§ 2. Організаційна структура виховно-трудових колоній

Складний характер діяльності виховно-трудових колоній виз­начає специфіку її структури, підбору і розстановки кадрів, особ­ливості функціональних обов'язків частин і служб. Організаційна структура виховно-трудової колонії відповідає основним напрямкам діяльності цих установ.

Діяльністю виховно-трудової колонії керує адміністрація на чолі з начальником колонії. Осіб, які відбувають покарання у вихов­но-трудових колоніях, ділять на загони (відділення). Кожний загін очолює старший вихователь. Загони (відділення) у виховно-трудо­вих колоніях досі, як правило, формують за принципом, що нази­вається «шкільно-виробничим». Особи, учні в одному класі школи, також становлять одну групу в професійно-технічному училищі і навчаються за однією спеціальністю, спільно беруть участь у по­зашкільній роботі, разом працюють. Найбільш раціональні, педа-гогічно виправдані принципи використовуються і при організації діяльності виховно-педагогічного персоналу: загін очолює один ви­хователь, у груповій та індивідуальній роботі з засудженими беруть участь класний керівника майстер виробничого навчання. Заступ­ник начальника установи з виховної (соціальної") роботи з засудже^ ними зобов'язаний залучати для виправлення засуджених праців­ників клубу, бібліотек, проводити культурно-масові і спортивні за­ходи. У колоніях можуть створюватися і методичні кабінети, завданням яких є вивчення, узагальнення і поширення передового досвіду роботи вчителів, вихователів, майстрів та інших працівників колонії. Для розгляду найважливіших питань організації роботи і, виправлення засуджених і створення єдиної методики при началь? | никові колонії створюється колегіальний дорадчий орган (навчаль- і но-виховна рада).

Виробнича частина включає в себе служби професіональног навчання, майстрів виробничого навчання, працівників майстерень^

цехів та інших ділянок виробництва колонії. Ця частина дбає про трудове забезпечення засуджених.

На оперативно-режимне відділення (частину) покладені функції цілодобової охорони засуджених і постійного нагляду за ними, точ­ним і неухильним виконанням засудженими своїх обов'язків, пра­вил поведінки і внутрішнього розпорядку. Відділення відповідає також за профілактику злочинності в місцях позбавлення волі.

Крім того, у виховно-трудовій колонії створюються спеціальні, медичні частини, служби постачання, бухгалтерія, комунально-експлуатаційні групи.

Територію виховно-трудової колонії захищає кам'яна огорожа. Житлова зона може розділятися на ізольовані одна від одної дільниці. Територія виховно-трудових колоній загального режиму на ізольовані дільниці не розмежовується.

У житловій зоні розміщуються школа, навчально-технічні кабі­нети, кімната психоемоційного розвантаження, приміщення відділен­ня карантину, діагностики і розподілу, у якому обладнуються спальні кімнати, кімната для приймання їжі, гардероб, кімната куль-турно-маеовоїроботи, туалети.

У виховно-трудових колоніях обладнуються спортивні майдан­чики з необхідним комплексом спортивного інвентарю та плац для шикування всіх засуджених установи. Територія колоній обноситься парканом висотою не менше 3,5 метра і обладнується інженерно-технічними засобами охорони. ,

Говорячи про склад засуджених, які відбувають покарання у ви­ховно-трудових колоніях, слід зазначити, що суди при обговоренні питання про застосування до неповнолітнього міри покарання обо­в'язково враховують не тільки характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, але й особу, її психофізіологічний розвиток, об­ставини, які пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також причини, з якими пов'язаний злочин. Зокрема суди мають на увазі, що відповідно до п. 6 ст. 40 КК України вчинення злочину непов­нолітнім є обставиною, що пом'якшує відповідальність¹.

Суд застосовує до неповнолітніх покарання у вигляді позбавлен­ня волі лише в тому разі, коли не знаходить можливості призначити більш м'яке покарання або замінити його заходами виховного впли­ву. Через це у виховно-трудових колоніях тримають передусім осіб, засуджених за найбільш небезпечні злочини (умисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбої, грабунки, зґвалтування і т. д.); осіб, які

Яценко С. С., Шакун В. І. Кримінальний кодекс України: Науково-практич­ний коментар. - К., 1998 - С. 52.

251

вже були судимі, але які не виправилися, а також підлітків, що вчи­нили нові правопорушення йісля перебування в спеціальних навчаль­но-виховних установах (ст. 11 КК України).

Дослідження показують, що небагато неповнолітніх засуджених мали позитивну характеристику до моменту вчинення злочину і вчи­нили його за підбурюванням старших або з пустощів і т. д. Інші ж характеризувалися негативно. Більше половини перебували на об­ліку в органах міліції за дрібні правопорушення, дві третини сис­тематично вживали алкогольні напої.

За віковою ознакою велику частину засуджених становлять шістнадцяти-сімнадцятилітні підлітки. Це пояснюється тим, що не­повнолітні молодшого віку рідше вчиняють злочини, а тим більше притягуються до кримінальної відповідальності і засуджуються до покарання у вигляді позбавлення волі. Відносно невелику частину складають особи у віці вісімнадцяти років і більше, які згідно з за­коном залишені у виховно-трудовій колонії до закінчення строку покарання з метою закріплення результатів виправлення, завершен­ня загальноосвітнього або професійного навчання.

Для засуджених, які відбувають покарання у виховно-трудових колоніях, характерні дві основні групи ознак: по-перше, вони воло­діють психологічними особливостями, властивими всім особам їх віку; по-друге, внаслідок негативних умов виховання і вчинення зло­чину — особистими якостями, що визначають ступінь їх соціально-моральної зіпсованості, криміногенності та суспільної небезпеки.

Кримінологічна характеристика злочинності у виховно-трудо­вих колоніях говорить про вчинення тільки насильницької злочин­ності неповнолітніми правопорушниками в місцях відбування по­карання (вбивство, спричинення тілесних пошкоджень, мужолозт­во) і вчинення втеч. Між засудженими складаються стосунки, засновані на приниженні людської гідності (засуджені у своєму «се­редовищі» поділяються на 11-14 «мастей» — блатні, шістки, мужи­ки, контактні, скривджені і т. д.). 1 важко погодитися з думкою І. А. Сперанського, що під час відбування покарання більшість не­повнолітніх характеризуються позитивно, дотримуються вимог режи­му, сумлінно ставляться до праці і навчання. Стосунки, що склада­ються між неповнолітніми правопорушниками,—це айсберг, надвод­на частина якого видима, а про підводну можна лише здогадуватися. Підводна частина айсберга, якої не видно, — це «закони, які не пи­шуться» для засуджених, і засновані вони на приниженні людської гідності особи. Реформування кримінально-виконавчої системи необхідно починати саме з реорганізації виховного процесу у ви­ховно-трудових колоніях.

252

Дослідники показують, які саме соціальне обтяжуючі дефекти психофізичного і інтелектуального розвитку більш поширені серед неповнолітніх правопорушників, ніж серед підлітків, котрі право­порушень не вчиняли, зафіксовані ними:

різні порушення психофізичного розвитку, що відбулися в пе­ріод утробного розвитку, під час пологів, у дитячому і ранньому дитячому віці (у тому числі від черепно-мозкових травм, загально-соматичних та інфекційних захворювань);

яскраво виражені, починаючи з дитячого віку, невропатологічні риси і латохарактерологічні реакції (надмірна крикливість і плак­сивість, підвищена уразливість, легка ранимість, примхливість, афективність, дратівливість, постійний неспокій, крайні форми рухової активності, порушення сну, мови і т. ін.);

захворювання на алкоголізм;

явища фізичного інфантилізму (млявість, швидка стомлюваність, знижена працездатність і т. д.) або вираженого відставання у фізич­ному розвитку, включаючи дефекти зовнішнього вигляду;

знижений рівень інтелектуального розвитку, який створює труд­нощі в спілкуванні з однолітками, вихователями, у навчанні і праці, що утруднює набування необхідної інформації і соціального досвіду.

Неповнолітній злочинець переважно є особою, що має звички, схильність, стійкі стереотипи антигромадської поведінки. Випадко­во вчиняють злочини з них одиниці. Для інших характерні:

постійна демонстрація зневаги до норм узвичаєної поведінки (лихослів'я, поява в нетверезому стані, приставання до громадян, псування суспільного майна і т. д.); \

наслідування поганих звичок і традицій, пристрасть до спирт­них напоїв, до наркотиків, участь в азартній грі;

бродяжництво, систематичні втечі з дому, навчально-виховних та інших установ;

ранні статеві зв'язки, статева розбещеність;

систематичний вияв, у тому числі і в безконфліктних ситуаціях, злостивості, мстивості, грубості, актів насильницької поведінки;

безперервне створення конфліктних ситуацій, постійні сварки в сім'ї, тероризування батьків та інших членів сім'ї;

культивування ворожнечі до тих неповнолітніх, котрі успішно навчаються, добре себе поводять;

звичка до привласнення всього, що «погано лежить», що мож­на безкарно відібрати в слабкого'.

Кудрявцев В. М., Зминав В. Е. Криминология. - М, 1995. - С. 290.

253

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Працівникам кримінально-виконавчої системи необхідно мати ве­ликі знання, досвід, практику у виправленні засуджених. Успішно впо­ратися із завданнями виправлення можна лише за умови, коли глибо­ко знаєш не тільки те, що відбувається з кожним засудженим у виправ­но-трудовій колонії, але і їхнє минуле, їхні негативні й позитивні риси вдачі. Це дає можливість ефективніше застосовувати до засуджених основні засоби виправлення, передбачені ст. 7 ВТК України.