4.3. Економічне зростання та його чинники. Економічні цикли

1. Економічне зростання: темпи і типи.

2. Чинники економічного зростання.

3. Економічні цикли: стадії і причини.

1. Ефективність суспільної праці та політика макроекономічної ста­ білізації економіки України.

Темпи економічного зростання

Аналіз економічного зростання становить основну проблему оцінки ефективності будь-якої системи господарювання. І це цілком зрозуміло: темпи і рівень економічного зростання свідчать про мож­ливості суспільства з освоєння досягнень науково-технічного прогре­су, використання господарського потенціалу. Економічне зростання характеризує великі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто належить здебільшого до макрорівня. Ос­новними показниками є валовий внутрішній продукт, національний доход, зайнятість, суспільний капітал тощо, які характеризують аб­солютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для порівняльного аналізу макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад, національних економік, які перебувають на різних рів­нях розвитку.

Економічне зростання — це регулярне, стійке розширення мас­штабів діяльності певної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів використаної праці і виробленого продукту — товарів і послуг. При розгляді економічного зростання основною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліп­шення його структури.

Економічне зростання визначається двома взаємозв'язаними спо­собами: як збільшення обсягу реального ВВП протягом певного ча­су або як збільшення за той самий період обсягу реального ВВП на душу населення. Важливими є обидва способи. Наприклад, якщо є потреба визначити воєнно-політичний потенціал, тоді прийнятні­ший перший спосіб. Але при зіставленні життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах перевага надається другому способу.

309

Будь-яким із цих способів економічне зростання вимірюється річни­ми темпами зростання у відсотках.

У І кварталі 2002 р. валовий внутрішній продукт України збіль­шився порівняно з відповідним періодом минулого року на 3,8 %, що свідчить про існування тенденції до прискорення економічного зрос­тання, яка склалася протягом січня-лютого (рис. 28).

Найвищі темпи приросту валової доданої вартості досягнуті у торгівлі та сфері послуг з ремонту автомобілів і побутових товарів (20,3 %), сільському господарстві (10,7 %). Подолано спад виробниц­тва доданої вартості у добувній промисловості і на транспорті, про­те він посилився у виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (з 0,7 % за січень-лютий до 1,8 % за січень-березень).

Виробництво

та розподілення

електроенергії,

газу та води

Торгівля і послуги з ремонту

Сільське господарство,

мисливство та рибальство

Добувна промисловість

Чисті податки на продукти

Будівництво

ввп

Транспорт Обробна

промисловість

Рис. 28. Приріст валового внутрішнього продукту в Україні та його складових у І кварталі 2002 р. (у % до відповідного періоду 2001 р.)

Чинники економічного зростання

Важливою складовою наукового аналізу суті політичної еконо­мії, дослідження становлення, трансформації та результатів розвит­ку господарських систем виступає пізнання економічного зростання, зокрема його чинників.

310

Чинники, що визначають темпи та якість економічного зростання,

доцільно поділити на такі групи:

• інноваційні, що визначають оновлення технологій і продукції, ви­ користання інноваційного потенціалу країни, вибір пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу;

• інвестиційні, пов'язані з інвестиційною активністю, ефективністю капітальних вкладень, оновленням основних виробничих фондів та їх використанням, ресурсними обмеженнями з боку інвестицій­ ного комплексу, а також із структурною мобільністю економіки, її спроможністю реагувати на зміни в обсягах і структурі суспіль­ них потреб у поточному і майбутніх періодах.

Із становленням машинного типу виробництва провідну роль у за­безпеченні економічного зростання почали відігравати інтенсивні чин­ники, серед яких основними є підвищення продуктивності праці і фон­довіддачі, зменшення матеріаломісткості. Екстенсивні чинники — роз­ширення експлуатації найманої праці за відносно незмінної технічної бази виробництва в основному пішли у минуле. Втім, у реальному жит­ті перевага віддається якомусь одному інтенсивному чиннику (наприк­лад, зростанню продуктивності праці) за одночасного зменшення ролі інших. Тому ефективність виробництва у той або інший період завжди визначається конкретним поєднанням зазначених чинників.

У ХVIII — середині ХIХ ст. переважав капіталомісткий шлях роз­витку виробництва. Економічне зростання відбувалося за рахунок збільшення виробництва засобів виробництва, переміщення основ­них капіталовитрат (надлишків виробництва) від живої до уречевле­ної праці і відносного зниження частки витрат живої праці, збіль­шення частки основного капіталу на одного робітника, інакше кажучи, за рахунок підвищення органічної будови капіталу. Харак­тер економічного зростання почав змінюватися у наступний період, коли відбувся перехід до масового виробництва, заснованого на конвеєрних лініях, широкому поширенні стандартизації компонен­тів і матеріалів. За такого технологічного способу виробництва, зас­нованого на спеціалізації вже не так працівників, як самих засобів праці, машин, склалась і певна соціально-економічна мотивація пра­ці людей. Основу економічного зростання становили своєрідна тех­нологізація мотивів трудової діяльності, цілковита і всебічна залеж­ність робочої сили, людини від засобів праці.

311

Здатність економіки повністю реалізувати свій виробничий по­тенціал обмежується чинниками попиту і розподілу. Це означає, що приріст виробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні ви­датки збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і коли додаткові ресурси ефективно використовуються для того, щоб забезпечити максимально можливе збільшення випус­ку продукції та послуг.

До чинників, які можуть призвести до уповільнення економічного зростання, належать окремі законодавчі акти про соціальні питання, безпеку праці, охорону навколишнього середовища тощо. Серед ін­ших чинників, що негативно впливають на економічне зростання, можна назвати недобросовісне ставлення до праці і господарську зло­чинність, припинення роботи під час трудових конфліктів, несприят­ливі погодні умови, що знижують ефективність сільськогосподар­ського виробництва.

Аналіз господарської практики показує, що економічне зростан­ня у країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається не так за рахунок збільшення витрат праці, як внаслідок підвищення її продуктивності. Це підвищення досягається завдяки чинникам, пов'язаним передусім із науково-технічним прогресом.

Основні типи економічного зростання

Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці — кіль­кісному збільшенні та якісному вдосконаленні суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основні типи еконо­мічного зростання — інтенсивний та екстенсивний — залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

Кожен з типів економічного зростання на практиці не існує в чис­тому вигляді, а поєднується один з одним у певній комбінації. Тому в реальному житті існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного зростання називається інтенсифі­кацією економіки. При цьому відбуваються якісні зміни у відносинах суспільства і природи, гострішою стає проблема охорони природи як особливої сфери діяльності суспільства. За умов сучасної НТР проблеми охорони навколишнього природного середовища, еколо­гічні проблеми перетворилися на глобальні.

Дію інтенсивних чинників економічного зростання, що виявила­ся за умов фабричного виробництва, посилила науково-технічна ре-

312

волюція другої половини ХХ ст. Самозростання капіталу відбувало­ся не за рахунок додаткових матеріальних і людських ресурсів, а на основі зростання продуктивності праці.

Переважно інтенсивний тип економічного зростання характери­зується безперервними якісними вдосконаленнями всіх факторів ви­робництва, внаслідок чого сукупний економічний ефект виникає від їх комплексного застосування. Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності; по-друге, підвищення ефективності уречев­леної праці на основі зростання віддачі функціонуючої техніки, тех­нології, засобів праці загалом, їх принципового оновлення та зни­ження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту.

Інтенсивне економічне зростання неможливе без науки, яка вже сьогодні в країнах з розвиненою ринковою економікою перетвори­лася на вирішальний чинник економічного розвитку. Зростання продуктивності суспільної праці на 60-70 % забезпечується тут прогресом науки і технологічним впровадженням її результатів, що змінило не тільки технологічну базу промисловості (поява швидко­діючих комп'ютерів, роботів), а й структуру виробничих фондів у сфері виробництва. Наука, технологічний процес значно вплинули на сферу безпосереднього споживання, змінивши структуру кінце­вого попиту.

