який не становить великої суспільної небезпеки, може бути звільнена від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 44 КК України). Крім того, необхідно вказати фактичні дані, які свід­чать про наявність підстав, передбачених ст. 7^і ,7², 8,9, 10 КПК України.

У резолютивну частину постанови про закриття кримі­нальної справи слід включити рішення з таких питань:

• закриття кримінальної справи (із зазначенням конкрет­ної підстави);

• подальше її спрямування (коли справа закривається зі звільненням особи від кримінальної відповідальності);

• доля речових доказів (за правилами, встановленими ст. 81 КПК України);

• скасування запобіжних заходів (якщо вони застосову­валися) і заходів щодо забезпечення цивільного позову і мож­ливої конфіскації майна;

• особи, яких необхідно повідомити про прийняте рі­шення і роз’яснити їм право, порядок та строки оскарження по­станови про закриття кримінальної справи (ст. 215, 236⁵ КПК України);

• направлення інформації для застосування громадсь­ких, дисциплінарних або адміністративних заходів впливу (від­повідно до ч. 2 ст. 214 КПК України).

3. На підставі зібраних у справі доказів складіть обви­нувальний висновок у кримінальній справі.

Методичні рекомендації. Перед складанням обви­нувального висновку потрібно враховувати, що в -цьому найваж­ливішому процесуальному акті досудового розслідування під­водять підсумки діяльності по збиранню, вивченню та оціню­ванню доказів і на цих підставах формулюють обвинувачення визначеної особи у скоєнні нею конкретного злочину (злочи­нів). Таким чином, в обвинувальному висновку повинно знайти відображення все, що має значення для правильного вирішення справи: обставини вчинення злочину, а також дані про особис­тість обвинуваченого, які впливають на призначення законної, обґрунтованої та справедливої міри кримінального покарання.

32

При складанні обвинувального висновку необхідно ке­руватися вимогами ст. 223-225 КПК України, які визначають форму та зміст цього процесуального акта та додатків до нього.

Обвинувальний висновок складається з двох частин: описово-мотивувальної та резолютивної. Згідно з ч. 2 ст. 223 КПК України описово-мотивувальна частина містить шість елементів:

1. обставини справи, як вони були встановлені на досу- довому слідстві. При цьому, якщо вчинено декілька злочинів, вони викладаються послідовно один за одним із зазначенням кваліфікації кожного з них;

2. місце, час, спосіб, мотиви та наслідки злочину, який вчинив кожний із обвинувачених, а також докази, зібрані у справі, та відомості про потерпілого;

3. показання кожного з обвинувачених стосовно суті висунутого щодо нього обвинувачення, доводи, приведені ним у свій захист, та результати їх перевірки. Як показує вивчення обвинувальних висновків, саме при складанні цієї частини об­винувального висновку допускаються помилки - не аналізу­ються доказові дані, дуже коротко викладаються доводи обви­нуваченого у свій захист, у кращому випадку наводиться лише назва джерел доказів. Перелік доказів, зібраних у справі, без їх аналізу та оцінки недостатній дія виконання вимог ч. 2 ст. 223 КПК України. Всі докази, в тому числі й показання обвинува­ченого, необхідно викласти, проаналізувати, вказавши при цьо­му, чому деякі з них покладені в основу обвинувачення і чому відхилені докази, що виправдовують обвинуваченого.

Отже, ця частина обвинувального висновку має таку структуру:

а) опис ставлення обвинуваченого до висунутого щодо нього обвинувачення: визнання (повне або часткове) чи неви­знання ним своєї вини і в чому саме:

б) доводи обвинуваченого, наведені ним у свій захист (доводи викладаються коротко, але з усіх епізодів, на які він по­силається);

в) аналіз доказових даних із зазначенням джерела отри­маної доказової інформації.

33

Не слід включати в описову-мотивувальну частину об­винувального висновку невиправдані викладення однакових показань свідків та інших суб’єктів процесу. В таких випадках достатньо обмежитися посиланням на дану обставину із зазна­ченням аркушів справи, де ці показання зафіксовані.

Викладення висновку експерта (експертів) - по можли­вості коротке, лаконічне, але якщо необхідний аналіз наведених у ньому даних, тоді слід дати більш розгорнуте формулювання його суті.

Обов’язково вказується місце виявлення речових дока­зів та фактичні дані (стосовно злочину), які вони фіксують. При складанні обвинувального висновку багатоепізодної справи з багатьма обвинуваченими доцільніша така структура описово- мотивувальної частини. Щоб уникнути непотрібних повторень, відразу ж після опису злочину детально аналізують ті докази, які доводять вину всіх обвинувачених і з усіх епізодів. Після викладення ставлення кожного з обвинувачених і наведених ними доводів аналізують докази, що підтверджують вину кож­ного у вчиненні конкретних злочинів, посилаючись на докази, що наводилися раніше;

4. вид і розмір заподіяної шкоди, яким чином і на підс­таві якого закону вона повинна бути відшкодована;

5. причини та умови вчиненого злочину і вжиті заходи щодо їх усунення (якщо такі заходи вживалися);

6. обставини, що характеризують особу обвинуваче­ного; наявність обставин, що пом’якшують або обтяжують по­карання.

На практиці вироблені таки методи складання описово- мотивувальної частини обвинувального висновку: хронологіч­ний, системний та змішаний.

Хронологічний метод найчастіше застосовують, коли обвинувачення ґрунтується на непрямих доказах при запере­ченні вини обвинуваченим. У таких випадках показання обви­нуваченого у свій захист варто навести до викладення інших доказів, щоб найбільш переконливо показати, чим та як вони спростовуються. Коли ж показання обвинуваченого, який запе­речує вину, наводяться після викладення доказів, тоді неминучі

34

повторення або загальне посилання на те, що показання обви­нуваченого спростовуються матеріалами справи. Останнє не­прийнятне для обвинувального висновку.

При системному методі в описово-мотивувальній час­тині обвинувального висновку викладають не шлях досудового розслідування (як розкривався злочин), а хід підготовки та вчи­нення злочину, тобто обставини та факти у тій послідовності, в якій вони мали місце в дійсності. При цьому кожне положення підтверджують посиланням на докази. Перевага системного ме­тоду полягає в тому, що відразу ж викладається картина скоє­ного злочину, місце, час та всі обставини його вчинення. Однак цей метод краще застосовувати у нескладних справах, коли об­винувачення ґрунтується на прямих доказах.

При розгляді багатоепізодних справ залежно від конкре­тних обставин можливе поєднання елементів хронологічного та системного методів.

У резолютивній частині обвинувального висновку наво­дять відомості про особу обвинуваченого і дають формулюван­ня висунутого обвинувачення із зазначенням статті або статей кримінального закону, що передбачають даний злочин (ч. 4 ст. 223 КПК України).

Про обвинуваченого необхідно навести такі відомості: прізвище, ім’я та по батькові, рік, місце народження та місце проживання, національність, освіта, сімейний стан, місце робо­ти або вид діяльності, відношення до військового обов’язку, ві­домості про судимість, нагороди.

Із ст. 132 КПК України випливає, що у формулюванні висунутого обвинувачення повинен бути викладений злочин, який інкримінується даній особі, час, місце та інші обставини його вчинення, а також вказані частини (пункти) та статті кри­мінального закону, за яким злочин кваліфікований.

Якщо обвинувачених декілька, тоді формулювання об­винувачення обов’язково наводиться стосовно кожного з них.

Обвинувальний висновок підписується слідчим із зазна­ченням місця та часу його складання.

До обвинувального висновку додаються додатки, пе­редбачені ст. 224 КПК України.

35