СВИНАРСТВО І ТЕХНОЛОГІЯ

ВИРОБНИЦТВА СВИНИНИ

Затверджено Міністерством аграрної політики України, як підручник для викладачів і студентів зооінженерних факультетів вищих навчальних сільськогосподарських закладів ІІІ — ІV рівня акредитації та як навчальний посібник для зоотехнічних відділень закладів освіти І — ІІ рівня акредитації.

Видання друге перероблене і поповнене.

Харків,

«Еспада»,

2002 р.

Автори: В.І. Герасимов, В.П. Рибалко, Л.М. Цицюрський, Д.І. Барановський, М.І. Домашенко, М.В.Чорний, Ю.В. Засуха, Г.С. Походня.

Наведено характеристику стану та перспективи розвитку свинарства, біологічні особливості свиней, розглянуто їх генофонд, питання проведення селекційно-племінної роботи, використання міжлінійної та лінійної гібридизації, детально описано сучасні технології виробництва свинини за різних форм господарювання, особливості вирощування та відгодівлі свиней в умовах фермерських господарств.

Для викладачів і студентів із спеціальності зооінженерія вищих навчальних сільськогосподарських закладів.

Герасимов В.І., Рибалко В.П., Цицюрський Л.М. та ін. 1996 р.

ВСТУП

Технологія виробництва продукції свинарства достатньо динамічна. Прогрес, досягнутий у цій галузі, зумовив модернізацію інших галузей сільського господарства. У значних масштабах свинарство було переведено на індустріальні методи роботи, що стало основою для збільшення обсягів виробництва високоякісної продукції. Поряд з тим значну частку становлять невеликі ферми, утворюються нові форми господарств, які також виробляють продукцію свинарства. Процеси зазначених перетворень багатогранні і в них відображена творча діяльність спеціалістів різних кваліфікацій. Результати інтеграції практичного і теоретичного розвитку галузі свинарства викладені у багатьох фундаментальних виданнях — довідниках, підручниках, посібниках, рекомендаціях, які розраховані на широке коло спеціалістів свинарства.

У даному підручнику в логічній послідовності викладені питання історії розвитку свинарства в країні, показані особливості різних технологій виробництва свинини. Характеристика останніх дається в комплексі зоотехнічних та організаційних структурних елементів процесу. Підручник містить розділи, де викладені нові організаційні форми ведення галузі з врахуванням державної, колективної та приватної власності і завдань різних господарств.

При підготовці підручника враховувався динамізм технології виробництва, досягнення сучасної селекції, вимоги до якості продукції. Введені також розділи, які висвітлюють проблеми та оптимальні рішення щодо транспортування тварин і переробки продукції свинарства.

Структура книги у повному обсязі підпорядкована навчальній програмі на рівні сучасних вимог у висвітленні індивідуальних та загальних питань технології виробництва свинини і наукових досягнень щодо розвитку галузі. Безперечний інтерес викликають історія розвитку свинарства, біологічні особливості свині та народногосподарське значення галузі.

Породоформування, породи свиней — важливий матеріал в плані розуміння селекційних процесів, які забезпечують генетичне поліпшення популяції тварин. Переваги економічного, організаційного та соціального характеру індустріалізації свинарства показані в розділі «Технологія виробництва продукції в свинарських підприємствах».

Промислову технологію характеризують потоковість і сувора ритмічність виробничого процесу, високий рівень інтенсивності відтворення і відгодівлі, оптимальний рівень механізації та автоматизації виробництва, високоякісна й стандартна продукція. В зоотехнічному відношенні промисловий спосіб виробництва свинини полягає в рівномірному відтворенні та відгодівлі поголів’я на всіх технологічних стадіях, в максимальному використанні біологічної властивості свині до швидкого розмноження й росту, в експлуатації поголів’я в умовах замкнутого простору, штучного мікроклімату та обмеженого руху.

