На сьогодні звертає на себе увагу суттєві відмінності у підходах розвинутих країн та країн, що розвиваються, до вирішення проблеми міжнародної інформаційної безпеки.
Проблема міжнародної інформаційної безпеки з позиції розвинутих країн передбачає:
її визнання як гіпотетичного силового протистояння;
перенесення розгляду концепції міжнародної інформаційної безпеки на регіональний або тематичний рівень;
виділення з комплексної проблеми міжнародної інформаційної безпеки таких складових, як кримінальні та терористичні міжнародні інформаційні загрози і створення міжнародного механізму контролю подібних інформаційних злочинів.
Проблема міжнародної інформаційної безпеки з позиції незахідних країн 
передбачає:
пропозиції щодо встановлення міжнародно-правової норми про заборону застосування засобів впливу на інформаційні ресурси та інформаційний потенціал міжнародного, регіонального та національного призначення;
створення спеціального Міжнародного суду з інформаційної злочинності;
спільні розробки технології глобального захисту від інформаційної агресії.
Особливу позицію з проблеми міжнародної інформаційної безпеки займає Росія, представники якої активно лобіюють в ООН та інших міжнародних організаціях ініціативи щодо протидії потенційним загрозам нових інформаційних технологій, підкреслюючи новий фактор дисбалансу сил і домінування в глобальній інфосфері однієї країни (США) або альянсу країн (ЄС).
Суть пропозиції 
Російської Федерації
- створення міжнародного механізму забезпечення міжнародної інформаційної безпеки, який був би закріплений поетапно в багатосторонній декларації, масштабній концепції міжнародної інформаційної безпеки, міжнародному договорі або конвенції комплексного характеру з врахуванням структури інформаційних загроз (військових, кримінальних, терористичних, цивільних).
Для реалізації 
пропозицій Росія
запропонувала:
розробити основні принципи побудови глобальної системи міжнародної інформаційної безпеки;
прийняти в рамках ООН багатосторонні декларації, конвенції з міжнародної інформаційної безпеки на основі розроблених принципів;
узгодити принципи протидії міжнародному інформаційному тероризму та злочинності;
гармонізувати національні законодавства з відповідними міжнародними нормами та ін.;
Ключові міжнародні Договори та Декларації у сфері забезпечення міжнародної інформаційної безпеки:
1. Резолюція ГА ООН (A/RES/53/70) «Досягнення у сфері інформатизації та телекомунікацій в контексті
міжнародної безпеки» (1998 р.),
2. Резолюція A/RES/56/19 (2001 р.), в якій було схвалено ідею щодо створення спеціальної Групи
урядових експертів держав-членів ООН (ГУЕ) для проведення усестороннього дослідження проблеми МІБ.
3. Резолюція (A/RES/57/53) (2002 р.), яка задекларувала неприпустимість використання інформаційно-телекомунікаційних технологій і засобів в цілях негативного впливу на інфраструктуру держав.
Резолюція (A/RES/57/53) (2002 р.) визначила також напрями діяльності 
ООН:
- узгодження понятійного апарату у сфері МІБ;
- розгляд чинників, що впливають на стан МІБ у контексті загроз терористичного, кримінального та військового характеру;
- визначення заходів запобігання використанню інформаційних технологій та засобів в терористичних і інших злочинних цілях;
- розгляд можливих шляхів міжнародної взаємодії правоохоронних органів по запобіганню і припиненню правопорушень в інформаційному просторі;
- забезпечення уніфікованої класифікації правопорушень у сфері інформаційної безпеки, а також визначення відповідальності, яка виникає у зв’язку зі здійсненням дій, що класифікуються як злочинні;
- оцінка можливості надання міжнародної допомоги країнам, що стали жертвами інформаційних атак.
Головні угоди з охорони інтелектуальної власності в Європейському Союзі:
Паризька конвенція про охорону промислової власності,
Мюнхенська конвенція про видачу європейських патентів,
Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів,
Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення та ін.
Ключові інструменти реалізації патентної 
системи ЄС:
розширення державної підтримки інноваційних фірм малого і середнього бізнесу,
зниження патентних мит,
забезпечення недорогої патентної охорони,
співробітництво і координація діяльності національних патентних відомств країн Євросоюзу.
популяризація і полегшення доступу користувачів до патентної інформації.