4.1. Форми суспільного продукту у процесі відтворення

1. Суспільний продукт і його форми.

2. Валовий внутрішній продукт.

3. Тіньовий сектор в економічному відтворенні.

4. Національне багатство і його структура.

Суспільний продукт і його форми

Для здійснення економічного аналізу розвитку країни, складного механізму зв'язків необхідна система певних показників. Від ступеня достовірності та оперативності інформації залежить ефективність управління економікою. З цією метою розраховуються основні показники, за допомогою яких можна було б виконати цей аналіз. Використовуються різні виміри результатів народногосподарської діяльності.

Аналіз економіки колишнього СРСР базувався на концепції представників класичної економічної школи А. Сміта і Д. Рікардо, а також на теорії трудової вартості К. Маркса, які розглядали ство­рення національного продукту країни у процесі суспільного відтво­рення лише у сфері матеріального виробництва. Згідно з цією кон­цепцію розроблявся баланс народного господарства, який пояснював механізм централізованого планування економіки і системи розпо­ділу ресурсів у країні.

Основним недоліком системи балансу народного господарства було положення, що тільки праця у сфері виробництва створює сус-

266

пільно необхідний продукт. При цьому не враховувалось створення продукту в сфері послуг. Крім того, в балансі народного господарс­тва не аналізувалась система зовнішньоекономічних зв'язків (крім експорту та імпорту товарів).

Система балансу народного господарства давала можливість от­римати зведену інформацію про механізм суспільного відтворення, основні пропорції економіки та взаємозв'язки, що формуються у на­родному господарстві. За допомогою методології балансу народно­го господарства визначався суспільний продукт країни та його рух у процесі відтворення.

Суспільний продукт уявляв собою узагальнений результат функ­ціонування розширеного відтворення, в якому відображається єд­ність виробничих сил, форм їх організації та виробничих відносин. Як результат конкретної цілеспрямованої діяльності суспільства цей продукт представлено у вигляді сукупності споживних вартостей, створюваних за певний період часу. Під час відтворення суспільного продукту суспільство цікавить насамперед натуральна форма, в якій він буде відтворений, певний набір споживних властивостей, корис­ність вироблених продуктів. За командно-адміністративної економі­ки, коли існувала суспільна власність на засоби виробництва, сус­пільний продукт характеризувався як усуспільнений продукт, тобто він належав усім членам суспільства.

Отже, сукупний суспільний продукт як особлива форма суспільно­го продукту — це всі матеріальні блага, вироблені суспільством за певний відтворювальний період (як правило, рік).

За матеріально-речовою (натуральною) формою сукупний сус­пільний продукт складається із засобів виробництва і предметів спо­живання. Відповідно матеріальне виробництво поділяється на два підрозділи:

I — виробництво засобів виробництва (верстати, машини, облад­ нання, устаткування тощо);

II — виробництво предметів споживання (одяг, взуття, продукти харчування тощо).

За вартісною формою сукупний суспільний продукт складається з вартості матеріальних витрат c, вартості необхідного продукту v і вартості додаткового продукту m. Безпосередньо на задоволення потреб населення йде необхідний продукт і частина додаткового.

Отже, сукупний суспільний продукт w дорівнює сумі створюва­них вартостей товарів I і II підрозділів виробництва:

267

І (w1 = c1 + v1 + m1);

II (w₂ ⁼ c₂ ⁺ v₂ + m₂).

Важливим макроекономічним показником є також національ­ний доход. Національний доход — це величина новоствореної вар­тості за певний період часу (як правило, рік). Він дорівнює вартості сукупного суспільного продукту за вирахуванням вартості засобів виробництва, використаних у виробничому процесі. До вартості за­собів виробництва належать: амортизація основних фондів (машин, устаткування, обладнання, виробничих споруд), витрати на сиро­вину, матеріали, паливо. Якщо вартість сукупного суспільного про­дукту дорівнює (c + v + m), то національного доходу — (v + m). На­ціональний доход — це вартість необхідного та додаткового про­дукту без вартості використаних засобів виробництва. Він, як і су­купний суспільний продукт, створюється в галузях матеріального виробництва.

