6.1. Світове господарство

1. Економічний зміст світового господарства.

2. Структура світового господарства.

3. Особливості та закономірності розвитку світового господарства.

Світове господарство як цілісне утворення безпосередньо впли­ває на розвиток кожної країни світу. Світове співтовариство ство­рює сприятливі умови для поєднання матеріальних, науково-техніч­них, трудових ресурсів і фінансових засобів для вирішення економіч­них, соціальних, екологічних, військових, освітніх, культурних проб­лем, які стоять перед людством в ІІІ тисячолітті в умовах зростаючої глобалізації господарського життя. Економічний зміст світового господарства полягає в поєднанні економічних відносин, що діють на національному й інтернаціональному рівнях. Така сукупність економічних відносин є системним утворенням, що має дві основні складові, до яких належать, по-перше, економічні відносини, що складаються між суб'єктами господарської діяльності в межах кож­ної окремої країни світу, по-друге, економічні відносини, які склада­ються між державами або їх представниками. Останні можуть роз­глядатись як міжнародні економічні відносини.

Світове господарство — багатогранне явище, його можна розгля­дати з різних точок зору, виокремивши такі трактування:

1. Світове господарство — це сукупність економік країн світу. Нині на земній кулі існує 230 країн і територій, які мають державну символі­ку. Але коли мова йде про світове господарство, то насамперед беруть

403

до уваги національні господарства країн світового співтовариства, які є, як правило, членами Організації Об'єднаних Націй (ООН). До скла­ду цієї організації на початок 2000 р. входило 190 країн. ООН створе­на в 1945 р., серед засновників цієї організації була й Україна.

2. Світове господарство — це система міжнародних економічних відносин, які складаються між суб'єктами світового господарства щодо виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг.

3. Світове господарство — це органічна сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними. Економічні зв'язки між національними господарствами є однією з форм вияву міжнародних економічних відносин.

4. Світове господарство — це сукупність національних експортних потенціалів країн світу та господарських взаємозв'язків між ними.

Наведені визначення світового господарства загалом не суперечать одне одному. Кожне з них розкриває певну площину, сферу функціо­нування світового господарства. Найзагальніше визначення світо­вого господарства з позицій економічної теорії та з урахуванням сфер його розвитку можна сформулювати так: світове господарс­тво — це система економічних відносин, яка функціонує на національ­ному та інтернаціональному рівнях у межах світового співтовариства.

При аналізі структури світового господарства можна виокремити два загальні напрями її дослідження. Перший напрям — дослідження політико-соціально-економічних елементів світового господарства, які функціонують упродовж тривалого часу і визначають основні перспек­тивні шляхи розвитку світового господарства. Другий напрям — дос­лідження конкретних соціально-економічних принципів структуриза-ції світового господарства, на основі яких можна виокремити і розгля­дати його сучасну господарську структуру. Проаналізуємо структуру світового господарства за кожним з цих напрямів.

Концепції розвитку структури світової економіки

Відповідно до першого напряму дослідження структури міжна­родної економіки в економічній літературі розглядають концепції її розвитку. Перша концепція має назву системного підходу до виок­ремлення структурних елементів світового господарства, згідно з нею у структурі світового господарства розглядають три складові: • світове капіталістичне господарство;

404

• національне капіталістичне господарство, яке виокремлюють у межах світового капіталістичного господарства як сукупності економік відповідних держав;

• світ, що розвивається.

Друга концепція структуризації світового господарства ґрунту­ється на теоретичних положеннях, за якими в межах останнього можна виокремити:

• центр світового господарства, до якого належать економічно роз­ винені країни;

• периферія, яка включає країни, що розвиваються.

Ще одна концепція структуризації світового господарства ґрун­тується на принципі політичної противаги, за яким розглядають два види структури світового господарства:

• поділ світового господарства на Схід і Захід. До країн Сходу на­ лежать держави перехідної економіки і ті, що розвиваються, які розташовані у східній півкулі нашої планети. До Заходу належать економічно розвинені країни, розташовані у західній півкулі;

• поділ світового господарства на Північ і Південь. Відповідно до цього Північ як складова світового господарства включає еконо­ мічно розвинені країни, а Південь — країни, що розвиваються. Отже, перший напрям аналізу структури світового господарства

в основному передбачає виокремлення її складових за найзагальні-шими показниками господарського розвитку та політико-соціальної й ідеологічної орієнтації їх функціонування в сучасних умовах.