§ 2. Особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі у виправно-трудових колоніях-поселеннях

На відміну від колоній загального, суворого і посиленого ре­жимів, що мають охорону, інші характерні атрибути місць позбавлен­ня волі і належать у зв'язку з цим до установ закритого типу, колонії-поселення не мають охорони і ряду інших атрибутів місць позбавлен­ня волі і скоріше обмежують свободу засудженого, ніж позбавляють її. У зв'язку з цим колонії-поселення відносять до установ відкрито­го типу, умови тримання в яких значно відрізняються від умов три­мання в колоніях загального, суворого і особливого режимів.

У колоніях-поселеннях всіх видів засуджені:

тримаються під наглядом, а на території житлової зони — під охороною;

у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах усієї території колонії;

з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією колонії, але в межах населеного пункту, якщо це не­обхідно за характером виконуваної роботе або у зв'язку з навчанням;

можуть носити одяг, який носять у цивільному житті, мати при собі гроші і цінні речі, користуватися грішми без обмеження;

мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посил­ки, передачі, отримувати короткострокові побачення без обмежен­ня, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць (ч. 1 ст. 33 ВТК України);

після відбуття шести місяців покарання в колонії-поселенні у разі відсутності порушень Правил внутрішнього розпорядку, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, зі своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства житловий будинок і заводити особисте господарство на території колонії.

В одній колонії-поселенні можуть триматися засуджені чолові­ки і жінки, незалежно від того, у колоніях якого виду режиму їх три­мали раніше.

За свою працю вони отримують заробітну плату на руки і ма­ють право розпоряджатися нею на свій розсуд. Незалежно від усіх відрахувань їм повинно виплачуватися не менше 50% заробітку.

У колоніях-поселеннях встановлюється восьмигодинний робо­чий день з одним щотижневим днем відпочинку. Раніше тривалість робочого дня для цієї категорії засуджених, а також надання їм щотижневих днів відпочинку визначалися на загальних підставах

227

відповідно до законодавства про працю. Для здачі екзаменів учні-засуджені звільняються від роботи на строк, передбачений законо­давством про працю. Заробітна плата за цей період їм не нарахо­вується. Як і всі інші особи, котрі відбувають покарання в місцях позбавлення волі, засуджені в колоніях-поселеннях не мають пра­ва на щорічну відпустку в період відбування покарання.

У колоніях-поселеннях встановлюється ряд обмежень. Зокре­ма засуджені, які тримаються там, не можуть без дозволу адмініст­рації виходити за межі колонії, пересуватися по її території вночі, змінювати місце і характер роботи. Вони зобов'язані суворо дотри­муватися встановленого порядку проживання в колонії. Адмініст­рація здійснює постійний нагляд і контроль за їхньою поведінкою.

Як і в інших видах колоній, у цих колоніях є штрафний ізоля­тор, куди за порушення режиму (наприклад, зловживання спиртни­ми напоями, участь у азартній грі і т. ін.) засуджені можуть бути поміщені на термін до 15 діб з виведенням або без виведення на роботу або навчання.

Злісні порушники режиму з колоній-поселень можуть бути пе­реведені для подальшого відбування покарання до колонії загально­го режиму. Це, як правило, ті, хто перешкоджає виконанню покладе­ного на адміністрацією УВП обов'язку виправлення засуджених: систематично і незаконно придбаває спиртні напої або наркотичні речовини і вживає їх або систематично ухиляється від роботи чи веде паразитичний спосіб життя. Колонії-поселення для осіб, які вчини­ли злочини з необережності, і колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини, слід відрізняти від колоній-поселень для тих, хто твердо став на шлях виправлення і куди їх переводять з колоній за­гального, посиленого і суворого режиму. Основне завдання колоній-поселень полягає в тому, щоб підготувати засуджених, які стали на шлях виправлення, до життя і роботи на волі, перевірити їхню го­товність до цього. У разі, коли засуджений у колонії-поселенні злісно порушуватиме вимоги режиму, він підлягає поверненню до колонії того ж виду режиму, який йому раніше був визначений судом.

Коли засуджений зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці доведе своє виправлення за вказаними в законі підстава­ми, він може бути умовно-достроково звільненим від відбуття по­карання в колонії-поселенні. До засуджених, які стали на шлях вип­равлення і можуть бути переведені до колонії-поселення, належать передусім ті, хто, відбуваючи покарання в колонії загального, по­силеного або суворого режиму, характеризується позитивно: дотри­мується вимог режиму, сумлінно ставиться до праці і навчання, бере

228

участь у заходах виховного характеру, самодіяльних організаціях. Незначні порушення дисципліни, допущені такими засудженими, наприклад, пропуск занять у школі, не повинні братися до уваги.

Іноді адміністрація колонії представляє для подальшого відбування покарання в колонії-поселенні засуджених, які почали сумлінно пра­цювати і припинили порушувати правила поведінки лише перед подан­ням до суду матеріалів про їх переведення. Звісно, таких засуджених не можна визнати такими, які твердо стали на шлях виправлення.

Багато засуджених у колоніях-поселеннях після тривалого пе­ребування в місцях позбавлення волі втратили зв'язки з родичами, трудовими колективами, де вони працювали до арешту, інші со-ціально корисні зв'язки. У деяких з них не було до засудження по­стійного місця проживання або вони не займалися суспільне корис­ним трудом. У колонії-поселенні можна реально перевірити ступінь їх виправлення і готовність до життя і роботи на волі.

За умови добросовісної праці і зразкової поведінки засудженим, які відбувають покарання в колоніях-поселеннях усіх видів, суд за спільним клопотанням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії може включити час їх роботи в колоніях-по­селеннях до загального трудового стажу.

Питання про включення до загального трудового стажу часу роботи в колонії-поселенні у випадках, передбачених ст. 33 ВТК України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання (ст. 414^і КІЖ України).

До клопотання повинні бути додані інші документи, необхідні для його правильного рішення: копія вироку, довідка про відбуття покарання і характеристика адміністрації колонії-поселення про роботу і поведінку особи в період відбування нею покарання. При необхідності суддя може витребувати й інші документи.

Вивчивши клопотання та інші документи і дійшовши висновку про те, що їх достатньо для розгляду питання про включення часу відбування покарання до загального трудового стажу, суддя своєю постановою призначає справу до розгляду і доводить до відома про­курора дату і час розгляду, а також оповіщає про це орган, що відає виконанням покарання, який порушив клопотання, і особу, питання якої вирішується. Нез'явлення прокурора в судове засідання не є пе­решкодою для розгляду справи. При розгляді справи засуджений ко­ристується правами, передбаченими ст. 263 КПК України.

Про час і місце розгляду клопотання повідомляють прокурору, а також органу, що відає виконанням покарання, який порушив кло­потання, і особі, питання якої вирішується.

229

У судовому засіданні головуючий оголошує клопотання, потім вислуховуються пояснення особи, яка порушила клопотання, дос­ліджуються докази і заслуховується думка прокурора, якщо він бере участь у розгляді справи.

Шляхом заслуховування пояснень особи, відносно якої поруше­не клопотання, представника з місця відбування покарання, дослі­дження інших доказів суддя повинен з'ясувати, чи дійсно засудже­ний під час відбування покарання в колонії-поселенні довів добро­совісною працею і зразковою поведінкою своє виправлення.

На підставі проведеного дослідження доказів суддя виносить у дорадчій кімнаті постанову, якою або задовольняє клопотання про включення часу відбування покарання до загального трудового ста­жу засудженого, або відмовляє в задоволенні клопотання. На поста­нову судді може бути подана окрема скарга або окреме представ­лення прокурора. Під час розгляду справи повинен вестися прото­кол судового засідання.

До засуджених, яких тримають у колоніях-поселеннях, можуть застосовуватися заходи заохочення (ст. 65 ВТК України) і заходи стягнення (ст. 67 ВТК України).

Розділ XIV

Особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі у тюрмах. Слідчі ізолятори