Вразливість ринку

Ринкові механізми не поширюються на окремі сфери суспільного життя: сферу забезпечення обороноздатності і безпеки держави, пра­вопорядку, боротьби з надзвичайними ситуаціями; регулювання від-

248

носин всередині ринку, встановлення так званих правил гри для еко­номічних суб'єктів; формування раціональної структури економіки з урахуванням потенційних можливостей науково-технічного прог­ресу; вирішення проблем зайнятості і соціального забезпечення.

Ринковий механізм як регулятор виробництва й обміну має знач­ні суспільні витрати і не в змозі подолати власні недоліки, які об'єк­тивно зумовлені його стихійною природою. До найзначніших недо­ліків ринку належать:

1. Конкуренція. Сучасна ринкова економіка поступово втрачає цю найхарактернішу ознаку свого існування внаслідок поглиблення тенденції до концентрації й монополізації виробництва і капіталу з метою забезпечення найвищої ефективності, зменшення витрат і ри­ зикованості. В такій економіці відсутні внутрішні механізми, здатні подолати цю негативну тенденцію.

2. Неповна зайнятість (безробіття). Ця проблема не знаходить ви­ рішення в ринковій системі через суперечливе співвідношення мак­ симального працевлаштування з максимальною ефективністю ви­ робництва; навіть концепція природного рівня безробіття не є дос­ татнім поясненням існування значних обсягів вимушеного безробіт­ тя у країнах з розвиненим ринковим механізмом господарювання.

3. Циклічний розвиток виробництва. Економічний цикл ґрунту­ ється на об'єктивних передумовах і виконує роль "джерела" неста­ більності, яка спричиняє економічні спади, кризи, негативні соціаль­ но-економічні наслідки, заважає підтримувати й подовжувати фази пожвавлення і піднесення.

4. Незабезпечення ринком надання товарів і послуг, виробництво яких є економічно невигідним, споживання — доступним усім без винятку, а ціноутворення — неринковим (наприклад, підтримання обороноздатності, створення єдиної енергетичної мережі, єдиної транспортної системи, утримання соціально-культурних закладів тощо).

5. "Зовнішні ефекти", або екстерналії. Ринкова економіка не впливає у виробничій діяльності на третіх осіб, які не є виробниками або споживачами певного товару, а тому не запобігає забрудненню навколишнього середовища, вичерпанню невідтворюваних ресурсів, порушенню еколого-економічної рівноваги. Разом з тим інколи ви­ никають позитивні "зовнішні ефекти", вияви яких потрібно розвива­ ти і стимулювати. Економічний суб'єкт, який породжує негативні

249

екстерналії, завдає шкоди іншим, перекладаючи на них значну час­тину витрат щодо усунення "зовнішніх ефектів". Суб'єкт ринку, що створює позитивні екстерналії, частково забезпечує власними витра­тами реалізацію інтересів інших ринкових агентів, але не отримує за це адекватної винагороди у формі прибутку.

6. Соціальна вразливість ринкової економіки, що виявляється у неспроможності вирішувати питання справедливості та рівності, ад­ же ринковий розподіл засновано на принципах отримання доходів від виробничої діяльності і власності, що призводить до значної ди­ ференціації доходів, соціальної несправедливості і незахищеності. Дилема ефективності та справедливості — одна з найскладніших проблем ринку, невирішення якої загрожує серйозними соціальними конфліктами.

7. Неспроможність формувати економічну стратегію, яка базува­ лася б не на поточній інформації про стан товарних ринків, а на еко­ номічних прогнозах і передбаченнях майбутнього економічного розвитку з урахуванням новітніх технологічних та інформаційних досягнень НТР.

Економічні функції держави

З метою позбавлення економіки і суспільства негативних виявів рин­кового механізму держава бере на себе значну частину прав і зо­бов'язань, забезпечуючи подолання недоліків ринку. Найбільш загаль­но економічні функції держави в ринковій економіці визначено знаме­нитою "тріадою" американського економіста П. Самуельсона: "ста­більність, ефективність, справедливість". Охарактеризуємо ці функції.

