Продуктивність праці та чинники її підвищення

Розглянуті чинники економічного зростання є результатом функ­ціонування праці, адже жива праця є вирішальним чинником утво­рення вартості. Джерелами споживної вартості є праця і природа. Економічне зростання без живої праці практично неможливе, але за­лежно від наукової та технічної озброєності праця може бути більш або менш продуктивною.

Для визначення результатів застосування у виробництві праці важливого значення набув узагальнюючий показник ефективності використання всієї праці, застосовуваної у виробництві, — живої й уречевленої. Витратами живої та уречевленої праці виступають по­точні витрати c + v, що належать до повної собівартості товарної продукції (c — вартість засобів виробництва; v — заробітна плата продуктивних працівників). Ефективність витрат праці на підпри­ємстві можна розраховувати за формулою

С + v

де E — ефективність витрат праці; m — додана вартість.

Економічна ефективність — це раціональне й ефективне викорис­тання не лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад, ро­бочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, раціональне управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу. Економічну ефективність доцільно зі­ставляти із соціально-економічною оптимальністю, яка передбачає здійснення державою такої економічної політики стабілізації (за допо­могою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала прагнення до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і не викликала бажан­ня прожити лише за рахунок соціальних витрат держави — з іншого.

Соціальний ефект полягає насамперед у тому, що витрати праці сприяють підвищенню її результативності у виробництві через все­бічний розвиток особи, підвищення рівня знань і культури, зміцнен­ня здоров'я, збільшення вільного часу тощо. Витрати праці в науко­вих установах, закладах освіти й медицини сприяють впроваджен­ню нової техніки у виробництво, поліпшенню його організації, під­вищенню продуктивності праці.

321

Політика стабілізації

Політика стабілізації — це заходи держави, спрямовані на уник­нення циклічних криз в економіці. Цю діяльність держави ще нази­вають антициклічним регулюванням економіки. Існує два типи полі­тики макроекономічної стабілізації: стримування та експансії, і за­лежно від умов, що склалися, держава здійснює ту або іншу політи­ку стабілізації.

Політика стримування — це діяльність держави, яка спрямована на обмеження сукупного попиту і використовується, коли економіка країни перебуває на стадії піднесення. Політика експансії— це діяль­ність держави, що спрямована на розширення сукупного попиту і ви­користовується, коли економіка країни перебуває на стадії депресії.

Основні інструменти політики макроекономічної стабілізації: ре­гулювання фінансово-бюджетної системи і регулювання грошово-кредитної системи держави.

Регулювання фінансово-бюджетної системи передбачає застосу­вання різноманітних способів розподілу ВВП на централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів. Через розподільчу й кон­трольну функції фінанси активно впливають на процес суспільного відтворення, опосередковуючи, по-перше, створення фондів нагро­мадження та споживання і, по-друге, додержання пропорцій обігу на­туральних і грошових ресурсів та їх раціональне використання для забезпечення економічного зростання економіки.

Фінансова система кожної країни має свою специфіку. Так, в Ук­раїні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети; фі­нанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок. Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання еко­номічного зростання є державні фінанси. Через державні фінанси пе­рерозподіляється значна частка ВВП: у Японії та Росії — близько 1/3, у Франції та Нідерландах — приблизно 1/2, у Швеції — понад 2/3. В Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30 % ВВП.

Регулювання грошово-кредитної системи — це політика опера­тивного і гнучкого доповнення бюджетної політики. Посилюється контроль держави над кредитною системою. Їй належить централь­ний банк, що має монопольне право емісії банкнот і регулювання грошового обігу. Крім того, в багатьох країнах держава безпосеред-

322

ньо володіє низкою інших банків і спеціалізованих кредитних уста­нов (або здійснює прямий контроль над їх діяльністю). Тим самим забезпечується можливість використання кредитної системи для впливу на банківські операції підприємців і споживачів.

Найважливішим інструментом такого впливу є державне регулю­вання рівня банківського процента. Змінюючи відсоткову ставку, держава впливає на інвестиційних процес, курс акцій та інших цін­них паперів. Така політика ґрунтується на принципах монетаризму і має переваги над фіскальною політикою. Негативний момент — ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулюван­ня динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо зму­сити їх зменшувати або збільшувати кредити.