Переважно екстенсивний тип економічного зростання характе­ризується кількісним нарощуванням факторів виробництва при збе­реженні існуючих технологій.

Усі чинники економічного зростання мають свої особливості, пов'язані із взаємодією держави і підприємництва. Підприємницькі інноваційні рішення мають поєднуватись з державним регулюван­ням економіки, розробкою загальної стратегії соціально-економіч­ного розвитку, формуванням певних пріоритетів у науково-техніч­ній, структурній і соціальній політиці.

Науково-технічна революція та її роль в економічному зростанні

Поступальний розвиток суспільного виробництва заснований на прогресі науки і техніки.

Наука — це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення. Під

313

технікою розуміють сукупність засобів праці, що використовуються у виробничих цілях і для задоволення особистих потреб людини. Но­ві знання матеріалізуються в нових засобах праці, задоволення од­них потреб породжує інші. З'являються нові ідеї та розробки, ство­рюються досконаліші техніка, технології та предмети споживання.

Наука нині перетворилася на безпосередньо продуктивну силу. Вона є загальним духовним продуктом суспільного розвитку, за­гальним інтелектом, суспільним знанням. З точки зору економічної ефективності виробництва така роль науки означає появу нового джерела економічного зростання, яке за значенням значно переви­щує традиційні чинники, справляючи при цьому революціоні­зований вплив на всі інші елементи системи продуктивних сил.

Важливою ознакою сучасної науково-технічної революції є фун­даментальні зміни у техніці — поява штучно створених засобів праці, які посідають проміжне місце у взаємодії людини і природи. Отриму­ючи імпульс від розвитку науки, зокрема від відкриття нових власти­востей матерії, розробки нової техніки, конструкційних матеріалів, джерел енергії тощо, техніка стає проміжною ланкою на шляху до здійснення НТР і в свою чергу дає науці нові стимули до розвитку.

Характерною ознакою НТР є докорінні перетворення основної продуктивної сили — людини. Вони передбачають радикальну змі­ну праці, гармонійне поєднання розумових, фізичних, психічних зу­силь людини, за якого особистість матеріально та духовно збагачу­ється. Така людина зможе інтегрувати окремі елементи продуктив­них сил у нову системну якість, що приведе до появи нового чинника їх зростання, створить нове джерело виробництва і сприятиме прим­ноженню багатства.

Економічний цикл і його фази

Загальна економічна рівновага — це певною мірою абстракція, ідеал економіки. В реальній дійсності відбуваються її порушення, то­му розвиток економіки має циклічний характер. Циклічні коливан­ня в економіці були відомі давно, але до початку ХIХ ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства й особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру ви­робництва у кожній окремій країні, навіть у країні з розвиненою ринковою економікою.

314

Економічний цикл — це сукупність постійних фаз національної економіки — розширення та скорочення обсягів виробництва. Його ще називають циклом ділової активності або кон'юнктурним циклом.

Економічний цикл являє собою чергування піднесення і спаду рівня ринкової активності протягом кількох років. Економічні цик­ли можуть відрізнятися один від одного за тривалістю й інтенсивніс­тю, але всі вони мають одні й ті самі фази.

Серед економічних криз — торговельних, валютно-фінансових, грошових, галузевих, структурних, регіональних — циклічні спади посідають особливе місце не лише через їх регулярність, а й тому, що у них у концентрованому вигляді відображаються суперечності еко­номічної системи. Тільки в ХХ ст. у країнах з розвиненою ринковою економікою відбулося 14 циклічних криз.