Переведення свинарства на промислову основу вимагає науково-виробничої розробки багатьох нових питань, які практично охоплюють всю технологію виробництва свинини. Серед них питання розведення свиней у користувальних господарствах промислового типу. Промисловий спосіб виробництва свинини вимагає збільшення взаємозв’язку між племінними й товарними сільськогосподарськими підприємствами при одночасному поглибленні спеціалізації кожного із цих двох напрямів галузі.

Раціональне використання племінних ресурсів досягається тільки при поєднанні територіальної і внутрігосподарської систем розведення, які передбачають конкретну організаційну форму племінної роботи зі стадом кожного підприємства. У підручнику вміщено результати досліджень і рекомендації по системі розведення свиней у користувальних господарствах промислового та непромислового типів.

Наведені матеріали в комплексному розумінні всіх елементів технології виробництва свинини та її переробки органічно поєднують науку і практику в галузі свинарства, стануть добрим посібником при одержанні професійних знань в цій області.

НАРОДНОГОСПОДАРСЬКЕ ЗНАЧЕННЯ,

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СВИНАРСТВА

СВИНАРСТВО ЯК ГАЛУЗЬ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА

Свинарство — це галузь сільськогосподарського виробництва, що забезпечує населення багатьох країн світу цінними продуктами харчування. За статистичними даними зараз в світі виробляється понад 210 млн. тон м’яса, з яких біля 41% припадає на свинину.

У різних регіонах нашої країни свинарство з давніх часів було традиційною галуззю тваринництва. Цінні господарсько корисні ознаки свиней — висока відтворна здатність, скороспілість та оплата корму, високий забійний вихід і енергетичність продуктів забою — гарантують їх перевагу у виробництві м’яса порівняно з іншими видами сільськогосподарських тварин. Свині дуже плодючі. При задовільних умовах годівлі й утримання від свиноматки можна одержати два опороси на рік, а в кожному опоросі — по 10-12 поросят.

Свині порівняно з іншими сільськогосподарськими тваринами значно скороспіліші. У результаті високої плодючості і доброї скороспілості свиней від кожної свиноматки шляхом відгодівлі її приплоду можна мати 2—2,5 т свинини на рік, тоді як від приплоду однієї корови за той же період одержують лише 2,5—3,5 ц м’яса.

Порівняно з іншими видами тварин свині при забої характеризуються вищим процентом їстівних продуктів. Якість і поживна цінність цих продуктів значно вищі за якість та енергетичність продуктів інших сільськогосподарських тварин. За ефективністю використання корму на продукцію свині перевершують усі інші види сільськогосподарських тварин і поступаються лише бройлерам.

Свині — тварини, які добре акліматизуються. Вони легко пристосовуються до різноманітних кліматичних та кормових умов і їх можна розводити в господарствах різного напряму на всій території України. Свинарство дає можливість інтенсивно вирішувати м’ясну проблему в країні.

Проте одним з основних факторів, який стримує збільшення виробництва свинини, є недостатня кількість кормів, низька їх якість та постійний дефіцит в раціонах протеїну, а наявні приміщення багатьох спеціалізованих по свинарству господарств, а також малих і середніх свиноферм не повною мірою відповідають оптимальним вимогам утримання різних виробничих груп тварин.

Інтенсифікацію галузі стримує велика різниця між продуктивністю племінного і товарного свинарства. У товарних господарствах відмічаються значні упущення щодо ремонту маточного поголів’я. У системі якісного поліпшення маточного поголів’я товарних господарств недоліком слід вважати безсистемне використання вирощеного молодняка в племгоспах, близько 70% продукції реалізуються на м’ясокомбінати.

Свині здатні давати велику кількість приплоду внаслідок ранньої статевої зрілості, короткого періоду поросності й високої багатоплідності. Від окремих свиноматок за опорос одержують до 32 поросят.

При збалансованих раціонах на 1 кг приросту свині витрачають 3- 4 кг корму. Серед інших сільськогосподарських тварин вони характе-ризуються найвищим забійним виходом — 70-80%.

