Банк і банківська система

Банківську діяльність розглядають як специфічний вид підприєм­ницької діяльності, пов'язаний з обслуговуванням руху товарних, грошових та інших фінансових потоків. Історія банківської справи, як і історія грошей, досить тривала. Перші установи такого роду з'явились у Вавилоні, Стародавній Греції, Римі, коли основною фор­мою грошей були золоті та срібні монети. Після падіння Римської імперії банківська справа почала занепадати і подальший її розвиток пов'язаний з Італією (від італ. banko — лава, конторка, де міняли гроші). Еволюція банківської справи відображає зміни зв'язку гро­шової системи з її металевим вмістом, напрям розвитку функцій гро­шей, а також їх форм і видів.

У сучасному розумінні банк — це кредитно-фінансова установа, основне призначення якої надавати кредити одним суб'єктам еконо­мічної діяльності за рахунок залучення тимчасово вільних коштів у інших. Банк — юридична особа, цілком незалежна від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних із

154

своєю оперативною діяльністю. На території України діяльність банків регламентована Законом України "Про банки та банківську діяльність", ухваленим 20 березня 1991 р.

Більшість країн ринкової економіки, постсоціалістичні країни, включаючи Україну, мають дворівневу банківську систему. До пер­шого рівня належить центральний (емісійний) банк або в окремих країнах єдина резервна система. Так, на території США є 12 фінан­сово-кредитних округів, у кожному з яких розміщено філію цен­трального банку. США мають Федеральну резервну систему, якою керує рада управляючих, призначених президентом США. В Украї­ні перший рівень банківської системи представлений Національним банком України (НБУ).

Національний банк України та його функції

Порядок утворення, функції і структуру Національного банку України визначено у Законі України "Про банки та банківську ді­яльність". Його засновником є держава. Статут НБУ затверджує Президія Верховної Ради України, статутний фонд утворюється на кошти держави, його розмір визначається Верховною Радою Украї­ни. НБУ — самостійна юридична особа, підзвітна Верховній Раді України. При цьому він не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава — за зобов'язаннями банку, крім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність. Національний банк України може відкривати свої представництва та філії за кордоном. Разом з управлінням Центрального банку Республіки Крим, обласними уп­равліннями та комерційними банками НБУ утворює єдину банків­ську систему України, яку й очолює.

Національний банк України виконує такі специфічні, тільки йо­му властиві функції, що випливають із його статусу "банку банків":

1. Здійснює грошову і кредитну емісію і вилучає з обігу зайві гро­ші. Практичне здійснення цієї функції пов'язане з використанням таких інструментів грошово-кредитної та фінансової політики, як зміна нормативу обов'язкових банківських резервів, політика облі­кової ставки, операції з цінними паперами на відкритому ринку та ін. Механізм дії зазначених інструментів передбачає опосередкова­не регулювання державою економічних процесів у країні за допомо­гою підтримання необхідної кількості грошової маси в обігу. Такий напрям економічної політики дістав назву монетарної політики, або монетаризму.

155

2. Зберігає і керує резервами комерційних банків, які розміщу­ ються на його поточних рахунках і є певною мірою страхуванням банківських депозитів. Депозити на таких рахунках розглядаються Національним банком України як запаси готівкових грошей. Керу­ вання резервами здійснюється через встановлення НБУ для комер­ ційних банків норм обов'язкових резервів. Підвищення цього показ­ ника зменшує пропозицію грошей, зниження — збільшує, тобто діє так званий мультиплікаторний ефект.

Мультиплікатор депозитів — показник, що визначає, у скільки разів банки завдяки системі резервів можуть збільшити грошову ма­су порівняно із сумою готівкових грошей, вкладених вкладниками. Величина мультиплікатора визначається діленням 100 на ставку ре­зервних вимог, яка встановлюється Національним банком України. Наприклад, за ставки 10 % мультиплікатор становитиме 100 : 10 = 10, тобто грошова маса може збільшитися (зменшитися) в 10 разів. Норма обов'язкових банківських резервів як інструмент політики НБУ впливає на основи банківської системи. Навіть незначні її коли­вання викликають зміни в обсягах банківських депозитів і кредиту, тому такий інструмент у більшості країн використовується у вик­лючних випадках.

