Правове регулювання

Серед багатьох чинників впливу держави на ринкове середовище основна роль належить правовому регулюванню економічних відно­син, створенню правової бази для цього. На відміну від адміністра­тивно-командного механізму господарювання, де одержавлені гос­подарюючі суб'єкти не мали серйозної самостійності, ринкове гос­подарювання передбачає правове регулювання економічних проце­сів. Інститути державної влади, виробляючи юридичні норми госпо­дарського законодавства, встановлюють для суб'єктів економічної діяльності певні правила гри, яких вони мають дотримуватися під контролем органів правосуддя, прокуратури та ін. Господарським правом, економічним законодавством у цивілізованому світі регла­ментоване все економічне життя, функціонування форм власності, порядок укладення господарських угод, вирішення господарських і трудових спорів. У правовому полі здійснюється антимонопольна діяльність держави, робота банківсько-кредитних установ, соціаль-

364

не забезпечення, працює державна система охорони здоров'я людей. Юридичні закони, нормативно-правові інструменти можуть бути не­досконалими, тому законодавчі органи держави покликані працю­вати над удосконаленням законодавства, щоб воно адекватно відоб­ражало вимоги і завдання господарського життя в інтересах підтри­мання стабільності, соціальної справедливості, оптимізації народно­господарського розвитку. Важко переоцінити правову роль держави і в природокористуванні, охороні довкілля, що невіддільна від за­гальнодержавного механізму організації та регулювання народно­господарського відтворювального процесу.

Водночас нормальне господарське життя не повинно бути пере­обтяжене дріб'язковою правовою регламентацією, нескінченними перевірками, контролем, що може спричинити невпевненість у діяль­ності господарюючих суб'єктів незалежно від форм власності.

Формування господарського механізму і піднесення ефективнос­ті його роботи — це багатокомплексний процес, що випливає з ак­тивної взаємодії держави й економіки.

Контрольні питання

1. Розкрийте соціально-економічну природу поняття "господарсь­ кий механізм".

1. Охарактеризуйте структурні елементи господарського механізму.

2. Чому об'єктивно необхідне державне втручання у господарське життя країни?

3. Охарактеризуйте межі ринкового господарювання і державного впливу на нього.

2. Класифікуйте суб'єкти господарювання.

3. Чи може держава займатись підприємницькою діяльністю?

4. В яких напрямах може здійснюватися управлінсько-регулятивний вплив держави на ринкове господарювання?

4. Розкрийте роль правового регулювання в господарському житті.

5. Що означає "невидима рука" ринкового регулювання економіч­ ної діяльності за відомим твердженням А. Сміта?

10. Чи можна вважати сучасну економіку України соціально-ринко­ вою? Чи властиві цьому поняттю протиріччя?

365

Розділ 5

ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

5.1. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи

1. Капіталізм вільної конкуренції: становлення і розвиток.

2. Економічна система монополістичного капіталізму.

3. Монополії, фінансовий капітал і антимонопольне законодавство.

Кінець XV — перша третина XVІІІ ст. ввійшли у світову еконо­мічну історію як період розкладу феодальних відносин і зародження у надрах феодального суспільства капіталізму. Започаткували цей процес суттєві зміни у сфері виробництва і стані продуктивних сил суспільства. З'явилися нові галузі мануфактурного виробництва, поглибився суспільний поділ праці, почала формуватися спеціаліза­ція окремих країн. Становлення капіталістичного виробництва в ок­ремих галузях промисловості було різним: інтенсивним розвитком відрізнялися галузі, в яких значно подорожчали й ускладнилися за­соби виробництва (металообробка, добувна промисловість, судно­будування тощо); повільніше капіталізм розвивався там, де зберег­лася реміснича техніка (текстильна промисловість, виробництво предметів розкоші і т. ін.). Активно прогресувала і сфера обігу: роз­вивалися кредит і банківська справа, з'явилися перші товарні й фон­дові біржі, ускладнився грошовий обіг.

Капіталістична економічна система в період свого формування та розвитку пройшла ряд етапів, що ознаменували її поступову еволю­цію та глибинну соціально-економічну трансформацію. Перебіг іс-торико-еволюційного розвитку капіталізму представлено на рис. 35.

366

		Первісне нагромадження капіталу
		Мануфактурний капіталізм
		(кінець ХV — остання третина ХVІІІ ст.)
		)	г
Ранній капіталізм
		Промисловий переворот
		Фабричний капіталізм, або капіталізм вільної конкуренції (остання третина ХVІІІ — кінець ХІХ ст.)
		)	г
		Концентрація виробництва й капіталу
		Монополістичний капіталізм
		(кінець ХІХ — початок ХХ ст.)
		1	г
		Державне регулювання капіталістичної економіки
		Державно-монополістичний капіталізм (30-80-ті роки ХХ ст.)
Зрілий капіталізм
		1	1
		Змішана економіка
		Сучасний капіталізм, або постіндустріальне суспільство (з 30-80-х років ХХ ст.)

Рис. 35. Еволюція капіталістичної системи господарювання

Закономірності формування мануфактурного

капіталізму

Перший період розвитку капіталізму (з кінця ХV до останньої тре­тини ХVІІІ ст.) характеризувався тим, що мануфактура стала провід­ною формою капіталістичного виробництва. Звідси й назва цього пе­ріоду — мануфактурний капіталізм. Мануфактура як прогресивна порівняно з цехом організаційна форма підприємства дала змогу ви­користати переваги поділу праці, запровадити подетальну спеціаліза-

367

цію праці робітників, удосконалити засоби праці й технології. Спеці­алізовані знаряддя праці та інструменти, а також нові технології ста­ли основою переходу до використання машинної техніки в епоху про­мислового перевороту. Капіталістичне виробництво у ХVІ ст. значно впливало на господарське життя, однак не було домінуючим — біль­шу частину суспільного продукту виробляли застарілі форми органі­зації господарства, характерні для феодалізму.

Для остаточного формування капіталізму були необхідні дві ос­новні умови:

• наявність значної кількості людей (працівників), які були б юри­ дично вільні, позбавлені засобів виробництва й існування, отже, змушені найматися на роботу до мануфактур; це забезпечує фор­ мування розгалуженого ринку найманих працівників (робочої сили);

• нагромадження значних обсягів грошового багатства, необхідно­ го для створення капіталістичних підприємств.

Ці вирішальні умови були сформовані в епоху так званого первіс­ного нагромадження капіталу. З одного боку, було юридично офор­млено звільнення селян від кріпосної залежності та ремісників — від жорсткої цехової регламентації за допомогою скасування у Західній Європі кріпосного права і ліквідації цехової організації ремесла. Дрібних товаровиробників, передусім сільськогосподарських, різни­ми способами (через політику огороджувань, прийняття "кривавих" законодавчих актів проти жебрацтва, збільшення податків) примусо­во позбавляли землі та майна, перетворюючи на безправних продав­ців робочої сили. З іншого боку, активно відбувався процес форму­вання ринку капіталу, суб'єктами якого стали насамперед купці й лихварі, меншою мірою — фермери, цехові майстри, державні діячі. Первісне нагромадження капіталу здійснювалося за допомогою най­різноманітніших, а інколи — найжорстокіших методів: примусового вигнання селян з оброблюваних земель, продажу церковних земель, системи державних податків і позик, работоргівлі, колоніальних пог­рабувань, політики протекціонізму тощо. Історія переконливо дово­дить, що поява капіталістів-підприємців була б неможливою тільки внаслідок їх любові до праці, самовідданості, бережливості й старан­ності; вона є результатом використання насильницьких методів.

Позаекономічний примус до праці поступився місцем угоді між формально незалежними й рівноправними товаровласниками: капі-талістом-підприємцем як власником засобів виробництва та найма-

368

ним робітником як власником робочої сили, що перетворилася на товар. Повсюдне використання найманої праці заклало основи для поєднання економічного примусу до праці та особистої свободи кожного, що визначило внутрішньо суперечливу природу громадян­ського суспільства й буржуазної демократії.

Промисловий переворот: сутність і наслідки

Епоха промислових переворотів останньої третини ХVІІІ — ХІХ ст. зумовила остаточне утвердження капіталістичної системи господа­рювання, забезпечивши панування капіталізму вільної конкуренції. Фабрична система відтіснила мануфактуру, що сприяло бурхливому розвитку і розширенню виробництва. Матеріальною основою гли­бинних соціально-економічних змін стала технічна революція. Ета­пи промислового перевороту наведено на рис. 36.

Т ехнічна революція в легкій промисловості

В инахід механічного ткацького верстата, поява прядильної фабрики

Е нергетична революція

В инахід парової машини, нових методів виплавки чавуну і сталі, використання

кам'яного вугілля

Т ранспортна революція

П обудова системи річкових каналів, початок залізничного будівництва

В иникнення машинобудування

Р ис. 36. Основні етапи промислового перевороту

Крім технічних вдосконалень виробництва й інфраструктури, промисловий переворот спирався на значне нагромадження капіта­лу, остаточну ліквідацію феодально-поміщицької системи у сіль­ському господарстві, використання економічних ресурсів і торго-

369

вельну експлуатацію колоній. Це сприяло забезпеченню умов для швидкого зростання продуктивних сил, формуванню капіталістич­ної власності на землю й засоби виробництва, прискоривши станов­лення національних ринків.

Промислові перевороти охопили безпосередньо економіку та ін­ші сфери життя суспільства. Вони привели до таких наслідків:

• остаточне формування капіталістичного ладу, підвищення його ефективності на новій технічній основі та започаткування індуст­ ріалізації;

• циклічний розвиток капіталістичної економіки (з 1825 р.);

• поглиблення соціальної диференціації та поляризації суспільства, формування двополюсної моделі ранньокапіталістичного ладу, що складалася з функціонуючих капіталістів і найманих працівни­ ків;

• посилення класових суперечностей, виникнення робітничого та профспілкового руху, які стали реакцією на погіршення соціаль­ но-економічного становища працівників, умов праці тощо;

• загострення основної суперечності ранньокапіталістичної систе­ ми — між суспільним характером виробництва, що утвердився разом з перемогою фабричної організації над мануфактурою, та приватнокапіталістичною формою привласнення.

