§ 1. Призначення і види виправно-трудових колоній-поселень

Згідно зі ст. 25 КК України і статтею 16 ВТК України в наш час є три різновиди виправно-трудових колоній-поселень: дві, до яких направляються засуджені за вироком суду (колонії-поселення для осіб, які вчинили злочини з необережності, і колонії-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини), і одна, куди переводять з однієї виправно-трудової колонії до іншої за постановою судді (колонія-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення).

У колоніях-поселеннях для осіб, які вчинили злочини з необе­режності, відбувають покарання вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, незалежно від строку відбування покарання. Тут, в основному, перебувають засуджені, які вчинили автотранспортні злочини.

До колоній-поселень для осіб, які вчинили умисні злочини, направляється певна частина вперше засуджених до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за умисні злочини, що не є тяж­кими. Перелік умисних злочинів, за вчинення яких засуджені мо­жуть бути направлені до цього різновиду колоній-поселень, пере­лічений у ст. 25 КК України.

У колонії-поселенні можуть бути представлені, відповідно до ст. 46 ВТК України, засуджені, які після відбуття у виправно-тру­дових колоніях загального, посиленого або суворого режиму вста­новленого строку покарання зарекомендували себе як особи, що твердо стали на шлях виправлення. Засуджені з виправно-трудової колонії загального і посиленого режиму переводяться до колоній-поселень для осіб, що твердо стали на шлях виправлення, після відбуття не менше третини строку покарання, а з виправно-трудо­вої колонії суворого режиму — після відбуття не менше половини строку покарання. Засуджені, які відбувають покарання за злочини,

81-386 225

перелічені в ч. 6 ст. 52 КК України, — після відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання.

Не підлягають переведенню до колонії-поселення для осіб,- що твердо стали на шлях виправлення (ст. 46 ВТК України):

особи, відносно яких не застосовується умовно-дострокове звільнення від покарання, передбачене ст. 52^і Кримінального кодек­су України (особливо небезпечні рецидивісти, особи, засуджені за особливо небезпечні злочини проти держави, особи, яким покаран­ня у вигляді смертної кари замінене позбавленням волі в порядку помилування або амністії та ін.);

особи, які не пройшли призначеного судом примусового ліку­вання від алкоголізму або наркоманії, а також не пройшли повного курсу лікування венеричного захворювання, активної форми тубер­кульозу, психічного розладу;

особи, які раніше відбували покарання в колоніях-поселеннях або у вигляді умовного звільнення з місця позбавлення волі з обо­в'язковим залученням до праці, але за злісне порушення вимог ре­жиму були переведені до виправно-трудової колонії того виду ре­жиму, який їм раніше був визначений судом.

Колонії-поселення мають свої особливості. Якщо до колоній-поселень для осіб, які вчинили злочини з необережності і до колоній-поселень для осіб, які вчинили умисні злочини, засуджені направля­ються безпосередньо після набуття вироком законної чинності, то до інших колоній-поселень засуджені переводяться після відбуття вста­новленої законом частини покарання в колоніях загального, посиле­ного і суворого режимів. Разом з тим на колонії-поселення, у яких містяться особи, переведені з колоній загального, посиленого і суво­рого режимів, покладене виконання властивих їм завдань: закріплен­ня досягнутих результатів виправлення засуджених і підготовки їх до умов життя на волі. Необхідність у цьому викликана причинами, по­в'язаними з негативними наслідками ізоляції засуджених від сус­пільства. Позбавлення волі спричиняє, зокрема, втрату засуджени­ми соціальне корисних зв'язків і навичок, зумовлює певну інертність і пасивність у розв'язанні повсякденних життєвих питань і т. д. Зак­ріплення результатів виправлення засуджених і підготовка їх до життя на волі здійснюються в умовах значного розширення прав засудже­них і надання їм більшої самостійності шляхом максимального на­ближення умов праці, побуту, правил поведінки до умов життя і діяль­ності суспільства¹. За цією ознакою колонії-поселення слід розглядати і як установи перехідного типу.

Стручков М. О., Сперанский Й. А., Шмаров Й. В. Советское исправительно-трудовое право. Особенная часть. - М.. 1979. - С. 224.

226