2. Фальсифікаціонізм к. Поппера

Принципу верифікації (обгрунтуванню тверджень науки за допомо­гою емпіричних даних) логічні емпіристи відводили провідну роль. Вважа­лося, що такого обгрунтування можливо досягнути або завдяки виведенню тверджень науки з емпіричних речень, або за допомогою їх індуктивного обгрунтування. Але це виявилося неможливим. Наприклад, для верифікації загального твердження «Всі дерева взимку втрачають листя" треба оглянути мільярди дерев, у той же час заперечити речення можна лише одним при­кладом дерева, яке зберегло листя серед зими. Ця асиметрія між підтвер­дженням і зберіганням привела Поппера до фальсифікаціонізму.

Але у нього були і більш глибокі, філософські основи для того, щоб зробити фальсифікаціонізм ядром своєї методології. Поппер виходить з об'єктивного існування фізичного світу й визнає, що людське пізнання пра­гне до істинного опису цього світу. Але Поппер відкидає існування крите­рію істини - критерію, який дозволяв би виділити істину з усієї сукупності тверджень. Коли ми в науковому пошуку випадково натрапимо на істину, ми не зможемо впевнено сказати, що це істина. Ні суперечності, ні емпіричні дані не можуть служити критеріями істини. Будь-яку фантазію можна уявити у несуперечливому вигляді, а помилкові вірування часто знаходять підтвердження. Коли люди намагаються зрозуміти світ, вони висувають гі­потези, утворюють теорії, формулюють закони, але вони не можуть з упев­неністю сказати, що зі створеного є хибним і відкинути його. Коли ми вияв­ляємо і відкидаємо хибне, ми таким чином можемо наблизитися до істини.

Вихідною проблемою методології Поппера є проблема демаркації. Логічні емпіристи бачили головну особливість науки у верифікованості її тверджень. Поппер вважав, що фактами можна підтвердити все, що завгод­но. У цьому відношенні наука не відрізняється від псевдонауки. Відмінність науки Поппер бачить у тому, що її твердження можуть бути заперечені до­свідом, тобто фальсифікуватися. Звідси випливає критерій демаркації По­ппера: лише те знання наукове, яке може бути фальсифіковане; якщо деякі твердження в принципі не можуть бути заперечені, то вони не є науковими.

Оскільки фальсифіковані теорії відкидаються, то в науці не відбува­ється ніякого накопичення знання. Кожний раз, коли висувають нову тео­рію, ми працюємо ніби на пустому місці, тому що ми не можемо спертися на попереднє знання. Тому всі наші теорії є не більше ніж здогадки про світ, які ми без жалю відкидаємо після фальсифікації. Спроби та помилки - ось із чого складається метод науки. Метод спроб та помилок характерний не тільки для наукового, але і для будь-якого пізнання взагалі. Й амеба, й Ейн­штейн користуються ним у своєму пізнанні навколишнього світу.

Підсумком і концентрованим виразом фальсифікаціонізму є схема розвитку наукового знання Поппера. Наукові теорії розглядаються як необ­грунтовані здогади, які ми намагаємося перевірити, щоб виявити їх помил­ковість. Фальсифікована теорія відкидається як непридатна спроба, що не залишає після себе ніяких слідів. Наступна теорія не має з попередньою ні­яких зв'язків, навпаки, нова теорія повинна максимально відрізнятись від старої. Розвитку в науці немає, є тільки зміна. Послідовність змінюючих од­на одну теорій не виражає ніякого накопичення знання, осно­вою розвитку наукового знання Поппер приймає не теорію, а проблему. Для розв'язання проблем ми створюємо теорії, спростування яких породжує нові проблеми і т. п.