Племінний та виробничий зоотехнічний облік

Одним із головних . заходів у свинарстві є чітка організація. зоотехнічного обліку на фермі незалежно від того, племінна вона чи товарна. Зоотехнік, завідуючий фермою або керівник на промисловому комплексі повинні враховувати не тільки кількість поголів'я за окремими віковими і виробничими групами, а й добре знати якісний склад тварин. Досягається це постійним веденням первинного зоотехнічного обліку і племінних записів. Але дані племінної інформації можуть становити інтерес для племінної роботи тоді, коли вони характеризують особливості окремих тварин. Для цього необхідно, щоб все поголів'я на племінних фермах, а також кнури, свиноматки і ремонтний молодняк на товарних фермах і репродукторах мали чіткі індивідуальні (інвентарні) номери і клички. Кнурцям прийнято ставити непарні, а свинкам — парні номери. Щодо присвоєння кличок, то в свинарстві розроблена така :,; система: всі свинки одержують кличку матері, а кнурцям присвоюють кличку батька. Кличка вказує на належність кнура або свиноматки до відповідної генеалогічної лінії чи родини. За допомогою клички і індивідуального номера є можливість встановити ступінь їх споріднення. Міняти клички і присвоювати нові категорично забороняється, оскільки це порушує систематику породи і значно ускладнює організацію племінної роботи.

Нумерації свиней необхідно приділяти особливу увагу, бо відсутність, нечіткість або втрата номерів призводить, до порушення племінної роботи навіть тоді, коли є дані про походження і продуктивність тварин. Тому номерують їх зразу після народження. В свинарстві це особливо важливо, оскільки від однієї свиноматки вироджується одночасно 10—12 поросят і більше, яких важко відрізнити один від одного. Крім того, широко практикується підсаджування поросят від однієї свиноматки до іншої.

Номерують (мітять), свиней різними способами: татуюванням, вищипами на вухах, металевими і пластмасовими бирками і сережками, вистриганням щетини, фарбою на спині або в ділянці лопаток, виготовленням спеціальних поясів-нашийників тощо. У виробничих умовах виправдали себе і вважаються поки кращими татуювання на вухах для непігментованих тварин і вищипи на вухах для свиней чорної, червоної або рябої мастей.

Татуювальний номер ставлять спеціальними щипцями з цифрами різного розміру. Мітять тварин так. При народженні кожного поросяти на спинці хімічним олівцем пишуть тимчасовий номер (порядковий у гнізді). Протягом доби кожному народженому поросяті татуювальними щипцями з цифрами розміром 10,5 см ставлять на лівому вусі гніздовий номер (порядковий номер опоросу протягом року) і порядковий номер у гнізді. Татуювання гніздового номера проводять в середній частині вуха, а порядкового, в гнізді — перпендикулярно гніздовому у нижньому краю вуха. Перед відлученням поросятам на правому вусі щипцями з цифрами розміром 21 см ставлять заводський (інвентарний) номер. Для татуювання свиней білої масті використовують сажу, змішану із спиртом (денатуратом), а для в'язкості вливають кілька краплин гліцерину. При татуюванні пігментованих тварин інколи застосовують різні фарби.

Вищипи роблять спеціальними щипцями на одному або двох вухах залежно від величини номера. На відміну від татуювання, при міченні вищипами гніздовий і порядковий номери в гнізді не проставляють, а в 2—3-денному віці поросятам проставляють інвентарний номер за спеціально розробленою системою.

Кожний вищип за даною системою умовно означає відповідне число. Праве вухо: на верхньому краю вуха — 1, на нижньому — 3, на нижньому краю вуха — 100, в середині, наближеній до краю вуха — 400, в середині, наближеній до кореня вуха — 1600.

Ліве вухо: на верхньому краю вуха — 10, на нижньому — 30, на краю вуха 200, в середині, наближеній до краю вуха — 800, ближче до кореня — 3200. Вищипи по краях вух слід робити напівкруглими, щоб легко було відрізняти від розривів, які часто зустрічаються при груповому утриманні свиней. На нижньому краю вуха можна робити не більше трьох, а на верхньому — не більше двох вищипів.

У деяких господарствах при нумерації свиней зазначені способи мічення комбінують. Наприклад, у племзаводі «Комсомолець» Миколаївської області, де розводять свиней великої білої породи, гніздовий номер ставлять вищипами, а порядковий в гнізді та індивідуальний — татуюванням. Така нумерація зручна для операторів, бо полегшує розподіл поросят по своїх гніздах. Крім того, комбінований метод нумерації дає можливість швидше і краще встановлювати номери у разі необхідності.

