1.1. Предмет політичної економії

1. Що вивчає політична економія?

2. Політична економія і економічна теорія.

До історії визначення предмета політичної економії

Науки відрізняються одна від одної тим, що у кожної з них свій предмет дослідження. Вивчення, аналіз, пізнання предмета будь-якої науки, в тому числі й політичної економії, дає можливість з'ясувати суть науки, її зміст, закони, методи, принципи, механізм впливу на суспільно-економічне буття людини. Наука загалом — це цілісна система знань щодо закономірностей розвитку природи, суспільства і мислення. Всі знання безумовно пов'язані між собою, але поділя­ються на такі, що вивчають природу, — природничі науки і ті, що вивчають суспільство, — суспільні науки.

Політична економія — наука суспільна. Проте суспільство людей являє собою надзвичайно складну систему буття, взаємовідносин, взаємодії, суперечностей, боротьби і вивчити його силами однієї сус­пільної науки неможливо. Людина хоче бути заможною — їй потріб­ні знання щодо створення добробуту. Людина повинна стати освіче­ною — їй потрібні знання щодо здобуття освіти. Необхідну суму знань дає людині вивчення відповідної науки, навчальної дисциплі­ни. Отже, кожна наука формує потрібні людині знання. Зазначимо, що предмет науки політичної економії перебуває в межах економіч­ного життя суспільства.

5

Політична економія — економічна наука. Економіка також не менш складна система, ніж суспільство загалом, і вивчається багать­ма науками, серед яких політична економія посідає чільне, методо­логічне місце. Провідне значення політичної економії об'єктивно зу­мовлено тим, що основна сфера її наукових досліджень — інтереси людини — стосується всіх без винятку людей на Землі. Інтерес — це те, що спонукає людину діяти так чи інакше. Незалежно від форм господарювання і типів економіки інтереси людини зумовлюються відносинами власності й відповідно визначають становище людини в суспільстві та мотиви її поведінки. Вивчення предмета — це відправ­на точка для здобуття необхідних знань з тієї сфери суспільного жит­тя, яку вивчає певна наука. Дослідження предмета політичної еконо­мії пройшло довгий історичний шлях і триває в XXI ст. в умовах по­дальшого пошуку визначення змісту і меж знань з політичної еконо­мії поміж інших суспільних наук.

Історичну назву "політична економія" наука отримала на початку XVII ст. завдяки науковій праці французького економіста А. Мон-крентьєна "Трактат політичної економії". Відтоді до початку XIX ст. (майже 200 років) дослідники економічної науки розвивали її як науку про багатство і в назвах їх наукових праць термін "політична економія" не зустрічався. Але це лише зовнішні спостереження, які не стосуються предмета і змісту науки політичної економії. З часом економічна наука поглибила дослідження стосунків між людьми, охоплюючи як зовнішню сферу обігу й ототожнення багатства лише з грошима, так і глибинні відносини виробництва і причини антаго­ністичних протиріч учасників (суб'єктів) виробничого процесу. За­родження і подальший розвиток буржуазних суспільно-економічних відносин об'єктивно сприяли розвитку політичної економії як науки. Серед опублікованих наукових праць представників економічної на­уки XIX ст., які досліджували категорії політичної економії, велике значення мали праці, що закріпили в науковому обігу назву науки "політична економія" і поглибили суть і зміст цієї науки.

Представники економічної науки XIX ст., особливо з появою марксизму, завершили формування політичної економії як наукової системи з чітко визначеним предметом — дослідження виробничих відносин у єдності з продуктивними силами. Досягнення вчених-еко-номістів XIX ст. були визнані в усьому науковому світі і за всієї їх не­однаковості та внутрішньої суперечливості започаткували політич-

ну економію як методологічну науку, що визначає суть відносин ви­робництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ і пос­луг у суспільстві.

XX століття — особливий історичний період. Його початок озна­менувався поділом суспільного життя людей на дві системи, що пізніше отримали назви капіталістичної та соціалістичної. Наукові дослідження цих двох суспільних систем сприяли появі нових назв — "політична економія капіталізму" і "політична економія соціалізму". За предметом вони однакові й відрізняються лише за назвою відпо­відно до назви двох соціально-економічних систем. У XX ст. водно­час сформувались і розвивались однакові за назвою "політична еко­номія", але різні за сутнісним змістом і поняттям свого предмета еко­номічні науки — буржуазна політична економія та марксистська по­літична економія. Буржуазна політична економія пов'язувала сучас­не й майбутнє людства із соціально-економічною системою капіта­лізму, марксистська політична економія — із системою соціалізму й комунізму. У XX ст. окремі науковці у межах політичної економії намагались поєднати уявлення щодо двох систем у єдину теорію — теорію конвергенції.