Стабільність. Підтримання стабільності економічної системи є першочерговою функцією будь-якої держави, оскільки відокремлені дії багатьох сотень і тисяч господарюючих суб'єктів, зацікавлених у досягненні особистих цілей та приватних інтересів, надають ринко­вому господарству ознак анархічності, неузгодженості, схильності до порушень рівноваги. Враховуючи існування таких загроз, держа­ва формує "рамкові умови" функціонування ринку, створюючи пра­вову основу економічної діяльності ринкових агентів, законодавчу і нормативну базу, забезпечуючи охорону конституційних прав і сво­бод громадян, зокрема права власності та вільного вибору сфери застосування власної праці і капіталу. Держава визначає правовий статус окремих форм власності й господарювання, регламентує під-

250

приємницьку діяльність, визначає податкові обов'язки підприємств, правила здійснення зовнішньоекономічної діяльності, регулює від­носини між економічними суб'єктами, тобто виконує роль судді, ар­бітра в економічному полі, контролює додержання норм економіч­ного законодавства.

Держава забезпечує економіку грошовими ресурсами, оскільки формування пропозиції грошової маси не є функцією приватних під­приємців. Діяльність держави спрямована також на підтримання стабільних темпів економічного зростання, нівелювання та пом'як­шення циклічних коливань економічного розвитку, здійснення анти-інфляційної політики і регулювання зайнятості. Економічна стабіль­ність у майбутньому (довготермінова) може досягатися через забез­печення нинішнього розвитку фундаментальних наукових дослід­жень за новітніми напрямами НТП, які потребують значних інвести­ційних витрат, довго окупаються та пов'язані з великим ризиком. Короткотермінова стабілізація залежить від співвідношення рівня виробництва та рівня сукупних витрат. Основними методами стабі­лізаційної політики визнається застосування фіскальних і грошово-кредитних важелів. Якщо витрати недостатні для досягнення цілко­витої зайнятості і виникає безробіття, то держава повинна застосо­вувати стимулюючу політику. Якщо ж витрати надмірні — виникає інфляційне зростання, протидія якому — стримуюча політика.

Ефективність. Запорукою економічної ефективності є дотриман­ня здорових конкурентних засад функціонування економіки, віднов­лення повної інформованості суб'єктів про ринки, ціни та потенцій­них конкурентів, а також коригування розміщення ресурсів у ринко­вій економіці. Держава ставить мету відродити конкурентно-ринко­вий механізм саморегулювання, обмеживши діяльність монополій за допомогою державного антимонопольного регулювання. Протидія­ти монопольним тенденціям можна на основі законодавчих рішень (антимонопольного законодавства), згідно з яким "поза законом" залишаються зловживання монопольною владою та дискримінація ринкових суб'єктів, індивідуальна і колективна обмежувальна діло­ва практика, недобросовісна конкуренція та інші вияви антигро­мадської економічної поведінки домінуючих компаній. Специфічна сфера застосування антимонопольного законодавства — регулю­вання природних монополій, які здебільшого забезпечують надання населенню чистих або змішаних суспільних благ (єдина енергетична система, транспортна мережа, послуги зв'язку і телекомунікацій, ко-

251

мунальні послуги). Функціонування таких монополій є економічно доцільним, оскільки базується на ефекті масштабу — зі збільшенням розміру фірми й обсягу випуску продукції ціна одиниці товару (пос­луги) зменшується. Конкурентні умови господарювання в таких га­лузях призвели б до значного зростання цін. Тому держава постає перед дилемою: запровадити жорстке державне регулювання при­родних монополій чи перетворити їх на об'єкт державної власності. Перший метод, як правило, охоплює підприємства, що надають змі­шані суспільні блага, де державний і приватний сектор конкурують, і є поширенішим. Другий метод неправомірно розширює державний сектор економіки, а тому застосовується лише до тих природних мо­нополій, які продукують чисті суспільні блага.

Інформація, як правило, визнається суспільним товаром, бо саме повна інформованість забезпечує ринковим агентам максимальну ефективність на основі раціональної поведінки. Створення розгалу­женої мережі інформаційних послуг — цільова функція держави для забезпечення ефективності економіки. Інформаційну асиметрію та викривлення інформації вдасться подолати тільки за допомогою державного втручання. Відновлення конкурентних засад функціону­вання економіки та забезпечення господарських суб'єктів потрібною інформацією створює передумови для раціональнішого розподілу ресурсів між галузями і сферами господарства. За потреби держава зможе коригувати його відповідно до вимог НТР або короткотермі­нових цілей стабілізаційної політики через використання важелів на­уково-технічного, інвестиційного, грошово-кредитного і бюджетно­го регулювання економіки.

