§ 1. Суспільне корисна праця як засіб виховного впливу на засуджених

Суспільне корисна праця засуджених відповідно до ст. 7 ВТК України є одним із основних засобів виховного впливу на засудже­них. Вона є також важливим засобом зміни світогляду кожної лю­дини, у тому числі і засуджених, а ставлення до праці визначає со­ціальну значимість особистості¹.

Було б неправильним ототожнювати працю засуджених і пра­цю всіх інших громадян України, бо праця засуджених — не особ­лива праця, і вона має свої, специфічні особливості.

К. Маркс вказував на величезне значення праці для виправлення злочинців. У своїй роботі «Критика Готської програми» він зазна­чав, що робітники ніяк не хочуть, з побоювання конкуренції, щоб до кримінальних злочинців ставилися, як до худоби, і особливо, щоб їх позбавляли єдиного засобу виправлення і продуктивної праці»².

Не можна погодитися з позицією деяких авторів, які розглядають працю засуджених як кару, додаткову до фізичної ізоляції від суспіль­ства міру покарання. Правильніше говорити, що примусові елементи мають місце в умовах праці засуджених, а не в самій праці. Засуджені часто сприймають працю у місцях позбавлення волі як покарання.

Праця в багатьох .країнах розцінюється як важливий чинник впливу на свідомість засуджених. Так, наприклад, у Японії праця розглядається як основна частина системи реабілітації засуджених. На думку адміністрації найбільшої японсь­кої в'язниці «Футю», праця «сприяє підтримці в оптимальному стані фізичних і ро­зумових здібностей осіб, які реабілітуються, виховує самодисципліну, свідомість своєї ролі в колективі, допомагає їм стати повноцінними членами суспільства після виходу з в'язниці». Ув'язнені працюють в автоскладальних і зварювальних цехах, у майстернях шкіряних виробів і керамічних майстернях, виготовляють іграшки, придбавають професійні навички різьбярів по дереву. Залежно від в'язничного «ста­жу» і виду роботи, зарплата ув' язнених коливається від 10 до 100 доларів на місяць. Див: Черсков Ю. Труд за колючей проволокой // Преступление й наказание. - 1998. -№2. -С. 16.

² Маркс К. й Знгельс Ф. Соч. - М, 1957. - Т. 6. - С. 441.

190 .

Мабуть, таке ставлення до праці зумовлене правообмеженнями, пов'я­заними з умовами праці осіб, позбавлених волі: наприклад, позбавлен­ня права на відпустку на період відбування покарання; час роботи за­суджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі в трудовий стаж не зараховується і т. ін. (ст. 50 ВТК України).

Праця засуджених, нарівні з іншими основними засобами вип­равлення (режимом виконання і відбування покарання, виховною ро­ботою, загальноосвітнім і професійним навчанням) має на меті: 1) виправлення засуджених; 2) запобігання вчиненню нових злочинів засудженими (спеціальне або приватне попередження); 3) запобігання вчиненню нових злочинів іншими особами (загальне попередження). Та окрім цього вона має економічну, соціальну і оздоровчу мету.

Економічна мета праці полягає в тому, що особи, засуджені до позбавлення волі, які тримаються в УВП, працюють на себе і на країну, громадянами якої вони є, в цілому. Працюючи, засуджені створюють певні матеріальні цінності, які використовуються в на­шому суспільстві.

Соціальної мети праця досягає тоді, коли в місцях позбавлення волі вона організована так, щоб отримані засудженими в УВП вироб­ничі навички, спеціальність і кваліфікація могли бути використані ними після звільнення з місць відбування покарання. Для здійснен­ня цієї мети в установах виконання покарання і створюється промис­лове виробництво, організується професійне навчання засуджених.

Праця в УВП має також і оздоровчу мету. Беручи участь у сус­пільне корисній роботі, засуджені таким чином зберігають своє здо­ров'я, оскільки неробство не тільки морально калічить людину, але й призводить її до фізичної деградації. Отже, гадаємо, правильною є позиція тих вчених і практичних робітників, які вважають, що всіх без винятку засуджених до позбавлення волі слід притягувати до по­сильної праці¹.

Іноді задають риторичне питання: а чи треба взагалі працюва­ти засудженим у місцях позбавлення волі? Відповідь може бути тільки одна: так, треба. Отримуючи певний відсоток заробітної плати, засуджений віддає частину заробітку суспільству. Якщо ж засуджений не працює, то утримує його суспільство.

У цьому разі, як правильно зазначається в літературі², не мож­на забувати і про дітей засуджених, батьків, які роками живуть без

Див.: Крахмальник Л. Г. Каждьій осужденньїй обязан работать // К новой жизни. - 1974. -№> 7. - С. 63-64.

¹ Черсков Ю. Труд за колючей проволоюй // Преступление й наказание. - № 2. - 1998.-С. 14-17. -

191

аліментів, а також про потерпілих від злочинів, які залишаються без відшкодування матеріального збитку. Не вирішене питання про над­ходження податків з заробітної плати засуджених, відрахувань до пенсійного фонду, фонду соціального страхування. Суспільству потрібне не формальне залучення засуджених до праці. Необхідно створювати такі виробничі умови, коли кожний засуджений мав би матеріальну зацікавленість.

Праця в багатьох країнах розглядається як важливий і дійовий чинник виховного впливу на засуджених, їх праця організується у такий спосіб, щоб вона була корисною не тільки суспільству, але й приносила добрий заробіток засудженим. Так, у багатьох в'язницях Японії праця засуджених використовується, наприклад, в автоскла­дальних і зварювальних цехах, у майстернях шкіряних і керамічних виробів, виготовленні іграшок і т. ін. В американських в'язницях працю засуджених використовують для виробництва широкого асортименту товарів, що мають попит (одяг, шкіряні і дерев'яні вироби, складні прилади електроніки, мікрографії і телемаркетин-гутощо)¹.