2.3. Державні інспекції (11):

– Державна архітектурно-будівельна інспекція України;

– Державна екологічна інспекція України;

– Державна інспекція навчальних закладів України;

– Державна інспекція сільського господарства України;

– Державна інспекція техногенної безпеки України;

– Державна інспекція України з безпеки на морському та річковому транспорті;

– Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті;

– Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів;

– Державна інспекція України з питань праці;

– Державна інспекція ядерного регулювання України;

– Державна фінансова інспекція України;

2.4. Інші центральні органи виконавчої влади (4):

– Адміністрація Державної прикордонної служби України;

– Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

– Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів;

– Пенсійний фонд України.

3. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (5):

– Антимонопольний комітет України;

– Державний комітет телебачення і радіомовлення України;

– Фонд державного майна України;

– Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України;

– Національне агентство України з питань державної служби.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють свою діяльність через підпорядковані йому обласні та районні відділи і управління.

Згідно з чинним законодавством не відносяться до центральних органів виконавчої влади Служба зовнішньої розвідки України, Служба безпеки України, Управління державної охорони України та Збройні Сили України, які є складовими воєнної організації держави, безпосередньо підпорядковані Президенту України та підконтрольні Верховній Раді України. Особливий статус в системі державних органів також мають органи прокуратури, повноваження яких визначаються ст.121 Конституції України і Законом «Про прокуратуру».

Місцева влада. За роки незалежності декілька раз змінювалася концепція органів місцевої влади. У березні 1992 р. був прийнятий Закон «Про місцеві Ради народних депутатів, місцеве і регіональне самоврядування», за яким діяльність Рад обмежувалася здійсненням функцій місцевого та регіонального самоврядування, а виконавчі функції передавалися представникам Президента України в областях і районах, а також у містах Києві та Севастополі. Реформування місцевої влади було припинено в лютому 1994 року, коли Верховна Рада прийняла закон «Про формування місцевих органів влади і самоврядування» і повернула владу на місцях Радам та їх виконкомам.

Після прийняття Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі було передано місцевим державним адміністраціям, які є підзвітними і підконтрольними органам виконавчої влади вищого рівня.

Повноваження місцевих державних адміністрацій визначені ст. 119 Конституції України.

Компетенція органів місцевого самоврядування визначена ст. 143 Конституції України і Законом «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1991 р.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські Ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволити за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення.

Вибори депутатів і голів місцевих рад здійснюються на підставі Закону України „Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних в містах, обласних рад”.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.