§ 1. Правове становище засуджених до покарань, не пов'язаних з виправно-трудовим впливом

Відповідно до ст. 2 Положення про порядок і умови виконання в Україні кримінальних покарань, не пов'язаних із заходами вип­равно-трудового впливу на засуджених, підставою виконання пока­рань у вигляді позбавлення права займати певні посади або займа­тися певною діяльністю, штрафу, громадськрї догани, конфіскації майна, позбавлення військового або спеціального звання та позбав^ лення батьківських прав, є вирок суду, що набрав законної чинності.

Суть правового положення засуджених до покарань, не пов'я­заних з виправно-трудовим впливом, визначається ст. З Положен­ня, яка проголошує, що особи, засуджені до вищеперелічених по­карань, мають обов'язки і права, встановлені законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для засуджених, а також витікають із вироку суду, та встановлено­го законом порядку виконання покарання цього виду.

Таким чином, у регулюванні правового положення засуджених можна вирізнити два напрямки: 1) функцію збереження загально-

290

го правового статусу громадян України і 2) функцію обмеження загального правового статусу громадян. Засуджений продовжує за­лишатися громадянином України і після засудження, оскільки відпо­відно до ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства. Неможливий і добровільний вихід з громадянства України при притягненні даної особи до криміналь­ної відповідальності, оскільки у такого громадянина в цьому разі виникають невиконані перед державою зобов'язання (ст. 19 Зако­ну України «Про громадянство України»).

У статті 3 Положення йдеться про три види обмежень правово­го статусу засуджених: встановлені законодавством, ті, що витікають з вироку, і з установленого законом порядку виконання покарання. Таке формулювання можливих правообмежень спочатку було направ­лене на затвердження принципу законності в діяльності органів і ус­танов виконання покарань, але нині воно вже суперечить ч. З ст. 63 Конституції України, де сказано, що засуджений має всі права людини і громадянина, за винятком обмежень, визначених законом і встанов­лених вироком суду. Отже, якщо привести у відповідність ст. З По­ложення зі ст. 63 Конституції України, то йтиметься про два види пра­вообмежень, що вживаються до засуджених: 1) передбачені законо­давством для засуджених і 2) ті, що витікають з вироку суду. Проте і ця формула далека від досконалості. Тож, якщо враховувати останні досягнення теорії кримінального і кримінально-виконавчого права, то позбавлення або обмеження прав і свобод засудженого, які є змістом покарання, повинні бути передбачені саме Кримінальним кодексом України. Гарантом того, щоб державне примушення з пра­воохоронного засобу не перетворилося на знаряддя свавілля в судо­вому засіданні або при виконанні покарання, можуть бути тільки ті правообмеження, що визначені кримінальним законодавством. Для зниження небезпеки можливих зловживань при обмеженні правово­го статусу засуджених треба, щоб і Конституція України, і ст. З По­ложення відповідали ст. 29 Загальної декларації прав людини, де сказано, що «при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повин­на зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом».