- •Фізіологія внд людини
- •(Інтелектуальна власність автора)
- •1. Вступ
- •1. Фізіологія внд людини як наука і навчальний предмет, його значення для психології
- •2. Історія розвитку фізіології внд
- •3. Методи вивчення фізіології внд людини
- •2. Вроджена рефлекторна діяльність людини
- •2.Інстинкти та їх значення у внд.
- •3.Поняття про драйв.
- •4.Фізіологічні механізми емоцій та їх вікові особливості.
- •1. Класифікація і характеристика різних видів безумовних рефлексів у людини
- •2. Інстинкти та їх значення у внд
- •3. Поняття про драйв
- •4. Фізіологічні механізми емоцій та їх вікові особливості
- •3. Умовно-рефлекторна діяльність людини
- •1.Біологічне значення умовних рефлексів та їх класифікація.
- •3.Розвиток умовних рефлексів у дітей різних вікових груп.
- •4.Нейрофізіологічні механізми пам’яті.
- •1. Біологічне значення умовних рефлексів та їх класифікація
- •2. Види гальмування умовних рефлексів, його значення
- •3. Розвиток умовних рефлексів у дітей різних вікових груп
- •4. Нейрофізіологічні механізми пам’яті
- •4. Властивості вищих нервових функцій у корі великих півкуль
- •2.Основні принципи рефлекторної теорії і.П.Павлова.
- •3.Аналітико-синтетична діяльність кори великого мозку.
- •4.Динамічні стереотипи та їх значення у внд людини.
- •1. Функціональні особливості кіркових центрів у психічних функціях людини
- •2. Основні принципи рефлекторної теорії і.П.Павлова
- •3. Аналітико-синтетична діяльність кори великого мозку
- •4. Динамічні стереотипи та їх значення у внд людини
- •5. Перша і друга сигнальні системи дійсності у людини
- •Поняття про першу та другу сигнальні системи дійсності.
- •Розвиток і становлення другої сигнальної системи, мови
- •Взаємодія першої та другої сигнальної системи у психічній діяльності людини.
- •1. Поняття про першу та другу сигнальні системи дійсності
- •2. Розвиток і становлення другої сигнальної системи, мови і абстрактного мислення у дітей різних вікових періодів
- •3. Взаємодія першої та другої сигнальної системи у психічній діяльності людини
- •6. Типологічні особливості вищої нервової діяльності людини
- •3. Часткові типи вищої нервової діяльності людини за і.П. Павловим.
- •Особливості типів вищої нервової діяльності у дітей за м.І. Красногорським.
- •1. Поняття про генотип і фенотип у людини Для кращого, більш повного розуміння процесу розвитку внд протягом життя необхідно проаналізувати поняття генотипу та фенотипу.
- •2. Загальні типи вищої нервової діяльності людини, їх класифікація за і.П. Павловим та сучасні доповнення
- •3. Часткові типи вищої нервової діяльності людини за і.П. Павловим
- •4. Особливості типів вищої нервової діяльності у дітей за м.І. Красногорським.
- •3. Головний мозок і свідомість.
- •2. Поняття про функціональну асиметрію правої та лівої півкуль великого мозку
- •3. Головний мозок і свідомість
- •8. Сон, гіпноз та екстрасенсорні сприйняття
- •1. Поняття про сон і теорії сну
- •2. Сновидіння
- •3. Гіпноз та навіювання
- •4. Екстрасенсорні сприйняття
- •9. Особливості вищої нервової діяльності у дітей різних вікових періодів
- •1. Вища нервова діяльність у ранньому дитинстві
- •2. Вища нервова діяльність у дітей 3-6 років
- •3 Вища нервова діяльність у дітей 7-11 років
- •4. Вища нервова діяльність у підлітків
1. Фізіологія внд людини як наука і навчальний предмет, його значення для психології
Вища нервова діяльність-це сукупність взаємопов'язаних нервових процесів, що відбуваються у вищих відділах ЦНС і забезпечують перебіг поведінкових реакцій людини і тварини. Вона є нерозривною єдністю та цілісністю природжених і набутих форм пристосування до мінливих умов оточуючого середовища.
Завданням фізіології ВНД є пізнання загальних закономірностей роботи мозку, виявлення правил, за якими відбуваються, переробка, збереження та відтворення одержаної інформації, а також закономірностей навчання та особливостей поведінки різних тварин та людини.
Знання цих закономірностей і правил є важливим фундаментом для більш глибокого вивчення і осмислення психічної діяльності людини як за умов норми, так і патології.
2. Історія розвитку фізіології внд
Люди здавна цікавилися психічними явищами, але не завжди пов’язували їх з діяльністю мозку ”батько” медицини Гіппократ (460-377рр до н.е.) одним із перших помітив, що поранення голови часто призводять до порушення мислення, пам’яті та поведінки людини. Проте лише через 700р. римський лікар Клавдій Гален (129-201) висловив тверде переконання, що душевна діяльність здійснюється мозком.
Перше наукове обґрунтування ролі головного мозку у ВНД здійснив російський вчений І.М.Сєченов (1829-1905), який доказав, що пізнання зовнішнього світу можливе лише за допомогою органів чуттів, бо вони є джерелом усієї психології активності людини і тварини. Він правда, не ототожнював психічні явища з рефлексами, а мав на увазі лише рефлекторний спосіб походження всіх психічних процесів, їхню закономірну детермінованість впливами умов зовнішнього середовища і минулим досвідом людини.
Засновником вчення про ВНД став І.П.Павлов (1849-1936), який відкрив і досліджував умовні рефлекси. Він стверджував, що ВНД забезпечує складні взаємовідносини організму з зовнішнім середовищем і є, передусім, сукупністю умовних і безумовних рефлексів.
Безумовний рефлекс-це природжена видова реакція організму, яка здійснюється в межах стабільного рефлекторного шляху у відповідь на дію відповідного подразника.
Умовний рефлекс-це набута протягом індивідуального життя реакція організму, що здійснює завдяки утворенню тимчасових, змінних рефлекторних шляхів у відповідь на дію будь-якого сигнального подразника, для сприйняття якого існує відповідний рецепторний апарат.
Більшість фізіологів у країнах СНД, пояснюючи поведінку тварин і людини, застосовує теорію І.П.Павлова про умовні та безумовні рефлекси. Проте останнім часом накопичилося багато фактів про такі види поведінки тварин у природних умовах, які неможливо пояснити за допомогою умовно-рефлекторної теорії. Теж саме можна сказати і стосовно результатів вивчення складних видів поведінки людини-утворення і виявлення мотивів вищого порядку, механізм довільних рухів, розумової діяльності, мислення. На відміну від умовних рефлексів ця діяльність починається з невідомих ще процесів, які відбуваються в ЦНС.
3. Методи вивчення фізіології внд людини
Основним методом вивчення ВНД є метод умовних рефлексів, розроблений і впроваджений у практику фізіологічного експерименту І.П.Павловим, його численними учнями та послідовниками. За допомогою цього метода вчений вивчив функцію кори великого мозку і найближчі до неї підкіркових .утворень, явища іррадіації і концентрації в корі великого мозку, аналітико-синтетичну. діяльність мозку. Метод умовних рефлексів дав змогу І.П.Павлову створити вчення про ВНД.
М.І.Красногорський вивчав ВНД у дітей, для чого розробив методику збирання слини у дитини в експериментах з вироблення умовно харчових рефлексів. Крім цього методу, для вивчення ВНД дитини користувалися реєстрацією рухового компонента харчової реакції (жувальні рухи) за допомогою гумового балона з повітрям закріпленого на рівні щитоподібного хряща і з’єднаного з манографом.
ВНД немовлят вивчається в спеціальній камері, яка відділена від експериментатора ширмою з вічком для спостереження. Дитина при цьому лежить у ліжку, під матрацом якого вмонтовані прилади, що реєструють її рухову активність при дії умовного подразників.
В наш час метод умовних рефлексів при вивченні ВНД поєднується з дослідженням електричних явищ у великому мозкові за допомогою електроенцефалографів (ЕЕГ). Для відведення біострумів від мозку людини користуються срібними електродами, що мають вигляд пластинки розміром з двокопієчну монету. Електроди на голові людини, які досліджують, закріплюються за допомогою спеціальних шоломів-сіток, які виготовляють із еластичних гумових тяжів, натяг яких регулюється. Сучасні ЕЕГ-прилади здатні реєструвати одночасно електричну активність понад 30 точок мозку. Для аналізу електричних явищ у великому мозку використовують ЕОМ.
Останнім часом діяльність великого мозку вивчають за допомогою спеціальних приладів-томографів, які здатні фіксувати за допомогою-комп’ютера ділянки збудження на будь якому зрізі великого мозку.
Необхідно підкреслити, що найбільш можливо точні результати у вивченні ВНД людини чи тварини можна одержати, використовуючи не один, а кілька методів.
У процесі дослідження ВНД у тварин широко застосовують методи вживлення електродів у певні точки великого мозку, або методи блокування чи руйнування певних центрів нервової системи.