Справедливість. Ефективний розподіл ресурсів у результаті іде­альних конкурентно-ринкових умов або виважених державних дій, не забезпечує ефективного (з точки зору суспільного добробуту) роз­поділу доходів. Розподіл доходів надзвичайно нерівномірний і не­справедливий з таких причин:

• він не забезпечує засобами існування у повному обсязі непрацез­ датних осіб (дітей, інвалідів, пенсіонерів);

• значна диференціація в оплаті зумовлена різним рівнем кваліфі­ кації, навичок і вмінь працівників, а здобуття вищої освіти — пос­ луга часто платна, тому не всім доступна;

• певна частина осіб одержує доходи не лише від участі у вироб­ ництві, а й від власності (акцій, нерухомості, отриманої спадщи­ ни), а інша цілком позбавлена цього джерела доходу.

252

Цільовою настановою держави повинні стати не тільки показни­ки, які характеризують досягнутий рівень виробничого потенціалу суспільства, а й ті, що визначають рівень соціально-економічного розвитку та якості життя: тривалість життя, ВВП на душу населення, рівень зайнятості, ступінь реалізації прав людини, стан навколиш­нього середовища.

Сучасним розвиненим країнам не властива тенденція до забезпе­чення рівномірного розподілу й рівності у доходах — така соціаліс­тична вимога зводить нанівець стимули й мотивацію економічної ді­яльності, знищує конкуренцію, ігнорує ефективність. Знадобилося чимало часу, щоб суспільство усвідомило й визнало, що розподіл до­ходів, справедливий з точки зору ринку, є несправедливим у загаль­нолюдському сенсі.

У післявоєнний період країни з ринковою системою господарю­вання остаточно збагнули (згідно з традиційним ринковим принци­пом "за все потрібно платити"), що дешевше коштує забезпечення кожній людині нормального рівня життя, ніж постійна боротьба з виявами антигромадської поведінки, спричиненими бідністю, зли­денністю, хронічними захворюваннями тощо. Держава ставить пе­ред собою реальну мету — не зрівняти доходи, а зменшити нерів­ність в отримуваних доходах за допомогою їх перерозподілу на ко­ристь непрацездатних і малозабезпечених. Для реалізації поставле­ної мети використовується податкова і бюджетна політика, індекса­ція доходів, регулювання цін, встановлення мінімального рівня заро­бітної плати тощо. Велику роль відіграють державні трансфертні платежі: допомоги у зв'язку з безробіттям, пенсії, стипендії, видатки на соціальне страхування і соціальний захист населення. Державне регулювання ринку праці також виконує соціальну функцію, забез­печуючи рівні умови наймання, однаковий режим праці та відпочин­ку, соціальні гарантії у разі втрати працездатності, регулювання зай­нятості, вжиття заходів щодо зменшення рівня безробіття.

Виконання державою зазначених функцій, з одного боку, умож­ливлює досягнення макроекономічної стабільності, підтримання ба­лансу між макро- та мікроекономічними рівнями господарювання, забезпечує соціальну орієнтацію економіки, з іншого — не супере­чить, а доповнює конкурентно-ринковий механізм, надаючи остан­ньому ознак регульованого, стабільного, соціально-відповідального ладу. Умови співіснування держави та ринку такі: держава функціо-

253

нує лише там, де ринок діяти не може; держава функціонує тільки так, щоб усувати негативні наслідки ринку.

Реалізація економічних функцій з метою подолання недоліків ринкової системи господарювання потребує державного регулюван­ня економіки, що забезпечило б підтримання рівноваги і постійного розвитку економіки. Конкретні напрями, методи і межі державного втручання визначаються характером перебігу і гостротою економіч­них, екологічних, соціальних, фінансових та інших проблем тієї або іншої країни у певний період часу. Проте існують загальні теоретич­ні основи державного регулювання економіки. Регулювання еконо­міки з боку держави ґрунтується на теоретичних засадах усієї еконо­мічної науки й прагне враховувати дію об'єктивних економічних за­конів, не вступаючи (в ідеалі) у суперечність з ними. До основних за­конів, які визначають засади державного регулювання економіки, належать: закони планомірності, пропорційності, вартості, попиту і пропозиції, загальний закон зростання суспільних потреб, закон під­вищення продуктивності праці в організації і розвитку суспільного виробництва, дія яких підтримується механізмами державного соці­ально-економічного планування і прогнозування.

Сутність, об'єкти та суб'єкти державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки — це систематичний і цілеспря­мований вплив держави на економіку з метою оптимізації економіч­ної системи на основі прийняття і реалізації економіко-політичних рішень. Об'єктами державного регулювання є: економічна система загалом, що формує макроекономічний рівень державного регулю­вання економіки; економічні підсистеми (регіони і сфери економіки, галузі й народногосподарські комплекси), тобто мезоекономічний рівень державного регулювання економіки; господарюючі суб'єкти (підприємства, фірми, корпорації, організації), які формують мікро-економічний рівень державного регулювання економіки; міжнарод­ні економічні відносини (зовнішньоекономічна діяльність, валютні відносини, торговельні зв'язки), тобто глобальний рівень державно­го регулювання економіки.