Свинина відзначається високим вмістом повноцінного і легко-перетравного білка, а також незамінних амінокислот. Усупереч поширеному твердженню вона не підвищує вмісту холестерину в крові і не сприяє захворюванню людей на атеросклероз. В 1 кг свинини міститься 600 мг холестерину, в такій же кількості курятини — 1130, яловичини — 670, вершкового масла — 2240, маргарину — 1860, яєчного жовтка — 1560 мг.

Свині мають і ряд особливостей, основні закономірності яких широко використовуються в біологічних і медичних дослідженнях. Так, свині для науковців стали об’єктом розробки хірургічних і терапевтичних методів лікування та профілактики атеросклерозу. Схожість будови шкіри людини і свині робить можливим використання її як моделі для розробки методів лікування опіків, дерматитів та інше.

Міні-свині також широко використовуються і в дослідженнях з питань харчотравлення.

Розвиток свинарства в країнах світу

Свинина – один із основних продуктів харчування людей. Її використовують для приготування перших і других страв, великого асортименту ковбас, копченостей і соління, які довгий час зберігають привабливий вигляд та смакові якості, вона користується великим попитом у населення.

За даними науковців і в найближчі роки XXI століття свинина збереже своє провідне місце у м’ясному балансі.

Пріоритетність розвитку галузі свинарства віддається завдяки її край важливим біологічно-господарським особливостям: багато-плідності, скоростиглості, всеїдності та економному використанню кормів. Спеціальними дослідженнями встановлено, що із загальної енергії корму, яку споживають тварини різних видів, в харчові продукти для людини зі свининою трансформується 20%, коров’ячим молоком — 15, куриними яйцями — 7, м’ясом птиці — 5, яловичиною та бараниною — 4 відсотки.

За даними американських дослідників штату Айова найбільші країни-виробники свинини в світі мали біля 800 млн. свиней, виробляючи 80,5 млн. т свинини за рік. Таким країнам як Китай, США, Бразилія, Німеччина, Росія, Іспанія, Польща і Франція належить 80% світового поголів’я цих тварин, із яких 58% припадає тільки на один Китай, де за останні роки щорічний приріст свинопоголів’я складає 19%. Дещо меншими темпами, ніж у Китаї, в останній час збільшувалась чисельність цих тварин у Франції, Канаді, Філіппінах, Кореї та Ірландії, але набагато скоротилась у країнах колишнього Радянського Союзу.

Залежно від кліматичних умов та кормових можливостей, чисельності населення, рівня добробуту, традицій і звичаїв виробництво свинини в світі розподілено нерівномірно. Так, питома вага свинини від загального виробництва м’яса в Європі наближається до 50%, в Азії — 53,2%, Америці — 23% і Океанії — 10,3 відсотка.

Серед Європейських країн найбільш висока питома вага свинини в Данії (75%), Голландії (72%) і Німеччині (62%). В Азії найбільший цей показник (84,5%) має Китай. В Японії на свинину припадає близько 43%, а в Канаді – в межах 39%.

За прогнозами передбачалося, що світове виробництво свинини в 2005 році складатиме 103,5 млн. т і перевищить значення 2004 року (100,8 млн. т) і 2003 року (98,5 млн. т). Із 1990 року в першу п’ятирічку вихід свинини в світі зріс на 10,9%, у наступні 5 років – на 14,5%, а в період 2000-2004 рр. – ще на 11,6%.

За останні п’ять років помітно зросло й поголів’я свиней із 902,76 до 951,11 млн. або на 5,4% станом на 2004 рік. В азіатсько-тихоокеанському регіоні приріст склав 8,7%, поголів’я досягнуло 579,64 млн. голів, в Європі відбулося зниження на 0,5% до 193,23 млн. голів, в Латинській Америці відмічений зріст поголів’я на 5,8% до 81,81 млн., в Північній Америці – зріст до 75,23 млн., в Африці – до 21,86 млн. голів (на 11,9%). Стан галузі свинарства в провідних країнах світу за останні п’ять років відображений в таблиці 1.

