§ 6. Проживання засуджених жінок за межами колонії. Направлення засуджених до колоній-поселень, надання їм права пересування без конвою або без супроводу

Адміністрація місць попереднього ув'язнення або виправко-трудових установ засуджених жінок з вагітністю понад чотири місяці або жінок, які мають при собі дітей віком до трьох років, у разі, коли до них не застосовується відстрочка відбування покарання в порядку, встановленому статтею 46² Кримінального кодексу Ук-

183

раїни, направляє для відбування покарання до виправно-трудової колонії відповідного виду режиму, де є будинок дитини. При цьо­му на кожну засуджену, достатньо вивчену адміністрацією, скла­дається детальна характеристика, у якій робиться висновок про можливість надання їй надалі права проживання за межами колонії.

Згідно з Виправно-трудовим кодексом України дозвіл на про­живання за межами колонії засудженим жінкам, звільненим від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також досягненням ди­тиною трирічного віку, оформляється мотивованою постановою начальника колонії, узгодженою із спостережною комісією (дода­ток 14 Правил внутрішнього розпорядку).

Засудженим жінкам, які проживають за межами виправно-тру­дової колонії, видаються посвідчення встановленого зразка (дода­ток 15 Правил внутрішнього розпорядку).

Бланки посвідчень зберігаються і обліковуються як бланки су­ворої звітності.

Засуджені жінки, які проживають за межами колонії, зі складу відділень не виключаються. З ними здійснюється повний розраху­нок із заробітної плати, видаються на руки гроші, які є на особових рахунках, та особисті речі.

Питання про можливість застосування до засуджених жінок умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким розглядаються адміністрацією колонії на загальних підставах.

Не пізніше як за три місяці до досягнення дитиною трирічно­го віку адміністрація колонії зобов'язана розглянути питання про доцільність застосування до засудженої жінки умовно-дострокового звільнення аб® помилування.

Засуджених поселяють поблизу колонії, і вони перебувають під наглядом адміністрації колонії. Жінки можуть носити одяг, який носили в цивільному побуті, мати при собі гроші і цінні речі; мо­жуть без обмеження вести листування, одержувати грошові пере­кази, посилки, передачі і бандеролі, витрачат-и гроші, бачитися з родичами і іншими особами; користуватися правом вільного пере­сування по території, межі якої визначає начальник колонії. При | їхніх пологах або хворобах їх дітей вони можуть бути направлені в місцеві лікувальні установи органів охорони здоров'я. По закінченні періоду звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю чи родами жінки виконують роботу за вказівкою адміністрації колонії, їм на­раховується заробіток на загальних підставах з іншими засуджени­ми, які відбувають покарання в УВП цього виду.

184

Засудженим жінкам, які проживають поза колонією, у виховних цілях дозволяють носити одяг, який вони носили в цивільному по­буті, мати при собі гроші і користуватися ними без обмеження, вільно пересуватися від підйому до відбою по території, межі якої визначає начальник колонії. Засуджених жінок, які проживають поза колонією, зі складу загонів не виключають. З ними проводять по­вний розрахунок по заробітній платі, видають на руки гроші, які є на особових рахунках, і особисті речі.

Харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими послу­гами їх забезпечують за нормами, встановленими для засуджених, які відбувають покарання у ВТК. Засуджених жінок, які прожива­ють поза колонією, і їх дітей у віці до трьох років забезпечують хар­чуванням, речами за нормами, встановленими для вагітних жінок, матерів-годувальниць, які знаходяться в будинку дитини при УВП. За бажанням засудженої в період звільнення від роботи їй і її ди­тині може видаватися грошова компенсація за харчування і речове постачання у встановленому розмірі.

У разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання поза колонією відміняєть­ся за розпорядженням начальника УВП, узгодженим зі спостереж­ною комісією, і засуджені жінки повертаються в колонію для по­дальшого відбування покарання.

Чинне законодавство, виявляючи гуманність до цієї категорії засуджених жінок, які виконують обов'язок материнства в скрут­них умовах відбування позбавлення волі, передбачило мож­ливість відстрочки відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей у віці до трьох років (ст. 46² Криміналь­ного кодексу України).