Існує багато концепцій, за допомогою яких описують кризи та їх циклічність. У другій половині ХIХ ст. англієць В. Джевонс поясню­вав циклічність появою плям на Сонці, а американець Г. Мур нада­вав перевагу ритмові руху Венери ("Економічні цикли, закони і при­чини їх виникнення", 1914). Французький економіст А. Афталіон причиною криз вважав нерівномірність механічного прогресу, його співвітчизник С. Сисмонді — недостатнє споживання населення, а український учений М. Туган-Барановський — диспропорційність між галузями. К. Маркс обґрунтував системний підхід до вивчення циклічних криз. На його думку, криза лише на перший погляд має галузевий характер (досить рідкісні випадки, коли спад охоплює буквально всі сфери економіки і всі підгалузі промисловості), нас­правді ж це загальноекономічне, загальногосподарське явище, при­чини якого можуть бути найрізноманітнішими, але справжня причи­на полягає у специфічній суті виробничих відносин і суперечностей ринкової системи.

Ритмічні рухи, що відбуваються в економіці, залежать від бага­тьох причин і можуть значно відрізнятися один від одного за трива­лістю й інтенсивністю. Наприклад, "Велика депресія" 30-х років XX ст. на Заході підірвала економічну активність на ціле десятиріч­чя. Тоді як до і після неї спад ділової активності був менш глибоким і тривалим. Тому в економічній науці говорять більше про економіч­ні коливання, а не про цикли, бо цикли, на відміну від коливань, ха­рактеризуються регулярністю.

315

Механізм економічних коливань

Економічний цикл аналізується за всіма параметрами господар­ського механізму, відбувається пошук можливостей пом'якшити циклічні коливання і наслідки кризи. Такий аналіз дає змогу обґрун­тувати шляхи виходу з кризи. Рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку іншої утворює цикл. Так, за період з 1825 р. до кінця 90-х років ХХ ст. відбулося 23 цикли, кожен з яких унікальний. Але водночас усі цикли характеризують певні загальні ознаки, передусім однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різ­них етапах економічного розвитку світового господарства і за різ­них конкретних умов відтворення цикл і його фази виявляються по-різному. Близька до ідеальної картина циклу виглядає так (рис. 29):

Піднесення Криза Депресія Пожвавлення Піднесення Криза Депресія

К

Рис. 29. Рух промислового виробництва

Криза — основна фаза циклу. Її економічна функція в кінцевому підсумку зводиться до тимчасового, на якийсь період, досягнення пропорційності між окремими ланками ринкової економіки (вироб­ництвом і споживанням, виробництвом і обігом). Кризи характери­зуються значним загостренням труднощів збуту продукції, зроста­ють запаси нереалізованої продукції. Скорочуються портфелі замов­лень на устаткування і будівництво. Спостерігається масове бан­крутство торговельних і промислових фірм. Розладжується фінансо­во-кредитна система. Зростає попит на позичковий капітал, а пропо­зиція його різко скорочується; підвищується норма позичкового процента. Банкрутують дрібні і середні банки, масштаби товарооб­міну різко скорочуються, що призводить до великого спаду вироб­ництва; поступово криза охоплює всі сфери економіки, спричиняє скорочення виробництва загалом.

Депресію, застій справедливо порівнюють з післяшоковою ситуа­цією. Під час депресії виробництво не розширюється, товарні запа-316

си поступово зменшуються, частину з них знищують, а частину реа­лізують за зниженими цінами. Рух капіталу млявий і нечіткий. Під час депресії поступово формуються умови пожвавлення господар­ської активності. Цьому сприяють поступове відновлення розірва­них кризою господарських зв'язків, переливання капіталу до пер­спективніших сфер застосування, а головне — оновлення основного капіталу. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає вищої точки піднесення (рис. 29).

Пожвавлення — наступна фаза циклу, яка відрізняється тим, що тут уперше після початку кризового падіння відбувається розширен­ня попиту на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшується заробітна плата. Оновлення ос­новного капіталу є вирішальним чинником переходу від депресії до пожвавлення. Розвиток виробництва супроводжується залученням працівників у виробництво. Починає зростати попит на предмети споживання, що стимулює розширення виробництва на підприємс­твах. Фаза пожвавлення переходить у фазу піднесення.

