Практичне заняття 8. Тема Європейська економічна інтеграція

Семінарське заняття №22

Тема 20 Сучасні виклики європейської економічної інтеграції Блок І. Включає теоретичне опитування

1.Теоретичні концепції інтеграції ЄС

2.ЄС: етапи розвитку та їх особливості

3.Напрями та особливості регіональної політики ЄС

4.Проблеми та суперечності в ЄС

5.Позиції ЄС у глобальній економіці.

6.Євроінтеграційний вектор України

Блок ІІ. Питання для обговорення.

2.1. Робота в міні-групах. Проаналізуйте концепції (Додаток А) та заповніть таблицю, зробіть висновки щодо переваг та недоліків концепцій інтеграції до ЄС

Концепції інтеграції до ЄС

Таблиця 22.1

2.4. Робота в міні-групах «Позиції ЄС у світовій економіці»

Дозаповніть таблиці 22.3, 22.6 та рис. 22.1, 22.2.

За даними таблиць 22.3- 22.7, рис. 22.1-22.7 та відеофільмів

http://epp.eurostat.ec.europa.eu/tgm/refreshTableAction.do?tab=table&plugin=1&pcode=tet0000 2&language=en) http://ua.euronews.com/2013/03/15/eu-leaders-agree-to-a-balance-of-growth-and-strict-budgets/ http://ua.euronews.com/2013/03/13/meps-reject-eu-budget-deal/ http://ua.euronews.com/2013/03/13/budget-jobs-and-growth-the-european-parliament-has-its-say

зробіть висновки щодо позиції ЄС у світовій економіці

1

Рис. 22.1 Торгівля послугами країн-членів ЄС, млрд. дол

2

Рис.22.2 Торгівля товарами країн-членів ЄС, млрд. дол.

Розподіл коштів бюджету ЄС

Розподіл коштів бюджету ЄС, 2007-2013рр. млн. євро

Таблиця 22.4

3

Відеоматеріали за темою: http://ua.euronews.com/2013/03/15/eu-leaders-agree-to-a-balance-of-growth-and-strict-budgets/ http://ua.euronews.com/2013/03/13/meps-reject-eu-budget-deal/ http://ua.euronews.com/2013/03/13/budget-jobs-and-growth-the-european-parliament-has-its-say

Рівень зайнятості, безробіття та соціальна нерівномірність в країнах Європейського Союзу

Рис. 22.4.Розподіл зайнятих на групи за статусом

Рис. 22.5. Рівень безробіття в країнах ЄС

Рис. 22.6. Рівень зайнятості в країнах ЄС

5

За даними www.oecd.org дозаповніть таблицю

Блок ІІІ. Тематика рефератів:

1.Особливості створення зони вільної торгівлі України з ЄС

2.Євроінтеграційний вектор розвитку: вигоди та загрози

3.Сучасні виклики та можливості європейської економічної інтеграції.

4.Нова угода ЄС «країни сусіди» 2009 року.

Блок ІV. Тематика презентацій з обговоренням:

1.Позиції ЄС у глобальній економіці.

(для аналізу необхідно ознайомитись з даними http://epp.eurostat.ec.europa.eu/tgm/refreshTableAction.do?tab=table&plugin=1&pcode=tet00002&lang uage=en)

2.Галузева структура торгівлі між країнами ЄС

7

Додаток А

Загальні концепції

Розвиток інтеграційних процесів у середині ХХ ст. став поштовхом до появи концепцій інтеграційного розвитку. Сучасні концепції повністю стирають межі між різними школами. Вважаємо за доцільне розглянути погляди щодо на розвиток інтеграційних процесів провідних економістівпредставників різних шкіл.

Вони різняться, передусім, оцінками інтеграційного механізму і ґрунтуються на трьох концепціях: ліберальній, неоліберальній і неокейнсіанській (дирижистській). Булатов А.С. запропонував повну класифікацію концепцій розвитку інтеграційних процесів:

1.Неолібералізм. Прибічники цього напрямку (В. Репке, М. Алле) розглядають повну інтеграцію як єдиний ринковий простір в масштабі декількох країн, де дія стихійних ринкових сил не залежить від політики урядів та національних, міжнародних економічних угод. Представники пізнього неолібералізму (Б.Баласса) більшу увагу приділяли еволюції інтеграції, яка базувалася на розвитку економічних та політичних процесів у різних країнах.

2.Корпораціоналізм. Представники (С. Рольф, У. Ростоу) вважали, що інтегрування міжнародної економіки здатні забезпечити не ринковий механізм і державне регулювання, а міжнародні корпорації, функціонування яких сприяє раціональному та збалансованому розвитку світогосподарських зв’язків.

3.Структуралізм. Прибічники (Г.Мюрдаль) цього напрямку економічну інтеграцію розглядають як процес структурних перетворень в економіці країн, що є центрами її розвитку, яких у цілих галузях промисловості, результатом яких стане якісно новий інтегрований простір із досконалішим господарським механізмом.

4.Неокейнсіанці (Р.Купер) вважали, що для створення різних вигод від широкої міжнародної економічної взаємодії та однозначного збереження у максимального ступеню свободи необхідна узгодженість внутрішньої та зовнішньої політики сторін, що інтегруються, оптимальне поєднання двох варіантів розвитку економічної інтеграції враховує:

a)об’єднання держав з поступовою втратою ними суверенітету і взаємне узгодження економічної політики;

b)інтеграція з максимальним збереженням національної автономності.

5.Теоретики дирижизму (Я.Тинбергер, Р. Санвальд, І.Штолер) заперечували вирішальну роль в інтеграційних процесах ринкового механізму. На їх думку, функціонування міжнародних інтеграційних структур можливе шляхом розробки їх учасниками загальної економічної політики й узгодженого законодавства для створення оптимальної структури міжнародного господарства, яка знищує штучні перешкоди і усвідомлено вводить бажані елементи координації та уніфікації.

Ця класифікація концепції не дає повного уявлення про те, чи це ранні, чи сучасні теорії. Приміром, на почату 70-х рр. представник ліберального напрямку М.Алле звертає увагу на недостатність здійснення для інтеграції лише митного союзу та проведення єдиної економічної політики, введення єдиної валюти, уніфікації різних галузей права. Окрім того, неоліберальна і дирижистська теорії дотикаються, адже багато науковців звертаються до постулатів економічних концепцій. уже наприкінці 50-х – початку 60-х рр. межа між останніми двома концепціями зникає..

Представники дирижистського напрямку (Р. Купер, А. Маршал, Г. Мюрдаль, Ф.Перу, Дж. Піндер, П. Стрітен, Ян Тіненберг, А. Філіп) також розходяться у поглядах на теоретичне обґрунтування процесу інтеграції. До цього напрямку приєднуються неокейнсіанці і інституціалісти. Вони критично сприймають неокласичну теорію міжнародного поділу праці, яка лежить в основі ринкових (неоліберальних) поглядів на інтеграцію, вважаючи сумнівною саму ідею “ринків”, про те, що вільний рух товарів і факторів виробництв на об’єднаному ринку є основною перевагою і рушійною силою інтеграції.

У цілому ж представники дирижистської школи, що укріпили свої позиції у другій половині 60-х років, обґрунтували необхідність конструктивного втручання держав в інтеграційний процес.

Так, неолібералісти М.Алле й Б.Баласса погодилися з коригуванням їх поглядів на інтеграцію як на процес усування будь-яких бар’єрів на шляху до вільної гри сил конкуренції та створення спільного і визнали необхідність регулювання окремих сторін розвитку такого ринку шляхом погодження політики урядів у певних сферах економічної діяльності. Мета такого регулювання полягає у запобіганні

8

небажаних наслідків неконтрольованої конкуренції, спадам виробництва, структурним кризам тощо. Представники неокейнсіанського напрямку запропонували розглядати інтеграцію як складне явище, що охоплює інтегруючу дію економічних зв’язків.

Важливим є той факт, що А.Маршал та значна частина дослідників і політичних діячів заходу вбачали реальну можливість реалізації цілей економічної інтеграції на міждержавній основі, а не на принципах наднаціональної влади.

