Хроматографічні методи

Хроматографічні методи володіють найбільшим спектром можливостей для контролю забруднення різних об'ємів навко­лишнього середовища.

Хроматографічні методи засновані на сорбційних процесах — поглинання газів, пари або розчинених речовин твердим або рід­ким сорбентом. Сорбцію можна провести двояко: в статичних (до встановлення рівноваги) та динамічних умовах. Динамічна сорб­ція являє собою процес, в якому відбувається направлене перемі­щення рухливої фази відносно нерухливої. Сутність усіх хромато­графічних методів полягає в тому, що речовини, які розділяють разом з рухливою фазою переміщуються через шар нерухливого сорбенту з різною швидкістю за рахунок різної здатності до сорбування. Інакше кажучи, хроматографія — динамічний сорбційний процес розділення сумішей, заснований на розподіленні речовини між двома фазами, одна з яких рухлива, а інша — нерухлива, та зв'язана з багатократним повторюванням актів сорбції — десорб­ції.

Хроматографічні методи класифікують за наступними озна­ками:

• за агрегатним станом суміші, в якій проводять її розділення на компоненти, — газова, рідинна та газорідинна хромато­графії;

• за механізмом розділення — адсорбційна, розподільча, іо­необмінна, осадочна окислювально-відновна, адсорбційно- комплексо утворююча хроматографія та ін.;

• за формою проведення хроматографічного процесу — ко­лонкова, капілярна, площинна (паперова, тонкошарова та мембранна);

• за способом отримання хроматограф (фронтальний, елюєнтний, витискуючий).

Радіометричний аналіз

Радіометрія — виявлення та вимірювання числа розпадів атом­них ядер в радіоактивних джерелах або деякій їх частині за випро­мінюванням, що виділяють ядра.

Методи реєстрації іонізуючого випромінювання:

Іонізаційний метод заснований на вимірюванні ефекту вза­ємодії випромінювання з речовиною — іонізації газів, що запо­внює реєстраційний прилад. Іонізаційні детектори випроміню­вання представляють собою заряджений електричний конденса­тор (електроди), що знаходяться в герметичній камері, яка запо­внена повітрям або газом, для створення в камері електричного поля. Заряджені частки (а або (3), що потрапили до камери детек­тора, утворюють в ній первинну іонізацію газового середовища; -кванти спочатку утворюють швидкі електрони в стінці детек­тора, які потім викликають іонізацію газу в камері. В результаті утворення іонних пар газ стає провідником електричного стру­му. При відсутності напруги на електродах всі іони, що з'явилися при первинній іонізації, переходять в нейтральні молекули, а при зростанні напруги під дією електричного поля іони починають спрямовано рухатись, тобто виникає іонізаційний струм. Сила струму с кількісною мірою випромінювання та може бути зареєстрована приладом.

Сцинтиляційний метод — в основі сцинтиляційного детек­тора лежить здатність деяких речовин перетворювати енергію ядерних випромінювань в фотони видимого та ультрафіолетового світла. Механізм цього процесу достатньо простий. Ядерні частки (або вторинні електрони, що утворюються при поглинанні γ - квантів) переводять молекули сцинтилятору в збуджений стан. Перехід молекул сцинтилятору в основний стан супроводжуєть­ся виділенням фотонів в УФ - або видимій області. Кожен окремий спалах, що утворився в результаті проходження ядерної частинки або γ - кванту, називають сцинтиляцією. Окремі спалахи реєстру­ються фотоелектронним множником, що перетворює світлові ім­пульси в електричні, які посилюються лінійним або логарифміч­ним посилювачем. Потім електричні імпульси проходять через дискримінатор, що пропускає імпульси визначеної амплітуди та відсікає «шуми» та потрапляє на реєструючий прилад.

Біоіндюкація — це оцінка стану довкілля за реакцією живих організмів. Залежно від властивостей використовуваного біоіндика­тора розрізняють специфічну і неспецифічну біоіндикацію. Коли різні антропогенні фактори викликають відповідні реакції, то мова йде про неспецифічну біоіндикацію. Якщо зміни, що відбува­ються, можна пов'язати тільки з одним фактором, то йдеться про специфічну біоіндикацію. В якості біоіндикаторів використовують тварин, рослини, бактерії, віруси.

Біоіндикатори— це живі організми, за наявністю, станом і поведінкою яких можна робити висновки про ступінь зміни довкіл­ля, у тому числі про наявність забруднюючих речовин. Живі інди­катори мають істотні переваги, вони підсумовують усі без винят­ку біологічно важливі дані про забруднення, вказують швидкість змін, що відбуваються, шляхи і місця накопичень в екосистемах різних токсикантів, дозволяють судити про ступінь шкідливості певних речовин для живої природи й людини.