- •§ 1. Поняття кримінально-виконавчої політики
- •§ 2. Принципи кримінально-виконавчої політики
- •§ 3. Кримінально-виконавче право: предмет і метод
- •§ 4. Наука кримінально-виконавчого права, її предмет і метод
- •§ 1. Поняття і загальні ознаки покарань, виконання яких пов'язане з виховним впливом на засудженні
- •§ 2. Процес карального і виховного впливу
- •§ 3. Критерії виправлення засуджених
- •§ 4. Види і структура норм кримінально-виконавчого права
- •§ 5. Джерела кримінально-виконавчого права
- •§ 6. Кримінально-виконавчі правовідносини та їх елементи
- •§ 1. Види і система установ та органів держави, що виконують кримінальні покарання
- •§ 2. Принципи організації та діяльності установ виконання покарання
- •§ 3. Взаємодія органів держави, що виконують кримінальні покарання, з іншими органами, які проводять боротьбу зі злочинністю
- •§ 4. Управління діяльністю установ виконання покарання та інших органів держави, що виконують кримінальні покарання
- •§ 5. Поняття та критерії оцінки ефективності діяльності установ виконання покарання
- •§ 6. Способи забезпечення законності в діяльності установ та органів держави, що виконують кримінальні покарання
- •§ 2. Правове становище засуджених до позбавлення волі
- •§ 3, Спеціальні обов'язки і права осіб, позбавлених волі
- •§ 4. Дисциплінарна, матеріальна і кримінальна
- •§ 5. Правове становище засуджених до виправних робіт без позбавлення волі
- •§ 6. Правове становище засуджених до направлення в дисциплінарний батальйон
- •§ 1. Значення і правова природа участі громадськості в діяльності установ виконання покарання
- •§ 2. Спостережні комісії
- •§ 3. Служби у справах неповнолітніх
- •§ 4. Інші форми участі громадськості у виправленні засуджених
- •§ 1. Сучасні теорії науки кримінально-виконавчого права в зарубіжних країнах
- •Заіальна частина
- •§ 2. Пенітенціарні системи в сучасних зарубіжних країнах
- •Заіальна частина
- •§ 1. Поняття, значення і критерії класифікації засуджених до позбавлення волі
- •§ 2. Визначення засудженим виду установи виконання покарання
- •§ 3. Прийом і облік засуджених в установі виконання покарання
- •Режим виконання
- •§ 1. Поняття режиму виконання і відбування
- •§ 2. Зміст режиму, його елементи
- •§ 3. Поняття прогресивної системи відбування покарання, її форми, види і елементи
- •§ 4. Способи забезпечення режиму в місцях позбавлення волі
- •§ 5. Пересування без конвою або супроводу осіб, позбавлених волі
- •§ 6. Проживання засуджених жінок за межами колонії. Направлення засуджених до колоній-поселень, надання їм права пересування без конвою або без супроводу
- •§ 7, Короткостроковий виїзд за межі місць позбавлення волі
- •§ 1. Суспільне корисна праця як засіб виховного впливу на засуджених
- •§ 2. Індивідуалізація трудового виховання засуджених, яких тримають у різних видах установ виконання покарання
- •§ 3. Принципи і форми організації праці засуджених до позбавлення волі
- •§ 4. Умови праці засуджених до позбавлення волі
- •§ 5. Продуктивність праці засуджених до позбавлення волі
- •§ 1. Завдання і організація виховної роботи з засудженими в місцях позбавлення волі
- •§ 2. Форми виховної роботи
- •§ 3. Самодіяльні організації в установах виконання покарання
- •§ 1. Завдання і організація загальноосвітнього навчання в установах виконання покарання
- •§ 2. Організація і форми загальноосвітнього
- •§ 1. Призначення і види виправно-трудових колоній-поселень
- •§ 2. Особливості відбування покарання у вигляді позбавлення волі у виправно-трудових колоніях-поселеннях
- •§ 1. Особливості виконання позбавлення волі в тюрмі
- •§ 2. Слідчі ізолятори і їх місце в системі місць позбавлення волі. Особливості режиму
- •§ 1. Специфічні риси виховно-трудових колоній і завдання, поставлені перед ними
- •§ 2. Організаційна структура виховно-трудових колоній
- •§ 3. Режим у виховно-трудових колоніях
- •§ 4. Навчально-виховна робота, професійне навчання і праця неповнолітніх
- •§ 5. Переведення засуджених з виховно-трудових колоній до виправно-трудових колоній
- •§ 1. Матеріально-побутове забезпечення осіб, позбавлених волі
- •§ 2. Медико-санітарне забезпечення засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі
- •§ 1. Види виправних робіт без позбавлення волі і порядок їх відбування
- •§ 2. Умови відбування виправних робіт без позбавлення волі
- •§ 1. Правове становище засуджених до покарань, не пов'язаних з виправно-трудовим впливом
- •§ 2. Порядок і умови виконання покарання
- •§ 3. Порядок і умови виконання покарання у вигляді штрафу
- •§ 4. Порядок і умови виконання покарання у вигляді громадської догани
- •§ 5. Порядок і умови виконання покарання у вигляді конфіскації майна
- •§ 6. Порядок ї умови виконання покарання у вигляді позбавлення військових, спеціальних звань, рангів, чинів, кваліфікаційних класів і державних нагород
- •§ 7. Порядок і умови виконання покарання у вигляді позбавлення батьківських прав
- •§ 1. Загальна характеристика підстав звільнення від відбування покарання
- •§ 2. Порядок і підстави звільнення від відбування покарання за відбуттям строку покарання, призначеного вироком суду
- •§ 3. Порядок і підстави звільнення від відбування покарання в силу акту амністії або у зв'язку з помилуванням
- •§ 4. Порядок і умови звільнення від відбування покарання у зв'язку з хронічною або іншою тяжкою хворобою
- •§ 5. Порядок і умови представлення засуджених до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням
- •§ 6. Порядок звільнення від відбування покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі
- •§ 7. Порядок звільнення, час звільнення і документи, що оформлюються при звільненні
- •§ 8. Надання матеріальної допомоги особам, які звільняються з місць позбавлення волі
- •§ 1. Організація нагляду за особами, умовно-
- •§ 2. Трудове і побутове влаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі
- •§ 3. Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі. Підстави його встановлення і порядок здійснення
- •§ 1. Персонал установ кримінально-виконавчої системи
- •§ 2. Соціально-правове становище персоналу установ кримінально-виконавчої системи
§ 3. Кримінально-виконавче право: предмет і метод
Як здійснюється на практиці кримінально-виконавча політика? Проголошені нею принципи мають бути втілені в реальну дійсність, інакше учасники кримінально-виконавчих відносин не сприйматимуть їх як загальні положення (начала) цієї політики.
Кримінально-виконавча політика запроваджується в життя за допомогою таких засобів, як кримінально-виконавче право, діяльність спеціальних державних органів, участь громадськості у виправленні засуджених, педагогічних і соціально-психологічних заходів.
Головною формою виявлення і закріплення кримінально-виконавчої політики є кримінально-виконавче право. Річ у тім, що політика і право перебувають у взаємозв'язку, оскільки право створюється політичною організацією суспільства — державою. Отже, кримінально-виконавчій політиці в цьому взаємозв'язку належить провідна роль. Вона зумовлена тим, що політика визначає основні вимоги до виконання і відбування кримінальних покарань, до змісту, формування, розвитку та застосування норм кримінально-виконав-чого права. Кримінально-виконавче право, згідно з принципами кримінально-виконавчої політики, регулює суспільні відносини, що складаються в процесі виконання покарань.
Кримінально-виконавче право, як і все право в цілому, — це піднесена до рівня закону воля українського народу, зміст якого визначається економічним базисом суспільства. Кримінально-виконавче право, як і інші галузі права, складається з правових норм — встановлених і охоронюваних державою, обоє 'язкових для всіх громадян України правил поведінки, які відбивають і закріплюють згідно з принципами кримінально-виконавчої політики волю українського народу в галузі виконання покарань.
Як один із засобів, за допомогою яких Україна проводить боротьбу зі злочинністю, кримінально-виконавче право взаємопов'язане з кримінальним і кримінально-процесуальним правом, оскільки перед ними стоїть спільне завдання — охороняти законні права та інтереси громадян, державного устрою від злочинних посягань. Проте кожна з цих галузей права має свій специфічний предмет правового регулювання і забезпечує досягнення спільної мети за-
Розділ 1. Поняття кримінально-виконавчого права...
собами, притаманними тільки їй, на різних етапах (стадіях) боротьби зі злочинністю.
