§ 2. Медико-санітарне забезпечення засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі

На відміну від матеріально-побутового забезпечення медико-сані­тарне забезпечення осіб, позбавлених волі, ніяк не пов'язане з метою покарання. Воно базується на тих самих принципах і здійснюється в тому самому обсязі, що і стосовно до всіх інших громадян Украї­ни. Причому ні характер медико-санітарного забезпечення, ні об­сяг медичної допомоги не залежить ні від виду УВП,- ні від пове­дінки засудженого під час відбування покарання. Навіть Найгрубіші порушення режиму не можуть бути причиною для відмови в ме­дичній допомозі. Вся лікувально-профілактична і протиепідемічна

267

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

робота в місцях позбавлення волі організується і проводиться відпо­відно до чинного законодавства про охорону здоров'я України.

Медико-санітарне обслуговування¹ в місцях позбавлення волі покликане: охороняти здоров'я засуджених, надавати їм медичну допомогу, здійснювати санітарний нагляд і проводити протиепі­демічні заходи.

З цією метою в системі УВП створюється мережа лікувально-профілактичних, санітарно-профілактичних і аптечних установ: міжобласні та обласні спеціалізовані лікарні, психіатричні лікарні спеціального типу, санітарно-епідеміологічні станції, аптекобази, аптеки, будинки дитини.

У виправно-трудових колоніях, тюрмах, слідчих ізоляторах організуються медичні частини, у складі яких в залежності від місцевих умов можуть бути створені: лікарні з амбулаторіями та ап­теками, медпункти з медичними ізоляторами, медпункти на вироб-, ничих об'єктах, зубопротезні лабораторії.

У необхідних випадках для надання медичної допомоги засуд­женим дозволяють використовувати лікувальні установи місцевих органів охорони здоров'я і залучати їх медичний персонал.

За прямими і невідкладними показниками, а також у випадках, коли захворювання має прогресуючий характер і за відсутності ліку­вання може призвести до погіршення стану здоров'я, засудженим на­дається медична допомога в амбулаторії або в стаціонарних умовах.

Засуджені, хворі на гіпертонію і виразкову хворобу, туберкульоз, венеричні та інші захворювання, беруться на диспансерний облік і лікуються за місцем тримання. Вони підлягають лікарському огля­ду не менше одного разу на квартал. Диспансерному нагляду підля­гають і всі засуджені, зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці.

В установах виконання'покарання проводиться і протитуберку­льозна профілактична робота. З метою своєчасного виявлення цього захворювання особи, позбавлені волі, проходять рентгенологічне обстеження. Коли є така можливість, флюорографію проводять і в слідчих ізоляторах. Подальші рентгенологічні дослідження грудної клітки проводяться щорічно. Хворих, які потребують стаціонарно-

загальні положення організації санітарного нагляду в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах установлені Порядком медико-санітарного забезпе­чення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань, затвердженого на­казом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністер- ством охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року № 3/6.

го лікування, направляють до спеціальних лікарень або відділень центральних лікарень, а тих, яким потрібне амбулаторне лікуван­ня, — до спеціальних колоній.

Усім засудженим, котрі перебувають на хірургічному лікуванні з приводу резекції легень (у тому числі тим, хто відбуває покарання в тюрмі), крім спеціального харчування, дозволяють одержувати дві посилки або передачі на місяць з продуктами харчування, рекомен­дованими лікарем, а також купувати такі продукти. У підрозділі, де був виявлений хворий туберкульозом, негайно проводять дезинфек-цію, а осіб, які перебували в контакті з хворим, обстежують.

Щоквартально всі особи, позбавлені волі, підлягають огляду для своєчасного виявлення інфекційних шкірних і венеричних зах­ворювань і своєчасного їх лікування. Виявлених хворих лікують до повного видужання.

Вагітних жінок беруть на спеціальний облік і проводять з ними відповідну профілактичну роботу, що забезпечує здоров'я жінки, нормальні пологи і здоров'я новонародженої дитини. Після народ­ження дитини матері-годувальниці продовжують перебувати на обліку в амбулаторії. Вагітних жінок і матерів-годувальниць звільня­ють від роботи і переводять на підвищені норми харчування за спе­ціальним раціоном. У разі необхідності при виправно-трудових ко­лоніях організуються будинки дитини, куди засуджені можуть по­містити своїх дітей віком до трьох років. По досягненні трьох років дітей передають родичам або направляють у дитячі установи Міністерства охорони здоров'я України. Будинки дитини створю­ють у світлих сухих і теплих приміщеннях або спеціально побудо­ваних і переобладнаних за типовими проектами.

