6. Розумове виховання

“Голова без розуму, як ліхтар без свічки”; “Свій розум — цар у голові”; “У кого розум — у того й щастя”; “Що в мудрого на гадці, те в дурного на язиці”; “Не краса красить, а розум”; “По одягу зустрічають, по розуму проводжають”; “На свій розум надійся, та й за чужий тримайся”; “Золото без розуму—сміття”; “Наука для людини — як сонце для життя”; “Де більше науки, там менше муки”; “Вчення в щасті прикрашає, а в нещасті утішає”; “Талановитими людьми стають лише у праці”; “Хто закінчує вчитися, той перестає жити”.

7. Трудове виховання

“Коріння праці гірке, але плоди — солодкі”; “Умій працювати й помічників добирати”; “Щастя не в хмарах ховається, а працею здобувається”; “У праці — краса людини”; “Землю прикрашає сонце, а людину — праця”; “Без роботи — ані хліба, ані хати, ніде і води взяти”; “Дерево шанують, як добре родить, а людину — як добре робить”; “Людина свою долю працею кує”.

8. Естетичне виховання

“Весняне сонце, як дівчини серце”; “Сонце гріє, сонце сяє, вся природа воскрешає”; “Як музика іскриста, то й душа чиста”; “Весна — днем красна”; “Весна гарна квітами, людина характером”; “Краса людини — в красі характеру”.

9. Фізичне виховання

“Без здоров’я немає щастя”; “Найбільше багатство в світі — то здоров’я”; “Здоров’я людини — багатство країни”; “Як дитина бігає і грається, то й здоров’я усміхається”; “Розпусник гуляє — гнилу душу має”; “Сила без голови шаліє, а розум без сили міліє”; “У здоровому тілі — здоровий дух”.

10. Родинне виховання

“Хто батьків шанує, той вовіки не загине”; “Дружна сім’я гори зрушить”; “Без сім’ї й без роду — хоч з мосту та в воду”; “Нема цвіту білішого над ожиноньку, нема роду милішого над дружиноньку”; “В хаті жінка три кути держить, чоловік — четвертий”; “Жінка для світу, теща для привіту, матінка рідна краще всього світу”; “На красиву жінку приємно дивитися, а з розумною добре жити”; “Чоловік без жінки — як без розуму”; “До людей — по розум, до матері — по серце”; “Молитва матері з дна моря рятує”; “Хто матір забуває, того Бог карає”; “Діти — не поле засіяне, їх треба доглядати”; “Умів дітей родити, умій І навчити”; “Принеси, Боже, здалека родину, то ми і в будень зробимо неділю”; “Не бажай синові багатства, а бажай йому розуму”; “Любов до батьків — основа всіх доброчинностей”.

Провідне місце у процесі навчання займає проблема забезпечення інтелектуального розвитку людини, оскільки інтелект — головне багатство не тільки окремої особистості, а й певної соціальної спільноти, країни загалом. Багатовіковий досвід людей із сивої давнини, коли ще не виділилися такі науки, як психологія, генетика, свідчить, що розумними людьми не народжуються, а стають у результаті наполегливої праці над собою (“Талант — не птах, що прилітає зненацька”, “Розум приходить не тільки з роками, а й з шипами”, “Талант добувають працею” та ін.).

Тому люди придумують засоби, які сприяли б розумовому розвитку дитини з раннього віку. Найбільш поширені з них — загадки. їх використовують у родинному вихованні, у процесі організації різноманітних ігор, своєрідних інтелектуальних змаганнях. Широке використання загадок спрямоване на створення ситуацій для дії рушійної сили. Адже навчання — це процес. Як і будь-який інший процес він має у своїй основі рушійну силу. Передусім це результат дії суперечностей між пізнавальними й практичними завданнями з одного боку і наявним рівнем знань, умінь і розвитку — з іншого.

Коли перед людиною в будь-якій сфері діяльності постає певне завдання, а рівень знань недостатній, або й відсутній, виникають запитання: “Чому?”, “Як?” та ін. Виникає рушійна сила, яка виявляється у підвищенні розумової активності, у потягу особистості до певних дій, спрямованих на набуття нових знань, щоб знайти відповідь на внутрішнє “Чому?” Ця закономірність лежить в основі проблемного навчання і випливає із закономірностей функціонування людського мозку: людина мислить лише тоді, коли перед нею постає завдання. Особливо важливо це в роботі з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку, які виявляють невгамовну активність у пізнанні навколишньої дійсності. Невипадково їх називають “чомучками”.

Звертаються до загадок і використовують їх з метою включення розуму дитини в цікаву для неї активну діяльність, яка сприяє її інтелектуальному розвитку. У загадках відображено різні аспекти об'єктивної дійсності: рослинний і тваринний світ, явища природи, різноманітну діяльність людей.

Наведемо лише окремі групи народних загадок, відгадування яких вимагає напруження розумових сил людини, а отже сприяє її інтелектуальному розвитку.

1. Два брати у воду дивляться, та вони повік не зійдуться.

2. Не багнет, не куля, не меч і не снаряд, а людину вбиває.

3. Не суша і не вода: ні ногами не підеш, ні на човні не попливеш.

4. Через річку повисло червоне коромисло.

5. Без рук, без ніг, а ворота відчиняє.

6. Гуляє по полю, та не кінь.

7. Ввечері вмирає, а зранку оживає.

8. Коли немає — чекають, коли прийде — тікають.

9. Я — вода, і на воді плаваю.

10. Без ніг, без рук, без язика, а кричить.

11. Без крила летить, без кореня росте.

12. Батько — високий, мати — низька, син — гарячий, дочка — мокра.

13. Зайде в дім — не виженеш дрючком, прийде час — сам вийде.

14. Вночі спить на землі, а вранці тікає.

Відповіді: 1. Береги. 2. Блискавка. 3. Болото. 4. Веселка. 5. Вітер. 6. Вітер. 7. День. 8. Дощ. 9. Крига. 10. Луна. 11. Місяць. 12. Небо, земля, вогонь, вода. 13. Промінь сонця. 14. Роса.

Казки

Важливе місце в пам’ятках народної педагогіки більшості народів світу займають казки. За своїми жанровими особливостями вони, по суті, виступають першими навчителями життя в сім’ї. Відомо, що К.Д. Ушинський бачив у народних казках першу спробу створення народної педагогіки. У передмові до свого підручника “Рідне слово” педагог писав: “Багато російських казок (українських теж. — Авт.) іде, звичайно, з глибокої язичницької давнини, коли вони зовсім не були казками, а щирими віруваннями народу. Але багато з них, очевидно, народ переробив або заново склав навмисне для дітей. Це — перші й блискучі спроби російської народної педагогіки, і я не думаю, щоб хто-небудь був спроможний змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу”.

Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних спеціально для дітей освіченою літературою. “У народній казці велика, сповнена поезії дитина-народ розповідає дітям свої дитячі мрії і принаймні наполовину вірить сама в ці мрії”.

У народних казках К.Д. Ушинський бачив велику значущість як у дидактичному, так і суто виховному плані. Тому в навчальну книгу він включив так багато казок і народних оповідань.

Коли йде мова про національне виховання дитини як громадянина своєї країни, треба використовувати передусім казки свого народу. Адже в них відображено національний дух етносу, побут, звичаї, особливості культури, взаємин людей, що є основою формування національного менталітету. Одночасно дитину треба поступово вводити у світ казок інших народів.

Великого значення усній народній творчості, зокрема народним казкам, надавав Л.М. Толстой. У його книзі “Азбука”, яка була своєрідним букварем для дітей початкової школи, окрім прислів'їв, загадок, подано багато народних казок та оповідань. До речі, над цією книгою письменник працював понад 17 років. Одночасно з навчанням грамоти, слухаючи або читаючи казки, оповідання, діти проходять велику школу соціального становлення.

Талановиті педагоги всіх народів широко використовують народні казки як ефективні засоби впливу на дітей. Нерідко вони й самі пишуть казки, невеличкі оповіді з урахуванням віку дітей. Так чинили К.Д. Ушинський, Л.М. Толстой, В.О. Сухомлинський та ін.

В.О. Сухомлинський все своє життя присвятив вихованню дітей. Займаючись безпосередньо навчанням школярів, Василь Олександрович залишив у спадок сотні наукових творів. Серед них багато казок, оповідань для дітей, у яких зібрано народну мудрість про соціальне становлення особистості. Вже після смерті побачила світ його книга “Хрестоматия по этике”. Це своєрідна енциклопедія народної педагогіки. Подані в ній оповідання, казки, бувальщини наповнені духом народної мудрості. Всі вони систематизовані за тематикою змісту етики: “Краса — радість життя”; “Людина — це сила духу”; “Людина – вища цінність”; “Повага і пошанування старших”; “Мандрівка до джерел думки”; “Людина залишає себе в людині”; “Гармонія праці, щастя й обов’язку”; “Розвивай у собі чуйність”.

Для прикладу зупинимося на одній казці В.О. Сухомлинського з рубрики "Повага і пошанування старших".