При розробці балансу народного господарства у СРСР застосо­вували методику, яка істотно відрізнялась від міжнародної. По-пер­ше, при аналізі відтворення сукупного суспільного продукту (вало­вого суспільного продукту) враховувалась лише продукція, створю­вана в матеріальному виробництві, при цьому ігнорувався продукт, вироблений у сфері нематеріального виробництва, тобто в сфері послуг. По-друге, застосовувана схема містила подвійний рахунок (тобто в одному показникові враховувалась продукція і виробничо­го, і кінцевого споживання). Наприклад, у галузях добувної та пере­робної промисловості кілька разів обчислювалась вартість створю­ваної продукції. Це призводило до штучного завищення реальних показників господарської діяльності.

Необхідність упорядкування інформації відповідно до світових стандартів і формування нового ринкового механізму господарю­вання зумовили нагальну потребу переглянути методологічні підхо­ди до виміру основних макроекономічних показників країни і перей­ти на загальноприйняту в світі схему під назвою "Система націо­нальних рахунків".

Принципи Системи національних рахунків

Система національних рахунків — це система показників розвит­ку економіки країни на макрорівні. В її основу покладено різні еконо­мічні моделі та прогнози, які відповідають неоднаковим умовам роз-

268

витку країн з ринковою економікою через, наприклад, відмінність систем оподаткування і кредитування, темпів економічного розвит­ку, державного регулювання тощо. Загалом ця система охоплює всі економічні операції в країні та ресурси, якими вона володіє.

До основних принципів побудови Системи національних рахунків належать такі:

• будь-яка праця, що приносить дохід, вважається продуктивною. Тобто в межах Системи національних рахунків враховується ва­ ловий продукт країни, що створюється у в сфері матеріального ви­ робництва і в сфері послуг: приватними некорпоративними під­ приємствами; особами вільних професій (юристами, артистами, журналістами та ін.); працівниками сфери управління; фінансово- комерційними організаціями; некомерційними організаціями (асоціаціями, товариствами); в армії; присадибними господарс­ твами; найманими працівниками домогосподарств; власниками житла, яке здається в оренду. Не враховується діяльність, здійсню­ вана поза межами офіційної економіки (наприклад, наркобізнес, проституція), а також ведення домашнього господарства. Хоча останнім часом у США розробляються методи обчислення праці домашніх господинь, це "парадокс хатньої робітниці";

• економіка розглядається як складний механізм взаємозв'язаних грошових і товарних потоків, представлених доходами та видат­ ками країни. Вартість товарів і послуг створюється факторами ви­ робництва, зокрема працею, землею, природними ресурсами, ка­ піталом і підприємницькою діяльністю, що виступають як витра­ ти. Отриманий прибуток є результатом не лише праці, а й сукуп­ ного використання всіх факторів, що формують доходи країни. Доходи одних суб'єктів господарювання перетворюються на вит­ рати інших;

• рівність між доходами та витратами, що пояснює найважливіші аспекти економічного розвитку — виробництво і споживання продукції, розподіл і перерозподіл доходів, формування націо­ нального багатства країни.

Система національних рахунків — це сукупність показників пос­лідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходу, споживання, нагромадження капіталу, фінансів. З формуванням і розвитком ринкових відносин в економіці України постала необхідність використання вітчизняною статистикою моделі, рекомендованої ООН і прийнятої в міжнарод-

269

ній практиці. У 1993 р. відбувся перехід від балансу народного гос­подарства до Системи національних рахунків. Система національ­них рахунків відображає статистичну модель ринкової економіки, дає можливість оцінити її ефективність. Україна не має значного досвіду застосування Системи національних рахунків, і це потребує глибинної теоретичної та практичної розробки її аспектів. Націо­нальні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно із Системою національних рахунків ООН 1993 р.