Грошово-кредитна політика — це заходи держави у сфері грошо­вого обігу та кредиту, спрямовані на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності гро­шової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і так­тичних цілей. Стратегічна мета грошово-кредитної політики має бу­ти підпорядкована загальним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації, а відтак, і зростанню сукупного обсягу вироб­ництва і зайнятості та стримуванню цін.

Державне регулювання економічного зростання

Державне регулювання доповнює ринковий механізм, що в су­купності становить єдину систему макроекономічного регулювання господарської системи та підприємництва. Розвинена ринкова еко­номіка не означає "абсолютної свободи" і "вільної гри" економіч­них сил, що спрямовуються "невидимою рукою" саморегульованої конкуренції. Необмежена економічна свобода існувала лише на ран­ніх ступенях розвитку товарного виробництва і формування ринко­вих відносин. Для сучасних умов характерні переплетення та поєд­нання ринкових і державних методів регулювання. Кожен з цих ме­тодів має свою сферу застосування і відповідає певним інтересам суб'єктів власності та господарювання. Проте вони подібні в тому, що за допомогою цих методів держава і ринок приводять у відповід­ність часткові планомірності, властиві окремим господарським оди­ницям. Світовий досвід свідчить насамперед про те, що без активної

323

регулюючої ролі держави не може бути ефективної, соціально орієн­тованої ринкової економіки. Практично немає жодної країни з висо-корозвиненою економікою, де б держава усунулась від регулювання ключових соціально-економічних процесів. Держава завжди викону­вала класичні економічні функції. Вона законодавчо запроваджува­ла "загальні правила гри", тобто систему нормативних актів, що ре­гулюють діяльність суб'єктів ринку, в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, акціонерні товариства тощо. В Україні ці тенден­ції набули певних пріоритетів (табл. 18).

Таблиця 18

Випуск і валова додана вартість за видами економічної діяльності в Україні у 2002 р. порівняно з 2001 р. (у %, у порівнянних цінах)

Вид економічної діяльності	Випуск товарів і надання послуг		Валова додана вартість
	січень -травень	січень-червень	січень-травень	січень -червень
Сільське господарство, мисливство та лісове господарство	110,1	108,7	110,2	108,8
Добувна промисловість	99,3	99,9	99,2	99,8
Обробна промисловість	104,3	107,8	103,8	107,4
Виробництво та розподілення електро­енергії, газу та води	99,6	99,3	99,6	99,3
Будівництво	100,1	97,1	99,5	96,5
Оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ре­монту	116,8	115,0	116,8	115,0
Транспорт	101,2	101,8	101,5	101,1
Освіта	101,5	101,2	101,5	101,1
Охорона здоров'я та соціальна допомо­га	98,7	98,7	98,8	98,8
Інші види економічної діяльності	99,9	98,8	98,8	98,8
Чисті податки на продукти	104,0	105,0	104,0	105,0
Валовий внутрішній продукт	-	-	103,8	104,3

324

Зростання ВВП на 4,3 % у січні-червні 2002 р. порівняно з відпо­відним періодом минулого року відбулося в основному за рахунок збільшення валової доданої вартості в оптовій і роздрібній торгівлі на 15,0 %, сільському господарстві, мисливстві та лісовому госпо­дарстві — на 8,8 %, обробній промисловості — на 7,4 %.

За умов високорозвиненої ринкової економіки, яка характеризу­ється наявністю великої кількості не лише малих і середніх підпри­ємств, а й великих виробничих комплексів, про "вільну гру" еконо­мічних сил не може бути й мови. Щодо діалектики розвитку еконо­міки країн Заходу та еволюції механізму її регулювання американ­ський економіст П. Самуельсон зазначав, що, мабуть, Америка XIX ст. підійшла ближче за будь-яку іншу країну до стану laissez-fa-іге (невтручання), який Карлейль назвав "анархія плюс констебль". Результатом цього були ціле століття прискореного економічного розвитку та обстановка індивідуальної свободи. Однак це призвело також до періодичних економічних циклів, виснаження невідновлю­ваних природних ресурсів, до розшарування на бідних і багатих.