Піднесення — це збільшення обсягів виробництва, підвищення продуктивності праці, зростання добробуту, при цьому економіка виходить на рівень, який перевершує всі попередні. Конкуренція на цій фазі гранично загострюється, виробництво розширюється відпо­відно до зростаючого попиту. Торгівля досить інтенсивна, приско­рюється оборот капіталу, збільшується пропозиція вільного грошо­вого капіталу. Розширюється попит на кредити, підвищується норма процента. Прибутки зростають, підвищуються курси акцій та інших цінних паперів, торгівля якими набуває значних розмірів. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції, а також операції на біржах.

Збалансоване й оптимальне економічне зростання

Ринковий механізм сприяє встановленню рівноваги між попитом і пропозицією на всіх рівнях, включаючи ринок робочої сили, а та­кож досягненню оптимального функціонування економічної систе­ми загалом. Сучасна політична економія виходить з того, що еконо­мічне зростання можна зрештою вимірювати лише тим, наскільки

317

повно задовольняються потреби членів суспільства, виходячи з ре­сурсів, що є в його розпорядженні. Коли в економіці досягається ринкова рівновага (між сукупним попитом і сукупною пропозиці­єю), то у межах своїх доходів кожен споживач максимізує корис­ність. У результаті структура виробництва пристосовується до структури потреб, і економічне зростання у цьому разі є оптималь­ним (збалансованим). Будь-яке відхилення від ринкової рівноваги, а тим більше неврівноважений стан економіки, означає, що цінові сиг­нали подаються у перекрученому вигляді, ресурси суспільства вико­ристовуються з відхиленням від рівнодіючих потреб його членів, економічне зростання не є оптимальним (рис. 30).

рух виробництва рух попиту

Рис. 30. Встановлення рівноваги між попитом і пропозицією

Український економіст М. Туган-Барановський дослідив різні підходи до пояснення циклічного характеру економічного розвитку і дійшов висновку, що перешкодою для безперервного кумулятивно­го розвитку виробництва є не так зовнішні чинники, як внутрішні властивості економічної системи, що визначаються циклічною зако­номірністю відтворення основного капіталу. Ці погляди були викла­дені у його монографії "Промислові кризи у сучасній Англії, їх при­чини і вплив на народне життя" (1894), що була перекладена німець­кою (1901) і французькою мовами, а пізніше — іншими мовами, включаючи японську. Відомий учений Е. Хансен називав її віхою в розвитку економічного аналізу, джерелом нового напряму еконо­мічної думки. Теорія циклу М. Туган-Барановського пояснювала цикл особливостями інвестування, але залишалося питання про йо­го напрями та в які види основного капіталу спрямовується це інвес­тування. 318

В економічному житті суспільства явище заощадження досить тіс­но пов'язано з явищем інвестування. Заощадження є основою інвести­цій. Загальний обсяг вироблених товарів називають реальними інвес­тиціями, або інвестиційним попитом. Дж. Кейнс довів, що заощад­ження та інвестиції завжди однакові, оскільки фактичні заощадження та інвестиції дорівнюють різниці між доходами і споживанням. Безпе­речно, інвестиції позитивно впливають на економічне зростання.

"Довгі хвилі" М. Кондратьєва

Довгострокові циклічні коливання в економіці були виявлені вче-ними-економістами ще у другій половині ХІХ ст. Англійський еко­номіст В. Джевонс у 1879 р. опублікував статистичний аналіз, в яко­му обґрунтував наявність поряд із середніми і короткостроковими циклами довготривалих коливань ділової активності. Створення на­укової теорії "довгих хвиль" пов'язане з ім'ям видатного російсько­го вченого М. Кондратьєва, який на початку 20-х років ХХ ст. опуб­лікував ряд важливих теоретичних досліджень з цієї проблеми.