Однією з основних ідей Cистеми національних рахунків є упоряд­кування інформації про різнобічні аспекти економічного процесу у такий спосіб, щоб забезпечити виявлення загальної картини та ос­новних результатів економічного процесу, а також структури еконо­міки.

Відповідно до міжнародних стандартів інституційні одиниці у Системі національних рахунків згруповано в п'ять секторів:

• нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, що займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, які покривають витрати виробництва і дають прибуток (сектор бізнесу);

• фінансові корпорації — комерційні інституційні одиниці, що спе­ ціалізуються на фінансово-посередницькій діяльності (банки, страхові компанії та ін.);

• сектор загального державного управління, до якого належать ор­ гани управління центрального і місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, державні цільові та позабюджетні фонди;

• сектор домашніх господарств, що об'єднує фізичних осіб як спо­ живачів, а в окремих випадках — як суб'єктів некорпоративної діяльності;

• сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, до якого належать інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх по­ літичних, релігійних і професійних інтересів, а також надання со­ ціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефі­ нансових корпорацій).

Метою Системи національних рахунків є інформаційне забезпе­чення системного аналізу створення й використання національного продукту і національного доходу. Це дає можливість порівнювати економічні показники різних країн з метою прийняття господар­ських рішень на міжнародному та національному рівнях.

270

Інтегруючим показником, що відображає кінцеві результати на­ціональної економіки, є валовий внутрішній продукт (ВВП), який характеризує єдність економічного процесу: виробництво матері­альних благ і надання послуг, розподіл доходів, кінцеве використан­ня матеріальних благ і послуг.

Валовий внутрішній продукт — це сукупна ринкова вартість кін­цевої продукції, виробленої протягом певного часу, як правило, за рік. Він розраховується як сума валових доданих вартостей галузей економіки і податків на продукти за виключенням субсидій на про­дукти. Податки на продукти включають податки, величина яких безпосередньо залежить від кількості або вартості товарів і пос­луг, створених, реалізованих або імпортованих виробничою оди­ницею — резидентом. Субсидії на продукти — це відшкодування з державного бюджету підприємствам у порядку державного регулю­вання цін на сільськогосподарську та іншу продукцію для покриття поточних збитків підприємств, поліпшення їх фінансового станови­ща через поповнення оборотних коштів або компенсації окремих витрат. Cумування валових доданих вартостей свідчить про виклю­чення подвійного рахунку, тобто враховується лише кінцева продук­ція і не враховується вартість продукції проміжного споживання. Проміжне споживання містить витрати на товари і послуги, які ви­користані інституційними одиницями для виробничих потреб.

Кінцевий продукт—це товари і послуги, які купують споживачі для кінцевого використання, а не для продажу. Проміжний продукт — це товари і послуги, що проходять подальшу переробку або перепрода­ються кілька разів, перш ніж потрапити до кінцевого споживача.

Виключення проміжної продукції при розрахунках макроеконо-мічних показників дає змогу уникнути подвійного рахунку, який спотворює реальну величину виробленого валового внутрішнього продукту. Розглянемо, наприклад, виробничий процес випікання хліба. Перш ніж стати кінцевим продуктом, вирощене зерно прохо­дить кілька стадій обробки: 1) збирання, обмолот, сортування; 2) очищення, просушування та зберігання на елеваторах; 3) помел на борошно на млинах; 4) випікання хліба на хлібозаводах. Якщо ціна зібраного в жнива зерна становить x гр. од., то ціна зерна, яке вже очи­щене та зберігається на елеваторах, становитиме вже (x + n) гр. од.; бо­рошно коштуватиме (x + n) + p гр. од.; ціна хліба становитиме — (x + n + p) + k гр. од. Наведений приклад ілюструє, що ціна зерна в процесі переробки враховується чотири рази в структурі витрат про-

271

міжного продукту, очищеного зерна — тричі, борошна — двічі. Ре­альна ж вартість, що створюється на кожній стадії переробки зерна, є доданою вартістю, оскільки додається до попередньо створеної вартості.