Поряд з описаними методами останнім часом, особливо у великих господарствах, широко використовують пластмасові бирки. Перевага цього методу поляпає в тому, що правильно зафіксована пластмасова бирка на вусі тварини добре зберігається, номер чітко видно на відстані, а сама операція мічення бирками здійснюється значно простіше, ніж татуювання або вищипи. На кожній фермі повинна бути відповідальна особа за своєчасну і якісну нумерацію свиней.

Частіше цю роботу виконують зоотехнік-селекціонер, завідуючий фермою, керівник цеху або племреєстратор. Дані про походження, вік, розвиток, продуктивність і класність кожної тварини племінного стада або племінної група зосереджуються в записах господарства, які ведуть за затвердженими Міністерством формами.

При продажу свиней видається племінне свідоцтво встановленої форми.

На великих промислових свинарських комплексах для зручності зоотехнічного обліку на кожну свиноматку ведуть спеціальну картку, в якій записують всі зміни, що відбуваються з твариною за період використання в стаді. У картку заносять дані про походження, стимуляцію охоти й штучне осіменіння, періоди поросності і лактації, материнські й продуктивні якості свиноматки. В процесі використання тварин картку регулярно заповнюють. У виробничих приміщеннях вона знаходиться в спеціальному контейнері і переміщується із цеху в цех разом із свиноматкою.

Впровадження зоотехнічного обліку з використанням карток дає можливість оперативно одержувати необхідні дані про кожну тварину, а також обробляти дані зоотехнічного й племінного обліку в обчислювальних центрах або на місці за допомогою персональних комп'ютерів.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА СВИНИНИ

ТЕХНОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО ВИРОБНИЦТВО

Промислова технологія виробництва свинини — це закінчений з виробничих циклів безперервний процес, що об’єднує на великих фермах операції з обслуговування та інтенсивного використання тварин на базі комплексної механізації працемістських процесів.

Будівництво великих комплексів із високим ступенем механізації виробничих процесів сприяло вирішенню техніко-економічних і найважливіших соціальних проблем.

Більш як 25-річний досвід використання великих тваринницьких комплексів показує, що високоефективне виробництво тваринницької продукції можливе тільки при умові оптимізації всіх складових елементів технологічного процесу. За даними Р. Ф. Стасенко, технологія як наука про практичне застосування законів фізики, хімії, біології та інших для організації процесу виробництва виникла в кінці XVIII ст. Під поняттям «технологія» слід розуміти науку про методи переробки сировини в готовий продукт.

Технологія (від греч. techne — мистецтво, майстерність, уміння і логія). Совокупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або полуфабрикату, здійснюючих в процесі виробництва продукції.

Задача технології, як науки — виявлення фізичних, хімічних, механічних та інших закономірностей з метою визначення і використання на практиці найбільш ефективних і економічних виробничих процесів.

У вужчому, галузевому плані технологія — це система взаємозв'язаних заходів і прийомів раціонального ведення галузі, яка забезпечує оптимальні біологічні, технологічні й організаційні умови виробництва з метою одержання потрібної кількості продукції заданої якості при оптимальних затратах праці і витратах коштів.

У практичному плані конкретна технологія є основним робочим документом, який визначає технологічну схему виробництва, систему внутрівиробничої спеціалізації, основні параметри підприємства в цілому і його, підрозділів, особливості технологічного процесу з урахуванням цілого ряду конкретних умов господарства (кліматичні умови, економічний стан зони розташування, соціальні фактори тощо).

Теоретичні основи розрахунку технологічних процесів для сільськогосподарських підприємств були вперше розроблені в 1919 р., у роботі В. П. Горячкіна «Хліборобська механіка». Деякі елементи теоретичних розробок хліборобської механіки можуть бути використані технологами-тваринниками в дослідженнях і розрахунках деяких операцій при розробках конкретних технологій виробництва.

Основне завдання технології полягає в тому, щоб, розділивши процес виробництва на його складові, створити основи для економічно найраціональніших комбінацій робочої сили і засобів виробництва при виготовленні окремих видів продукції, тобто поліпшувати старі і розробляти нові способи виробництва для ефективного використання, засобів виробництва, робочої сили і виробництва продукції з найменшими витратами.

