§ 7, Короткостроковий виїзд за межі місць позбавлення волі

Відповідно до ст. 39^і ВТК України засудженим, яких тримають у виправно-трудових колоніях загального режиму, колоніях-посе-леннях усіх видів і виховно-трудових колоніях, можуть бути дозво­лені короткострокові виїзди за межі місць позбавлення волі на термін, що не перевищую семи діб, без урахування часу, необхід­ного для проїзду в обидва кінці (але не більше п|яти діб), за винят­кових особистих обставин: смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує життю хворого; стихійне лихо, що заподіяло значний матеріальний збиток засудженому або його сім'ї.

Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправно-трудових колоніях, може бути дозволений короткостро­ковий :виїзд за межі колонії для влаштування дітей у родичів, опі-

187

кунів або в дитячих будинках тривалістю не більше десяти діб без урахування часу знаходження в дорозі.

Дозвіл на короткостроковий виїзд надає начальник УВП за уз­годженням з прокурором, з урахуванням особистості і поведінки засудженого (засудженої). Час перебування засудженого поза ме­жами УВП зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачує він особисто або його родичі. За час перебування засудженого за межами установи заробіток йому не нараховують.

Порядок надання засудженим короткострокових виїздів за межі місць позбавлення волі у зв'язку з винятковими особистими обста­винами визначається Державним департаментом України з питань виконання покарань за узгодженням з Генеральною прокуратурою України.

Слід зазначити, що засуджені, які користуються таким правом, вчасно повертаються в колонії, не допускають порушень режиму. Цю практику можна було б застосовувати для ширшого кола засуд­жених (наприклад, засуджених, які відбувають покарання у виправ­но-трудовій колонії суворого режиму).

Аналіз практики надання короткострокових виїздів показує, що і в ній є недоліки.

Так, практичні робітники дещо розширено тлумачать поняття «виняткові обставини», іноді дозволяють засудженим виїзд у зв'язку з хворобою родича, коли хвороба не тяжка і не загрожує життю; у зв'язку з хворобою осіб, які не належать до категорії близьких ро­дичів; у зв'язку зі стихійним лихом, що не заподіяло матеріально­го збитку, та ін.

За чинним законодавством короткострокові виїзди не повинні надаватися засудженим, які злісно порушують режим, які несумлін­но ставляться до роботи, які проходять курс примусового лікуван­ня від алкоголізму або наркоманії, хворим на венеричні захворюван­ня. На практиці мають місце випадки, коли такі виїзди надавали засудженим, які допускали злісне порушення режиму, а в той же час не надавали такого права особам, які, хоч і допускали порушення режиму, проте не були злісними його порушниками (куріння не у встановленому місці, пропуск занять у школі і т. ін).

Закон не обумовлює, через який проміжок часу після прибуття в колонію засуджений має право на короткостроковий виїзд. Оскіль­ки мінімум відбутого покарання не встановлюється, виїзди засуд­женим можуть бути надані і в перші тижні місяця перебування в місцях позбавлення волі. Надання короткострокового виїзду закон

188

не ставить в залежність від характеру і ступеня суспільної небез­пеки вчиненого злочину, тому це право може бути надане і тим ка­тегоріям засуджених, котрі з виправно-трудових колоній посиленого і суворого режиму переведені в колонію-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, за правилами, передбаченими ст. 46 ВТК України.

Деякі засуджені за час перебування в короткостроковому виїзді захворювали і їх поміщали у звичайні лікарні органів охорони здоро­в'я за місцем перебування, тоді як територіальні органи внутрішніх справ повинні були направити їх до лікувальних установ у най­ближчі місця позбавлення волі і вже після видужання етапувати у відповідну УВП.

Розділ X

Суспільне корисна праця в установах виконання покарання