Інтелектуальна власність

На ринку науково-технічних знань купують і продають продукти інтелектуальної власності. Саме вони стають визначальним елемен­том багатства країни, тим чинником, що формує потенціал подаль­шого економічного зростання. Тому одними з важливих завдань державної науково-технічної й економічної політики є розробка сис­теми прав і охорони інтелектуальної власності, її інституціональне забезпечення. Нині в Україні працює дворівнева система управління інтелектуальною власністю: держдепартамент інтелектуальної влас­ності в складі Міністерства освіти і науки України і Український інс­титут промислової власності. Промислова власність — це продукт

57

інтелектуальної діяльності в технічній і комерційній діяльності, який дає можливість його власнику виробляти товари, що вигідно відріз­няються своїми споживними якостями від аналогів на ринку. Вона може бути об'єктом продажу, оренди та інших угод. Відповідно до Паризької конвенції з охорони промислової власності 1883 р. до неї належать: патенти на винаходи, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення поход­ження товару, географічні найменування. Ці об'єкти використову­ють у міжнародному торговому обороті, вони існують у промисло­вості та інших галузях економіки — сільському господарстві, тор­гівлі тощо.

Правова охорона промислової власності здійснюється за допомо­гою подання заявок на конкретні об'єкти відповідно до норм міжна­родного права. Основними напрямами роботи системи є вдоскона­лення процесу патентування для забезпечення юридичного захисту інтелектуальної власності і комерціалізація наукових винаходів. На останньому слід особливо наголосити: остаточну відповідь на пи­тання про дієздатність юридично захищеного патентом продукту ін­телектуальної власності дає ринок. Перетворення інтелектуального продукту на об'єкт приватної власності, забезпечення гарантій і чіт­ке розмежування цих прав є важливою складовою правил гри в рин­ковій економіці. Розглядаючи питання інтелектуальної власності, слід наголосити і зробити висновок про роль приватної власності у формуванні ринкового середовища: ринковий критерій ефективнос­ті — прибутки і збитки — не умовний, а цілком реальний.

Роздержавлення власності — центральна проблема перехідної економічної системи

Перехід від командно-адміністративної системи до соціального ринкового господарства характеризується формуванням адекватної ринку різноманітності форм власності і підприємництва. Механізма­ми такого переходу є роздержавлення і приватизація власності. Нез­важаючи на відносно обмежене поле діяльності держави в економі­ках розвиненого ринкового господарства, роздержавлення набуло характеру загальносвітової тенденції. Основне завдання цього про­цесу полягає в тому, щоб провідні позиції в економіці посів приват­ний сектор, тобто недержавні форми підприємництва. Це поясню­ється двома причинами.

58

По-перше, недержавні форми власності і підприємництва є осно­вою ліберального конкурентного ринку, який, виконуючи властиві йому функції, забезпечує ефективний розподіл і використання еко­номічних ресурсів.

По-друге, роздержавлення не тотожне залишенню економіки дер­жавою. Це насамперед позаринковий інститут, який повинен забез­печувати нормальні умови роботи ринкового механізму, рівність правил гри для всіх учасників економічного процесу, а також вико­нувати функції, зумовлені максимально необхідними межами втру­чання держави в економіку.

Роздержавлення є визначальним механізмом ринкової трансфор­мації економіки України. Його наслідками є поява численної армії власників, демонополізація економіки, створення конкурентного се­редовища, стимулювання розвитку ринкової інфраструктури, підви­щення якості і конкурентоспроможності товарів і послуг. Однак бага­то з цих наслідків є лише потенційними, тому що "одержавлення" і нині превалює над роздержавленням. Це підтверджує звіт про світо­ву конкурентоспроможність 1998 р., який є результатом досліджень великої групи вчених з різних країн світу. В ньому 53 країни проана­лізовані і розміщені згідно з їх успіхами у різних сферах. Щодо сфери державного управління й оцінки економічного середовища, то за по­зицією "адміністративне регулювання" Україна посідає 53-тє місце, "компетентність державного сектору" — 43-тє, "бюрократія" — 53-тє, "державна економічна політика (як незалежна від тиску груп з особ­ливими інтересами)" — 52-ге, "відкриття нового бізнесу" — 47-ме, "захист іноземних інвестицій" — 53-тє, "контракти державного сек­тору" — 53-тє, "незалежність державної служби (від політичного тиску)" — 51-ше, "ухилення від податків" — 53-тє, "адекватність фі­нансового регулювання" — 53-тє, "загальна інфраструктура" (роз­виток порівняно з сусідніми країнами) — 52-ге, "інвестиції в інфрас­труктуру" — 53-тє, "захист інтелектуальної власності" — 53-тє. Не-використовуваний потенціал ліберальної економіки потребує здій­снення реального роздержавлення такими способами: приватизація власності, лібералізація ринків, оздоровлення державного сектору, створення змішаних підприємств. На практиці використовуються комбінації цих способів, основними з яких є приватизація власності і лібералізація ринків.

59