Прибічники двох підходів федералістського та функціоналістського А.Спінеллі і Ж.Моне, впровадили концепції економічної інтеграції в межах ЄС. За основу було взято ідею, що місцеві, регіональні, національні та європейські уряди мають співпрацювати та доповнювати один іншого. Функціоналістський підхід передбачає поступовий перехід національного суверенітету до суверенітету співтовариства. У процесі становлення ЄС обидва підходи об’єдналася думка, що національні і регіональні уряди мають залучатися до незалежних демократичних європейських інституцій, опікуючись сферами, в яких спільна діяльність є ефективнішою, ніж діяльність окремих держав, а саме: єдиний ринок, монетарна політика, заробітна плата, безпека, охорона довкілля, зайнятість тощо.

Практичною реалізацією концепції регіональної економічної інтеграції було створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС). Аналіз досвіду західноєвропейської інтеграції являє практичний інтерес для держав, які залученні або мають намір приєднатися до європейського регіонального інтеграційного процесу, зокрема для України. Узагальнення цього досвіду, виявлення нових тенденцій є певним розвитком теоретичних засад економічної інтеграції, спричинених розвитком ЄС.

Політика Західноєвропейської інтеграції базується на теоретичній основі, що є синтезом неолібералізму, неокейсіанства і різних технократичних поглядів. Так, зокрема, на початковому етапі інтеграції теорія диржиризму А.Маршала перепліталася з концепціями вільного ринкового господарства В. Ойкена і доповнювалася поглядами Дж.К. Гелбрейта про створення потужних промислових груп і впровадження планування. Створення митного союзу, як першого етапу організації господарських комплексів, базувалося на різного роду концепціях і моделях «географічної спільноти» та «великого господарського комплексу». Згідно з концепції Ф.Перу, в новому економічному просторі мали діяти «домінуючи одиниці» – держави або окремі фірм, чия діяльність переростає національні кордони і вони стають «фактором тяжіння» товарів, капіталу та робочої сили. В результаті економічна діяльність окремих націй переростає політичні кордони.

Концепція «великого господарського простору» була породжена намаганням розв’язати протиріччя між ростом продуктивних сил і так званого «дрібно державністю» в Західній Європі. Вона спрямована на ліквідацію митних і валютних обмежень, лібералізації руху товарів, послуг і робочої сили.

Прибічники ліберальної концепції – французи Алле й Рубен та німець Рьопке розглядають інтеграцію переважно як злиття ринків, що забезпечує вільну гру цін і конкуренцію у взаємодоповнюючих економіках і під інтеграцією розуміють уніфікацію в галузі торгових і валютних бар’єрів. Дирижистська школа запропонувала «структурну» теорію інтеграції, згідно якої лише вільна конкуренція, ринкові відносини є достатніми для ринкової інтеграції – необхідне державне і наднаціональне втручання в структуру господарства, а злиття ринків повинно доповнюватися злиттям економік в цілому.

Прибічники кейнсіанської концепції стверджували, що ринкове регулювання не може забезпечити нормальне функціонування митного і валютного союзу. Так, французький економіст М.Бійо вважав, що використання наднаціонального регулювання лише в сфері ринку може спричинити невиправдане зростання виробництва або витіснення однієї галузі господарства іншою.

Однак, і дирижисти, і прихильники неоліберальної школи виходили з того, що інтеграція має базуватися на ринковому механізму розширення географічної зони ринку, поєднання «конкурентного ринку» з «ринком плановим».

Критикуючи лібералів за статичний характер (демонструє розширення теорії тарифів на багатонаціональні диференційовані системи. Ця теорія аналізує статичні, одноразові зміни в торгівлі і добробуту, зумовлені формуванням митного союзу або зони вільної торгівлі) оцінювання інтеграційний процесів. А.Маршал, Ж.-Ф.Деніо і ряд інших науковців запропонували динамічну модель інтеграції, за якою асоціюватися мають не взаємодоповнюючи економіки, а однорідні і конкурентоспроможні

9

економіки, що створюють принципово нові економічні комплекси, де повинні відбутися структурні зміни, взаємопроникнення, диверсифікація і модифікація виробництва.

Попри принципову відмінність сутність окремих концепцій інтеграції, з огляду на їх різні базові економічні теорії, з часом відбулося певне зближення точок зору на інтеграцію представників різних теоретичних течій. Так представники неолібералізму – М.Алле, Б.Балашша погодилися з думкою, що їх погляд на інтеграцію лише як на процес усування будь-яких бар’єрів на шляху вільної гри сил конкуренції створення спільного ринку потребує серйозного коригування, визнали необхідність регулювання окремих сторін розвитку такого ринку за допомогою погодження політики урядів в певних сферах економічної діяльності. Мета такого регулювання – запобігти небажаним наслідкам неконтрольованої конкуренції, спадам виробництва, структурним кризам тощо. Представники неокейнсіанського напрямку запропонували розглядати інтеграцію як складне явище, що охоплює в собі інтегруючу дію ринкових сил, і виступальний процес узгодження економіки політики країн.

Концепції форм інтеграції

Теоретики західноєвропейської інтеграції передбачали певну стадійність в її розвитку: першим щаблем повинен стати митний союз, на його основі створюються спільний ринок робочої сили, послуг і капіталу та економічний і політичний союз. Ці послідовні етапи створення Європейського Економічного Союзу відповідали логіці розвитку інтеграції від найпростіших до найбільш складних форм або стадій.

Класичною стала схема етапів інтеграції, запропонована Б.Баласса. Він розрізняє 5 форм інтеграції:

1.Зона вільної торгівлі, де скасовані тарифи та кількісні обмеження між країнами-учасницями;

2.Митний союз, де, окрім того, введений єдиний тариф у торгівлі з третіми країнами;

3.Загальний ринок, де усунені не лише торгові обмеження на рух факторів виробництва;

4.Економічний союз, де свобода руху товарів і факторів виробництва доповнюється угодою національних політик для усунення дискримінації, що викликає через невідповідність цих політик;

5.Повна економічна інтеграція, при якій уніфіковані національні економічні політики засновуються

органами національної влади.

Однак, практика розвитку західноєвропейської інтеграції внесла певні корективи до цієї концепції. З’ясувалося, що найнижчим рівнем економічної інтеграції є преференційна торгова угода, що передбачає встановлення нижчих бар’єрів у відносинах з членами угруповання, ніж у співробітництві з третіми країнами.

Вищим рівнем економічної інтеграції, згідно сучасних концепцій, є політичний союз, у рамках якого координуються не лише господарська діяльність держав-членів, але й політичні питання. Члени такого об’єднання передають частку свого суверенітету до сфери компетенції наднаціональних інститутів влади. Ця форма успішно здійснюється на практиці у найбільш впливовому інтеграційному угрупованні ЄС.

Отже, можемо погодитися з тим, що інтеграція починається з підписання преференційних угод, потім формується зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок та економічний союз. Проте досить складно усвідомити, що таке “повна економічна інтеграція”. Якщо більшість концепцій дослідження інтеграції базувалися на особливостях розвитку ЄС, то після економічного союзу відбувається формування валютного союзу та виникають передумови для створення політичного союзу або федерації. Наступним етапом має стати континентальна інтеграція.

Ще на початку 90-х років економісти Світового банку дійшли висновку, що менш розвинені форми інтеграції, відповідно, і в економічному плані є менш ефективними і що потрібний перехід від менш розвинених форм до наступного етапу забезпечується більш раціональним розподілом та використанням факторів виробництва, заощадженням матеріальних та фінансових ресурсів тощо. Так, наприклад, митний союз дає значно більше економічної вигоди країнам-членам, ніж зона вільної торгівлі, зокрема, до цього призводить значне скорочення адміністративних витрат на утримання митних та прикордонних органів, скорочення попиту на імпорт з країн, що не входять до союзу (оскільки аналогічні товари можна придбати за меншу ціну у його рамках). Отже, створення митного (значною мірою економічного союзу) уможливлює використання країнами-членами переваг спільного ринку, зокрема отримання економії витрат та ресурсів внаслідок збільшення масштабів виробництва.

10