Діти, поміщені в ці будинки, перебувають під постійним медич­ним наглядом. Кожній дитині роблять щеплення проти віспи, актив­ну імунізацію проти поліомієліту, дифтерії, коклюшу і ревакцина­цію проти туберкульозу. У разі гострого інфекційного захворювання або в інших необхідних випадках дітей негайно направляють до лікарні місцевих органів охорони здоров'я.

Дітей, яких направляють до дитячих установ або передають ро­дичам, безкоштовно забезпечують комплектом білизни, одягу і взуття. При цьому дітей обов'язково супроводять медичні працівники.

У виховно-трудових колоніях організуються амбулаторні лікарні, створюються оздоровчі групи для дітей, які перенесли тяж­ке захворювання, фізично ослаблених.

У всіх місцях позбавлення волі проводять велику санітарну протиепідемічну роботу. Всі новоприбулі засуджені того ж дня про-

269

ходять комплексну санітарну обробку і медичний огляд. В устано­вах виконання покарання здійснюється:

а) клінічне обстеження і нагляд за засудженими з метою застосу­ вання раціональної терапії і встановлення працездатності засуджених;

б) амбулаторне і стаціонарне загальносоматичне і спеціалізова­ не лікування методами і засобами, що рекомендуються інструктив­ но-методичними вказівками Міністерства охорони здоров'я України.

Особи, які прибули до УВП, підлягають обов'язковому медично­му обстеженню. Результати обстежень, що включають дані психічно­го і соматичного стану, реєструються в медичних картках засуджених.

Порядок направлення засуджених до лікувальної установи місцевих органів охорони здоров'я визначається Порядком медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізолято­рах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарання (від 18 січня 2000 року).

З метою попередження проникнення інфекційних захворювань всі засуджені, які прибули до виховно-трудових колоній, після ком­плексної санітарної обробки і медичного огляду розміщуються в спеціальних ізольованих карантинних приміщеннях. Профілактич­ний карантин витримується-14 діб, після чого знімається, якщо за цей період серед карантизованих не було інфекційних захворювань. Якщо виникає підозра на інфекційне захворювання, а також у разі захворювання когось із новоприбулих, строк карантину відповідно збільшується, причому в цьому випадку початком нового строку вважається день ізоляції останнього з хворих.

За необхідності медичному карантину підлягають засуджені, які прибули до виправно-трудових колоній, а також до тюрми. У будь-якому разі ці засуджені протягом перших десяти днів розміщують­ся в приміщеннях ізольовано від інших засуджених і працевлашто-вуються окремо від них.

У виправно-трудових колоніях забезпечується суворе виконання встановлених санітарно-гігієнічних і протиепідемічних правил. Осо­би, які прибули до УВП, проходять комплексну санітарну обробку. Не рідше одного разу на сім днів засуджених водять у баню, обов'язково міняючи їхню натільну і постільну білизну. Періодично проводиться дезинфекція житлових, комунально-побутових, кухонно-складських та інших приміщень. Забезпечується чітка робота пралень, сушарок, пе­рукарень та інших об'єктів комунально-побутового призначення.

У виправно-трудових колоніях особливого режиму всім засудже­ним, яких тримають у загальних камерах, надають щоденні прогулян­ки тривалістю одна година, а тим, хто працює поза приміщеннями, —

270

прогулянки такою ж тривалістю в неробочі дні. Особам, хворим на туберкульоз, надають щоденні прогулянки тривалістю дві години.

Засудженим чоловікам дозволяють відрощувати волосся на го­лові не раніше, ніж за три місяці перед звільненням. У разі засто­сування до цих осіб заходів дисциплінарного стягнення у вигляді поміщення в штрафний або дисциплінарний ізолятор, карцер, при­міщення камерного типу або в одиночну камеру колонії особливо­го режиму їх стрижуть на загальних підставах.

У лікувальних установах місць позбавлення волі ізольовано від інших категорій засуджених тримають тільки особливо небезпечних рецидивістів, осіб, яким смертна кара або довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилуван­ня або амністії, і засуджених за особливо небезпечні злочини про­ти держави. Цих засуджених тримають у спеціально виділених і об­ладнаних за камерним типом палатах.

Ізольовано також тримають неповнолітніх.

Жінок тримають окремо від чоловіків.

Тривалі побачення засудженим, які перебувають на лікуванні, як правило, не надаються.

Короткострокові побачення надаються засудженим начальника­ми лікувальних установ за нормами, встановленими для відповід­них видів установ виконання покарання.

У разі тяжкої хвороби засудженого, коли загрожує небезпека його життю, начальник УВП (лікувальної установи) надає мож­ливість близьким родичам засудженого відвідати його. Таке відвіду­вання до кількості чергових побачень не зараховується.

У лікувальних закладах, що мають у своїй структурі психіат­ричні або інфекційні відділення (палати), встановлюється режим, який забезпечує ізоляцію хворих, а також належний контроль за поведінкою всіх категорій засуджених.