Зазначеними рівнями не вичерпується перелік об'єктів державно­го регулювання, слід додати й об'єкти, вплив держави на які може мати як постійний, так і несистематичний або фрагментарний харак­тер: економічні відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономіч-

254

ні); окремі ринки (товарів, послуг, цінних паперів, інвестицій, праці тощо); економічні явища і процеси (інфляція, безробіття, господар­ська кон'юнктура, економічний цикл, інновації, інвестиції). Широ­кий перелік об'єктів державного впливу свідчить про розгалужену мережу методів і напрямів державного регулювання, застосовуваних у практиці господарювання.

Складною проблемою є визначення суб'єктів державного регу­лювання економіки. Центральним суб'єктом системи державного регулювання економіки є держава, представлена сукупністю держав­них органів з різними повноваженнями та різних рівнів — законо­давчої, виконавчої та судової влади, центральних і місцевих органів виконавчої влади. Відмінності політичного устрою окремих країн визначають ті органи, які здійснюють домінуючий вплив на держав­не регулювання економіки: президент або парламент, законодавча або виконавча гілки влади тощо. Державні органи влади на основі сформованої демократичної виборчої системи уособлюють і втілю­ють політичний та економічний вибір більшості громадян. Останні ж, представляючи первинних суб'єктів державного регулювання економіки (споживачів, виробників, торгівців, підприємців), не в змозі впливати на безпосередній процес прийняття економіко-полі-тичних рішень щодо формування напрямів або механізмів здійснен­ня державного втручання, а обирають, як правило, тільки главу дер­жави, парламент і місцеві виборні органи. У зв'язку з цим постає найгостріше питання державного регулювання економіки: в який спосіб забезпечити реалізацію суспільних, загальнодержавних інте­ресів представниками державних органів влади й управління та уникнути використання ними службового становища для задоволен­ня своїх особистих, приватних цілей. Це ще раз переконливо дово­дить, що державне регулювання носить відбиток суб'єктивізму, ос­кільки формування і реалізація державної економічної політики пов'язана з діями окремих індивідів або груп — суб'єктів економіч­ного регулювання. Зв'язок регулювання з об'єктивними економічни­ми законами досягається не автоматично і не забезпечує такого са­мого об'єктивного характеру державного регулювання економіки.

Суб'єктами (носіями) державного регулювання виступають та­кож інституціональні утворення, які займають проміжне становище між державою та окремим громадянином і визначають ступінь полі­тичної та соціальної структурованості суспільства. До них належать передусім політичні партії та об'єднання, громадські організації і ру-

255

хи, професійні спілки. Ці інституції покликані реалізовувати і захи­щати колективні інтереси своїх учасників, висловлювати ставлення до існуючої моделі державної економічної політики, формулювати власне бачення соціально-економічного розвитку (наприклад, в еко­номічних програмах політичних партій).

До суб'єктів державного регулювання економіки належать і між­народні економічні організації, які істотно впливають на формуван­ня національної економічної політики окремих країн, зокрема з трансформаційним станом економіки (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо). Окремі рекомендації таких фінансово-економічних інституцій набувають форми вимог, а національні пар­ламенти й уряди змушені виконувати їх частково або повністю, щоб забезпечити країну зовнішнім фінансуванням.

Велику роль відіграють також засоби масової інформації (ЗМІ), передусім преса, телебачення, новітні інформаційні системи. Звичай­но, визнавати інформаційну інфраструктуру суб'єктом державного регулювання економіки недоречно і неправильно, проте саме вона формує передавальний механізм регулювання, інформуючи еконо­мічних агентів про рішення суб'єктів державного регулювання. Від того, в який спосіб, як повно і коректно те або інше рішення держав­них управлінських структур представлено у ЗМІ, залежить його сприйняття суб'єктами господарювання, отже, і їх зворотна реакція у вигляді схвалення, ігнорування або бойкоту. Саме ЗМІ, а не орга­ни державної влади, формують суспільну думку щодо ефективності й доцільності державного впливу на економіку.

