§ 3. Порядок і умови виконання покарання у вигляді штрафу

Згідно з частиною 1 статті 32 КК України штраф — це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і в межах, встановлених Кодексом. Застосування штрафу засноване на тому, що він сплачуєть­ся з коштів, які має в своєму розпорядженні винний на момент засуд­ження. Зміст штрафу полягає в тому, що це міра державного приму­шення, яка виражається в певному обсязі обмежень майнових інте­ресів, тягне за собою судимість як правовий наслідок засудження.

При накладенні штрафу засуджений має усвідомити, що злочин економічно невигідний. Тож на шляху до вчинення злочину він може виступити як психологічний бар'єр.

ЗОЇ

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

З приводу застосування штрафу як міри покарання в літературі висловлювалися протилежні точки зору. Так, одні автори виступа­ли проти застосування штрафу, вважаючи, що з допомогою грошей не можна відкупитися від покарання. Прихильники ж застосуван­ня штрафу як кримінального покарання звертають увагу на його пе­ревагу, підкреслюють, що такий вид покарання дає можливість засуд­женому у природних для людини умовах за допомогою внутрішніх стимулів критично переглянути свою поведінку.

У низці публікацій зазначалося, що коли право має не меті по­вернути правопорушника до чесного життя, зробити його корисним членом суспільства, то найоптимальнішим варіантом є перебуванг ня його в умовах нормальних людських стосунків. У цьому значенні штраф, як альтернатива позбавлення волі, є одним з ефективних засобів серед вживаних покарань.

Штраф може бути дійовим засобом у боротьбі зі злочинами, вчи­неними з необережності, коли в більшості випадків немає необхід­ності ізолювати винних від суспільства. Тоді певний розмір штрафу може примусити засудженого обміркувати свою легковажну поведін­ку, а навколишніх—бути уважнішими (спеціальна і загальна превен-ція), бо необережні дії можуть призвести до матеріальних втрат.

Згідно з ч. 2 ст. 32 КК України розмір штрафу установлюється залежно від тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням майново­го стану винного в межах від десяти до чотирьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, а за корисливі злочини — у межах До однієї тисячі мінімальних розмірів заробітної плати.

Встановлення законодавцем можливості застосування штрафу в більших розмірах за корисливі злочини Заслуговує на позитивну оцінку, оскільки ці штрафи спрямовані проти спонукальних мотивів правопорушника. У зв'язку з цим у літературі зустрічалися пропо­зиції призначати штраф за корисливі злочини в кратних розмірах по відношенню до розмірів викраденого або до отриманої наживи.

У виняткових випадках, як сказано у ст. 32 КК України, перед­бачених законодавчими актами України, за окремі злочини можуть бути встановлені і більш високі розміри штрафу.

Як основне або додаткове покарання штраф передбачений більш ніж у 40% статей Особливої частини Кримінального кодексу Украї­ни, причому здебільшого його накладають, коли йдеться про основ­не покарання. Як основне покарання штраф може накладатися, коли він передбачений у санкції статті; якщо ж санкція не передбачає вка­зівку на штраф, то він може бути накладений у порядку ст. 44 КК України при переході до більш м'якого виду покарання.

302

Як додаткова міра покарання штраф передбачений, наприклад, ч. 1 ст. 143 (від 60 до 160 мінімальних розмірів заробітної плати), ч. 2 і 3 ст. 213 (від 100 до 200 мінімальних розмірів заробітної плати), ч. 1 5 2 ст. 163' ,(від 300 до 800 мінімальних розмірів заробітної плати).

За рахунок підвищення розміру штрафу в ряді санкцій статей Особливої частини КК України у 80-90-ті роки було виключено поз­бавлення волі, а включення в санкції деяких статей КК України ве­ликих розмірів штрафу дозволило скоротити строк позбавлення волі.

Зміна законодавства привела до збільшення загальнопревентив-ноїролі санкцій у вигляді штрафу і, як наслідок, спричинила розши­рення застосування цього покарання за рахунок короткострокового позбавлення волі. Встановлення розмірів штрафу повинно відповіда­ти матеріальному рівню населення і ролі грошей в економіці країни. Разом з тим невисокі розміри штрафу, встановлені законом, можуть заздалегідь зумовити рішення суду, який зупинить свій вибір не на штрафі, а на вказаній у санкції статті іншій мірі покарання.

Виконання вироку, за яким призначено штраф, починається з того, що суд, ухваливши його, пропонує засудженому добровільно внести суму штрафу в місячний термін у відділення ощадного банку і застерігає, що у разі чинення опору штраф буде вилучений у при­мусовому порядку (ст. 11 Положення).