Таблиця 1

Динаміка поголів’я свиней та виробництво свинини

у провідних країнах світу

РОЗВИТОК СВИНАРСТВА В УКРАЇНІ

У різних регіонах України свинарство з давніх часів було традиційною галуззю тваринництва. Завдяки своїм біологічним особливостей свиня в селянській родині завжди вважалася джерелом достатку і при оптимальних умов годівлі та утримання майже ніколи не була збитковою. Виробництво свинини в усіх господарствах дореволюційної України досягло 659 тис. тонн, що становило 58,7 % від загальної кількості виробництва м’яса. Загальна кількість свиней на той період перебувала в межах 8,5 млн. голів. Усе свинарство тоді було зосереджено, головним чином, у дрібних селянських одноосібних, а також у поміщицьких господарствах. Так, у 1846 році поголів’я свиней в Україні становило 2610 тис. гол., а у 1916 році – 4668 тис. голів. Найбільша кількість свиней була у Полтавській, Чернігівській, Подільській та інших губерніях.

Значних збитків тваринництву України взагалі і свинарству зокрема завдала громадянська війна. За цей період значно скоротилася загальна кількість свиней і майже повністю було знищено племінне свинарство. Була потрібна десятирічна напружена праця трудівників села, щоб відновити довоєнну кількість поголів’я.

На кінець 1940 р. в колгоспах, радгоспах і власних підсобних господарствах населення утримувало 9,2 млн свиней, а виробництво свинини становило 568 тис. тонн, або 50,4 % від загального виробництва м’яса всіх сільськогосподарських тварин і птиці. Слід відмітити, що поголів’я громадського свинарства досягало на цей період тільки 37,25% від його наявності в усіх категоріях господарств. Щодо генофонду, то основними породами були велика біла, українська степова біла та миргородська. В деяких господарствах розводили берширську та мангалицьку породи.

Під час Великої Вітчизняної війни тваринництво в Україні знову зазнало великих втрат. За період окупації з України в Німеччину дуло вивезено 3,3 млн. голів коней, 7,3 млн. овець та кіз, 7,6 млн. великої рогатої худоби і 9,3 млн. свиней. Майже всі племінні стада свиней вдруге були знищені і лише на кінець 1944 р. кількість чистопородних свиней становила 2,9 млн. голів.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни, як і все народне господарство, необхідно було заново відновлювати і розвивати галузь свинарства. Колгоспники і робітники радгоспів передали на ферми більше 35 тис. свиней з громадського поголів’я, яке їм вдалося зберегти. Велику допомогу колгоспам і радгоспам у відновленні тваринництва надала держава. Різке збільшення поголів’я свиней відбувалося разом із налагодженням племінної справи.

На кінець 60 років ХХ ст. в Україні поглиблену племінну роботу вели 18 державних та колгоспних племінних заводів, 12 племінних радгоспів та більше 400 племінних ферм колгоспів і радгоспів.

Середина сімдесятих років ХХ ст. характеризувалась активним процесом розвитку свинарства шляхом спеціалізації і концентрації галузі. Майже в кожнім районі були організовані спеціалізовані свинарські господарства. В окремих областях працювали промислові комплекси із закінченим циклом одержання і відгодівлі 24, 36, 54 або 108 тис. свиней за рік.

Науковими колективами разом із спеціалістами господарств проводилась цілеспрямована робота по удосконаленню існуючих і створенню нових порід з підвищеною м’ясною продуктивністю. Вченими-селекціонерами і спеціалістами господарств виведено та апробовано близько 50 нових високопродуктивних заводських ліній і родин в породах великої білої, миргородської, української степової білої, української степової рябої, ландрас та уельс.