Принципи і методи державного регулювання економіки

Система державного регулювання економіки базується на додер­жанні певних принципів:

• науковості, обґрунтованості — поєднання наукових основ державного регулювання економіки з практичними діями щодо втілення економіко-політичних рішень;

• формування системи державного регулювання економіки з ураху­ ванням теоретичних основ і моделей економічної політики та іс­ нуючого досвіду здійснення державного регулювання в країні та за кордоном;

• раціональності, реальності — державне регулювання економіки повинно ґрунтуватися на реальних, а не ідеальних передумовах,

256

не вступати у протиріччя із сформованою структурою господарс­тва і раціональними діями індивідів;

• збалансованості, комплексності — єдність загальнонаціонально­ го, регіонального і галузевого рівнів державного регулювання економіки, врахування особливостей фаз суспільного відтворен­ ня, окремих секторів і сфер господарства;

• пріоритетності стратегічних цілей — забезпечення досягнення стратегічної мети державного регулювання економіки за допомо­ гою виконання поставлених тактичних цілей;

• принципу ринкової однаковості, тобто застосовність державних рішень до діяльності всіх без винятку економічних суб'єктів. Практичне додержання зазначених принципів залежить від бага­ тьох чинників — від чіткості й однозначності обраної моделі і стра­ тегії регулювання, адекватності методів державного втручання, ком­ петентності й професіоналізму державних службовців. Останній принцип, наприклад, порушується найчастіше внаслідок застосуван­ ня будь-якого пільгового режиму функціонування до окремої кате­ горії економічних суб'єктів (малих або спільних підприємств, віль­ них економічних зон тощо).

Державне регулювання економіки здійснюється на основі враху­вання довгострокових цілей і поточних завдань соціально-економіч­ного розвитку за допомогою використання відповідних методів дер­жавного впливу. Складність і неоднозначність основних процесів життєдіяльності суспільства викликають застосування не окремих і випадкових методів, а сукупності методів державного впливу. Ко­жен метод використовує певну сукупність інструментів (важелів).

Класифікація методів державного регулювання економіки здій­снюється за кількома ознаками. Наприклад, за рівнями державного втручання виокремлюють макро-, мезо- та мікроекономічні методи. За способом взаємодії з ринковим механізмом методи поділяють на проринкові, які стимулюють вияви вільного ринкового механізму і спрямовані на інтенсифікацію конкуренції, скасування пільг і приві­леїв для окремих ринкових суб'єктів, ліквідацію цінового контролю, і антиринкові, які обмежують діяльність конкурентно-ринкових сил через запровадження адміністративних заборон та обмежень, вста­новлення регламентації цін і заробітної плати, жорсткого централі­зованого розподілу ресурсів тощо.

За ступенем втручання в економіку розрізняють методи прямого (адміністративно-правового) і непрямого (економічного) впливу.

257

Перші безпосередньо впливають на функціонування економічних суб'єктів, змушуючи їх приймати рішення, зумовлені не самостійним економічним вибором, а юридичними та іншими настановами дер­жави. Методи прямого впливу швидко досягають мети, викликаючи відповідну реакцію господарюючих суб'єктів, але їх результатив­ність пов'язана з поступовістю і послідовністю прийняття рішень та їх детальним економічним обґрунтуванням. Основні інструменти прямого регулювання — правові акти, макроекономічні плани та програми, пряме регулювання цін і заробітної плати, державне за­мовлення, встановлення лімітів, квот, норм амортизаційних відраху­вань, стандартів якості продукції, нормативів екологічної безпеки, ліцензування підприємницької діяльності та експорту, керівництво господарською діяльністю державних підприємств.

Використання методів непрямого впливу не призводить до втру­чання держави у процес прийняття рішень економічними суб'єкта­ми, а лише створює передумови для їх самостійного вибору, який би співпадав з метою державної економічної політики. Тобто непрямий вплив є впливом на економічні інтереси, спонукаючи ринкових аген­тів до дій у визначеному державою напрямі. Непряме регулювання ґрунтується на використанні інструментів грошово-кредитної, інвес­тиційної, податкової, інноваційної, бюджетної політики, методів мо­рально-етичного і пропагандистського впливу, індикативного пла­нування, надання інформаційних і консультативних послуг.

Методи прямого і непрямого впливу тісно пов'язані між собою: з одного боку, будь-який економічний регулятор базується на елемен­тах адміністрування, тому що його використання контролюється державними органами, ухвалюється і затверджується у нормативно-правових документах; з іншого — будь-який адміністративний регу­лятор впливає на економічні інтереси і трансформує економічну ді­яльність господарюючих суб'єктів. Адміністративно-правові мето­ди, істотно обмежуючи свободу економічного вибору, сприяють по­доланню стихійно-анархічних ринкових засад (за умови чіткого, обґрунтованого і продуманого їх використання). Економічні методи діють не так жорстко, проте за їх допомогою економічні інтереси ін­дивіда поступово підпорядковуються певним цілям державного втручання. Інколи методи державного регулювання економіки кла­сифікують за засобами впливу на соціально-економічний розвиток, виокремлюючи правові, адміністративні, економічні та пропаган­дистські методи державного регулювання економіки.