Особливості регулювання економічного зростання в Україні

У трансформаційних умовах розвитку державне регулювання економічного зростання в Україні здійснюється за допомогою інс­трументів фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямів державної економічної політики.

Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, що ха­рактеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджет­ні доходи. Державні закупівлі здійснюються через механізм держав­них замовлень, укладення контрактів, виробництво продукції (вико­нання робіт), надання послуг. Розрізняють стимулюючу фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва збільшенням обсягу державних закупівель, і стримуючу (рестриктивну), спрямо­вану на стримування виробництва зменшенням обсягу державних закупівель.

У межах бюджетної політики держава здійснює пряме фінансува­ння установ сектору загального державного управління, фінансуван­ня інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Вит­рати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Бюджетна політика України постійно

325

перебуває в центрі уваги науковців, економістів, політиків, інших фахівців, що зумовлено її вагомим місцем серед інструментів еконо­мічної політики. У бюджетній політиці найяскравіше виявляються інтереси різних верств суспільства.

Державні фінанси істотно впливають на реальну економіку та її зростання, тому динаміка основних макроекономічних показників може виступати одним із критеріїв успішності того або іншого варі­анта бюджетної політики. Можна виокремити такі кількісно вимі­рювані критерії бюджетної політики щодо економічного зростання: рівень нагромадження бюджетних доходів загалом, зокрема подат­ків; обсяг і напрями видатків бюджету; розмір бюджетного дефіциту та швидкість зростання державного боргу; обсяг фінансових ресур­сів, що відволікаються на обслуговування державного боргу; рівень монетаризації бюджетного дефіциту; динаміка ВВП; рівень безро­біття; ступінь виконання законодавчих актів і прирівняних до них нормативних документів щодо бюджету.

Одним з вагомих критеріїв бюджетної політики є законодавча ба­за, формування якої в Україні відбувається нерівномірно, що зумов­лено унікальністю трансформаційного періоду, який переживають постсоціалістичні країни.

Відповідно до чинного законодавства держава покликана фінан­сово підтримувати місцеве самоврядування, брати участь у форму­ванні доходів місцевих бюджетів, здійснювати контроль за закон­ним, доцільним, економічним, ефективним витрачанням коштів і на­лежним їх обміном. Вона повинна гарантувати органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Кошти державного бюджету повинні витрачатися лише на цілі та в межах, затверджених Законом України "Про державний бюджет України". Видатки бюджетів усіх рівнів поділяють на поточні і ви­датки розвитку.

Поточні видатки — це видатки бюджетів з фінансування мережі підприємств, установ, організацій, які діють на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів соціального захисту населення.

Видатки розвитку — це видатки бюджетів на фінансування інвести­ційної та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень; фінансування структурної перебудови галузей економіки; субвенції та інші видатки, пов'язані з економічними зростанням в Ук­раїні.

326

Податкова політика застосовується для поповнення державних фі­нансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростан­ня, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників.

Грошово-кредитна політика здійснюється з метою впливу на гро­шову пропозицію, для досягнення якої Національний банк України ви­користовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з дер­жавними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

Амортизаційна політика досить важлива для регулювання стало­го економічного зростання. Ефективним напрямом такої політики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин та устаткування окупити більшу частину їх вар­тості, нагромадити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для подальшого інвестування.

Контрольні питання

1. Які основні типи економічного зростання?

2. У чому виявляється інтенсифікація економіки в сучасних умовах господарювання?

3. Що спільного і відмінного у понять "економічне зростання" та "економічний розвиток"?

4. Розкрийте сутність економічного зростання. Які основні моделі економічного зростання?

5. У чому полягають особливості економічного зростання при трансформації економіки України до ринкової?

6. Які зміни відбуваються в економічному зростанні під впливом науково-технічної революції?

7. Які основні цикли і фази економічного розвитку?

8. Сутність економічної кризи.

9. Чим зумовлені нові тенденції політики макроекономічної стабілі­ зації в Україні?

10. Які основні напрями державного регулювання економічного зростання в Україні?

327