М. Кондратьєв — учень і продовжувач наукової традиції М. Ту-ган-Барановського. Він проаналізував кілька довгострокових дина­мічних рядів економічних показників Франції, Англії, США, Німеч­чини і виявив наявність довгого циклу економічної кон'юнктури. Вив­чення статистичних даних також дало змогу дійти висновку, що се­редня тривалість такого циклу становить 54 роки. М. Кондратьєв, з'ясовуючи причини встановлених закономірностей, помітив, що "довгі хвилі" виникають не від дії чинників економічного розвитку, які визнавались основними того часу. Учений встановив, що протя­гом близько двох десятиріч, які передують підйому хвилі довгого цик­лу, спостерігається пожвавлення в царині технічних винаходів, а поча­ток підйому збігається з широким застосуванням винаходів у промис­ловості. Зокрема, в період з кінця ХVIII до 20-х років ХХ ст. (140 ро­ків) М. Кондратьєв визначив три "довгі цикли", але відомо, що цик­лічних криз було більше (табл. 17).

Теорія "довгих хвиль" Кондратьєва, що ввійшла у світову еконо­мічну літературу як видатне відкриття ХХ ст., вплинула на подаль­ший розвиток цього напряму теоретичної думки, але доля її автора, репресованого у роки сталінщини, була трагічною. Найважливішою в теорії "довгих хвиль" є проблема їх наукового обґрунтування. М. Кондратьєв дійшов висновку про існування великих циклів, ви-

319

Таблиця 17

Основні циклічні кризи ХХ ст.

Роки падіння, кризи	Глибина падіння промислового виробництва, %	Тривалість, міс	Роки падіння, кризи	Глибина падіння промислового виробництва, %	Тривалість, міс
1900-1903	2,0	12	1957-1958	4,1	15
1907-1908	6,4	12	1960-1961	4,7	10
1913-1914	11,5	16	1970-1971	2,6	8
1920-1921	16,4	14	1974-1975	10,7	9
1929-1933	46,0	37	1980-1982	7,2	33
1937-1938	10,8	9	1990-1992	1,9	10
1948-1949	5,8	9	1997-1999	2,7	17

окремивши один поточний і два великі цикли, що відбувались, а в їх межах — хвилі підвищення і зниження:

• І цикл: хвиля підвищення — з кінця 80-х років ХVІІ ст. до 1810-1817 рр.,

хвиля зниження — з 1810-1817 рр. до 1844-1851 рр.;

• ІІ цикл: хвиля підвищення — з 1844-1855 рр. до 1870-1875 рр., хвиля зниження — з 1870-1875 рр. до 1890-1896 рр.;

• ІІІ цикл: хвиля підвищення — з 1891-1896 рр. до 1914-1920 рр., можлива хвиля зниження ІІІ циклу — з 1914-1920 рр.

Думка вчених з цього питання неоднозначна, дехто виходив з то­го, що довготривалі цикли відбувалися під впливом зовнішніх чин­ників розвитку. В. Джевонс, наприклад, пов'язував формування дов­готривалих циклів і економічних криз з періодичністю зміни плям на Сонці та їх впливом на сільськогосподарське виробництво, а вже че­рез це — на чергування фаз у підприємницькій діяльності. Окремі вчені вважали, що довготривалі цикли зумовлені внутрішніми чин­никами економічного зростання і безпосередньо пов'язані з цикліч­ністю в розвитку виробничих сил суспільства, насамперед з їх найре-волюційнішою частиною — засобами праці.

Близька до теорії М. Кондратьєва позиція Й. Шумпетера, який вважав, що основну роль у механізмі довгих циклів відіграють хвилі технічних нововведень і відповідні зміни інноваційної активності підприємців. Матеріальною основою "довгих хвиль" є структурне оновлення технологічного способу виробництва. 320