Приватизація

Основна мета приватизації — передача об'єктів державної влас­ності ефективному власнику, здатному налагодити ефективний ме­неджмент, а також здійснити інвестиції в розвиток виробництва, йо­го модернізацію і технічне оновлення. Не менш важлива мета — по­повнення державного бюджету, його дохідної частини на сучасному, грошовому етапі приватизації. В Україні існували різні погляди на здійснення приватизації. Згідно з першим усю державну власність необхідно поділити порівну між усіма громадянами. Такий підхід виходив з принципу соціальної справедливості, однак він суперечив основній меті приватизації. Суть другої позиції — передавання влас­ності трудовим колективам. За такого варіанта від власності відразу усувалася б велика кількість людей, які працюють у бюджетній сфе­рі, а також ті, хто ще або вже не працює, — студенти, пенсіонери.

Ще одна точка зору полягала в тому, що має бути один принцип: жодного роздавання, тільки продаж державою майна за гроші, в ре­зультаті чого з'являються реальні власники. Отримані від привати­зації кошти використовуються на вирішення соціальних проблем, структурну перебудову економіки. Це найбільш радикальна і послі­довна ринкова позиція, яка була втілена в окремих колишніх соціа­лістичних країнах — Східній Німеччині після її об'єднання із Захід­ною, Угорщині. В умовах України нездоланними перешкодами на такому шляху руху до ринку були проблеми економічного та сві­тоглядно-ідеологічного характеру: відсутність вільного вітчизняно­го капіталу, здатного брати участь у широкомасштабній грошовій приватизації, і неприйняття абсолютною більшістю населення таких реалій ринку, як приватна власність, бізнес тощо.

Також відома позиція, що зводилась до заперечення необхіднос­ті здійснення радикальних ринкових реформ, отже, приватизації в будь-яких формах і будь-яким способом. Тобто, економіка має бути планово-централізованою, базуватись на суспільній власності на за­соби виробництва. Всупереч реальному досвіду ставка робилась на командно-адміністративну систему. З огляду на це доречно навести слова відомого угорського економіста Я. Корнаї: "Наприкінці се­редньовіччя людство перейшло до ринкової економіки, яка заснова­на на приватній власності. Це Перший Шлях. Радянський Союз був першою країною — за ним попрямували інші країни, які повернули на Другий Шлях, що привів до панування бюрократичної командної

60

економіки, заснованої на суспільній власності. Виявилося, що Дру­гий Шлях веде в глухий кут. Хоча за кілька десятиліть було досягну­те значне економічне зростання, однак ціна його була жахливою: страждання людей, занепад низки галузей господарства".

Основними напрямами приватизаційного процесу в Україні ста­ли: сертифікатна приватизація, оренда з подальшим викупом майна трудовими колективами, затвердження переліку державних підпри­ємств, які через їх загальнодержавну значущість не підлягають при­ватизації, і зрештою запровадження механізму грошової приватиза­ції після остаточного завершення сертифікатної приватизації. Меха­нізм грошової приватизації став її єдиною формою. Особливість роз­витку процесу приватизації полягала в тому, що спочатку він здій­снювався за різними зазначеними вище напрямами, згодом привати­зація відбувалась за вирішальним і найпослідовнішим з точки зору ринкових реформ методом.

Новий етап, втіленням якого стала Державна програма привати­зації на 2000-2002 рр., по-перше, враховує індивідуальні особливос­ті приватизації кожного підприємства, виходячи з його фінансово-економічного становища, ринкової цінності, інтересів національної безпеки і необхідності створення цивілізованих умов для участі ін­весторів; по-друге, пропонує нові підходи до класифікації об'єктів з метою розмежування їх на потенційно привабливі і неліквідні; по-третє, передбачає збалансування інтересів громадян, підприємств, що приватизуються, держави в частині надходження коштів до бюд­жету і необхідності поглиблення ринкових перетворень.

Для підвищення зацікавленості інвестора у разі приватизації стратегічно важливих об'єктів продажу підлягає контрольний пакет акцій відкритого акціонерного товариства (ВАТ), який дає можли­вість юридичній або фізичній особі впливати на діяльність відповід­ного суб'єкта господарювання. Продаж контрольного пакета акцій здійснюватиметься за конкурсом або на відкритих торгах без визна­чення державним органом приватизації інвестиційних зобов'язань покупця. Переможцем стає учасник конкурсу, який запропонував найвищу ціну за пакет. У разі закріплення в державній власності па­кета акцій в розмірі 50 % статутного фонду плюс одна акція Фонд державного майна України пропонуватиме на продаж за конкурсом єдиним пакетом усі акції, які не продано на момент прийняття рі­шення про конкурсний продаж. При цьому переможцю конкурсу за його бажанням може бути передано в управління пакет акцій, за-

61

кріплений у державній власності, або його частина, якщо таке зо­бов'язання держави було визначене умовами конкурсу. Через неви­конання покупцем договірних зобов'язань договір купівлі-продажу може бути за рішенням суду розірваний, а об'єкт приватизації підля­гає поверненню в державну власність.

Оздоровлення державного сектору за допомогою роздержавлен­ня означає скорочення бюджетних витрат, відмову від списання кре­дитної заборгованості, скасування податкових пільг, використання принципів управління й оцінок ефективності капіталовкладень, що діють у приватному бізнесі, тощо. Результатом таких дій є поступо­ва ліквідація неринкової обстановки, в якій існують державні підпри­ємства, підвищення їх конкурентоспроможності, гнучкості, мобіль­ності та ефективності. Такий захід, доповнений лібералізацією рин­ків, має сприяти демонополізації економіки і скороченню сфери дер­жавного підприємництва.

Контрольні питання

1. Чим відрізняються роздержавлення і приватизація?

2. Що таке розподіл прав власності?

3. Яка структура власності у змішаній економіці?

4. У чому полягає сутність інтелектуальної власності?

5. Поясніть, як здійснюється роздержавлення власності.

6. Охарактеризуйте шляхи приватизації.

62