258

Еволюція наукових поглядів на роль держави в економіці

Практика господарювання сучасних розвинених країн перекон­ливо доводить необхідність поєднання стихійно-ринкового, корпо­ративного і державного регулювання з метою забезпечення найефек­тивнішого функціонування економіки. Дискусія про соціально-еко­номічну роль держави лежить не у площині запитання: "Чи важлива держава?", а полягає у вирішенні проблеми: "Наскільки важлива держава?"

Розглянемо стисло історичну еволюцію теоретичних поглядів на економічну роль держави і практичних рекомендацій щодо конкрет­них механізмів державного втручання. Починаючи від перших циві­лізацій держава відігравала провідну роль у суспільно-політичному й економічному житті — від створення розгалуженої іригаційної сис­теми і побудови потужного бюрократичного апарату управління (у давньосхідних деспотіях) до законодавчого закріплення права при­ватної власності та заснування демократичних засад державного уп­равління (в античному світі). За часів середньовіччя набуває поши­рення теза про "божественний" характер державної влади, відбува­ється зрощування верхівки державного апарату і релігійно-церков­ної знаті. Епоха первісного нагромадження капіталу, сколихнувши Європу від "феодального сну" і спричинивши зміну трактування сус­пільного та індивідуального багатства, привела до значного поси­лення ролі держави в економіці. Утвердження абсолютизму сприяло формуванню системи поглядів щодо державного регулювання в еко­номічному вченні меркантилізму.

Економічна роль держави, згідно з теорією меркантилізму, така:

• державне регулювання сфери зовнішньоекономічних відносин, що засноване на протекціоністських засадах і передбачає застосу­ вання низьких митних тарифів на імпорт сировини й експорт го­ тових виробів та високих — на імпорт промислової продукції та експорт сировинних ресурсів;

• державна регламентація внутрішнього промислового виробниц­ тва через запровадження державного контролю за якістю про­ дукції, чисельністю і кваліфікацією працівників, надання привіле­ їв і монопольних прав новоствореним мануфактурам;

• активна монополізація зовнішньої торгівлі приватним і держав­ ним капіталом за обов'язкової державної підтримки і стимулю­ вання;

259

• контроль грошового обігу і грошової системи, карбування монет з попереднім їх "псуванням" для поліпшення сальдо торговельно­го та платіжного балансу.

Класична школа економічної науки, прийшовши на зміну мер­кантилізму, запропонувала нове, обмежене трактування економічної ролі і завдань держави в ринковій економіці. Це було зумовлено ус­пішним розвитком капіталізму вільної конкуренції, зародженням машинної індустрії на тлі переміщення сфери функціонування капі­талу із зовнішньої торгівлі у промислове виробництво. Аналізуючи внесок економістів-класиків у скарбницю економічної думки, зазна­чимо, що більшість з них дотримувалася концепції "мінімальної дер­жави", запропонованої А. Смітом у праці "Дослідження про приро­ду і причини багатства народів".

До основних завдань держави (за А. Смітом) належать: охорона від зовнішнього насильства (підтримання обороноздатності); охоро­на від внутрішнього насильства і несправедливості (забезпечення правопорядку), забезпечення правосуддя; надання всім членам сус­пільства так званих суспільних благ; збирання податків для виконан­ня перших трьох функцій.

Останній з представників класичної школи Дж. Мілль доповнив розгляд економічних функцій держави, запропонувавши подолати індивідуалізм і зловживання, що випливають з права приватної влас­ності, та вдосконалювати розподіл суспільного багатства. Разом з доведенням ефективності вільної конкуренції Дж. Мілль вважав до­цільним здійснення інституціональних реформ, активізацію участі держави у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку сус­пільства (розвиток науки, створення виробничої та соціальної інф­раструктури, стимулювання профспілкового і кооперативного руху, обмеження права успадкування тощо).