3. Зберігає резервний валютний державний фонд у золоті, націо­ нальній та іноземній валюті. Такі збереження мають вигляд інвалют­ них резервів у банках інших країн, вкладень в іноземні державні цін­ ні папери, готівкових запасів (авуарів) в іноземній валюті, запасів зо­ лота у зливках тощо. Активи служать резервом купівельної та пла­ тіжної спроможності держави у міжнародних розрахунках, засобами здійснення валютної політики держави, коригування її валютно-фі­ нансового становища, підтримання курсу національної валюти. Щоб забезпечити, наприклад, приплив валюти в країну, Національ­ ний банк підвищує відсоткову ставку за валютними вкладами. Ре­ зультатом такого припливу стає збільшення грошей у країні.

4. Регулює діяльність кредитної системи і кредитування в країні, також є найбільшим кредитором і позичальником. Інструментом цього регулювання є облікова ставка, політика з її зміни і регулю­ вання називається дисконтною. Облікова ставка — це процент, за яким Національний банк України надає кредити комерційним бан­ кам. Основна форма надання таких кредитів — скуповування у ко­ мерційних банків цінних паперів і переоблік (дисконт) векселів, ви­ даних підприємствами і прийнятих на облік (для забезпечення кре-

156

диту) комерційними банками. Облікова ставка є основою для фор­мування кредитної реальної ставки комерційних банків, яку слід від­різняти від номінальної. Номінальна ставка призначається кредито­ром з урахуванням інфляції грошей, вона дорівнює реальній ставці плюс очікуваний темп інфляції. Реальна ставка складається під дією реальних умов і факторів: облікової ставки процента, пропозиції кредиту, попиту на нього. На основі реального співвідношення цих факторів формується рівноважна ставка процента, яка і є реальною. Якщо пропозиція і попит на кредит врівноважуються, то кредитна ставка процента дорівнюватиме обліковій. Якщо ж попит на кредит більший за обсяг кредитних коштів (пропозиції), ставка кредитного процента перевищуватиме облікову. У разі зниження попиту на по­зики за високої пропозиції коштів кредитна ставка відповідно стане нижчою за облікову.

Політика облікової ставки (дисконтна) є важливим інструментом з регулювання пропозиції грошей і здійснюється, як правило, одночас­но з діяльністю Національного банку України на відкритому ринку.

5. Здійснює операції з цінними паперами на відкритому ринку. В сучасних умовах світова практика вважає такі операції основним інструментом регулювання грошової маси. Операції з цінними папе­ рами НБУ може здійснювати самостійно і разом з іншими банками та фінансово-кредитними установами. Така функція передбачає емі­ сію цінних паперів: банківських сертифікатів, акцій, облігацій, дер­ жавних позик.

6. Обмінює валюти на світовому ринку на основі їх валютного паритету (платоспроможності), здійснюючи трансфертні операції. Останні пов'язані з купівлею-продажем національної валюти за кордоном. Купівля власної валюти збільшує грошову масу країни, продаж — зменшує, адже з обігу вилучають певну кількість націо­ нальних грошей і перетворюють їх на іноземну валюту. Отже, збіль­ шуються валютні резерви країни на рахунках НБУ.

7. Здійснює за необхідності торгівлю монетарним стратегічним товаром — золотом (у зливках). В умовах існування золотого стан­ дарту золотий запас був гарантійним фондом забезпечення грошей. Його наявність у певному процентному співвідношенні до суми ви­ пущених банкнот давала змогу контролювати випуск готівкових грошей. Після скасування більшістю країн у 30-х роках ХХ ст. золо­ того стандарту золотий запас перестав відігравати роль обмеження емісії і почав використовуватись як гарантійно-страховий фонд між-

157

народних платежів. Крім благородних металів роль гаранта у під­триманні зовнішнього курсу національної грошової одиниці вико­нують запаси іноземної валюти (вільно конвертованої). НБУ у разі непередбаченого падіння курсу національних грошей (гривні) здій­снює інтервенції (додатковий продаж) валюти на валютному ринку.

8. Видає ліцензії на діяльність комерційним банкам і контролює їх роботу (в межах чинного законодавства).

Контроль за діяльністю комерційних банків здійснюється з ме­тою попередження зловживань, забезпечення стабільної роботи і зниження ризику банкрутств. З цього питання НБУ працює у тісно­му контакті з іншими державними контролюючими органами.

9. Є основним банкіром і консультантом уряду: веде рахунки уря­ дових установ і відомств, акумулює податки та інші надходження, здійснює платежі за дорученням казначейства; здійснює операції з емісії та розміщення на ринку нових випусків державних позик; на­ дає прямий касовий кредит на прохання уряду; купує державні цінні папери для власного портфеля; виступає радником з фінансових і за­ гальноекономічних питань фінансово-економічної політики уряду.

Виконання зазначених функцій забезпечує НБУ статус найбіль­шого кредитора і позичальника в країні, робить його провідником грошово-кредитної і фінансової політики уряду, яка в свою чергу є складовою загального економічного регулювання, спрямована на збереження купівельної сили національної грошової одиниці, забез­печення еластичності грошових платежів і розрахунків, підтримання підприємницької діяльності, зайнятості і сприяє розвитку ринкових відносин в Україні.

Комерційні банки, їх види, функції й основні операції

Мережа комерційних банків різного спрямування утворює дру­гий рівень банківської системи, яка є основою грошово-кредитних відносин у країні. Згідно із Законом України "Про банки та банків­ську діяльність" засновниками комерційних банків можуть бути юридичні і фізичні особи, інші банки, підприємства, організації, які не ставлять на меті досягнення певних політичних цілей і здійсню­ють свою діяльність на основі виданих НБУ ліцензій. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення і використання 158

коштів, здійснення інших операцій, рівень процентних ставок і комі­сійних винагород (у межах, визначених НБУ), несуть відповідаль­ність за своїми зобов'язаннями своїм майном і коштами. Порядок їх ліквідації визначається НБУ.

Комерційні банки розрізняються:

• за власністю статутного капіталу і способами його формування — державні, акціонерні, приватні, за участю іноземного капіталу та ін.;

• за видами здійснюваних операцій і сферами діяльності — універ­ сальні, спеціалізовані (ощадні, зовнішньоекономічні, інвестиційні, іпотечні та ін.);

• за територією діяльності — регіональні, міжнародні, республікан­ ські та ін.

Основні функції комерційних банків: залучення і нагромадження вільних коштів підприємств, організацій, установ, населення та їх пе­рерозподіл на основі принципів кредитування; касове та інше обслу­говування підприємств, організацій, населення; здійснення комерцій­них операцій за дорученнями клієнтів та в інтересах банку; зберіган­ня валютних резервів у межах, визначених НБУ; виконання операцій із заліку векселів; випуск платіжних документів і цінних паперів (че­ків, векселів, акцій, облігацій тощо).

Система комерційних банків в Україні перебуває у стадії становлен­ня, що не відповідає потребам реформування української економіки.

Сучасний комерційний банк — це не лише кредитна установа, а й інформаційний центр з визначення та реалізації основних тенденцій зміни ринкової кон'юнктури. Сьогодні діяльність комерційного бан­ку пов'язана з виконанням понад 200 операцій, і їх діапазон постійно розширюється. В практичній діяльності банку розрізняють балансові і позабалансові операції. Балансові операції пов'язані з традиційною діяльністю банку, яка відображається на рахунках його балансу.