зуби.

Тулуб у цих тварин масивний, спина аркоподібна. Кінцівки високі, міцні. Шкіра зморшкувата, складками, товста, вкрита чорною короткою щетиною. На спині виділяється смуга щетини жовто-бурого кольору (рис. 3).

Пекарі, або таясу (Tajassuidae). Це найменші за розмірами свині серед представників диких форм. Довжина тулуба становить 80—85 см, висота в холці — 30—40 см. Голова невелика, коротка, загострена. Вуха маленькі, спрямовані вверх і трохи назад. Хвіст дуже короткий. На задніх кінцівках є три пальці. Ікла розвинуті слабко. Пекарі мають 38 зубів.

У ділянці крижів знаходиться залоза — сумка, яка наповнена маслянистою рідиною з дуже неприємним запахом. Якщо свиням загрожує небезпека, тоді із залози розбризкується рідина і хижак перестає її переслідувати.

Свині чорно-бурої масті. На спині й між вухами щетина дещо довша і утворює подібність гриви. Самки мають по два соски.

Ці свині мешкають великими стадами в Південній Америці.

Китицевуха свиня (Potamochoerus, porcus). Дуже красива тварина. Вуха цієї свині довгі, загострені, обрамлені довгим волосом, яке утворює на кінчиках вух китиці. Свині червоно-бурої масті, а лоб, тім’я, кінцівки та щоки — чорного кольору. Краї вух, смуга по лінії верху, брови й смуга біля ганаш — білого або трошки жовтуватого кольору. Така складна кольорова гама тварини надає їй убраності й пишності. За розмірами китицевовуха свиня не поступається європейському дикому кабану і має схожі з ним за формою голову, тулуб і кінцівки. Свині мають 40 зубів. У самок розвинуті лише чотири соски (рис. 4). Мешкає китицевовуха свиня в східній і західній Африці.

Зазначені дикі форми свиней ніякого відношення до сучасних домашніх тварин не мають. Свідченням цього є різниця між ними за рядом зоологічних ознак. Так, їх зубна система дуже відрізняється від зубної системи домашніх свиней. Окремі ознаки — бородавки у бородавочників, особливі ікла у бабірусів, китиці на вухах у китицевовухих, трипалість у пекарів відсутні навіть у найдальших предків домашніх свиней.

За даними дослідників, загальні ознаки між домашніми породами свиней і дикими формами існують тільки у європейського та азіатського диких кабанів.

Європейські та азіатські дикі свині мають підвидові особливості, що і пояснює різноманітні їх форми, але за зоологічними і біологічними ознаками вони близькі один до одного, а за зубною системою повністю однакові. Багато спільного спостерігають у будові черепа.

Європейський дикий кабан (Sus scrofa ferus). Дуже велика й сильна тварина, жива маса якої в зрілому віці досягає 120—140 кг, а в деяких випадках — 200—250 кг (жива маса вбитого у 1940 році в Чернігівській області дикого кабана становила 340 кг; рис. 5).

Європейський дикий кабан має аркоподібну спину, плоский тулуб з дуже розвинутою передньою частиною. Голова вузька, довга, пряма, з великою потилицею. Має дуже розвинуті ікла. Слізні кістки прямокутної форми. Дуже розвинуті груди, особливо у самців. Кінцівки довгі й міцні, мають чотири пальці з міцними ратицями. Висота в холці дорослих свиней досягає 90—100 см. Шкіра груба, покрита довгою жорсткою щетиною темно-бурого або темно-сірого кольору. Кінці щетинок розсічені. Волосяний покрив включає також невелике ніжне підшерстя — пух, який оберігає кабанів від холоду в зимовий період, а літом — від укусів комах. Якість підшерстя змінюється залежно від пори року — взимку він щільніший, ніж улітку. На потилиці і по лінії верху спини щетина грубіша й довша і утворює подібність гриви. Хвіст довгий і на кінці має китицю волосся. У самок по 8—10 сосків. Багатоплідність становить 4—6 поросят, але є дані, що вона значно вища і досягає 6—10 голів. Самки поросяться один раз на рік з настанням тепла у березні — травні. Поросята народжуються з повздовжніми світлими плямами, які зберігаються до 4-місячного віку. Молоко матері молодняк споживає до пізньої осені. Ростуть поросята дуже повільно. Статевої зрілості свині досягають у 4—5-річному віці. Свині живуть 20—25 років. Типові ознаки європейського дикого кабана — це наявність 44 зубів, сильно розвинуті ікла у самців, які мають трикутну форму на зрізі, зігнуті й спрямовані уверх. При пережовуванні корму ікла труться одне об одне і таким чином загострюються.

Мешкає дикий кабан невеличкими стадами по 20—30 голів. Самці живуть поодинці і повертаються у стадо тільки в період парувального сезону. Кабани мешкають в густих чагарниках, зарослях біля води. Люблять купатися, добре плавають. Основним кормом є жолуді, каштани, гриби, ягоди, коріння, личинки комах, плазуни, миші. Нападають вони і на посіви кукурудзи та інших зернових культур, картоплі, буряків, баштани тощо.

Азіатський дикий кабан (Sus orientalis, Sus cristatus, Sus vіttatus). Поширений у Південній і Східній Азії (Китай, Японія, Монголія, острови Ява, Суматра та ін.). Різноманітні умови мешкання азіатського кабана сприяли динамізму його генетичних і фенотипових ознак. Виділяють кілька різновидностей дикого кабана: китайський, сіамський, острівний, карликовий, гімалайський тощо. Цей комплекс азіатських диких свиней є родоначальником великої і багатої за різноманітністю форм примітивної групи домашніх свиней сходу і півдня Азії.

Усі азіатські свині значно менші за розмірами від європейського дикого кабана. Череп їх трохи ширший, коротший і вищий, ніж у європейських свиней. Голова розвинута слабо, нижньощелепна частина коротша, ніж у європейського. Профіль голови ввігнутий, ікла розвинуті слабко. Слізні кістки мають квадратну форму. Довжина тулуба азіатських свиней досягає 120—140 см; жива маса — 100—150 кг. Шкіра дуже груба, покрита чорною щетиною; На щоках виділяється жовто-бура смуга довжиною 10—12 см, тому деякі автори називають їх смугастими.

Підшерстя паклеподібне, має жовто-бурий колір. Потилиця і верхня частина голови світлого кольору, ратиці — чорні.