Як результат спільних зусиль науки і практики на кінець 1971 р. чисельність свиней в республіці досягла 21,4 млн. голів, а виробництво свинини — 1481 тис. тонн в забійній масі, що становило 48,8 % від загальної кількості м’яса.

У наступні майже два десятиріччя створюються нові генотипи свиней, розробляються регіональні системи розведення з використанням методів внутріпородної селекції та гібридизації, ведеться пошук нових кормових засобів, удосконалюються технологія годівлі кормів, напування й утримання тварин, видалення та утилізації гною, вивчаються нові форми організації і оплати праці. Особливих темпів розвитку в цей період набувають великі промислові комплекси та спеціалізовані господарства, в яких виробляють до 70 % свинини від загального її виробництва. 1990 рік завершується доведенням виробництва свинини до самого високого рівня в історії держави – 1576 тис. тонн в забійній масі.

В Україні була створена міцна матеріально-технічна база по веденню галузі. Виробництвом товарної свинини займалися п’ять великих промислових комплексів, 650 свинарських спецгоспів, значна кількість ферм колективних та індивідуальних селянських господарств.

Поліпшенням розведення свиней планових порід, типів і ліній займались у 45 племзаводах, 24 племдержгоспах і 525 племінних фермах, які щорічно вирощували для реалізації більше 200 тис. голів племінного молодняку. В Україні працювали також два селекційно-гібридних центри, 53 підприємства з племінної справи і штучного осіменіння, 14 станцій контрольної відгодівлі і кілька спеціалізованих станцій по вирощуванню кнурів (елевери).

У 1993 р. науково-технічна рада Міністерства сільського господарства і продовольства України затвердила дві нові породи свиней — полтавську м’ясну і українську м’ясну. З метою раціонального використання існуючих і створення нових генотипів вченими разом із спеціалістами розроблена «Селекційно-технологічна система вироб-ництва свинини в Україні», яка рекомендована науково-технічною радою по тваринництву для масового впровадження у виробництво.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ І НАПРЯМИ РОЗВИТКУ

ГАЛУЗІ СВИНАРСТВА

Аналіз сучасного стану виробництва м’ясної продукції свідчить, що швидке нарощування його темпів неможливе без інтенсивного розвитку усіх видів худоби та птиці і особливо традиційної на Україні галузі свинарства.

У нас в Україні, свиня споконвіку вважалась годувальницею та джерелом прибутку селянської родини і майже ніколи не була збитковою у дбайливого господаря. Не перебільшуючи, можна сказати, що свинарство значною мірою є національною галуззю нашого сільськогосподарського виробництва. Були часи, коли свинина в загальному виробництві м’яса наближалась до 58 %.

На превеликий жаль, всупереч обґрунтованій практиці більшості країн світу і нашим національним традиціям, ця важлива галузь тваринництва в Україні в останні десять років катастрофічно занепадала. В більшості господарств генетичний потенціал наших порід зараз використовується за репродуктивними якостями лише на 45—50 %, а за відгодівельними навіть на 20—25 %.

Серед господарств, які займаються свинарством, є такі: державні; колективні підприємства; індивідуальні підсобні і фермерські. За. різними джерелами інформації їх доля у виробництві свинини визначається приблизно таким співвідношенням: 10, 25, 64 і 1 відсоток. Як бачимо, питома вага виробництва свинини в індивідуальних присадибних господарствах у відсотковому відношенні більша ніж в господарствах державних і колективних.

Як свідчить практика високорозвинених країн, розповсюдженою формою ведення свинарства, що виправдала себе, є фермерське господарство з сучасною технологією виробництва і відповідальними об’єднаннями для більш ефективної та керованої їх діяльності. Важливим є і той факт, що фермерством дозволяється тут займатися відповідно підготовленим особам.