Класичні уявлення про механізми і межі державного втручання, що набули домінуючого впливу, спровокували появу альтернатив­них поглядів у стані їх ідейних противників. Наприклад, економісти-романтики, які критикували капіталізм з позицій дрібнотоварного виробництва, висловили відмінні від класичних і суперечливі між со­бою погляди: про повну відмову від держави як соціального інститу­ту, організацію безгрошового обігу і безвідсоткового кредиту, нас­лідком такого реформування буде суспільство, де "капітал і праця стануть тотожними, суспільство зможе існувати самостійно і не ма­тиме потреби в уряді" (П. Прудон); про нарощування державного 260

регулювання економічних відносин, особливо у соціальній сфері, ос­кільки "добробут народу" — це мета державного втручання і об'єкт вивчення політичної економії (С. Сисмонді).

Німецька історична школа інакше реагувала на економічний лі­бералізм класичної школи, надаючи принципово нового звучання проблемам економічної політики в концепції "виховного протекціо­нізму" і довівши необхідність формування "національного характе­ру" економічної теорії і державного регулювання. Потужна в полі­тичному й економічному відношенні (монархічна) держава, еконо­мічний устрій якої враховував би особливості розвитку національної економіки, менталітет, традиції, звичаї, природні й географічні умо­ви, — ідеал німецької історичної школи.

Марксистська економічна теорія в питанні про економічну роль держави була непослідовною. З одного боку, держава визнавалася апаратом насильства, засобом експлуатації найманих працівників, з іншого — надкласовою інституцією, яка в умовах переходу до спра­ведливого економічного устрою здійснить тотальне одержавлення, націоналізацію землі та майна, ліквідує право приватної власності (диктатура пролетаріату), а згодом налагодить всеохоплююче уп­равління економікою і забезпечить реалізацію економічних інтересів трудящих. Марксизм протиставив розгляду окремих питань держав­ного регулювання теоретичний аналіз розгорнутої системи центра­лізованого державного управління економікою. Останнє, за К. Мар­ксом, необхідне через експлуататорську сутність існуючого ладу і держави зокрема, дію закону капіталістичного нагромадження, су­перечності відтворювального процесу і неможливість уникнути кри­зових явищ у капіталістичній економіці.

Маржиналізм і неокласична школа сприйняли основні теоретичні висновки класичного вчення: економічний лібералізм, ідею держав­ного невтручання у виробничу та комерційну діяльність індивідів, те­зу про раціональні (найвигідніші, найефективніші) дії економічних суб'єктів, особливо наголосивши на необхідності державної підтрим­ки вільного підприємництва як основної ланки ринкової системи і на антимонопольній спрямованості державної економічної політики.

Кінець ХІХ — початок ХХ ст. ознаменувався переходом до нової стадії розвитку економічної системи, пов'язаної з виникненням і бур­хливим розвитком монопольних утворень, концентрацією і центра­лізацією всіх видів капіталу в усіх сферах господарства. З кінця XIX ст. майже в усіх країнах відбувалося неухильне розширення еко-

261

номічних функцій держави. Це призвело до посилення економічної ролі держави і спонукало економістів до пошуків теоретичного об­ґрунтування цієї тенденції за двома основними напрямами:

• ідея "соціального контролю" інституціоналізму (Т. Веблен), що передбачала втручання держави в економічні процеси з метою прискорення встановлення індустріальної епохи; в межах еконо­ мічної науки інституціональна теорія почала вивчати формальні і неформальні "інститути" та їх еволюції, до яких належала й дер­ жава;

• повномасштабна система державного регулювання економіки, побудована на нових макроекономічних засадах, запропонована Дж. Кейнсом.

Сучасні моделі державного регулювання: кейнсіанська і неокласична

В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави лежить проблема формування ефективного попиту, що забезпечить реалізацію створеного суспільством багатства. Кризовий стан еко­номіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації ба­гатства за допомогою принципово нового підходу і розширення напрямів державного регулювання, серед яких — бюджетне регулю­вання з традиційно високим рівнем перерозподілу національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансуван­ня державних інвестицій; здійснення значних соціальних витрат.

Для "запуску" інвестиційного мультиплікатора здійснюються:

• великі урядові замовлення на виробництво військової техніки та озброєння, що стимулює розвиток військово-промислового ком­ плексу й підтримує високий загальний рівень економічної кон'юнктури;

• кредитно-грошове регулювання, що використовує ставку відсот­ ка як основний регулятор інвестиційної активності і допускає грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту та з метою "здешевлення" грошей. Політика "дешевих грошей" забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;

• податкове регулювання, засноване на прогресивній системі опо­ даткування з високими податковими ставками для корпорацій

262

та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплі­катора;

• регулювання соціальної сфери, насамперед вирішення проблем зайнятості за допомогою регулювання ринку праці, надання до­ помоги у зв'язку з безробіттям, збільшення соціальних програм тощо;

• зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економі­ ку.

