§ 1. Завдання і організація загальноосвітнього навчан­ня в установах виконання покарання

Стаття 59 ВТК України містить загальні відправні положення щодо загальноосвітнього навчання осіб, засуджених до позбавлення волі. Детально ці питання регулюються Законом України «Про осві­ту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну ос­віту» і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У виправно-трудових установах для засуджених, які не мають початкової освіти, створюються загальноосвітні школи першого ступеня або консультаційні пункти.

Засудженим, які бажають підвищити свій загальноосвітній рівень в основній і старшій школі, незалежно від віку, створюють­ся умови для самоосвіти, надається можливість навчання в середніх загальноосвітніх школах або консультаційних пунктах установ ви­конання покарання.

У виховно-трудових колоніях створюються середні загально­освітні школи трьох ступенів. Засуджені, які відбувають покаран­ня у виховно-трудових колоніях, підручниками, зошитами та пись­мовим приладдям забезпечуються безкоштовно.

Для засуджених у віці до сорока років, котрі не мають робочої спеціальності, за якою вони можуть бути працевлаштовані в даній установі, обов'язковою є підготовка на курсах професійного навчан­ня на виробництві.

Право на освіту належить до числа основних прав громадян України, закріплених Конституцією України.

У статті 53 Конституції України зазначається, що кожний гро­мадянин має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обо­в'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дош­кільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-

219

технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; на­дання державних стипендій і пільг учням і студентам.

Громадяни мають право безоплатно дістати вищу освіту в дер­жавних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповід­но до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови в державних і комунальних навчальних зак­ладах або через національні культурні товариства.

Конституційні положення про право громадян України на осві­ту отримали подальший розвиток в Законі України від 23 травня 1991 року «Про освіту». Стаття цього Закону проголошує, що громадяни України мають право на освіту незалежно від статі, расової націо­нальної приналежності, соціального і майнового становища, роду і характеру занять, світоглядних переконань, віросповідання, стану здоров'я, місця проживання та інших обставин. Для цього створена державою розгалужена мережа навчально-виховних установ, засно­ваних на різних формах власності, наукових установ, установ підви­щення кваліфікації, перепідготовки кадрів; це забезпечується відкри­тим характером навчально-виховних установ, створенням умов для вибору профілю навчання і виховання відповідно до здібностей, інте-ресів громадянина; різними формами навчання — очною, вечірньою, заочною, екстернатом, а також педагогічним патронажем.

Цим же Законом України визначаються основні принципи ос­віти в Україні. До них належать:

доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, які надаються державою;

рівність умов кожної людини для повної реалізації власних здібностей, таланту, всебічного розвитку;

гуманізм, демократизм;

пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей над полі­тичними і класовими інтересами;

органічний зв'язок з національною історією, культурою, тради­ціями;

незалежність державної системи освіти від політичних партій, інших громадських і релігійних організацій;

науковий, світський характер освіти в державних навчально-виховних установах;

інтеграція з наукою і виробництвом, взаємозв'язок з освітою інших країн;

гнучкість і прогностичність системи освіти;

єдність і послідовність системи освіти;

220

безперервність і різноманітність освіти;

відповідність освіти світовому рівню;

поєднання державного управління і суспільного самоврядуван­ня в системі освіти.

Це право зберігається і за громадянами, які відбувають покаран­ня у вигляді позбавлення волі, але з певними обмеженнями, зумов­леними їх особливим правовим положенням. Згідно зі ст. 8 ВТК особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, мають обов'язки і права, встановлені для громадян України, з обмеження­ми, що передбачені законодавством для засуджених, а також вип­ливають з вироку суду і режиму, встановленого кримінально-вико­навчим законодавством для відбування даного виду покарання.

Чинне кримінально-виконавче законодавство містить ряд важ­ливих норм, направлених на стимулювання навчання засуджених, а також визначає права і обов'язки цих осіб у зв'язку з навчанням. Загальноосвітнє і професійне навчання віднесене ст. 7 ВТК Украї­ни до числа основних засобів виховного впливу на засуджених.

Положення Конституції України про обов'язковість повної за­гальної середньої освіти для громадян України і, так само, для за­суджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, не знайшли свого відбиття у чинному кримінально-виконавчому зако­нодавстві. У спеціальній літературі висловлюється думка про доцільність введення обов'язкової середньої освіти для деяких ка­тегорій засуджених до позбавлення волі. Так, наприклад, було б пра-; вильним встановити обов'язковість середньої освіти для всіх засуд­жених, які не мають повної середньої освіти і відбувають покаран­ня у виховно-трудових колоніях, — адже в них перебувають особи віком до двадцяти років. Що ж до засуджених віком до тридцяти років, які відбувають покарання в інших установах виконання по­карання, то для них також слід ввести обов'язковість середньої ос­віти, оговоривши можливість добровільного навчання осіб, яким уже понад тридцять років, а також інвалідів першої і другої груп.

Думка цілком слушна, проте, маючи на увазі теперішнє еконо­мічне становище країни, УВП не зможуть виконати таку вимогу закону. Гадаємо, слід би зробити обов'язковою початкову освіту засуджених до позбавлення волі, як, наприклад, у Франції. Фран­цузи поставили перед собою завдання навчити читати, писати, ра­хувати тих засуджених, які цього ще не вміють робити¹.

Див.: Трубников В. М. Кримінально-виконавче право України. Загальна час­тина: Навчальний посібник. -Харків, 1998. -С. 135-136.

221