Кримінальне право визначає поняття та види злочинів і покарань, мету і сутність покарання, регулює визначення і звільнення від покарання. Кримінально-процесуальне право регулює порядок попереднього розслідування, судового розгляду, визначення покарання і звернення вироку до виконання.
Предметом правового регулювання кримінально-виконавчого права є суспільні відносини, що складаються в процесі виконання кримінальних покарань. Такі суспільні відносини виникають між органами, що виконують покарання, і засудженими у зв'язку з виконанням визначеного судом покарання. Деякі суспільні відносини, що виникають у процесі діяльності цих органів, регулюються певними галузями права. Приміром, виробничо-господарська діяльність УВП та їх договірні відносини з підприємствами інших відомств регулюються нормами цивільного права. Праця робітників і службовців цих установ, а також техніка безпеки і охорона праці засуджених регулюються нормами трудового права. Норми адміністративного права регулюють як суспільні відносини, що виникають у сфері управління УВП, так і порядок проходження служби співробітниками, які мають спеціальні звання.
У зв'язку з прийняттям нового кримінально-виконавчого законодавства істотно змінився предмет його правового регулювання. Однак слід підкреслити, що і в минулому, і особливо тепер, незважаючи на цю зміну, кримінально-виконавче право завжди мало і має своєрідний предмет регулювання. Якщо до останньої кодифікації цим предметом були суспільні відносини, що виникали в процесі виконання покарань, у поєднанні з виправно-трудовим впливом на засуджених, то тепер предмет правового регулювання став ширшим — він охоплює виконання всіх кримінальних покарань.
На думку переважної більшості вчених кримінально-виконавче право можна віднести до категорії самостійних галузей права (Л. В. Багрій-Шахматов, М. О. Бєляєв, І. І. Карпець, М. П. Ме-лентьєв, А. Є. Наташев, І. С. Ной, І. А. Сперанський, М. О. Стручков, Ю. М. Ткачевський, В. М. Трубников, Б. С. Утєвський, І. В. Шмаров та ін.).
Окремі .ж автори намагаються довести, що кримінально-виконавче право (виправно-трудове право) являє собою комплексну галузь права1. Свою позицію вони пояснюють тим, що предметом
Див.: Пинчук В. Й. Место исправительно-трудового права в системе советс-кого права // Правоведение. - 1972. - № 1. - С. 54; Шшиов О. Ф. Новая книга по советскому исправительно-трудовому праву // Сов. гос-во й право. — 1972. — № 5. -С. 135-136.
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
виправно-трудового права є суспільні відносини, які виникають у процесі виконання кримінального покарання, що утворює предмет правового регулювання. Вони намагаються знайти в нормах виправно-трудового (кримінально-виконавчого) права елементи норм інших галузей права (зокрема трудового права), що, на їх погляд, і свідчить про комплексний характер виправно-трудового права. Такої точки зору дотримуються і деякі інші фахівці.
Які ознаки або критерії необхідні для визнання і визначення самостійності тієї чи іншої галузі права?
У теорії права є загальновизнаним, що галузі права характеризуються наявністю самостійного предмета правового регулювання і специфічного методу правового регулювання.
Певна річ, предмет правового регулювання — це конкретні суспільні відносини, що мають індивідуальні, специфічні риси. Причому ці конкретні суспільні відносини стають предметом самостійної галузі права не самі по собі, а лише тоді, коли завдання, що постають перед їх регулюванням, законодавцем можуть бути вирішені за допомогою певних специфічних засобів правового впливу1.
Іншим критерієм (деякі вчені розглядають його йк допоміжний) є метод правового регулювання, коли мають на увазі засіб, за допомогою якого держава забезпечує необхідну поведінку людей як учасників відповідних правовідносин на основі даної сукупності правових норм2, тобто метод правового регулювання можна уявити як сукупність правових засобів впливу на конкретні суспільні відносини.
На наш погляд, такі теоретичні положення про самостійність галузей права слід також використовувати і стосовно кримінально-виконавчого права.
Наявність особливого, специфічного предмета правового регулювання (тобто суспільних відносин, що складаються в процесі виконання і відбування кримінального покарання) є головним критерієм (ознакою), що свідчить про самостійність кримінально-виконавчого права.
Донедавна, коли галузь ще мала назву «виправно-трудове право», цим предметом були суспільні відносини, що виникали в процесі виконання і відбування покарань, у поєднанні з заходами виправно-трудового впливу (порядок та умови виконання позбавлення волі, заслання, вислання, умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим притягненням засудженого до роботи, умовного звільнення з місць
Див.: Явич Л. С. Система советского права й систематизация законодатель-ства // Теоретические вопросьі систематизации сов. законодательства. — М., 1962. -С. 248-249.
г Див.: Иоффе О. С., Шаргородскш М. Д. Вопросьі права. -М., 1961. - С. 354.
позбавлення волі з обов'язковим притягненням засудженого до роботи). Тепер же предмет правового регулювання вже кримінально-виконавчого права охоплює суспільні відносини, що складаються в процесі виконання і відбування всіх без винятку кримінальних покарань, і властивий тільки кримінально-виконавчому праву, оскільки жодна галузь права не регулює порядку та умов виконання і відбування кримінальних покарань і застосування до засуджених заходів виховного впливу.
Говорячи про специфічність, самостійність кримінально-виконавчого права як галузі в цілому, мають на увазі, що воно відрізняється від суміжних галузей права (кримінального, кримінально-процесуального). І хоча кримінально-виконавче право містить певні спільні інститути з переліченими галузями, а саме: регулювання системи установ виконання покарання, мету покарання, підстави і порядок звільнення від відбування покарання і т. ін., проте це не є доказом, що така галузь права, як кримінально-виконавче право, не може бути самостійним предметом правового регулювання. Спільні інститути можуть існувати в багатьох галузях, і це неминуче, але самостійність кожної галузі права, за ознаками, що характеризують її, цілком очевидна. Всі згадані галузі права, які виконують спільне завдання — боротьбу зі злочинністю, водночас характеризуються наявністю особливого, специфічного предмета правового регулювання.
Іншим критерієм (допоміжним, додатковим) предмета кримінально-виконавчого права є наявність особливого, специфічного методу правового регулювання суспільних відносин. На думку М. О. Стручкова, є метод владного наказу (імперативного методу), що не припускає заперечень1. Однак у процесі виконання і відбування кримінальних покарань уможливлюється застосування й інших засобів, зокрема методів переконання і диспозитивного методу2. На вірогідності застосування в одній галузі права кількох методів правового регулювання наголошував С. І. Вільнянський3.
Як підкреслює Л. Г. Крахмальник4, визнання виправно-трудового (кримінально-виконавчого) права як самостійної галузі права має важливе теоретичне і практичне значення, оскільки:
Терміном «імператив» у філософії Канта позначається загальний закон, що відбиває безумовне і природжене моральне правило, яке визначає, що слід робити, і владно-обов'язкове для виконання.
2 Див.: Стручков Н. А. Исправительно-трудовое право.-М., 1966.-С. 21-22.
3 Див.: Вильнянский С. Й. К вопросу о системе советского права // Сов. гос-во й право.- 1957. -№ 1.-С. 104-105.
4 Див.: Крахмальник Л. Г. Место исправительно-трудового права в системе со ветского права // Проблема совершенствования законодательства. - М.. 1975. - Вьіп. 2. - С. 200-209.
11
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
такий висновок базується на сучасному вченні про систему права і з науковою обгрунтованістю визначає місце кримінально-ви конавчого права в системі права держави. У зв'язку з цим і сама си стема права правильніше і логічно послідовніше диференціює пра вове регулювання суспільних відносин;
досягнуто найповніше наукове обґрунтування подальшого розвитку кримінально-виконавчого законодавства як самостійної галузі законодавства;
викладається теоретичне обґрунтування щодо створення у Зводі законів самостійних розділів, які стосуються кримінально- виконавчого законодавства, що має істотне практичне значення для подальшої систематизації законодавства;
правове регулювання виконання і відбування кримінальних покарань, здійснюване за допомогою відокремлених, самостійних правових норм, закріплених у певній системі, є найповнішим і най глибшим, краще задовольняє потреби практики, сприяє найрезульта тивнішому досягненню мети, що постає перед даною галуззю права.
Зрозуміло, обґрунтування самостійності кримінально-виконавчого права не означає відмежування його від інших галузей права. Як і раніше, зберігається зв'язок і взаємодія зі всіма галузями права і особливо з тими, що спільно з кримінально-виконавчим правом служать справі боротьби зі злочинністю.
Таким чином, кримінальнд-виконавче право являє собою волю українського народу, піднесену до рівня закону і відбиту в системі правових норм, встановлених державою для регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконання і відбування кримінальних покарань і застосування заходів виховного впливу до засуджених.