Післявоєнний період засвідчив можливість застосування модифі­кованого варіанта кейнсіанської теорії при вирішенні проблем еко­номічного зростання, що спирався на розширене трактування еко­номічних функцій держави. В цей самий час з'являється розглянута вище формула економічних функцій держави П. Самуельсона: "ста­більність, ефективність, справедливість". У подальшому ці функції набували різного значення залежно від того, економісти якої школи або напряму економічної думки пояснювали їх зміст.

Сучасна неокласична модель державної економічної політики, що виникла у 70-х роках ХХ ст. в умовах кризи кейнсіанської моде­лі державного втручання та критичного перегляду кейнсіанських те­оретичних рекомендацій, засновується на теоріях монетаризму та економіки пропозиції і передбачає:

• грошово-кредитне (антиінфляційне) регулювання, в основі якого контроль за обсягом грошової маси в обігу та недопущення не- контрольованої грошової емісії, тобто додержання "грошового" правила монетаризму про 3-5-відсотковий темп щорічного зрос­ тання грошової маси;

• ліберальна податкова політика, пов'язана зі зменшенням ставок оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб з метою сти­ мулювання приватної ініціативи та інвестування, необхідність яких емпірично доведена кривою А. Лаффера;

• обмежене бюджетне регулювання, основна мета якого — збалан­ сування доходів і видатків бюджету, уникнення бюджетного дефі­ циту;

• дерегулювання економіки за допомогою ліквідації регламентації цін, заробітної плати, ринку робочої сили, а також лібералізації антимонопольного законодавства та приватизації;

263

• обмежене соціальне регулювання (скорочення фінансування соці­ альних програм і соціальної інфраструктури);

• зовнішньоекономічне регулювання, орієнтоване на посилення відкритості економік та участь у світових інтеграційних процесах і засноване на гнучких валютних курсах.

Основні моделі державного регулювання в сучасних економічних системах набувають певних модифікацій унаслідок таких причин: від­родження тези історичного напряму економічної думки про націо­нальну систему державного регулювання, у зв'язку з чим виокрем­люються моделі ринкової економіки і державного регулювання за національною ознакою (американська, німецька, японська, корей­ська та ін.); синтезування і взаємопроникнення багатьох протилеж­них теорій, зокрема щодо питань економічної ролі держави (кейнсі-ансько-неокласичний синтез, ліве кейнсіанство і марксизм, неокла­сична теорія економічного добробуту та соціально-інституціональ-ний напрям тощо); врахування в сучасній економічній науці поряд з усталеними неокласичними та кейнсіанськими підходами здобутків нової інституціональної теорії.

Загалом державне регулювання доповнює і коригує вільний рин­ковий механізм. Основна проблема економічного розвитку сьогодні і в майбутньому — знаходження оптимального співвідношення рин­кового і державного регулювання. Взаємодія цих двох сторін еконо­мічного механізму і нестійкий баланс їх відносин свідчать про поси­лення в окремі періоди або економічної ролі держави, або дії стихій­но-ринкових сил.

Контрольні питання

1. У чому полягає об'єктивна необхідність держави як суб'єкта еко­ номічних відносин? Назвіть недоліки стихійно-ринкової коорди­ нації.

2. Чи відповідають реальні умови функціонування ринкової еконо­ міки теоретичній моделі вільного ринку?

3. Які економічні проблеми та явища належать до недоліків ринку? Відповідь поясніть.

4. Проаналізуйте основні економічні функції держави.

5. Які державні дії забезпечують стабільний розвиток економічної системи?

264

6. Чим визначається необхідність державного регулювання еконо­ міки?

7. Як співвідносяться об'єктивні економічні закони та практика державного регулювання економіки?

8. Назвіть об'єкти та суб'єкти державного регулювання економіки.

9. Охарактеризуйте основні принципи і методи державного регулю­ вання економіки. Які з методів державного регулювання економі­ ки найефективніші?

10. Розкрийте еволюцію теоретичних підходів до визначення еконо­ мічної ролі держави.

11. Назвіть основні сучасні моделі державного регулювання еконо­ міки. Поясніть зміст напрямів і методів державного втручання, які формують ці моделі.

12. Спробуйте змоделювати організаційно-економічний механізм державного регулювання економіки в Україні: завдання, принци­ пи, суб'єкти, об'єкти, методи й основні напрями.

Розділ 4

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС