§ 1. Специфічні риси виховно-трудових колоній і завдання, поставлені перед ними

Іноді запитують: «Чому Господь своєю волею не може відвернути людину від поганого'?» Відповідь: «Тоді ми були б не людьми, а яки­мись іншими, запрограмованими на добро, але такшЛІ, що не мають вільної волі істотами».

Настоятель храму Різдва Богородиці М. Морозов

Реалізація кримінального покарання у вигляді позбавлення волі відносно осіб, які не досягли повноліття, покладена на виховно-трудові колонії.

Розподіл УВП на установи для виконання позбавлення волі відносно дорослих і неповнолітніх правопорушників відбувається на підставі, передбаченій чинним кримінальним і кримінально-виконавчим законо­давством класифікації засуджених залежно від вікових особливостей особистості. Роздільне тримання в установах виконання покарання не­повнолітніх і дорослих засуджених (ч. 1 ст. 21 ВТК України) має на меті застосування диференційованого карально-виховного впливу і недопу­щення негативного впливу дорослих злочинців на неповнолітніх.

Уже в перші роки Радянської влади законодавство і криміналь­ но-виконавча політика проголосили диференційований підхід до правопорушників залежно від їхнього віку. Декретом «Про комісії для неповнолітніх» від 14 січня 1918 року суди і тюремне ув'язнення І для малолітніх і неповнолітніх до сімнадцятилітнього віку були скасовані. Відповідно до цього такі справи були вилучені з відан- | ня судів і розглядалися комісіями, які могли застосовувати так звані заходи медико-педагогічного характеру. Серед цих заходів було і направлення до спеціальних навчально-виховних установ — ко­ лоній для неповнолітніх, які спочатку перебували у віданні Нар­ комату соціального забезпечення, а потім Наркомюсту.

246

Що ж до правопорушників старших за сімнадцятилітній вік, то вони підлягали кримінальній відповідальності на загальних підста­вах. Однак і тут застосовувалися заходи ізоляції їх від інших зло­чинців. З огляду на це становить інтерес тимчасова інструкція НКЮ «Про позбавлення волі як міри покарання і про порядок відбуван­ня такої» від 23 липня 1918 року. У ній йвдлося про відкриття «ре-форматоріїв і землеробських колоній як установ виховно-каральних, особливо для молодих злочинців».

Одна з перших таких установ була створена в Москві і функ­ціонувала протягом одного року (з 1 грудня 1918 року до листопа­да 1919 року).

Виховно-трудові колонії згідно із законом (ст. 18 ВТК України) входять до загальної системи УВП, зумовленої:

а) єдністю для всіх видів УВП матеріальної ознаки — виконан­ ня позбавлення волі і здійснення карально-виховного впливу на засудженого з урахуванням характеру вчиненого злочину, злочин­ ної минулої діяльності, соціальне педагогічної занедбаності і віку;

б) спільністю завдань УВП — досягнення однакової, зрештою, мети покарання;

в) передбаченою законодавством (ст. 26 ВТК України) можли­ вістю переведення засуджених за досягненням повноліття з вихов­ но-трудової до виправно-трудової колонії;

г) єдністю у своїй основі принципів виконання покарання у виховно-трудових колоніях і в УВП інших видів (для засуджених, які досягли повноліття). Окрім того, всі установи виконання пока­ рання, у тому числі і виховно-трудові колонії, мають, у цілому, єдину структуру і функції, працівники цих установ керуються в проведенні виховної роботи вимогами кримінально-виконавчої педагогіки, пси­ хології, організації праці засуджених.

Розглядаючи положення про те, що завдання за досягненням мети виправлення правопорушників єдине для всіх видів УВП, не можна не підкреслити її своєрідність і практичну значущість сто­совно діяльності виховно-трудових колоній.

На першочерговості завдання виправлення неповнолітніх правопо­рушників наголошується в постановах вищих судових інстанцій. Йдеться в них про те, що, призначаючи міру покарання неповнолітньому, суди повинні керуватися вимогами закону і виходити з того, що відносно та­ких осіб покарання найвищою мірою повинне підпорядковуватися меті виправлення винного — попередженню вчинення нових злочинів.

Таке важливе для кримінальної відповідальності положення зумов­лене особливостями психіки і інтелекту неповнолітнього, які в нього

247

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ще недостатньо сформовані. Вчинення злочину підлітком — це зде­більшого наслідок не стільки вкорінених антигромадських поглядів і настанов, скільки ненапрацьованих потрібних етичних якостей, уяв­лень, невміння правильно оцінювати певні факти і явища життя, по­годжувати свої вчинки з вимогами суспільної необхідності.

Ця найважливіша вимога закону наскрізь проходить через усі стадії кримінальної відповідальності неповнолітнього правопоруш­ника.

Важливість і першочерговість виховних завдань, які стоять перед установами для неповнолітніх, ще раз підкреслюється в но­вому кримінально-виконавчому законодавстві фактом переймену­вання трудових колоній у виховно-трудові колонії.

Процес карально-виховного впливу у виховно-трудових колоні­ях має свою специфіку. Внаслідок вимог, викладених у нормативних актах, можливості використання загальних для всіх УВП спеціальних оперативно-режимних заходів дещо звужені. Завдання приватного попередження в цих колоніях досягається значною мірою педагогіч­ним впливом колективів вихователів, учителів, майстрів професіо­нально-технічних училищ та інших працівників, які проводять цілий комплекс виховних і профілактичних заходів щодо попередження і припинення правопорушень з боку засуджених.

Разом з тим, враховуючи тягар вчинених неповнолітніми зло­чинів, значну педагогічну занедбаність засуджених, відбування по­карання у виховно-трудовій колонії неможливе без заходів поперед­жувального порядку в тому їх значенні, що властиве всім УВП. В іншому разі виховно-трудові колонії втратили б своє специфічне призначення. Співвідношення ж каральних і виховних елементів позбавлення волі у виховно-трудових колоніях інше, ніж в УВП для дорослих засуджених. Умови відбування покарання у виховно-тру­довій колонії значно кращі: Неповнолітні не мають тих позбавлень і обмежень, які мають дорослі засуджені. Норми кримінально-ви­конавчого права надають для виправлення неповнолітніх засудже-, них набагато більший простір у застосуванні педагогічних заходів і тим самим значно звужують обсяг каральних елементів покаран­ня. Організація педагогічного процесу у виховно-трудовій колонії в застосуванні педагогічних заходів певною мірою полегшується тим, що вони можуть ширше використовувати досягнення педаго­гіки, багатий досвід виховання молодого покоління в школах та інших дитячих навчально-виховних установах.

Виконання завдання найбільш ефективної організації відбуван­ня позбавлення волі неповнолітнім можливо лише при досить чітко-

248

иув

му диференційованому підході до різних категорій засуджених. Кри­мінальне право і кримінально-виконавче право виробили теоретичні передумови для розв'язання питання про раціональну класифікацію засуджених неповнолітніх і утворення УВП різних режимів.

Так, чинним законодавством, спираючись на досвід, що є, вста­новлені для засуджених до позбавлення волі неповнолітніх два типи установ: виховно-трудові колонії загального і посиленого режимів. Законом визначені також і правові основи тримання неповнолітніх в умовах цих видів режиму. Інші види режимів, встановлені для дорослих, засуджених до позбавлення волі, і неповнолітніх, вихо­дячи з їх вікових особливостей, визнані недоцільними.

Вид виховно-трудової колонії, у якій повинен відбувати пока­рання засуджений до позбавлення волі неповнолітній, визначаєть­ся судом за ст. 25 КК України і ст. 18 ВТК України. Ця обов'язкова вимога зафіксована в кримінально-процесуальному законі (п. 8 ст. 324 КПК України), згідно з яким суд повинен вказати вид колонії в резолютивній частині вироку.

Відповідно до ст. 25 КК України і ст. 18 ВТК України виховно-трудові колонії, у яких відбувають покарання неповнолітні злочинці, поділяють на колонії загального і посиленого режимів. Приблизно 75-80% засуджених, що містяться у виховно-трудових колоніях, відбувають покарання в колоніях загального режиму.

У виховно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, уперше засуджені до позбав­лення волі, причому за злочини, що не є тяжкими, а також всі непов­нолітні засуджені жіночої статі. Вони містяться окремо від засудже­них за тяжкі злочини. Крім того, судом, з вказівкою мотивів, залеж­но від характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного й інших обставин справи може бути прийняте рішен­ня про направлення у виховно-трудову колонію загального режиму неповнолітніх, що раніше відбували покарання у вигляді позбавлен­ня волі (ч. 7 ст. 25 КК України, ст. 18 ВТК України). У виховно-тру­дових колоніях посиленого режиму відбувають покарання непов­нолітні чоловічої статі, які: 1) раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі або 2) переведені за злісне порушення вимог режи­му з виправно-трудової колонії загального режиму.

При цьому суди повинні суворо дотримуватися індивідуально­го підходу, враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, обставини справи, особу винного, його злочинну минулу діяльність і факт відбування ним раніше покарання в місцях позбавлення волі.

249

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Слід визнати неправильною судову практику, коли при поста­нові вироку визначають не тільки вид виховно-трудової колонії, але й вид виправно-трудової колонії, у якій повинен відбувати покаран­ня засуджений по досягненні вісімнадцятилітнього віку. У Біблії сказано: «Не хвалися завтрашнім днем; тому що не знаєш, що на­родить той день». Правильне розв'язання цього питання неможли­ве без урахування характеру поведінки засудженого у виховно-тру­довій колонії в процесі відбування покарання.