§ 1. Персонал установ кримінально-виконавчої системи

Залежно від приналежності персоналу¹ установ і органів, вико-нуючих покарання, до співробітників Департаменту з питань вико­нання покарання і органів внутрішніх справ або до робітників і служ-бовців, диференціюються також і вимоги, що ставляться до них. Так, до персоналу з числа працівників органів внутрішніх справ і Депар-таменту ставляться додаткові вимоги до віку і рівня освіти, профе-сійних і етичних якостей особи, здоров'я і фізичного розвитку і т. д. Крім того, деякі представники персоналу установ і органів, що ви­конують покарання, є керівниками структурних підрозділів (відділів, частин, служб) або всієї установи, яка виконує покарання в цілому. До їхніх ділових якостей, інколи не обов'язкових для підлеглих йому працівників, у свою чергу ставляться підвищені вимоги.

Вимоги до персоналу установ і органів, що виконують покаран­ня, розрізнюють залежно від функцій, властивих тій чи іншій по­саді або роботі. Вони досить різнопланові. Серед персоналу УВП можна виділити відособлені групи, а саме: оперативно-режимну, виховну, виробничо-технічну, медико-санітарну та інші. Відповід-но різні і вимоги до персоналу, до їх професійних, особистих якос­тей, соціально-демографічних показників. Однак за всієї різнома-нітності можна вирізнити загальні вимоги до персоналу в процесі виконання кримінальних покарань і надання виховного впливу на засуджених.

Передусім, персонал працівників органів внутрішніх справ ком­плектується з громадян України, які не молодші вісімнадцяти років, незалежно від національності, статі, соціального походження, май-

Персонал (лат. регзопаїіз — особистий) — особовий склад підприємства, установи, організації тощо; сукупність кадрів однієї професійної категорії (наприк­лад, персонал медичний, технічний). Словник іноземних слів. — К., 1977. — С. 516.

368

Розділ XXI. Правове становище персоналу установ...

нового і посадового становища, ставлення до релігії, переконань і приналежності до суспільних об'єднань. Не можуть бути працівни­ками персоналу особи, рішенням суду визнані недієздатними або обмежено недієздатними, які мали або мають судимість.

Для робітників і службовців з числа персоналу вікові обмежен­ня для роботи в установах і органах, що виконують покарання, виз­начаються законодавством про працю.

Особливі вимоги ставляться до рівня освіти персоналу. Вони розрізнюються залежно від посади і функцій, що виконуються ними. Так, більшість персоналу і органів, що виконують покарання, повинні мати вищу або середню спеціальну освіту, оскільки застосування кримінально-виконавчого законодавства, надання психолого-педаго-гічного впливу на засуджених вимагає високого рівня кваліфікації. Стосовно окремих посад персоналу УВП існують вимоги рекомен­даційного характеру. Так, працівники УВП, які працюють в оператив­но-режимних підрозділах, як правило, повинні мати юридичну, на­чальники загонів — педагогічну або юридичну освіту.

Професійні якості персоналу цих установ і органів визначають­ся складністю завдань, що стоять перед кримінально-виконавчою системою, і насамперед — виправлення засуджених. Слід врахову­вати те, що персонал кримінально-виконавчої системи у своїй діяль­ності спілкується з засудженими, правовий статус яких обмежений. Законодавство вимагає, щоб персонал неухильно дотримувався ви­мог законів України, що особливо стосуються порядку і умов вико­нання кримінальних покарань¹. Ця вимога витікає з положення ст. 10 ВТК України, яка встановлює, що вся діяльність кримінально-вико­навчої системи засновується на суворому дотриманні законів. Поса­дові особи установ і органів кримінально-виконавчої системи несуть відповідальність за забезпечення законності в їх діяльності. Найваж­ливішим елементом професійних якостей персоналу є знання кри­мінально-виконавчого та іншого законодавства. Всі ці якості станов­лять правову культуру персоналу, надто необхідну в умовах реалізації державного примусу, визначуваного нормами права.

Нині чинне кримінально-виконавче законодавство підкреслює, що насамперед виховання засуджених засноване на залученні їх до праці на підприємствах, організованих УВП, і на виробничих об'єк­тах інших міністерств і відомств.

Управління промисловими підприємствами, на яких працюють засуджені, виробниче навчання засуджених і виконання найбільш

Див.: Шмаров Й. В.Уголовно-исполнительное право. - М., 1996. - С. 32.

369

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

кваліфікованих робіт здійснюються передусім за допомогою вільно­найманих службовців і інженерно-технічних працівників. На про­мислових підприємствах з участю засуджених можуть працювати і кваліфіковані вільнонаймані робітники.

Закон встановлює, що загальна кількість вільнонайманих працівників не повинна перевищувати 15% від кількості всіх пра­цюючих на підприємстві засуджених.

Законодавчі заходи обмеження кількості вільнонайманих робіт­ників, службовців та інженерно-технічних працівників на підприєм­ствах, де працюють засуджені, необхідні для дотримання умов ізо­ляції засуджених при відбуванні покарання¹.

Спільна робота з засудженими обумовлює для вільнонайманих робітників і службовців низку обов'язків, що витікають з умов за­лучення засуджених до праці. Ці обов'язки поширюються на робіт­ників і службовців не тільки підприємств Державного департаменту України з питань виконання покарань, але й підприємств інших міністерств і відомств, де працюють засуджені.