Поряд із політичною економією як навчальною дисципліною у вищій школі країн світу наразі з'являються дисципліни, які начебто прийшли на зміну політичній економії, — це економічна теорія, мак-роекономіка, мікроекономіка, економікс. На початку XXI ст. нау­ковці намагаються з'ясувати зміст кожної з економічних наук, у то­му числі й політичної економії, насамперед визначивши предмет кожної з них. Глобальні соціально-економічні процеси 90-х років XX ст., пов'язані з розпадом Радянського Союзу, Югославії та соці­алістичної системи загалом, супроводжувалися трансформацією економічної науки. Місце політичної економії у вищих навчальних закладах посіла економічна теорія та економікс. Втім, зрозуміло, що навіть офіційне невизнання й відмова від дії закону всесвітнього тяжіння не позбавить людину ризику загинути від цеглини, яка па­дає згори. І відмова від назви "політична економія" не звільняє вче­них від необхідності досліджувати економічні закони, за якими роз­вивається людське суспільство в тій або іншій соціально-економіч­ній системі.

Зміст предмета політичної економії

Сучасні уявлення про складну структуру економічних відносин становлять наукові витоки визначення змісту предмета політичної економії. Економіку характеризують відносини щодо раціонального використання всіх наявних ресурсів буття людини в конкретних істо­ричних соціально-економічних умовах.

Науковці при цьому розглядають два аспекти економіки:

• техніко-економічні відносини — відносини щодо раціонального використання наявних ресурсів, зумовлені властивостями самих ресурсів і технологічними можливостями їх пристосування до потреб людини;

• соціально-економічні відносини — відносини, зумовлені характе­ ром стосунків людей залежно від пануючої форми власності в певному суспільстві.

Єдність цих двох аспектів зумовлюється тим, що люди в процесі виробничого використання ресурсів взаємодіють з природою і між собою. Так виникає активне ставлення людини до природи в проце­сі виробництва, яке розкривається категорією політичної економії "продуктивні сили". Взаємовідносини людей між собою в процесі ви­робництва можна описати категорією "виробничі відносини", які спи­раються на пануючу в суспільстві форму власності. Предметом полі­тичної економії є вивчення виробничих відносин у їх єдності з про­дуктивними силами, а також вивчення дії економічних законів.

У змісті виробничих відносин формуються й чітко простежуються три елементи: хто вступає у відносини в процесі виробництва, розпо­ділу, обміну, споживання матеріальних благ—людина; на що спрямо­вана дія людини у виробничому процесі — на предмети праці; чим людина впливає на предмети праці і перетворює їх на предмети сво­го споживання — засобами праці. Ці елементи поєднуються у певно­му кількісному і якісному співвідношенні організаційними, управлін­ськими відносинами, які вивчає самостійна наука управління. Полі­тична економія у центр наукових пошуків ставить питання щодо причин зміни виробничих відносин протягом історичного розвитку суспільного життя людей. У сучасних умовах переосмислення погля­дів на історичний процес розвитку людства існує думка відмовитися від політичної економії та замінити її будь-якою іншою наукою, най­частіше пропонується замінити її аналізом ринкових відносин.

Науковці вважають, що розвиток суспільства, який залежить від багатьох чинників, можна описати за допомогою багатьох теорій, класифікувавши їх у навчальному варіанті за групами: перша — тео­рії, які заперечують єдність історичного процесу та існування загаль­них закономірностей прогресивного соціально-економічного роз­витку людства (циклічні); друга — теорії, що визнають певні законо­мірності такого розвитку (детерміністські, теорії періодизації за формами господарювання) (табл. 1).

Таблиця 1 Основні теорії причин і періодизації розвитку суспільства

Теорії	Основні положення
Циклічні (індетерміністські)	Заперечують історію розвитку людства як закономір­ний процес, розглядають її як сукупність культур, що народжуються і вмирають; Розглядають історію людства як набір локальних ци­вілізацій, шлях розвитку яких визначений
Детерміністські: демографічний детермінізм географічний детермінізм технологічний детермінізм	Пояснює залежність розвитку людства від зростання народонаселення Розглядає залежність розвитку людства від навко­лишнього природного середовища Абсолютизує технічний прогрес
Теорії періодизації за форма­ми господарювання: теорія Б. Гільдебранда теорія О. Богданова	Визнають критерієм періодизації обмін: натуральне господарство — грошове господарство — кредитне господарство — дрібне натуральне господарство — мінове господарство — колективізм

Представники першої групи теорій розглядають як чинники роз­витку людства закони природи, закони Бога і вважають, що шлях розвитку локальних цивілізацій визначено. Представники другої групи теорій чинники розвитку шукають у демографічних процесах, тобто у зростанні населення Землі; географічному середовищі, абсо­лютизації науково-технічної революції; формах обміну або формах господарювання; неекономічних причинах — державних, соціально-правових, психобіологічних; соціально-економічних способах ви­робництва. Вони вважають, що еволюція типів суспільного госпо­дарства і прогресу відбувається відповідно до певних закономірнос­тей і внаслідок змін у виробничих відносинах.