Засудженим жінкам, які завагітніли або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкі злочини, суд за поданням адміні­страції УВП, погодженим з прокурором, може відстрочити відбу­вання покарання. Термін відстрочки визначається судом у межах строку, на який за чинним законодавством жінку може бути звільне­но від роботи у зв'язку з вагітністю, родами і до досягнення дити­ною трирічного віку.

Відстрочка відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що і дали згоду на сумісне з нею про­живання, чи яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

185

частина

Контроль за поведінкою жінок, щодо яких відбування покаран­ня відстрочено, здійснюється органами внутрішніх справ за місцем проживання.

Якщо засуджена, відносно якої відбування покарання відстро­чено, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зник­ла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, дог­ляду за нею, допускає порушення громадського порядку, за що пись­мово більше двох разів попереджувалася, суд за поданням органу внутрішніх справ може прийняти рішення про скасування відстроч­ки відбування покарання і про направлення засудженої до відпові­дної установи для відбування покарання, призначеного вироком.

Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд за поданням органу, який здійснює контроль над засудженою, залежно від її поведійки протягом встановленої судом відстрочки відбування покарання, може прийняти рішення про звільнення за­судженої від відбування покарання, або про заміну його більш м'я­ким покаранням, або про направлення засудженої до відповідної установи для відбування покарання, призначеного вироком.

У разі відновлення відбування покарання, призначеного за ви­роком, суд може повністю або частково зарахувати час відстрочки до терміну відбування покарання.

Якщо в період відстрочки відбування покарання засуджена вчи­нила новий^злочин, суд призначає їй покарання за правилами, пе­редбаченими ст. 43 Кримінального кодексу України.

У тих же випадках, коли до засуджених жінок з вагітністю по­над чотири місяці або тих, хто має при собі дітей у віці до трьох років, не застосовується відстрочка відбування покарання в поряд­ку, встановленому ст. 46² КК України, їх направляють для подаль­шого відбування покарання до установи виконання покарання, при якій є будинок дитини.

У статті 76^і ВТК України йдеться про особливості відбування позбавлення волі такою категорією засуджених. Дітей засуджених жінок за згодою матері можна передавати її родичам або за згодою матері і за рішенням органів опіки і опікування — іншим особам або після досягнення дитиною трирічного віку направляти до відпо­відних дитячих установ.

Якщо у засудженої після досягнення дитиною трирічного віку невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, знаходження дитини в будинку дитини може бути продовжене адміністрацією УВП до звільнення матері. У разі злісного порушення матір'юви-

186

мог режиму відбування покарання рішення адміністрації УВП про продовження знаходження дитини в будинку дитини може бути скасоване.

Однак, незважаючи на докладне регламентування всіх питань, пов'язаних із виконанням свого обов'язку материнства, слід визна­ти, що і народження дитини, і її виховання в перші три роки про­ходить в неприродних умовах. Доля дітей, які народилися в місцях позбавлення волі і які вимушені перебувати в спеціальних будин­ках до трирічного віку, доля їх матерів не повинна залишати нас бай­дужими.

За результатами обстежень будинків дитини при жіночих вип­равно-трудових колоніях, проведених різними доброчинними організаціями і міжнародними організаціями за дотриманням прав людини, становище дітей, які перебувають в ув'язненні за народ­женням, оцінюють як найгрубіше порушення прав людини і прав дитини. З одного боку, перебування дітей в місцях позбавлення волі згубно позначається на їх фізичному, психічному і розумовому роз­витку, з другого — позбавлення волі жінок за вчинені ними злочи­ни є покаранням, але не означає, що вони мають бути позбавлені всіх цивільних прав, а тим більше материнських прав і обов'язків.

Ці проблеми вимагають ретельного аналізу і юридичного об­ґрунтування доцільності тримання матерів і їхніх малолітніх дітей в умовах ізоляції від суспільства. Необхідне об'єднання зусиль дер­жавних і громадських організацій, так чи інакше причетних до цієї проблеми, для внесення змін до чинного законодавства.