Виходячи з вимог закону, робітники і службовці зобов'язані вживати заходів, що запобігають виготовленню заборонених засуд­женим до зберігання і використання предметів. Забороняється та­кож приносити і передавати такі предмети засудженим.

Для факту правопорушення не має значення спосіб (або спро­би) незаконної передачі. Така передача може відбутися під час по­бачення шляхом прихованого пронесення заборонених до викори­стання засудженими предметів і речей у житлові та виробничі зони, перекидання таких предметів і речей через огорожу на територію колонії, передачі їх через засуджених, що мають право безконвой-ного пересування, і т. ін.

Вільнонайманим робітником і службовцям забороняється всту­пати у будь-які цивільно-правові стосунки з засудженими. Водно­час вони можуть надати велику допомогу адміністрації своєю уча­стю у виховній роботі з засудженими, особливо в справі залучення

Див.: Трубников В. М. Кримінально-виконавче законодавство України. -Харків, 1998.-С. 139.

Таке ж'правило збережно і в нових Правила внутрішнього розпорядку у п. 43, де сказано, що з метою ізоляції засуджених на підприємствах та виробничих об'єк­тах установ виконання покарань, а також об'єктах інших міністерств та інших цен­тральних органів виконавчої вади, де використовується праця засуджених, допус­кається робота вільнонайманого персналу, який безпосреденьо керує працею засуд­жених, а також вільнонайманих кваліфікованих робітників у межах, потрібних для забезпечення нормальної діяльності вирбництва, але не більше 15 відсотків від числа засуджених.

370

Розділ XXI. Правове становище персоналу установ...

їх до праці, організації серед них трудового змагання і залучення їх у систему професійного навчання.

За порушення встановленого порядку взаємовідносин з засуд­женими вільнонаймані робітники і службовці можуть притягуватися до дисциплінарної відповідальності. При цьому адміністрація УВП має право заборонити порушникам доступ на виробничі об'єкти, де працюють засуджені.

Адміністрація УВП за наявності достатніх підстав має право підда­вати огляду виробничі об'єкти, а також речі і одяг осіб, які входять на виробничі об'єкти, де працюють засуджені, і які виходять з них.

Кримінальний закон (ст. 183⁴ КК України) передбачає кримі­нальну відповідальність за незаконну передачу заборонених пред­метів особам, яких тримають у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових і лікувально-виховних профілакторіях. Згідно зі ст. 183⁴ КК України прихована від огляду передача або спроба передачі будь-яким способом особам, яких тримають у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, ліку­вально-трудових або лікувально-виховних профілакторіях, алко.-гольних напоїв, лікарських та інших засобів, що викликають одур­манювання, а так само інших заборонених для передачі предметів, вчинена після накладення адміністративного стягнення за такі ж дії, або систематично, або у великих розмірах, — карається позбавлен­ням волі на строк до двох років, або виправними роботами на той же строк, або штрафом від п'ятдесяти до ста двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Адміністративна відповідальність за вказані дії, вчинені впер­ше, передбачена ст. 188 КпАП України. Кримінальна відпові­дальність настає при вчиненні цих дій:

а) повторно протягом року після накладення адміністративно­ го стягнення;

б) систематично;

в) у великих розмірах.

Адміністративне стягнення згідно зі ст. 188 КпАП України означає попередження або штраф, систематичність — вчинення діянь, що розглядаються, тричі або більше у випадках, коли не за­стосовувалися заходи адміністративного стягнення, а поняття «у ве­ликих розмірах» є питанням конкретного факту: значна сума гро­шей, велика кількість наркотиків і т. ін. Злочин вважається вчине­ним з моменту спроби передачі предметів.

Стаття 128 ВТК України передбачає дисциплінарну або кримі­нальну відповідальність працівників установ кримінально-виконав-

371

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

чої системи за виявлення з їх сторони жорстокого ставлення до за­суджених або за дії, які принижують їх людську гідність.

У цій статті законодавець закріплює принципи кримінального права — принцип законності і принцип відповідальності особи за вчинені діяння за наявності його провини. Кримінальна відпові­дальність настає за протиправні діяння людини, які були вчинені умисно або з необережності. Підставою кримінальної відповідаль­ності є наявність передбачених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують певні діяння як злочин. Кримінальна відповідальність передбачає законодавче обгрунтований обов'язок особи, що вчинила злочин, зазнати засудження з боку дер­жави і бути покараним відповідно до закону. Такий обов'язок вини­кає з моменту вчинення особою злочину і створює таким чином відповідні правовідносини між винною особою і державою. Праців­ники установ кримінально-виконавчої системи, які виявили жорсто­ке ставлення до засуджених або вчинили дії, що принижують їх людську гідність, зобов'язані зазнати державного примусу в,межах, встановлених законом. У частині 2 статті 128 ВТК України говорить­ся, що у разі накладення на працівника виправно-трудової установи протягом року повторного дисциплінарного стягнення за дії, що при­нижують людську гідність, і за жорстоке ставлення до засуджених, він підлягає звільненню з кримінально-виконавчої системи.