Така пропозиція відповідно до Інструкції по діловодству в районному (міському) суді робиться після оголошення вироку, про що в засудженого до штрафу як основного покарання відбирається підписка встановленого зразка. У підписці міститься вказівка, що штраф повинен бути сплачений у місячний термін з моменту набут­тя вироком законної чинності і що він може бути стягнутий у при­мусовому порядку; у разі ж злісного ухилення від сплати — замі­нений покаранням у вигляді виправних робіт.

При добровільній виплаті штрафу виконання вироку на цьому закінчується.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Положення передбачена можливість від­строчки чи розстрочки виплати штрафу (не більше ніж на один рік, як сказано у ст. 405 КПК України), якщо негайна виплата штрафу для засудженого неможлива. При відстрочці вказується дата, до якої засуджений повинен внести всю суму повністю. При розстрочці засудженому дозволяється внести всю суму штрафу частинами, причому суд встановлює дату виплати кожної частини.

Якщо штраф не був сплачений добровільно у встановлений термін, він стягується примусово в порядку і строки, передбачені ст. 362 ЦПК України. Суд, що виніс вирок, оформляє виконавчий

303

лист, який надсилає державному виконавцю за місцем проживан­ня засудженого (його роботи, знаходження майна, відбування ним основного покарання). Виконавчий лист є правовою підставою для подальших дій по стягненню штрафу. Для примусового виконання штрафу державний виконавець обертає стягнення на: 1) майно за­судженого шляхом накладення арешту і продажу майна; 2) заробіт­ну плату, пенсію, стипендію та інші види доходу засудженого; 3) грошові суми і майно засудженого, що перебувають у інших осіб.

Стягнення штрафу звертається на особисте майно засуджено­го, а також на його частку в загальній власності. Разом з тим непри­пустимо, щоб у цьому разі розмір штрафу досягав вартості всього майна засудженого, позаяк ця особа буде позбавлена необхідних засобів для існування і поставлена в неможливе становище щодо ви­конання своїх обов'язків стосовно утримання і виховання осіб, що перебувають на її утриманні.

При відсутності у засудженого майна або коли його недостат­ньо для повної оплати штрафу, стягнення звертається на заробітну плату чи інший заробіток, або стипендію чи пенсію засудженого. Згідно з ч. 4 ст. 12 Положення стягнення на майно засудженого не звертається, якщо розмір стягнення не перевищує 20% місячної заробітної плати чи іншого заробітку, пенсії або стипендії і на які за законом може бути звернено стягнення. Не може бути вилучене при стягненні штрафу майно, яке не підпадає конфіскації стосовно переліку, поданого в додатку до Кримінального кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження». Обов'язок суду — брати до уваги майнове становище засудженого — дуже важливе положення чинного законодавства, оскільки є свідченням прояву гу­манізму в кримінально-виконавчій діяльності.

Іноді на практиці виникають ситуації, коли винний взагалі не може сплатити штрафу. Це буває тоді, коли суд, виносячи вирок, не вивчив питання про матеріальне становище винного або ж через зміну такого становища в засудженого (захворювання, настання інвалідності, втрата майна внаслідок стихійного лиха—пожежі, повені і т. ін.). При немож­ливості сплатити штраф суд може замінити його громадською доганою.

Штраф — одне з покарань, виконання яких покладене на дер­жавного виконавця. Про це сказано в ст. 13 Положення та в стат­тях 2,20, 75 Закону України «Про виконавче провадження», відпо­відно до яких державні виконавці виконують покарання у вигляді штрафу: а) за місцем проживання; б) за місцем роботи засуджено­го; в) за місцем знаходження його майна.

Частина 2 статті 13 Положення передбачає виняток з цього пра­вила стосовно виконання покарання у вигляді штрафу як додатко-

304

вого до позбавлення волі. У такому разі воно може виконуватися, крім вказаних державних виконавців, державними виконавцями за місцем відбування покарання.

Стаття 32 КК України, ст. 14 Положення передбачають наслідки злісного ухилення від сплати штрафу. Так, у разі злісного ухилен­ня від сплати штрафу, призначеного як основне покарання, суд за поданням державного виконавця або зі своєї ініціативи може замі­нити несплачену суму штрафу покаранням у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з розрахунку один місяць виправних робіт за чотири мінімальних розміри заробітної плати, але на строк не більше двох років у порядку, передбаченому ст. 410 КПК Украї­ни. У законі не розкривається поняття злісного ухилення від спла­ти штрафу. Гадаємо, що воно мрже виражатися в приховуванні май­на, яке підлягає вилученню в рахунок погашення штрафу, непові­домленні місця роботи і т. ін. Суд повинен уважно вивчити причини, які обумовили несплату штрафу у встановлений строк. Заміна штра­фу позбавленням волі і навпаки не допускається.

Виконавчі строки дії про стягнення штрафу треба вважати за­кінченими з моменту повернення в суд, який виніс вирок, виконав­чого листа з поміткою про виконання вироку.