Технологія виробництва продукції тваринництва ґрунтується на науках, які вивчають способи і засоби виробництва, а саме біологічних, інженерних, наукової організації праці і економіки. Біологічні науки — це зоотехнія, ветеринарія і зоогігієна; інженерні — механізація, електрифікація і автоматизація сільськогосподарського виробництва, архітектура та будівництво; наукова організація праці — управління, психологія, гігієна праці й техніка безпеки.

Основним змістом технологічних досліджень є визначення закономірностей технологічного характеру, тобто вивчення оптимальних операцій і процесу в цілому, що являє собою вивчення закономірностей у взаємодії між робочою силою та засобами виробництва у трудовому процесі.

Для великих тваринницьких комплексів розробка конкретних технологій вкрай необхідна, оскільки управління технологічним процесом, на результати якого впливає велика кількість взаємозв'язаних факторів, неможливе.

На промислових підприємствах виготовлення будь-якої деталі, вузла або механізму не відбувається без технологічних розробок. Розробка технологій виробництва продукції тваринництва ускладнюється тим, що на процес виробництва одночасно впливає безліч різних факторів, ступінь впливу яких на кількісні і якісні характеристики готового продукту вивчені недостатньо.

Ефективність виробництва значною мірою зумовлена рівнем кваліфікації зоотехніків-технологів. У зоотехнічній практиці результати досліджень, одержаних на кількох тваринах, механічно переносяться в умови масового виробництва без урахування інших факторів, які значною мірою змінюють закладені в розрахунок кількісні та якісні характеристики. В зоотехнічній науці дуже рідко застосовують метод подібності, або моделювання, який дає можливість з більшою мірою вірогідності визначити характер закономірностей, які виникають у виробництві.

Без оволодіння методами проектування технолог не може організувати промислове виробництво і керувати ним. При розробці і користуванні технологічними розробками в галузі тваринництва виникає необхідність використовувати специфічні для цієї науки терміни й поняття, які відбивають особливості технологічного процесу.

Спосіб виробництва (виробничий процес) характеризує технічну організацію виготовлення заданої продукції в певних умовах. Він установлює періоди виробництва кількості і послідовність технологічних процесів, їх параметри та режими. Період виробництва в матеріальному відношенні — це визначена частина способу виробництва.

Результатом способу виробництва є продукція, яка відповідає визначеній меті виробництва і його нормам незалежно від кількості. Наприклад, молодняк 4-місячного віку (для репродукторних господарств) або відгодівельний молодняк до установленої живої маси (для відгодівельних господарств і ферм із закінченим виробничим процесом).

Технологічний процес — частина виробничого процесу, яка характеризує різні робочі операції, необхідні для досягнення мети роботи, що взаємозв'язані, взаємодіють і впливають одна на одну. Характерна особливість технологічного процесу — одержання продукції певної якості і заданої кількості. Підготовчі роботи, пов'язані з одержанням продукції, є частиною загального процесу або робочої операції.

Технологічна операція (робоча операція) — частина технологічного процесу, що являє собою цілеспрямовані зміни фізичних, хімічних або фізіологічних властивостей предмету. В результаті виконання цієї операції змінюються фізичний, хімічний, фізіологічний стан об'єкту праці.

Під терміном «Технологічна операція» запропоновано розуміти істину технологічного процесу, яку виконують на одному робочому місці і яка включає всі дії працівників і обладнання для одного або кількох об'єктів виробництва. Виконання операцій складається із окремих прийомів праці, під яким розуміють закінчені рухи працівника підприємства. Наприклад, годівля поросних свиноматок на комплексі, розрахована на вирощування і відгодівлю 108 тис. свиней за рік, складається в основному з таких операцій: завантаження місткостей комбікормами і водою; подавання кормової суміші по трубопроводах в приміщення; роздавання її в годівниці для згодовування тваринам. Кожна із зазначених операцій складається з кількох прийомів праці. Зокрема, при роздаванні кормів тваринам у напівавтоматичному режимі оператор натискає кнопки «Пуск» і «Каретку вперед», переміщуючи тим самим останню до потрібного станка, відкриває за допомогою каретки швидкодіючу засувку, кормопроводу, контролює по скломірній колонці надходження корму в годівницю, потім знову натискає ці кнопки, переміщуючи її до наступного станка і т. д.