Процес удосконалення виробничих відносин

Розвиток відносин між людьми має об'єктивний характер, люди­на водночас прогресує у використанні виробничих відносин і сприяє їх постійному вдосконаленню. Якби можна було в реальному житті задовольняти життєві потреби людини без виробництва матеріаль­них благ, то людина як істота розумна не витрачала б свій розум, фі­зичні сили, енергію, час на виробництво необхідних для збереження життєдіяльності речей. Але це неможливо і людство споконвіку ви­рішує проблеми виробництва, розподілу, обміну та споживання то­го, що створює своєю працею або бере у природи.

З появою політичної економії досліджуються виробничі відносини і створюється відповідний науковий понятійний апарат, що розкриває суть, витоки, причини, перешкоди вдосконалення відносин між людь­ми в процесі виробництва матеріальних благ заради задоволення влас­них різноманітних потреб. Теоретичним, науковим виразом виробни­чих відносин є економічні категорії, які відображають і науково пояс­нюють економічні процеси і явища в житті людства, наприклад, рин­кова економіка, гроші, ціна, прибуток, заробітна плата тощо. Еконо­мічні явища й процеси, що постійно повторюються і мають стійкий ха­рактер та причини свого вияву, формують економічні закони.

Економічні закони відображають найсуттєвіші, найтиповіші ознаки функціонування та розвитку виробничих відносин і, як і закони приро­ди, мають об'єктивний характер, але виявляються лише через виробни­чу діяльність людини. Вступаючи у певні виробничі відносини, людина змушена зважати на умови свого матеріального буття. Навряд чи сучас­на людина добровільно погодилася б обмежити свої потреби лише заро­бітною платою, пенсією, стипендією, але економічні закони змушують її скорятись умовам свого матеріального становища в суспільстві. Слід пам'ятати, що йдеться про об'єктивні процеси і явища в економічному житті людини, а не про штучні або злочинні обмеження задоволення потреб людини в суспільстві. Політична економія, вивчаючи реальне за­доволення потреб людини й зростання її добробуту, допомагає встановити, чи справді рівень добробуту людини відповідає об'єктив­ним умовам і можливостям виробництва, чи суспільство суб'єктивно об­межує задоволення матеріальних потреб і прирікає певну кількість лю­дей на вимирання. Гострота цієї проблеми виокремлює політичну еко­номію з низки наук, оскільки вона вивчає найглибиннішу сутність пове­дінки людини в суспільному житті — економічні інтереси людини.

10

Засоби виробництва людина застосовує з метою впливу на приро­ду й створення продуктів свого споживання. В умовах ринкової еко­номіки продукти праці споживаються через купівлю-продаж у вигля­ді товару, про що йтиметься у відповідному розділі посібника. Засо­би виробництва, які людина використовує в процесі праці, поділя­ються на предмети праці — те, на що людина спрямовує свій вплив, переробляє й робить здатним задовольняти ті або інші свої потреби, і засоби праці, за допомогою яких людина впливає на предмети праці у виробництві продуктів свого споживання, — устаткування, облад­нання, технічні та технологічні засоби, енергоносії тощо.

За історію розвитку людства засоби праці постійно вдоско­налювались, пройшовши шлях від примітивних знарядь — палиць, каміння до сучасного автоматичного устаткування та електронно-обчислювальних машин. Що досконаліші засоби праці, то продук­тивніша праця людини. Що краще озброєна людина засобами ви­робництва, то вищий рівень розвитку продуктивних сил суспільства, то більші можливості задоволення потреб людини, то досконаліша система виробничих відносин.

За політекономічним визначенням, продуктивні сили — це рушій­на сила, зміст, а виробничі відносини — їх соціально-економічна фор­ма. Що вищий рівень розвитку продуктивних сил (змісту), то доско­наліші виробничі відносини (форма), які в єдності створюють спри­ятливі можливості суспільства для виробництва матеріальних благ, отже, і реалізації інтересів людини. В суспільному житті основне пи­тання полягає в тому, щоб з'ясувати, з яких причин люди мають різ­ні можливості задовольняти свої потреби і чим це зумовлено.