Перехід до машинного виробництва розширив функції найманої праці: специфічна функція капіталу — управління підприємством — стала функцією особливих найманих працівників, які забезпечували, контролювали, організовували виробничий процес. Поглиблюючи суспільний поділ праці, концентруючи значну кількість працівників на окремих підприємствах, створюючи національні та єдиний світо­вий ринки, тобто усуспільнюючи виробництво й обіг, капіталістич­на система кінця ХVІІІ — ХІХ ст. не змінила приватного характеру привласнення й споживання.

Аналізувати відносини ринкової економічної системи доцільно у двох взаємопов'язаних аспектах: історико-цивілізаційному, розкри­ваючи зародження, об'єктивні основи та еволюційний розвиток ран­нього капіталізму, та політико-економічному, вивчаючи основні оз­наки та характерні особливості капіталізму вільної конкуренції. За­значимо, що природа, економічний зміст, функції і структура конку­рентно-ринкової господарської системи зумовлені товарним вироб­ництвом, його принципами й законами.

370

Основні ознаки капіталізму вільної конкуренції

Характерні особливості капіталізму вільної конкуренції з політ-економічної точки зору такі:

• необмежена кількість учасників ринкових відносин в усіх сферах господарювання, жоден з яких не здатен безпосередньо впливати на рішення інших неекономічними методами, контролювати об­ сяг виробництва та процес ціноутворення;

• свобода підприємництва, що відображається у вільному доступі суб'єктів господарювання до будь-яких сфер діяльності, крім про­ тизаконних, у відсутності державних обмежень і заборон на здій­ снення підприємницької діяльності;

• абсолютна мобільність факторів виробництва, тобто вільний не­ обмежений рух капіталу й робочої сили, що забезпечує подальше вдосконалення й підвищення ефективності виробничого процесу;

• еквівалентний товарообмін, що здійснюється на основі економіч­ ної і юридичної незалежності товаровиробників у формі рівно­ правних партнерських відносин щодо купівлі-продажу товарів і послуг;

• вільна конкуренція, що пов'язана зі свободою вибору покупців, постачальників, інших ринкових агентів і стимулює товарови­ робників зменшувати витрати виробництва продукції, застосову­ вати новітні техніко-технологічні досягнення з метою підвищен­ ня ефективності власного виробництва й економічної системи за­ галом. Також слід зазначити відсутність монополій з боку вироб­ ників або споживачів (монопсоній) та державного регулювання виробництва;

• вільне ціноутворення на основі конкурентного механізму врівно­ важення попиту і пропозиції, що сприяє поєднанню інтересів різ­ них економічних суб'єктів. Можливість вільного встановлення цін безпосередньо випливає з передумов про однорідність одной­ менних товарів, відсутність диференціації продукту та повну ін- формованість ринкових агентів щодо ресурсів, умов виробниц­ тва, цін у всіх галузях господарства;

• мета будь-якої економічної діяльності — отримання максималь­ ного прибутку з найменшими витратами на основі раціональної економічної поведінки господарюючих суб'єктів;

• значна диференціація доходів між капіталістами і найманими працівниками, між підприємцями однієї галузі господарства, між

371

підприємцями різних галузей у межах національної економіки, пов'язана з розподілом доходів за принципом участі у виробниц­тві. Цей принцип є несправедливим, бо залишає поза увагою такі негативні наслідки капіталізму вільної конкуренції, як безробіт­тя, банкрутство, соціальна незахищеність і тощо, однак забезпе­чує дійову мотивацію і надійні стимули для підвищення ефектив­ності.

Генезис монополістичного капіталізму

Подальший еволюційний розвиток економічних систем країн з ринковою економікою полягав у переході від епохи вільної конку­ренції ("чистого" капіталізму) до нового типу організації господарс­тва, заснованого на переважанні великих і дуже великих підпри­ємств, — монополістичного капіталізму. Тенденція до монопольно­го, одноосібного панування закладена самою природою конкурен­тно-ринкової системи, проте досить повно вона виявилася тільки наприкінці ХІХ ст. Якісно новими явищами, що ознаменували поча­ток монополістичної стадії розвитку капіталізму, були такі:

• інтенсивний процес технологічних удосконалень виробництва, який набув характеру технологічної революції, зокрема прогрес сталеливарного виробництва (відкриття нових методів виплав­ ки сталі), винахід парової турбіни, двигуна внутрішнього зго­ ряння, вдосконалення хімічного виробництва, масовий перехід до використання електроенергії, поява нових видів транспорту. Завершення промислового перевороту змінилося фазою індус­ тріалізації;

• швидке зростання капіталомістких галузей важкої промисловос­ ті, залізничного будівництва, електроенергетики, машинобуду­ вання, що об'єктивно потребувало об'єднання багатьох індивіду­ альних капіталів та розвитку великих підприємств і об'єднань. Наслідком цього стало переважання промислового виробництва над сільськогосподарським, важкої промисловості над легкою, перетворення провідних країн світу на індустріально-аграрні дер­ жави;

• організаційне вдосконалення виробництва і збуту продукції, пе­ рехід від підприємств, заснованих на переважно індивідуальній приватній власності, до акціонерної форми організації вироб­ ництва;

372

• виникнення і поширення нового типу монопольних об'єднань на ринку праці, які протидіють пануванню капіталу, а саме — про­ фесійних спілок найманих працівників;

• подальший розвиток кредитних відносин, банківської сфери, фі­ нансових інститутів тощо, інтеграція банківського, промислово­ го і торговельного капіталу.

Об'єктивний розвиток і вдосконалення продуктивних сил на ру­бежі ХІХ-ХХ ст. створили необхідні передумови для поступального руху капіталістичної економіки від переважання стихійно-ринкових конкурентних елементів до панування планомірно-регульованих, організованих.

Ознаки монополістичного капіталізму

Основні ознаки монополістичної стадії розвитку капіталістичної системи:

• концентрація виробництва й капіталу, яка досягла такого висо­ кого ступеня розвитку, що привела до утворення монополій, які відіграють вирішальну роль у господарському житті;

• об'єднання банківського і промислового капіталу, що функціону­ ють на монопольній основі, та утворення на базі цього інтегрова­ ного фінансового капіталу, уособленням якого стає фінансова олігархія;

• переважання вивозу капіталу над вивозом товарів;

• утворення міжнародних і транснаціональних компаній, що ство­ рює підґрунтя для економічного поділу світу;

• панівною організаційною формою підприємств стають акціонер­ ні товариства (корпорації).

Переважна частина суспільного виробництва виявилася зосеред­женою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між яки­ми набула особливо жорстокого й руйнівного характеру в масшта­бах всієї національної економіки. Механізмом, що запобігає згубно­му впливу конкурентної боротьби і дає змогу встановлювати ста­більно високі ціни й отримувати гарантовано високий прибуток, стало передусім об'єднання великих підприємств як легальне (на ос­нові концентрації та централізації капіталу), так і нелегальне (у фор­мі неофіційних обмежувальних угод).

Інтенсивне капіталістичне нагромадження й посилення конкурен­тної боротьби сприяло широкому розвитку концентрації і централі-

373

зації капіталу як матеріальної основи утворення монополій. Концен­трація капіталу (збільшення розміру капіталу внаслідок зростання внутрішньофірмового нагромадження) і централізація виробництва і капіталу (добровільне об'єднання кількох підприємств або приму­сове поглинання лідерами аутсайдерів ринку) викликали появу вели­ких і надвеликих підприємств і об'єднань, що домінують на ринку. Ринкова влада таких утворень забезпечується функціонуванням сис­теми союзів, змов та угод про спільну виробничу діяльність й особ­ливо про єдину ринкову стратегію щодо рівня цін, поділу ринків збу­ту, сировини тощо. Концентрація та централізація капіталу приско­рювалися науково-технічним прогресом, виробничим освоєнням но­вих технічних відкриттів і винаходів.

Поява нових галузей і сфер господарювання на межі ХІХ-ХХ ст., застосування у цих галузях сучаснішого обладнання й технологій породило економію, зумовлену зростанням масштабів виробництва (ефект збільшення масштабу). Специфіка такої економії полягає у тому, що ефективне маловитратне виробництво досягається лише тоді, коли виробники представлені великими фірмами як в абсолют­ному вимірі, так і відносно ринку. Сутність економії від масштабу виробництва полягає у зменшенні витрат на одиницю продукції зі збільшенням загального обсягу випуску. Економія від масштабу виробництва значна у тих галузях, де технологічні особливості пот­ребують великих постійних витрат і, як наслідок, великих розмірів застосовуваного капіталу. Такий капітал формується внаслідок злиття, об'єднання, поглинання багатьох індивідуальних капіталів переважно на основі акціонерної форми власності.

Акціонування підприємств

Переважною формою господарювання в умовах монополістич­ного капіталізму стають акціонерні товариства (корпорації). Це під­приємства, капітал яких утворюється на основі об'єднання багатьох індивідуальних функціонуючих капіталів і особистих заощаджень за допомогою випуску акцій — цінних паперів, які дають їх власникам право на отримання певної частини доходу акціонерного товарис­тва (дивіденду) та участь в управлінні підприємством. Власність у корпорації набуває асоційованої (колективної) форми. Акціонуван­ня дає можливість через акумулювання великих коштів ініціювати і забезпечувати виробництво багатьох видів продукції. Масова поява

374

акціонерних товариств наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст., їх роз­виток і вдосконалення у довоєнний і післявоєнний період, провідне значення у сучасній економіці розвинених країн — переконливий до­каз надзвичайної гнучкості та високої ефективності акціонерної власності.

Виникнення і розвиток акціонерних товариств (корпорацій)—якіс­на характеристика монополістичної стадії розвитку капіталізму, через що цю стадію можна назвати "корпоративним капіталізмом". Основ­на частина галузей промисловості (автомобільна, електротехнічна, ма­шинобудівна, металургійна) ефективно функціонують внаслідок того, що корпорації займають в них панівне становище. У разі досягнення монопольного становища у виробництві або збуті певного виду товар­ної продукції корпорація перетворюється на монополію. Однак біль­шість корпорацій не є монополіями, оскільки вони постійно перебува­ють під тиском з боку реальних і потенційних конкурентів.

Монополія: сутність, форми і види

Монополія як економічний феномен характеризується двоїсто: по-перше, як інституціональне утворення (підприємство, фірма, кор­порація), що володіє значними матеріальними, фінансовими, трудо­вими ресурсами та можливостями і посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку; по-друге, як ринкова ситуація, що означає існу­вання одного виробника або продавця на відповідному товарному ринку ("чиста" ринкова монополія).

Відповідно до першого, інституціонального трактування монопо­лії, виокремлюють три етапи її розвитку: зародження перших моно­польних утворень (60-70-ті роки ХІХ ст.); посилення монопольних тенденцій (1873 р. — кінець ХІХ ст.); панування монополій (з почат­ку ХХ ст.).

Період панування монопольних союзів в економіці розпочався утворенням монопольних об'єднань у межах однієї галузі (горизон­тальна інтеграція). Цей напрям домінував перші два десятиліття XX ст., а його результатом стало виникнення потужних галузевих монополій у формі картелів, синдикатів, трестів і концернів.

Картель — це угода між самостійними підприємствами однієї га­лузі щодо поділу ринків збуту, квотування випуску продукції, вста­новлення відпускних цін, розподілу прибутків тощо. Квотування (обмеження) випуску продукції, за умовами якого весь надлишок до-

375

ходу внаслідок перевищення квоти йде у загальну касу картелю, має на меті стримуванням випуску товарів не допустити зниження цін. Картелі є найнижчою, але разом з тим досить еластичною й пошире­ною формою монополістичного об'єднання.

Синдикат — монополістичне об'єднання, в якому підприємства галузі зберігають юридичну й виробничу самостійність, об'єднуючи тільки комерційну діяльність. На відміну від картелю, синдикат лік­відує безпосередній зв'язок окремих виробників з ринком.

Трест — форма промислової монополії, де об'єднуються вироб­ництво і збут продукції, а також фінансова діяльність підприємств. Економічна основа тресту — спільна власність його учасників, орга­нізована, як правило, на акціонерних засадах.

Незалежно від конкретних організаційних форм, перші монопо­лістичні об'єднання істотно підірвали внутрішньогалузеву конкурен­цію. Картелі і синдикати обмежили вільну конкуренцію у сфері обігу, оскільки укладення угод про специфічні умови реалізації товарів і по­діл ринків збуту зруйнувало повну незалежність і свободу ринкових зв'язків та забезпечило умови реалізації монопольного панування. Виникнення трестів означало проникнення монопольного регулю­вання у сферу виробництва. Ознаки планомірності, характерні для розвитку окремих підприємств, поширюються й охоплюють вироб­ничі і комерційні зв'язки між підприємствами — учасниками тресту. Монополізуючи виробництво окремих галузей, трести сприяли по­дальшій концентрації суспільного виробництва і капіталу, яка стала основою їх впливу на виробників інших галузей, проникнення у нові сфери економіки. Це привело до якісно нового етапу розвитку моно­полістичних об'єднань — утворення багатогалузевих монополій, які значно обмежують інтенсивність міжгалузевої конкуренції.

Еволюція одногалузевих монополій у багатогалузеві здійснюва­лася двома основними шляхами: по-перше, внаслідок вертикальної інтеграції (комбінування) — об'єднання підприємств технологічно пов'язаних між собою галузей промисловості, здебільшого організа­ція виробництва в межах єдиного технологічного процесу; по-друге, у результаті диверсифікації виробництва — проникнення монополій у галузі, безпосередньо не пов'язані з основною сферою їх діяльності.

Диверсифікація створює сприятливіші умови для переливання ка­піталу, посилює мобільність ресурсів, підвищує стійкість корпорації в період економічних спадів і криз. На основі диверсифікації з'являєть­ся нова форма монополії — концерн — велика багатогалузева корпо-376

рація, до складу якої входить значна кількість підприємств, що нале­жать до різних галузей виробництва. Процес переростання трестів у концерни був прискорений також прийняттям багатьма країнами ан-титрестівського (антимонопольного) законодавства, яке юридично заборонило стовідсоткову монополізацію галузі одним трестом.

Різноманітність організаційних форм і шляхів утворення монопо­лій не змінює їх сутності, яка має триєдиний характер:

• концентрація значної частини виробництва і збуту однієї або кількох галузей;

• нав'язування іншим ринковим контрагентам несприятливих умов функціонування — застосування методів недобросовісної конку­ ренції, цінової дискримінації, економічного шпіонажу тощо;

• можливість отримання монопольного прибутку як форми реалі­ зації свого економічного панування.

Існують кілька видів монополій, які можна звести до трьох основ­них: економічної (ринкової), адміністративної (організаційної) та природної (технологічної).

Економічна монополія (саме про неї йшла мова раніше) є резуль­татом перемоги у конкурентній боротьбі на ринку або наслідком до­мовленості (угоди) між господарюючими суб'єктами. Організаційна монополія має неринкову природу й представлена адміністративним об'єднанням однакових за профілем і видом діяльності підприємств та організацій (галузеві, відомчі монополії, концерни та асоціації в умовах командно-адміністративної системи). Природна монополія виникає внаслідок дії об'єктивних причин, коли в умовах застосу­вання певної технології виробництва попит на продукцію ефективно задовольняється одним або кількома підприємствами.

Антимонопольне законодавство

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні наслідки монополізації виявилися відразу, що особ­ливо відчули широкі верстви населення (споживачі) та індивідуальні виробники товарів і послуг (немонополізований сектор). Необхід­ність застосування антимонопольного регулювання була усвідомле­на економічною наукою і практикою господарювання наприкінці XX ст., а перші закони, спрямовані на захист вільної конкуренції і за­борону трестів у торгівлі, були прийняті у 1890 р. у США (закон Шермана), у 1896 р. у Німеччині (закон проти недобросовісної кон-

377

куренції), а також в Англії, Канаді та інших країнах під впливом ши­рокого антимонопольного руху як реакції на посилення влади моно­полістичних союзів в економіці.

Антимонопольне законодавство — це складна й розгалужена сис­тема законів, правових норм і судових рішень, створена за останні сто років економічної історії та спрямована на досягнення успішно­го функціонування ринку і стимулювання конкуренції між фірмами. У США, наприклад, прийнято п'ять основних законодавчих актів, які зазвичай характеризують як антимонопольне законодавство: за­кон Шермана, закон Клейтона, закон про Федеральну торгову комі­сію (1914), закон Робінсона — Патмана (1936) і закон Селлера — Ке-фовера (1950). Концентрація економічної сили в руках приватних монополій, як правило, не сумісна з інтересами суспільства. "Ефек­тивна" конкуренція, дія зрівноважувальних сил, почуття соціальної відповідальності у керівників великих корпорацій — такі гарантії захисту суспільних інтересів насправді не завжди стають на заваді пануванню монополій. За переконанням багатьох учених, пробле­ма організації суспільного контролю над монополіями, який пе­решкоджав би антигромадській діяльності домінуючих підпри­ємств, становить мало не найважливішу проблему для країн з роз­виненою економікою.

Сучасне антимонопольне законодавство спрямоване здебільшо­го на попередження порушень природних ринкових процесів, які є результатом монополізації або наслідком угод між компаніями, спрямованих на послаблення дії конкурентних сил або на запобіган­ня зловживанням домінуючим становищем. Антимонопольна полі­тика держави, разом з інтенсивним тиском нових потенційних кон­курентів здатна радикально вплинути на формування конкурентних ринків і конкуруючих виробників. Інтеграційні союзи фірм, які тіль­ки закривають споживачеві доступ до високоякісної й дешевої про­дукції, не можуть існувати тривалий час, хоча певний період здатні працювати без явних порушень закону.

Антимонопольні закони більшості розвинених країн вважають протизаконною таку практику компаній: горизонтальна фіксація цін, тобто угоди між конкуруючими суб'єктами господарювання щодо встановлення рівня цін на продукцію та інших цінових умов торгівлі; горизонтальна змова про частку ринку — домовленість між конкуруючими фірмами щодо розмежування сфер впливу, зокрема в межах тієї або іншої асоціації; груповий бойкот (узгоджена відмова 378

торгувати) — змова між деякими конкурентами про припинення за­купівель або продажів з метою витіснення з ринку інших конкурен­тів; зв'язані продажі — домовленість, згідно з якою компанія-спожи-вач отримує необхідну їй продукцію у разі виконання певних зо­бов'язань або в обмеженому асортименті, встановленому постачаль­ником.

Ринкові структури. Олігополія

Розвиток монополістичного (корпоративного) капіталізму ви­дозмінює галузеву структуру господарства і структуру ринків зага­лом. На зміну вільній (чистій) конкуренції приходить її антипод — абсолютна (чиста) монополія. Разом з тим формуються проміжні мо­делі ринків — олігополія і монополістична конкуренція (детальний аналіз цих ринкових структур наведено у працях Е. Чемберліна "Те­орія монополістичної конкуренції" і Дж. Робінсон "Економічна тео­рія недосконалої конкуренції"). Основні характеристики ринкових структур наведені у табл. 7 (підрозд. 2.2).

Ці моделі ринкових структур є ідеальними; в реальному економіч­ному житті вони швидше зустрічаються як винятки, а не як правило (передусім це стосується абсолютної монополії та конкуренції). Прик­ладом ринку чистої конкуренції дещо умовно можна вважати сільське господарство, монополістичної конкуренції — роздрібну торгівлю, олігополії — автомобільну, електротехнічну промисловість, чистої монополії — місцеві підприємства комунального господарства.

Характерною ознакою сучасного періоду є домінування у краї­нах з розвиненою економікою олігополій — панування у більшості галузей невеликої кількості найбільших підприємств. У політеконо-мічному аспекті олігополістична структура ринку розглядається як створення умов, за яких ліквідуються всі суперечливі ознаки моно­полії та додаються анархічні наслідки вільної конкуренції, поєдну­ються переваги великого виробництва з конкурентною поведінкою компаній.

З точки зору способу господарювання конкуренцію слід розгля­дати як динамічне, оновлююче, але й потенційно руйнівне начало, а монополію — як консервативне, обмежуюче, стабілізуюче начало, проте не позбавлене інноваційного забарвлення. Нагальною необ­хідністю є підтримання динамічного балансу монопольної і конку­рентної організації виробництва, порушення якого в той або інший

379

бік може призводити до негативних наслідків в економіці: у разі змі­щення в бік конкуренції остання стає чинником нестабільності, спричиняє масові банкрутства компаній і важкі соціальні наслідки; за переваги монополізму неминуче виникає зрив створеного еконо­мічного потенціалу суспільства, застій у розвитку продуктивних сил і занепад усієї економічної системи.

Сучасне антимонопольне законодавство загалом залишається вірним традиціям антитрестівських законів кінця ХІХ ст. Наприклад, у 1982 р. антимонопольним відомством США було ухвалено рішення про розукрупнення компанії Атегісап ТеіерНопе & Теіе%гарк (АТТ), яка контролювала на той час близько 85 % ринку надання послуг те­лефонного зв'язку, за допомогою відокремлення 22 регіональних екс­плуатаційних телефонних компаній. Вони стали незалежними від АТТ і одна від одної й отримали змогу купувати необхідне комуніка­ційне обладнання не тільки у головного виробничого підрозділу А ТТ \¥езґегп Electric, як раніше, а й у інших американських та іноземних виробників. Внаслідок зростання конкуренції з'явилася тенденція до зниження цін на засоби зв'язку та тарифів на відповідні послуги. Най-гучніша антимонопольна справа 2000 р. — рішення про примусовий поділ гігантської корпорації інформаційно-комп'ютерного ринку Місгозо/ґ на дві незалежні компанії — з виробництва операційних систем Шпсіош і програмного забезпечення (прийняття рішення ще не означає швидкого і безумовного поділу корпорації).

Подальша глобалізація та лібералізація світової економіки, ін­тернаціоналізація підприємницької діяльності значно впливають на формування вирішальних напрямів політики протидії монополізму та захисту і розвитку конкуренції. Завданням антимонопольних ор­ганів стають попередження і припинення транснаціональної анти-конкурентної практики та пом'якшення невідповідностей між торго­вельною й конкурентною політикою.

В умовах загострення міжнародної конкуренції та посилення впливу науково-технічної революції на форми й методи конкурент­ної боротьби і з урахуванням особливостей структур національних і міжнародних ринків антимонопольне законодавство набуває лібе-ральнішого характеру. Воно базується на двох системоутворюючих принципах.

Перший принцип — це захист вирішального елементу сучасної ринкової економіки — олігополії, створення оптимального балансу конкурентних і монопольно-регульованих сил в її межах, що виявля-

380

ється у непоширенні антимонопольного законодавства на ті галузі, де не склалася олігопольна структура і діє багато дрібних товарови­робників (наприклад, сільське господарство), або монополія є обов'язковою формою організації виробництва (мова йде про галу­зі природної монополії, для яких сформовано спеціальне законо­давство, що регламентує їх діяльність).

Другий важливий принцип сучасного антимонопольного законо­давства передбачає, що при вирішенні конкретних справ регулюю­чий орган виходить з виваженого економічного осмислення всього балансу монопольних і конкурентних тенденцій, особливо з точки зору їх взаємозв'язку з підвищенням ефективності виробництва.

Монопольне ціноутворення

Використання монопольного (домінуючого) становища призво­дить до істотного впливу на ціни, а інколи — до прямого їх формуван­ня. Внаслідок цього з'являється новий різновид ціни — монопольна ціна, яка викликає обмеження конкуренції й порушення прав спожи­вачів і встановлюється підприємцем, що займає монопольне станови­ще на ринку. Існування монопольних цін створює економічну основу для отримання монопольного прибутку. Характерною ознакою мо­нопольної ціни є її відхилення від вільної ринкової ціни, що формуєть­ся у результаті взаємодії попиту і пропозиції. Продаж товарів за мо­нопольними цінами означає перерозподіл доходу між господарюючи­ми суб'єктами на основі економічних та позаекономічних переваг ве­ликого високотехнологічного виробництва.

Монопольна ціна — це верхня межа продажної ціни, утримувати яку впродовж тривалого часу неможливо, оскільки максимальна прибутковість певної галузі приваблює інших підприємців, що праг­нуть ефективніше застосувати свій капітал. Монополія, регулюючи виробництво, може лише опосередковано регулювати попит, тому й змушена враховувати реакцію покупців на зростання цін (повністю монополізувати виробництво й реалізацію товару можливо лише то­ді, коли попит на нього нееластичний).

Влада монополістів (олігополістів) над ринком виявляється у ха­рактері формування і руху цін. Ознаки монополістичної (олігополіс-тичної) політики цін такі:

• ціна підтримується всіма виробниками або продавцями галузі че­рез систему "лідерства у цінах";

381

• виникає відносна стабільність цін;

• спостерігається дискримінація у цінах і постійне маневрування ці­ нами.

Прагнучи ліквідувати пряму цінову конкуренцію і "стабілізувати" галузь на основі єдиної ціни, монополісти й олігополісти максималь­но захищають себе від таємного зниження цін і непрямої цінової кон­куренції з боку окремих партнерів або аутсайдерів ринку. Таємні знижки та поступки, пільгові умови комерційного кредиту, надання додаткових послуг і гарантій покупцям можуть мати для конкурентів не менш неприємні наслідки, ніж відкрите зниження цін. Маневру­вання цінами постійно здійснюється через механізми цінової дискри­мінації щодо різних категорій споживачів, різних територій і регіонів, залежно від подальшого використання продукції, тобто як один із за­собів вирішення тактичних і стратегічних завдань фірми.

Монополізація негативно впливає на ціноутворення, що під­тверджують такі дані: за період 1950-1980 рр. індекс оптових цін у п'ятнадцяти провідних галузях США зріс у 3,7 разу; за той самий період ціни на продукцію машинобудування і чорної металургії, де рівень монополізації найвищий, зросли відповідно у 4,2 й 4,5 разу; у найменш монополізованих галузях — текстильній і швейній рі­вень цін зріс лише у 1,95 разу. Необґрунтоване завищення цін та іг­норування інтересів споживачів, позбавлених альтернативного ви­бору, — наслідки економічної політики монополій в умовах пору­шення конкурентно-ринкового механізму.

Фінансовий капітал і фінансова олігархія

Ще одна істотна ознака монополістичного капіталізму — пану­вання фінансового капіталу.

Фінансовий капітал — це об'єднання монополістичного банків­ського капіталу з капіталом промисловості й інших галузей економі­ки. Для домонополістичної епохи були характерні диференціація ви­дів капіталу, відокремлення торговельного та позичкового капіталів від промислового. Монополістичній стадії, навпаки, притаманна тенденція до інтеграції капіталів, поєднання його різних форм у ме­жах єдиної системи фінансового капіталу. Виникнення фінансового капіталу приводить до зростання усуспільнення виробництва. Роз­виток фінансового капіталу багато в чому залежить від еволюції

382

банківської діяльності (універсальний характер сучасних банків, розвиток ринку цінних паперів, поява вузькоспеціалізованих небан-ківських фінансово-кредитних інститутів), знаменуючи собою вста­новлення єдиного контролю над виробництвом і обігом.

Найпоширеніші форми інтеграції банківських і промислових мо­нополій такі: система взаємної участі в акціонерному капіталі, "пе­рехресні" директорати, стійкі довготермінові ділові контакти, осо­биста унія, фінансово-промислові групи (ФПГ).

Основною формою фінансового капіталу є фінансово-промислові групи, які охоплюють різні сфери й рівні господарювання за схемою "сфера обігу → промисловість → внутрішньогалузеве використання капіталу → міжгалузеве переливання капіталу → розвиток банків­ських та інших кредитно-фінансових інститутів" і встановлюють ба­гаторічні ділові відносини з поступовою трансформацією їх у май­нові права та сімейно-асоціативні унії. В межах фінансово-промис­лової групи досягається певна координація економічної діяльності інтегрованих підприємств, перерозподіл акумульованого банками позичкового капіталу, відносна стійкість нагромадження капіталу. Сучасний період розвитку ФПГ характеризується двома тенден­ціями, які водночас взаємно виключають і діалектично доповнюють одна одну: до консолідації, більшої організаційної оформленості, з одного боку, і до розширення кордонів і взаємопроникнення існую­чих груп — з іншого.

Уособленням панування фінансового капіталу в економічному та соціальному житті є фінансова олігархія — монополістична еконо­мічна та політична еліта суспільства, включаючи також найвищих менеджерів найбільших корпорацій. Доходи фінансової олігархії до­сягають значних розмірів, а основним джерелом їх появи є володіння великими пакетами акцій провідних корпорацій, що забезпечує еко­номічну і політичну владу. Зростаючу роль у структурі фінансової олігархії відіграють найвищі прошарки управлінців-менеджерів, рі­вень доходів яких порівнянний з доходами власників корпорацій.

Отже, поступальний розвиток ринкової економічної системи пов'язаний з поступовим проходженням нею окремих етапів, що зу­мовлено трансформацією техніко-технологічних і соціально-економіч­них умов функціонування системи ринкового господарства. Це викли­кало еволюційну зміну мануфактурного капіталізму промисловим, епохи вільної конкуренції — пануванням монополістичного капіталу.

383

Контрольні питання

1. Охарактеризуйте основні етапи еволюції капіталістичної еконо­ мічної системи.

2. Які історичні умови забезпечили формування мануфактурного капіталізму? Як відбувалося первісне нагромадження капіталу?

3. Назвіть характерні ознаки капіталізму вільної конкуренції.

4. Назвіть основні ознаки монополістичного капіталізму, спробуй­ те змоделювати процес їх формування.

5. У чому полягає економічна сутність монополії? Поясніть особли­ вості цінової політики монополій. Як утворюється монопольний прибуток?

6. Розкрийте еволюцію форм монополістичних об'єднань у ринко­ вій економіці. Як вона вплинула на модифікацію механізмів внут­ рішньо- і міжгалузевої конкуренції?

7. Охарактеризуйте основні принципи та сучасні тенденції антимо- нопольного регулювання. Які сфери економічних відносин регу­ лює антимонопольне законодавство?

8. Вкажіть основні типи ринкових структур. Чому олігополістична структура ринку набула широкого поширення в сучасній еконо­ міці?

9. Розкрийте сутність фінансового капіталу та методи його пану­ вання в період монополістичного капіталізму.

10. У чому полягає історичне та сучасне значення фінансово-промис­лових груп? Як співвідноситься ця форма інтеграції капіталу з ви­могами антимонопольного законодавства?

384