Операції, які виконують у процесі виробництва, підрозділяються на щоденні й циклічні. Перші виконують навіть кілька разів на день (годівля тварин, видалення гною зі станків, огляд поголів'я, прибирання кормових та службових проходів тощо).

Другі — періодично на певних фазах технологічного процесу. Наприклад, введення залізовмісних препаратів, кастрація, сортування тварин, проведення ветеринарно-профілактичних обробок та ін.

За ступенем значимості технологічні операції поділяють на основні, дія яких спрямована безпосередньо на передбачені технологією зміни предмету праці, та допоміжні. Наприклад, штучне осіменіння свиноматок — операція основна. В результаті її виконання холоста свиноматка стане умовно поросною. Але для здійснення цієї операції необхідно провести допоміжні: підготувати сперму, зафіксувати свиноматку, обробити зовнішні статеві органи тощо.

Поняття «технологічний процес» і «технологічна операція» можуть мати значення однієї й тієї ж роботи, але в одному випадку це буде визначатися як технологічний процес, а в другому — як технологічна операція. Наприклад, виробництво комбікорму відносно кормоцеху як виробничої одиниці є технологічним процесом, бо в даному випадку комбікорм — готовий продукт цього виробництва. Щодо всього свинарського комплексу виробництво комбікорму є технологічною операцією, в результаті виконання якої виробляють сировину. Готовим продуктом для комплексу в цілому е відгодований до певних кондицій молодняк.

Технологічна схема процесу виробництва — зведення вихідних принципових позицій і основних характеристик способів і засобів виробництва, які закладають в процес. Так, технологічна схема виробництва молодняка на репродукторній фермі може передбачити розділення процесу виробництва і виконання його на таких виробничих ділянках: холостих свиноматок, поросних свиноматок, відсисних свиноматок і дорощування молодняка від 2- до 4-місячного віку.

Розроблена й інша схема з ділянками: холостих і поросних свиноматок, підсисних свиноматок і дорощування молодняка від 2- до 4-місячного віку.

При однофазному методі вирощування молодняка процес може бути схематично побудований так: ділянка холостих і поросних свиноматок, підсисних свиноматок та вирощування молодняка до 4-місячного віку.

Технологічний час — це час, протягом якого предмет праці підлягає дії (фізіологічний процес) згідно з установленими вимогами. Мета останніх — забезпечити необхідний результат. Тривалість технологічного часу визначається біологічними особливостями, рівнем годівлі та особливостями утримання тварин.

Технологічна група тварин — це тварини, об'єднані за основною технологічною ознакою. Наприклад, при достатньому виробництві за певний проміжок часу формується група запліднених свиноматок. Всі вони, незалежно від віку, породи або породності, становлять технологічну групу умовно поросних свиноматок і єдиною ознакою в даному випадку є час їхнього осіменіння.

Крок ритму (такт) — тимчасова характеристика технологічного процесу, яка характеризує тривалість формування технологічної групи тварин або інтервал, через який відбувається черговий рух поголів'я технологічних груп. Вимірюється він у днях і залежить від розмірів підприємства та кількості технологічних груп.

На комплексах по вирощуванню і відгодівлі 108 тис. свиней за рік крок ритму становить один, а на комплексах потужністю 54 тис. — два дні.

Ритм — це матеріальна характеристика технологічного процесу, що визначає обсяг готової продукції, яку виробляють за крок ритму (кількість свиноматок і молодняка в технологічній групі, їх жива маса або приріст за певний період, кількість молодняка, яку знімають з відгодівлі або його жива маса і т. д.).

Параметри — це основні показники, що характеризують обсяг виробництва, кількісні та якісні показники продуктивності тварин, виробничих приміщень, машин, механізмів, оцінки кормів, мікроклімату в приміщенні тощо.

Потоковість виробничого процесу — безперервність технологічних процесів, які забезпечують одержання необхідної кількості продукції.

Потокове ритмічне виробництво — безперервність технологічного процесу і безперервне формування вихідних технологічних груп при їх ритмічному русі і одержанні готової продукції.

Інженер-технолог (інженер процесу) — фахівець, що володіє професійними знаннями, кваліфікацією або досвідом, необхідним для проектування ефективних технологічних процесів виготовлення виробу або продукції.

Оператор (діючий) — фахівець, що виконує певну операцію в процесі або керуючий групою операцій. На автоматизованому підприємстві оператор керує всім технологічним процесом.