Валова додана вартість (ВДВ) розраховується як різниця між ва­ловим випуском і проміжним споживанням (ВВ - ПС), випуск — це вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць-резидентів у звітному періоді. Валова додана вартість міс­тить у собі первинні доходи, що створюються учасниками вироб­ництва і розподіляються між ними. Додана вартість включає вар­тість спожитого основного капіталу (амортизацію); заробітну плату до сплати податків з нарахуваннями на соціальне страхування; при­бутки підприємства; відсотки за позичковий капітал; ренту; непрямі податки на бізнес.

Величини доданої вартості у разі додавання їх за всіма галузями і виробництвами в країні й дають кінцевий показник ВВП. Це і є перший метод розрахунку ВВП за допомогою виробничого методу:

ВВП = ВДВ + (ПП - С), де ПП — податки на продукти; С — субсидії на продукти.

У національних рахунках використовуються два рівні показників і два методи оцінки. Для економіки загалом результати вимірюють­ся випуском товарів і послуг та валовим внутрішнім продуктом у ринкових цінах; для секторів і галузей — випуском товарів і послуг в основних цінах і валовою доданою вартістю.

Розрахунок ВВП двома іншими методами ґрунтується на методо­логічному принципі тотожності доходів і витрат в економіці країни. Це означає, що внаслідок купівлі-продажу кінцевого продукту одні господарські одиниці отримують доходи від продажу продуктів, ін­ші ж несуть витрати на їх придбання. Тому ВВП обчислюється як су­ма витрат на купівлю всього обсягу виробленої продукції секторами економіки — це метод кінцевого використання; або як сума доходів, отриманих від виробництва всього обсягу продукції за рік, — це розподільчий метод.

Функціонування ринкової економіки зорієнтовано на отриман­ня господарськими суб'єктами доходу, який визначає їх спонукаль­ні мотиви. Доходи зв'язують виробництво зі зміною активів і паси­вів — нагромадженими ресурсами. Концептуальні основи теорії до­ходу були закладені класиками економічної теорії і доопрацьовані ученими XX ст., насамперед С. Кузнецем у праці "Національний 272

доход", (1946 р.), Е. Хансеном, Дж. Хіксом. Згідно з поглядами Дж. Хікса було розроблено Систему національних рахунків у редак­ції 1993 р.

Система національних рахунків висвітлює узагальнюючі показ­ники виробництва товарів і послуг, попит на них через одержання та використання доходів усіх економічних суб'єктів або інституційних одиниць. Отже, досягається взаємопов'язана оцінка господарських можливостей і чинників добробуту населення, з одного боку, та дії фінансово-економічних важелів, що впливають на рівень доходів, і через них — на попит і пропозицію — з іншого.

За концепцією доходу Дж. Хікса і було розроблено методи розра­хунку основних показників, які характеризують стан економічного розвитку країни, — метод кінцевого використання і розподільчий метод.

Метод кінцевого використання (за видатками) дає змогу враху­вати видатки всіх інституційних секторів економіки, які йдуть на ку­півлю кінцевого продукту країни. До них належать видатки сектору домашніх господарств, бізнесу, держави і закордонних споживачів. Згідно з цим методом ВВП обчислюється як сума окремих елементів сукупних видатків:

ВВП = C + I+G + NX,

де C — споживчі видатки населення; I— валові внутрішні інвести­ції приватного сектору економіки; G — державні закупівлі товарів і послуг; NX— чистий експорт.

Споживчі витрати населення йдуть на особисте кінцеве спожи­вання, а саме, на купівлю споживчих товарів коротко- та довгостро­кового користування і послуги (наприклад, плата за житло).

Валові внутрішні інвестиції приватного сектору економіки вклю­чають: валові капіталовкладення у закупівлю основних фондів, тоб­то на купівлю машин, обладнання, устаткування; виробниче і жит­лове будівництво; зміни у виробничих запасах. Вони складаються з чистих інвестицій та амортизації:

І=А + ЧІ,

де А — амортизація, тобто інвестиції, які йдуть на відновлення зно­шеного капіталу; ЧІ — чисті інвестиції, які йдуть на розширене від­творення, приріст капіталу.

Державні закупівлі товарів і послуг — це частина державних ви­датків, які йдуть на виробництво товарів і послуг, що задовольня­ють суспільні потреби. До них належать державне замовлення, за-

273

гальне управління, оборона, наука, мистецтво, культура та ін. Ці за­купівлі відрізняються від державних видатків, оскільки останні включають трансфертні платежі. Трансферти при розрахунку ВВП не враховуються, оскільки не створюють вартості, а лише перероз­поділяють уже створене. Отже, державні закупівлі розраховуються як різниця між державними видатками і трансфертами.

Чистий експорт дає можливість визначити зовнішньоекономічні видатки країни й обчислюється як різниця між експортом та імпортом:

де Х— експорт (вивіз) товарів і послуг з країни; М— імпорт (ввезен­ня) товарів і послуг з інших країн світу. Сальдо чистого експорту мо­же бути позитивним (перевищення експорту над імпортом) і від'єм­ним (імпорт перевищує експорт).

Розподільчий метод (за доходами) дає можливість визначити, у вигляді чого домашні господарства і власники економічних ресур­сів — робочої сили та капіталу, одержують ВВП, створюваний за рік у формі первинних доходів. До цих доходів належать: заробітна пла­та найманих працівників з нарахуваннями на соціальне страхування (ЗП); дохід від власності некорпоративного підприємництва у вигля­ді змішаного доходу (ЗД); прибуток корпоративного бізнесу, тобто валовий корпоративний прибуток (ВКП), що включає амортизацію та корпоративний прибуток; чисті податки на виробництво та ім­порт як чистий доход держави (чисті неприбуткові податки (ЧНП)).

Тобто ВВП можна обчислити за формулою

ВВП = ЗП + ЗД + ВКП + ЧНП.

Стадію утворення доходу характеризують такі показники: опла­та найманої праці; валовий або чистий корпоративний прибуток; податки, пов'язані з виробництвом; субсидії, пов'язані з виробниц­твом. Оплата праці найманих працівників — це винагорода в гро­шовій або натуральній формі, яка має бути виплачена роботодавцем найманому працівнику за роботу, виконану ним у звітному періоді, незалежно від того, є цей працівник резидентом або нерезидентом. Оплата праці обчислюється на підставі нарахованих сум і містить внески на соціальне страхування.

Чисті неприбуткові податки дорівнюють різниці неприбуткових податків на виробництво й імпорт і субсидій на виробництво й ім­порт. Неприбуткові податки, пов'язані з виробництвом, включають платежі підприємств і організацій до державного та місцевих бюдже­тів, державних цільових і позабюджетних фондів у зв'язку з викорис-274

танням ресурсів та одержанням дозволів на специфічні види діяль­ності. До субсидій, пов'язаних з виробництвом та імпортом, нале­жать ті, що надаються для здійснення певної економічної та соціаль­ної політики щодо використання ресурсів.

Валовий (чистий) корпоративний прибуток — показник, що ха­рактеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства мають у результаті виробництва. Чистий прибуток визначається у результаті вирахування з валового прибутку споживання основного капіталу, тобто амортизації. Цей прибуток розподіляється на три частини: податок на корпоративний прибуток, дивіденди, нерозпо­ділений прибуток як джерело інвестування виробництва.

За офіційними статистичними даними, в Україні в структурі ВВП найбільша частка припадає на оплату найманої праці. Значна пито­ма вага в структурі ВВП податків на виробництво та імпорт за вик­люченням субсидій, що свідчить про великий податковий тиск на створюваний у країні ВВП (табл. 13).

Таблиця 13

Структура валового внутрішнього продукту за категоріями доходу в Україні (%)

Показник	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000* р.
Валовий внутріш­ній продукт	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Оплата праці най­маних працівників	43,5	47,8	48,6	48,1	44,3	44,9
Податки за виклю-
ченням субсидій на виробництво та ім-	19,1	21,9	19,4	19,2	17,6	17,5
порт, у т.ч.:
• на продукти	10,6	11,6	13,2	15,2	16,8	15,5
• інші, пов'язані з виробництвом	8,5	10,3	6,2	4,0	0,8	2,0
Валовий прибуток, змішаний доход	37,4	30,3	32,0	32,7	38,1	37,6

Джерело інформації: Стат. щорічник за 2000 р.

' Попередні дані.

275

Ще одним показником вимірювання річного обсягу суспільного виробництва є чистий внутрішній продукт (ЧВП). Порівняно з ВВП він не враховує амортизаційні відрахування. ВВП за вирахуванням споживання основного капіталу (амортизації) дорівнює чистому внутрішньому продукту

ЧВП = ВВП - А.

Показник ЧВП характеризує величину, яку виробництво реально додало до національного добробуту суспільства. Амортизаційні від­рахування, які нагромаджуються у спеціальних фондах, добробуту суспільства не підвищують.

Згідно з концепцією доходу Дж. Хікса в системі національних ра­хунків розраховується показник валового національного доходу. Він враховує як внутрішні первинні доходи, так і зовнішні первинні доходи. Чисті зовнішні первинні доходи розраховуються як сальдо первинних доходів резидентів, отриманих від інших країн, та пер­винних доходів, переданих нерезидентам інших країн.

Валовий національний доход (ВНД) — це сума внутрішніх пер­винних доходів (ВВП) і чистих первинних зовнішніх доходів (ЧПДЗ) ВНД = ВВП + ЧПДЗ.

Валовий національний доход утворюється на стадії вторинного розподілу доходів, що дає змогу врахувати отримані первинні дохо­ди резидентів за кордоном. Крім того, валовий національний доход розподіляється за секторами економіки (табл. 14).

В Україні сальдо первинних доходів з урахуванням сальдо над­ходжень з-за кордону складається не на користь нашої країни. Суми, що сплачувалися нерезидентам у вигляді доходів від власності, знач­но перевищували їх потоки в Україну. Це відбувалось здебільшого за рахунок виробничого сектору загального державного управління. У 1997 р. від'ємне сальдо їх доходів від власності становило відповід­но 0,2 і 1,1 %, а загалом по економіці — 1,3 %. Це впливало на роз­поділ валового національного доходу за секторами економіки. Дані табл. 14 свідчать про зниження ефективності народногосподарської діяльності. Наприклад, частка валового прибутку нефінансових кор­порацій у валовому національному доході порівняно з 1994 р. скоро­тилася на 40 %. Найпомітнішою в розподілі валового національного доходу країни є роль домашніх господарств, частка яких у ВНД у 1999 р. становила 61,4 %. При цьому основним платником податків є виробничий сектор.

276

Таблиця 14 Розподіл валового національного доходу за секторами економіки (%)

Показник	1994 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1999 р.
Валовий національний доход, разом	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
у тому числі за секто-
рами:
нефінансові корпорації	26,6	20,1	13,5	15,0	16,7
фінансові корпорації	6,9	1,7	1,2	1,3	1,9
загальне державне уп-	18,5	20,9	23,3	20,9	19,6
равління
домашні господарства	47,7	56,7	61,3	62,2	61,4
некомерційні організа-
ції, що обслуговують	0,3	0,6	0,7	0,6	0,4
домашні господарства

Джерело інформації: Стат. щорічник України за 1999, 2000 р.

Вторинний розподіл доходу характеризує валовий національний наявний доход (ВННД). Він дає можливість вимірювати економіч­ний потенціал нації і є однією з найважливіших складових системи національних рахунків. Валовий національний наявний доход вклю­чає, крім ВНД, також сальдо отриманих з-за кордону і переданих за кордон трансфертів у грошовій та натуральній формах

ВННД = ВНД + ЧПЗТ, де ЧПЗТ — чисті поточні зовнішні трансферти.

Валовий національний наявний доход використовується на спо­живання та заощадження. Згідно з кейнсіанським трактуванням ме­ти суспільного виробництва і стимулів економічної діяльності, наяв­ний доход виражає передусім споживацьку діяльність населення та суб'єктів господарювання. Тому в системі національних рахунків на­явний доход — це максимальна сума, яку домашнє господарство або інша одиниця може спрямувати на споживання товарів і послуг уп­родовж певного періоду за умови, що їм не потрібно фінансувати свої витрати за рахунок зменшення запасів готівки, інших фінансо­вих або нефінансових активів.

У Системі національних рахунків показники національного дохо­ду та національного наявного доходу розраховуються як на валовій основі (з урахуванням амортизації ), так і без амортизаційних відра-

277

хувань. Якщо від валового національного доходу і валового націо­нального наявного доходу відняти амортизацію, то отримаємо чис­тий національний доход (ЧНД) і чистий національний наявний доход (ЧННД):

ЧНД = ВНД-А; ЧННД = ВННД - А.

Показники ВВП, ВНД і ВННД пов'язані між собою і утворюють­ся на різних етапах суспільного відтворення.

Динаміка основних показників економіки України наведена у табл. 15.

Таблиця 15

Динаміка основних показників Системи національних рахунків у 1994-1999 рр.

Показник	1994 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.
	у млрд крб.		у млн грн
Валовий внутріш­ній продукт Валовий національ­ний доход Валовий національ­ний наявний доход	1203769 1195956 1203688	5451642 5363929 5431400	81519 80472 81403	93365 92166 93710	102593 100524 103203	130442 126934 129835

Джерело: Національні рахунки України за 2000 рік. — К.: 2001. — С. 38-39.

За період 1996-1999 рр. валовий національний наявний доход пе­ревищував валовий національний доход відповідно на 1,16,1,68,2,67 і 2,29 процентного пункту за рахунок позитивного сальдо поточних трансфертів; різниця наявного доходу і ВВП протягом усього періо­ду була ще менш значною.

Фактично валовий національний наявний доход є реальним до­ходом, що використовується для кінцевого споживання та заощад­ження нації, тобто є джерелом усіх доходів, споживання й заощад­ження, необхідних для подальшого розвитку економіки.

Кінцеве споживання включає затрати всіх інституційних секторів економіки, зокрема домашніх господарств, органів державного уп­равління, некомерційних організацій, що обслуговують домогоспо-дарства.

Виходячи з того, що валовий національний наявний доход розпо­діляється на кінцеве споживання і заощадження, він дає можливість 278

оцінити споживчі можливості країни та приріст національного ба­гатства, аналізуючи обсяги виробництва певного року. Заощаджен­ня є потенційним джерелом інвестицій і визначають темпи економіч­ного зростання, розвиток науково-технічного прогресу, добробут населення.

У відтворювальному процесі валовий доход країни проходить та­кі етапи руху, що відображаються у консолідованих рахунках:

• виробництво, де створюється валова додана вартість, за допомо­ гою якої формується валовий внутрішній продукт країни;

• утворення доходу відображає розподіл ВВП на складові, тобто первинні доходи, створені в економіці як резидентами, так і нере­ зидентами за рік. Як уже зазначалось, до первинних доходів на­ лежать: оплата праці найманих працівників, валовий корпора­ тивний прибуток або змішаний доход, податки, пов'язані з ви­ робництвом та імпортом (за виключенням субсидій). Інші подат­ ки на виробництво та імпорт (неприбуткові податки) включають податки на землю, засоби виробництва, робочу силу, плату за лі­ цензії і т. ін. До неприбуткових податків не належить податок на прибуток;

• розподіл первинних доходів визначає, як розподіляються і пере­ розподіляються утворені первинні доходи з урахуванням відно­ син з іншими країнами. Розподільчі та перерозподільні операції враховують первинні доходи, отримані від інших країн. Тобто дохід від власності, отриманий від інших країн, та, відповідно, дохід від власності, переданий іншим країнам. Результатом цього етапу є утворення валового національного доходу. Вторинний розподіл охоплює поточні податки на дохід і майно, інші поточ­ ні трансферти, отримані від інших країн і передані іншим краї­ нам. Результатом цього етапу є утворення валового національно­ го наявного доходу;

• використання доходів показує, як у народному господарстві створений ВННД розподіляється на кінцеве споживання секторів економіки та валове національне заощадження;

• процес реального фінансового нагромадження основного капіталу відображається у рахунку капіталу. Цей рахунок характеризує вико­ ристання валового національного заощадження, результатом якого є чисті кредити (+) або чисті запозичення, тобто борги (-) країни;

• етап руху фінансових активів за рахунок їх придбання або фінан­ сових зобов'язань відображено у фінансовому рахунку;

279

• узагальнюючим етапом є використання загальних ресурсів краї­ни (продуктів і послуг) на проміжне, кінцеве споживання, валове нагромадження, експорт-імпорт товарів і послуг. Ці операції охарактеризовано у рахунку продуктів і послуг. Послідовне проходження основних етапів від виробництва, утво­рення, розподілу та використання доходів характеризує відтворю-вальний процес національної економіки.

Важливим показником у Системі національних рахунків є особис­тий дохід, який характеризує доходи домогосподарств. Він включає первинні доходи домогосподарств — заробітну плату, змішаний до­хід, і вторинні доходи, які не зароблені, але отримані в результаті пе­рерозподілу первинних доходів, — ренту, чистий відсоток, дивіден­ди, внутрішні і зовнішні соціальні трансферти.

Щоб визначити кількість коштів, які витрачаються на кінцеве споживання домогосподарствами, розраховують післяподатковий дохід. Післяподатковий дохід характеризує частину особистого до­ходу, яка залишається після сплати індивідуальних особистих подат­ків і перебуває в особистому розпорядженні населення. Післяподат­ковий дохід розраховується за формулою

пд = ОД-ОП,

де ОД — особистий дохід; ОП — особисті податки (прибутковий по­даток з громадян, податок на майно та ін.). У Системі національних рахунків усі економічні операції, що здійснюються у народногоспо­дарській діяльності, відображаються в консолідованих рахунках. Консолідовані рахунки відображають основні етапи процесу вироб­ництва і використання доходу. Для побудови рахунків використову­ють балансовий метод, за допомогою якого обчислюється більшість основних показників економіки. Рахунки будують у вигляді таб­лиць, одна частина якої відображає ресурси, інша — їх використан­ня. Ліва і права частини рахунків повинні балансуватися.

Усі рахунки взаємопов'язані, від суми правої частини, яка відоб­ражає ресурси, віднімається ліва частина рахунка, що характеризує використання ресурсів. Останній рядок лівої частини є балансовим і дає можливість обчислити макроекономічні показники.

Разом у Системі національних рахунків складається 10 рахунків, які класифікуються у такий спосіб: 7 консолідованих рахунків харак­теризують внутрішню економіку і 3 рахунки відображають зовніш­ньоекономічну діяльність країни.

280

Розглянемо як приклад частину консолідованих рахунків, а саме, виробництва, розподілу та використання доходу економіки України в 1998 р. (табл. 16).

Таблиця 16

Консолідовані рахунки виробництва, розподілу та використання доходу економіки України в 1998 році (млн грн, у фактичних цінах) 1. Рахунок виробництва

Використання		Ресурси
3. Проміжне споживання	133711	1. Валовий випуск товарів і послуг (в осн. цінах) 220679
4. Валовий внутрішній продукт (у вих цінах)	ринко-102593	2. Податки за виключенням субсидій на продукти 15625
Всього: 236304		Всього: 236304
Споживання основного капіталу:		-19281
Чистий внутрішній продукт (ЧВП	= ВВП	- А): 83312