Метаморфози коренів
Мікориза. Верхівки кореня зростаються з гіфами грибів, утворюючи мікоризу (грибокорінь). Найчастіше гриби вростають гіфами в корову частину в зоні всмоктування. Одному виду рослин властивий, як правило, один вид гриба, наприклад маслюки пов’язані із сосною, підберезовики – з березою тощо.
Симбіоз полягає в тому, що гриби використовують вуглеводи та інші речовини рослини і постачають для неї воду й мінеральні речовини, можуть бути біостимуляторами. В окремих випадках симбіоз може переростати в паразитизм (опеньки). Паразитизм – проникнення гіфів гриба в клітини рослини і пригнічення її росту.
Бактеріальні бульбочки. У коренях бобових і деяких інших рослин бактерії проникають через кореневі волоски, розмножуються і заповнюють порожнини паренхімних клітин. Розвивається бактеріоїдна тканина – вирости (бульбочки). На кінцях бульбочок зберігається апікальна меристема кореня, завдяки чому він може наростати в довжину, а бактеріоїдна тканина пронизана провідними пучками, що забезпечує нормальне функціонування кореня. Завдяки бактеріям здійснюється фіксація атмосферного молекулярного азоту і перетворення його у придатний для засвоєння рослинами азот. Бактерії використовують також органічні речовини рослини-живителя для підтримання життєдіяльності. Бульбочкові бактерії зосереджуються також на коренях вільхи, маслинки вузьколистої.
Гаусторії. Вищі рослини-паразити і напівпаразити мають корені, пристосовані до проникнення в тканини і живлення за рахунок рослини-живителя (омела).
Втягувальні (контрактильні) корені. Втягують підземні органи рослини у ґрунт (геофілія) через закріплення верхівки кореня в ґрунті і скорочення його базальної частини. Вони сприяють заглибленню рослини в ґрунт. Такі корені властиві багатьом цибульним, бульбоцибульним рослинам (гладіолусу, лілії, тюльпану) і деяким кореневищним рослинам (купині, аїру).
Доскоподібні корені. Бічні корені (зазвичай другого порядку), по всій довжині яких є доскоподібний виріст до 3-5 м у висоту і 10 см завтовшки, характерні для тропічного лісу.
Корені-ніднорки. З гілок звисає вниз багато додаткових коренів, які вкорінюються. Так, одна рослина фікуса бенгальського (баньян) може сформувати зарості площею до 2 га.
Ходульні корені. В умовах припливів і відпливів у тропічній зоні деякі рослини утворюють мангрові зарості (види ризофори). Насінина проростає всередині плоду на материнські рослині (вівіпарія), залишаючись на дереві 7-9 місяців, потім падає і вкорінюється. Ходульні корені утворюються в сіянців на гіпокотилі і є додатковими. У дорослих рослин додаткові ходульні корені формуються на висоті припливу – 2-3 м. У ризофор у дорослому віці головний корінь відмирає, і рослина ніби висить у повітрі.
Дихальні корені (нневматофори). Виникають у мангрових видів рослин – сонетарії і авіценії в умовах обводнення і дефіциту кисню. У сонетарії (вічнозеленого дерева до 20 м) від базальної частини головного кореня радіально розходяться ниткоподібні бічні корені – кабельні, розміщені близько від поверхні грунту. На їх верхньому боці розвиваються пневматофори (діаметром до 12 см, висотою до 30 см). За їх рахунок здійснюється забезпечення газообміну коренів, постачання кисню. У пневматофорах добре розвинена аеренхіма.
Повітряні корені. Розвиваються у тропічних трав’яних епіфітів, поглинають вологу з повітря. На їхній поверхні утворюється багатошарова тканина з відмерлих клітин зі спіральними чи сітчастими потовщеннями (веламен). Екзодерма має пропускні клітини, через які вода потрапляє до центрального циліндра.
Запасальні корені. У них добре розвинена запасна паренхіма в первинній (в однодольних) чи вторинній корі, в деревині і серцевині (у дводольних). Кореневі бульби – бульбокорені (пшінка, зозулинці, любка, жоржина, лілійник, батат). Це частина кореня, інші частини можуть виконувати інші функції (контрактильну, всмоктувальну, галуження тощо).
З лікувальною метою використовують корені кульбаби, тирличу жовтого, оману високого, бульбокорені орхідних.