Методи політичної економії

Особливості предмета науки зумовлюють особливості та зміст методів пізнання. Метод (від грецьк. methodos) — це спосіб пізнання дійсності, прийом дослідження. Метод лише тоді є науковим і прак­тично доцільним та успішним, коли він відображає об'єктивні зако­ни реальної дійсності. У політичній економії використовуються за-гальнонаукові і спеціальні методи дослідження економіки. До за-гальнонаукових належать математичні методи моделювання, кількіс­ні та якісні методи аналізу, статистичні та ін. До спеціальних нале­жать метод наукової абстракції, соціально-економічний експери-

11

мент, поєднання логічного та історичного підходів. Враховуючи специфіку предмета політичної економії, яка вивчає найскладнішу частину суспільного буття — відносини між людьми в процесі ви­робництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних і духов­них благ, слід зазначити важливість використання тих методів дос­лідження, що дають уявлення про реальний економічний розвиток і запобігають фальсифікації та спотворенню дійсності.

Наукова сила політичної економії полягає в тому, що ця наука неупереджено розкриває реальний характер задоволення потреб лю­дини. Відступ від наукового пізнання дійсності перетворює політич­ну економію на вульгарну (упереджену) суму уявлень і призводить до втрати нею авторитету, що відбувалося з політичною економією неодноразово протягом історичного розвитку, в тому числі і в неда­лекому ХХ ст. Завдання сучасних дослідників полягає у збереженні (дотриманні) науковості й поверненні політичній економії суспіль­ного авторитету.

Єдність і відмінність предмета політичної економії і предмета економічної теорії

У сучасній вищій школі викладається курс "Економічна теорія", який у 90-х роках минулого століття замінив навчальну дисципліну "Політична економія".

Науковці пояснюють таку заміну з різних, інколи протилежних позицій. Одні пов'язують це із суто ідеологічними кроками, зумовле­ними розпадом Радянського Союзу, відмовою від соціалізму з його науковим обґрунтуванням — теорією марксизму-ленінізму; інші вба­чають у такій заміні принципово новий крок у розвитку економічної науки в сучасних умовах дослідження буття людства. За такої позиції все виглядає "або — або". Або політична економія, або економічна теорія. Водночас учені в пошуках істини знайшли і компромісний ва­ріант, викладаючи політико-економічний аспект економічної теорії у сучасному його розумінні, виходячи з плюралістичних засад розвит­ку людського суспільства й економічних знань. Тим часом, ці науки відрізняються одна від одної, оскільки кожна має свій специфічний предмет дослідження, який визначає сутнісний зміст кожної науки, методи дослідження предмета, об'єкти дослідження, механізм впливу на об'єкт, принципи впливу, критерії знань предмета й об'єкта дос-

12

ліджень. Природно, якщо науки та їх предмети дослідження різні, то і назви наук відрізняються одна від одної. Сучасні дослідники повин­ні визначитись, чи економічна теорія — це та сама наука політична економія, але під сучасною назвою, чи політична економія й еконо­мічна теорія — це дві різні суспільні економічні науки?

Виходячи із сучасних наукових досліджень, подібність двох наук зумовлена тим, що це суспільні, економічні науки. Об'єкт досліджен­ня в них єдиний — економіка. Але економіка — це надто складна система з відповідно складною структурою своєї побудови, досліди­ти і вивчити яку можна тільки зусиллями системи економічних наук. У системі економічних наук розрізняють загальні, конкретні або част­кові науки.

Наголосимо, що політична економія й економічна теорія нале­жать до загальних економічних наук. Їх єдність полягає в тому, що вони досліджують відносини між людьми в економічній сфері їх ви­яву. Відмінність наук ґрунтується на тому, що економічна теорія дос­ліджує економічні відносини в єдності виробничих, техніко-еконо-мічних й організаційно-економічних відносин, з'ясовує загальні еко­номічні закономірності, тоді як політична економія у системі еконо­мічних наук досліджує найглибший, базовий прошарок сукупності економічних відносин — виробничі відносини як вираз економічних інтересів людей у поєднанні з продуктивними силами, від рівня роз­витку яких залежить можливість реалізації інтересів людей, задово­лення їх потреб і зростання добробуту.

Контрольні питання

1. Як ви розумієте сутність політичної економії як суспільної та еко­ номічної науки?

2. Що є предметом дослідження науки політичної економії?

3. Розкрийте зміст предмета політичної економії.

4. Що розуміють під виробничими відносинами?

5. В якому відношенні до політичної економії перебувають продук­ тивні сили суспільства?

6. У чому єдність і відмінність предмета політичної економії та предмета економічної теорії?

7. Які існують методи дослідження у політичній економії?

13