- •1.1. Предмет політичної економії
- •1.1. Предмет політичної економії
- •1.2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси
- •Теорії потреб
- •1.3. Економічна система суспільства
- •1.4. Відносини власності
- •Розподіл прав власності
- •Інтелектуальна власність
- •Приватизація
- •1.5. Форми організації суспільного виробництва
- •Споживна вартість
- •Мінова вартість
- •Теорія трудової вартості
- •1.6. Сутність і еволюція грошей
- •Загальна форма вартості
- •Грошова форма вартості
- •Сутність грошей
- •Функції грошей
- •Міра вартості
- •Засіб нагромадження
- •Засіб платежу
- •Світові гроші
- •Номіналістична теорія
- •Кількісна теорія
- •Товарна теорія
- •Закон грошового обігу
- •1.7. Витрати виробництва і прибуток
- •Класифікація витрат
- •Постійні і змінні витрати
- •Теорія прибутку
- •Економічний підхід у класифікації прибутку
- •2.1. Ринок: сутність, функції та умови формування
- •Поняття ринку
- •Визначення ринку
- •Функції ринку
- •Структурування ринку
- •Товарний ринок
- •Фінансовий ринок
- •Ринок праці
- •2.2. Механізм функціонування ринку
- •Попит. Величина попиту
- •Нецінові чинники попиту
- •Споживчий вибір
- •Крива попиту
- •Дефіцит товарів і послуг
- •Надлишок пропозиції
- •Функції конкуренції
- •Цінова конкуренція
- •Нецінова конкуренція
- •2.3. Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу
- •Капітал сфери обігу
- •Поняття процента
- •Банк і банківська система
- •Балансові операції банку
- •3.1. Домогосподарства
- •Витрати домогосподарств
- •Доходи домогосподарств
- •3.2. Підприємство і підприємництво
- •Поняття "бізнес"
- •В Україні
- •Три стадії руху капіталу
- •Основні виробничі фонди
- •3.3. Капітал і наймана праця
- •Капітал і праця
- •Винагорода за працю
- •Теорії заробітної плати
- •3.4. Підприємництво в аграрній сфері
- •Зміст аграрних відносин
- •Рентні відносини
- •Оренда. Орендна плата
- •Ціновий механізм
- •3.5. Держава та її економічні функції
- •Вразливість ринку
- •4.1. Форми суспільного продукту у процесі відтворення
- •2. Рахунок утворення доходу
- •3. Рахунок розподілу первинного доходу
- •5. Рахунок використання доходу
- •Д ержава р инок товарів і послуг
- •Тіньова економіка
- •4.2. Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження
- •Межа бідності
- •Прожитковий мінімум
- •4.3. Економічне зростання та його чинники. Економічні цикли
- •Продуктивність праці та чинники її підвищення
- •Політика стабілізації
- •4.4. Зайнятість і відтворення робочої сили
- •Теорії зайнятості
- •Повна зайнятість
- •Неповна зайнятість
- •Види і форми безробіття
- •Чинники розширеного відтворення робочої сили
- •4.5. Господарський механізм у системі регулювання суспільного виробництва
- •Держава й економіка
- •Правове регулювання
- •5.1. Закономірності та етапи розвитку капіталістичної економічної системи
- •5.2. Економічна система сучасного капіталізму
- •Екологічне регулювання
- •6.1. Світове господарство
- •Принципи структуризації світового господарства
- •6.2. Форми міжнародних економічних відносин
- •6.3. Економічні аспекти глобальних проблем
- •Теорія монополістичної конкуренції
4.4. Зайнятість і відтворення робочої сили
Сутність зайнятості.
Види і форми безробіття.
Сучасні проблеми зайнятості в Україні.
Зайнятість: сутність і форми
Зайнятість населення — це економічна категорія, яку розглядають з двох точок зору: зайнятість як економічне поняття і зайнятість як економічна проблема.
Зайнятість населення як економічне поняття — це діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Зайнятість населення як економічна проблема — це співвідношення чисельності працездатного населення і зайнятого населення, яке характеризує ступінь використання трудових ресурсів суспільства і ситуацію на ринку праці. Зайняте населення — це громадяни, які працюють за наймом, виконуючи роботу протягом повного або неповного робочого дня, а також ті, хто має роботу, що оплачується, і це підтверджено відповідним договором, контрактом, узгодженим документом тощо. Зайняте населення є активною частиною трудових ресурсів, яка задіяна в суспільному виробництві. А зайнятість показує ступінь участі працездатного населення в народному господарстві.
Зайнятість населення забезпечується державою за допомогою здійснення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, а також стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. Громадяни вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством. Примусове залучення до праці у будь-якій формі неприпустиме. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Законом Україні "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ (із змін. і доп.) (ст. 1) передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та
328
іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; громадяни, які проходять строкову військову службу або альтернативну (невійськову) службу; громадяни, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; учні загальноосвітніх шкіл і студенти вищих закладів освіти; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово проживають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Отже, із соціальної точки зору зайняті — це громадяни, які працюють відповідно до своїх здібностей і вподобань і самостійно обрали місце роботи.
Форми зайнятості населення класифікують за різними ознаками. Зайнятість може бути стандартна і нестандартна, зареєстрована і не-зареєстрована (рис. 31).
За тривалістю робочого часу зайнятість населення поділяють на повну і неповну. Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить дохід у нормальних для певного регіону розмірах. Неповна зайнятість — це зайнятість окремої людини протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи з неповною ефективністю.
За даними про заробіток або про відпрацьований час розрізняють явну (видиму) і приховану (невидиму) зайнятість. Явна неповна зайнятість — це швидше статистичне поняття, така зайнятість вимірюється за допомогою даних про заробітну плату, відпрацьований робочий час або у результаті спеціальних вибіркових досліджень. Прихована повна (неповна) зайнятість — це аналітичне поняття, яке відображає диспропорцію між робочою силою та іншими факторами виробництва. Характерними ознаками прихованої повної або неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання професійної компетентності або низька продуктивність працівників.
За рівнем ефективності використання трудового потенціалу населення, за суспільно корисним характером трудової діяльності виокремлюють раціональну і нераціональну зайнятість.
329
Зайнятість
Стандартна
Нестандартна
Зареєстрована
Зареєстрована
Незареєстрована (нерегламентована)
Первинна Вторинна Повна Неповна Явна
неповна
Тіньова Кримінальна
Поденна
Тимчасова
Часткова
Сезонна
Неформальна Нелегальна
Прихована
(невидима)
Неповний робочий час
Р ис. 31. Класифікація форм зайнятості в Україні