Враховуючи те, що створення ефективно діючих фермерських господарств потребує значних капітальних витрат на їх організацію і налагодження системи сервісних послуг, не слід найближчим часом розраховувати на їх вагомий внесок у загальний обсяг виробництва товарної свинини, хоч ініціаторів-фермерів, які беруться за розведення та відгодівлю свиней, безумовно, слід всіляко підтримувати. Світовий досвід засвідчує, що закономірним процесом для всіх цивілізованих країн є розвиток свинарства на індивідуальній основі при розумній концентрації виробництва. Нагадаємо, що до 1990 року на свинарських комплексах України одержували 120—160 кг свинини на перехідну голову, відгодовували по 24 підсвинки на основну свиноматку при середньодобових приростах 550—650 г. Тому не слід руйнувати створеної міцної індустріальної бази тваринництва, і в тому числі свинарства.

Необхідно шукати шляхи її використання. Промислові технології потрібно удосконалювати в напрямку зниження енергоємності і підвищення ступеня захисту навколишнього середовища. З усіх точок зору промислові комплекси і крупні свинарські ферми можуть бути найбільш ефективними і в майбутньому у вигляді акціонерних товариств, агрофірм та спільних підприємств у поєднанні з іншими господарствами, а також комбікормовими заводами, переробними та торговельними підприємствами.

Дуже слушним і своєчасним є те, що проектом «Національної програми стратегічного розвитку України» пріоритетного значення в нарощуванні виробництва м’яса надається інтенсифікації галузі свинарства, а також птахівництва і м’ясного скотарства. У найближчі роки передбачається довести виробництво свинини до 1,5 млн. тонн, що цілком реально і уже практично досягалось, окрім того, цей показник наближається до науково обґрунтованих норм харчування людей. У перспективі за рахунок інтенсифікації використання наявного поголів’я, покращання кормової бази і удосконалення технології виробничих процесів можливе подальше нарощування виробництва, свинини до 2,0—2,2 млн. тонн з використанням її лишків як додаткового джерела валютних надходжень до бюджету України. При цьому слід підкреслити, що в 1998 році обсяг експорту свинини свіжої, охолодженої та мороженої становив лише 1,5 тис. тонн за ціною 2718 доларів за одну тонну.

Отже, ставиться завдання радикально відродили галузь свинарства, перевести її на інтенсивну технологію і добитися того, щоб вона могла давати дешеву, конкурентоспроможну продукцію і бути відповідно наукоємним виробництвом, яке можна було б порівнювати за ефективністю з передовими країнами. Для цього наша країна має необхідний генофонд і племінну базу свиней, володіє родючими землями, має висококваліфікований потенціал науковців і виробничників.

ПОХОДЖЕННЯ СВИНЕЙ

ПОХОДЖЕННЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ СВИНЕЙ

Домашні свині згідно із зоологічною класифікацією належать до класу ссавців Mammalia, надряду копитних Ungulata, ряду парнокопитних Artiodactyla, підряду бугорчатозубих Neobunodontia, poдини свиней Suidae.

Велика родина свиней Suidae поширена на всій Землі і об’єднує п’ять родів: карликові свині Porcula, бородавочник Phacochoerus, лісові Hylochoerus, річні Potamochcerus, дикі форми, від яких пішли домашні свині та самі домашні свині Sus. Ця родина представлена великою кількістю видів і, головним чином, підвидів. Але найбільше практичне значення для людини має рід Sus, окремі представники якого стали джерелом при формуванні всіх домашніх порід свиней.

Рід Sus має дуже давнє походження. Сліди його існування зафіксовані в міоцені — 27 млн років тому. Перші місця мешкання свиней були в Південно-Східній Азії (Індія), а потім поширилися в Центральну Азію, Африку, Європу. В Центральній Європі свині мешкали майже 150 тис. років тому.

Теперішні наукові дослідження з високою ймовірністю дають підстави вважати, що всі сучасні домашні свині ведуть своє походження від трьох диких форм: Sus scrofa vittatus — дикого кабана Південно-Східної Азії, Sus scrofa medit ceraneus — середземноморського дикого кабана і Sus scrofa scrofa — дикого кабана Центральної Європи та Північної Азії.

Процес одомашнення свиней, як свідчать наукові дані, відбувався близько 5000—8000 тис. років тому. Вчені виділяють два центри одомашнення — східно-азіатський (Китай) і європейський (узбережжя Середземного моря, Балтія та Україна).

Всі дикі форми виду Sus scrofa мають багато-загальних біологічних властивостей, окремі різновидності якого і тепер мешкають в різних районах Євроазіатського континенту. Ареал диких свиней сьогодні — це Європейське та Африканське узбережжя Середземного моря, райони Польщі, України, Балтії, Центральна Африка, весь Азіатський континент від півдня Іорданії, Сирії, Іраку, Ірану до 50° північної широти.

Дослідники вважають, що головні предкові дикі форми домашніх свиней можна розглядати як один великий вид Sus scrofa scrofa, що узагальнює багато генетичних властивостей. Всі три форми паруються між собою і дають плідне потомство.

Згідно з найпоширенішою нині точкою зору, свині всіх теперішніх порід за походженням діляться на дві основні групи – азіатського і європейського коренів.

Від європейського дикого кабана (Sus scrofa ferus) походять свині корінних довговухих і коротковухих порід Європи, а від азіатських диких форм (Sus orientalis, Sus cristatus, Sus vittatus) — свині корінних порід Азії.

Є підстави вважати, що для одомашнювання насамперед використовували азіатських свиней. Зважаючи, що домашні азіатські свині мають таке походження, багатий генотип, об’єднуючи кілька диких форм, відповідні кліматичні умови та добрі кормові фактори, сьогодні це дуже різноманітна за рівнем продуктивності, екстер’єрно-конституціональними ознаками, відтворною здатністю популяція.

Азіатських домашніх свиней класифікують на довговухих та коротковухих.

Процес доместикації європейських свиней був більш однотипним. Однак кліматичні умови і цілеспрямований вплив людини також динамізували цю популяцію за біологічними і господарсько корисними ознаками. Значне вар’їрування спостерігається за розмірами цих свиней.

Європейських свиней теж класифікують на довговухих і коротковухих.

Корінні домашні породи свиней Європи і Азії спочатку існували й розвивалися в основному самостійно. Ймовірні схрещування відбувалися мабуть тільки на сусідніх територіях їх розведення.

З розвитком людства, рівня цивілізації, встановлення відповідних відносин між окремими суспільствами починаються й активні міграції порід тварин. Коли породи Європи і Азії почали взаємо-проникати на відповідні території, їх схрещували між собою. Формувалися нові генотипи свиней, які характеризувалися відповідними комбінативними ознаками. Так, азіатські свині у деяких випадках проникали в Європу, змішувалися з місцевими тваринами і це стало основою для виникнення нових змішаних порід, як, наприклад, середземноморських свиней Італії, Іспанії, Португалії та південно-західної Франції, які об’єднують в так звану романську групу. Під вплив східних свиней потрапили також місцеві свині Балкан і території Угорщини, в результаті чого виникла нова група — кучеряві свині. До складу кучерявих свиней входять баконські, сцалонтирські, мангалицькі, сербські і македонські (рис. 1).

Процеси схрещування корінних порід Європи і Азії особливо інтенсивного характеру набули останнім часом. Генетично-селекційні програми передбачають виявити найдоцільніші комбінації генотипів свиней, сформувати нові, продуктивніші їх популяції. Економічно міцні країни Європи завозили свиней із середземноморських та східних країн, схрещували з місцевими корінними породами і таким чином вивели цілий ряд сучасних висококультурних порід. Особливо чисельність порід різко збільшилася у XIX— XX ст.

Схрещування азіатських та європейських свиней дало можливість створити не тільки нові породи, а й підготувати матеріал для ефективної системи гібридизації в свинарстві.