Особливе місце в системі медико-санітарного забезпечення за­суджених належить передбаченим ст. 77 ВТК України заходам з примусовим лікуванням алкоголіків і наркоманів.

Алкоголізм і наркоманія досить часто стають причиною різних антигромадських явищ. Вони також можуть бути джерелом пору­шень режиму в місцях позбавлення волі. Тож примусове лікування алкоголіків і наркоманів має значення не тільки для здоров'я засуд­жених, але є ще й дійовим засобом у справі приватної превенції порушень вимог режиму і злочинів. Не випадково, що юридичною підставою застосування примусових заходів щодо лікування алко­голіків і наркоманів є вирок суду (ст. 14 КК України).

271

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Оскільки примусове лікування не є покаранням і його наслідки заздалегідь не можна прогнозувати, воно не регламентоване стро­ком. Якщо до закінчення терміну покарання потреба у примусово­му лікуванні минає, то на підставі відповідного медичного виснов­ку адміністрація УВП входить до суду з поданням про його припи­нення.

Після закінчення курсу лікування такої особи в історію її хво­роби записують докладний епікриз, у якому фіксують досягнутий ефект проведеного лікування, описують всі зміни психічного і фізичного стану, підтверджені висновком медичної комісії за участі лікаря-психіатра (нарколога), а також лабораторними, рентгеноло­гічними та іншими даними.

Якщо з моменту закінчення примусового лікування від алкого­лізму або наркоманії до звільнення з місць позбавлення волі мину­ло не більше року, адміністрація установи виконання покарання направляє до психоневрологічного диспансеру за вибраним місцем проживання звільненого або до місцевих органів охорони здоров'я виписку з його історії хвороби.

Адміністрація УВП видає довідки і виписку з історії хвороби на вимогу прокуратури, судово-слідчих органів і на запити установ охорони здоров'я. У всі інші установи особам, які пройшли курс примусового лікування від алкоголізму або наркоманії, а також ро­дичам повідомляється тільки про факт і строк перебування цієї осо­би на примусовому лікуванні.

Після проходження повного курсу примусового лікування від алкоголізму або наркоманії адміністрація УВП, відповідно до чин­ного законодавства, зобов'язана підготувати і направити матеріали до суду для вирішення питання про припинення примусового ліку­вання.

Засуджені, які підлягають відповідно до рішення суду приму­совому лікуванню від алкоголізму і наркоманії, зосереджуються, як правило, в окремих колоніях відповідного виду режиму, визначено­го судом.

Все частіше виникають питання, пов'язані з поширенням СНІДу в місцях позбавлення волі. Відомо, що поширення збудни­ка СНІДу відбувається, як правило, через осіб, які ведуть безладне статеве життя, наркоманів, що вживають наркотики за допомогою ін'єкцій, повій, особливо тих, хто вступає в статеві контакти з іно­земними громадянами. Таких хворих, як свідчать статистичні дані, в місцях позбавлення волі дуже багато. Так, на 1 листопади 1996 року зареєстровано 10 800 ВІЛ-інфікованих громадян України, се-

272

ред якис найбільше ін'єкційних наркоманів, зокрема в місцях поз­бавлення волі¹.

Яких же заходів вживають медичні заклади для боротьби з по-ширення^ СНІДу?

Передусім організується охорона матеріалу і проведення дос­ліджень методом імуноферментного аналізу від громадян, які по­міщені за бродяжництво або жебрацтво в приймачі-розподільники для неповнолітніх, і його доставка в лабораторії; серед тих, кого на­правляють до ЛТП; забезпечується обстеження на СНІД осіб, які на­лежать до груп ризику (що зазнали множинних переливань крові та її препаратів, хворих на гемофілію, наркоманів, гомосексуалістів), здійснюється охорона матеріалу для дослідження на СНІД від ви­щезгаданих, яких беруть під варту і тримають у слідчих ізоляторах, і засуджених з групи ризику. Осіб вказаної категорії обстежують при надходженні в СІЗО і за три місяці перед звільненням з місць поз­бавлення волі. Якщо в ході такого обстеження виявлять осіб з по­зитивними результатами імунологічної реакції і клінічними виява­ми, їх негайно госпіталізують для подальшого обстеження в ме­дичній установі. Що ж до тих, хто прибув до місця позбавлення волі з таким захворюванням, то вони відбувають покарання в тих же колоніях, де і всі інші².

Див.: СПИД «прописался» в наших «зонах»? // Время. - 1996. - 23 нояб. ² Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерством охорони здоров'я України від 18 січня 2000 року № 3/6 затвердже­ний Порядок забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих.

Розділ XVII

Порядок і умови виконання покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі