§ 2. Визначення засудженим виду установи виконання покарання

Правильне визначення виду установи виконання покарання з відповідним режимом, у якому буде триматися засуджений до поз­бавлення волі, має важливе значення для індивідуалізації карально-виховного впливу і ступеня обмежень щодо нього.

Порядок призначення виду установи покарання за діючим кри­мінальним і кримінально-виконавчим законодавством регламентова­ний ст. 25 КК України, 14,15,16,17,18 ВТК України і обумовлюється юридичною класифікацією засуджених до позбавлення волі.

Водночас частина 7 ст. 25 КК України дозволяє суду відійти від загальних правил призначення покарання з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного та інших обставин справи (зокрема тривалості часу, що минув з моменту відбуття покарання за минулий злочин, тривалості пере­бування в місцях позбавлення волі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, кількості епізодів, наявних кваліфікаційних оз­нак, ролі кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, тяжкості наслідків, що настали, тощо) і вибрати засудженому або більш м'який, або більш суворий вид виправно-трудової чи виховно-трудової колонії. Так, засудженим уперше за злочини, вчи­нені з необережності, а також за умисні злочини, перелічені в аб­заці 3 ч. 4 ст. 25 КК, суд може винести вирок про відбування пока­рання у виправно-трудових колоніях загального режиму, іншим за­судженим до позбавлення волі (крім тих, що визнані особливо, небезпечними рецидивістами) — у виправно-трудових колоніях будь-якого виду режиму, крім колоній-поселень і колоній особли­вого режиму; засудженим неповнолітнім чоловічої статі — у вихов­но-трудовій колонії загального режиму замість колонії посиленого режиму. Слід зауважити, що така ситуація може мати місце лише за наявності виняткових обставин кримінальної справи або винят-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

кових даних про особу винного, і в кожному такому випадку суд по­винен обов'язково зазначити мотиви прийнятого рішення. До системи установ виконання покарання (УВП) входять:

• виправно-трудові колонії-поселення;

• виправно-трудові колонії;

• виховно-трудові колонії;

• тюрми;

Виправно-трудові колонії-поселення залежно від суб'єктивного ставлення засудженої особи до вчиненого злочину застосовуються для тримання осіб:

а) які вчинили злочини з необережності;

б) які вчинили умисні злочини;

Колонія-поселення для осіб, які вчинили злочини з необереж­ності, призначається чоловікам та жінкам, уперше засудженим за такі злочини до позбавлення волі незалежно від строку покарання.

Колонія-поселення для осіб, які вчинили умисні злочини, може бути призначена чоловікам і жінкам лише за наявності декількох умов: особа засуджується до позбавлення волі уперше, за умисні злочини, що не є тяжкими, вичерпний перелік яких міститься в аб­заці 3 ч. 4 ст. 25 Кримінального кодексу України. При цьому строк покарання для.чоловіків не повинен перевищувати 5 років, для жінок такого обмеження закон не передбачає.

Таким чином, якщо особа вчинила злочин з необережності вперше, їй не може бути призначена колонія загального або поси­леного режиму замість колонії-поселення для осіб, що вчинили злочин з необережності. Водночас названі колонії-поселення не можуть призначатися особам, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Уперше засуджені за необережний злочин до покарання у виг­ляді виправних робіт без позбавлення волі у разі злісного їх ухилен­ня від відбування цього покарання і заміни його позбавленням волі (ст. ЗО КК, ст. 107 ВТК України) також направляються до колонії-поселення для осіб, які вчинили злочин з необережності.

Іноді особа засуджується за сукупністю злочинів, вчинених умисно і з необережності. У такому разі колонія-поселення для осіб, які вчинили злочин з необережності, може бути призначена лише за умови, що за умисний злочин призначено покарання, не пов'я­зане з позбавленням волі.

Існує ще один вид колоній-поселень — колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, але вони призначаються не за вироком суду. До них згідно зі ст. 46 Виправно-трудового Ко-

Розділ VIII. Класифікація засуджених до позбавлення волі і їх розподіл за видами установ виконання покарань

дексу України направляються засуджені, що вже відбули певну ча­стину призначеного строку покарання у виправно-трудових колон­іях загального, посиленого і суворого режимів і твердо стали на шлях виправлення.

Виправно-трудові колонії для засуджених чоловіків мають чоти­ри види режиму: загальний, посилений, суворий та особливий. Жінки відбувають покарання у виправно-трудових колоніях загального і су­ворого режиму. Неповнолітнім засудженим чоловічої статі признача­ються виховно-трудові колонії загального і посиленого режиму, непов­нолітнім засудженим жіночої статі — виховно-трудова колонія тільки загального режиму. Тюрми не поділяються за видами режиму, але в ножній тюрмі існує два види режиму: загальний і суворий. Вид тюрем­ного режиму у вироку не вказується, розподіл засуджених за певними режимами встановлюється відповідно до правил ст. 29 ВТК. У тюрмі чоловіки і жінки тримаються по камерах окремо, а також ізольовано.

Призначення виду установи виконання покарання жінкам. Відповідно до статей 25 КК і 15 ВТК України в колоніях суворого режиму відбувають покарання такі категорії жінок: а) засуджені за особливо небезпечні злочини проти держави (статті 56-60,62,63,63'), б) визнані судом особливо небезпечними рецидивістками; в) жінки, яким покарання у вигляді смертної кари в порядку помилування замінено позбавленням волі, або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк. Решті жінок, засуд­жених до позбавлення волі, призначається відбування покарання у виправно-трудових колоніях загального режиму, де вони тримають­ся відповідно до вимог ст. 21 ВТК.

У виправно-трудових колоніях загального або суворого режи­му на підставі ст. 15 ВТК можуть відбувати покарання крім вже зазначених категорій жінок і інші засуджені жінки, яким цей вид колонії призначений відповідно до ч. 7 ст. 25 КК.

На загальному режимі також відбувають покарання особи жіно­чої статі, які по досягненні вісімнадцятилітнього віку переведені до виховно-трудових колоній загального режиму в порядку, передба­ченому ст. 26 ВТК. На цьому ж режимі тримають також жінок, котрі переведені з колоній-поселень для осіб, які вчинили умисні злочи­ни або з необережності за злісне порушення режиму відбування покарання згідно зі ст. 47 ВТК.

Призначення виду установи виконання покарання непов­нолітнім. У виховно-трудових колоніях загального режиму відбу­вають покарання неповнолітні чоловічої статі, уперше засуджені до позбавлення волі, причому засуджені за злочини, які не є тяжкими,

ІЛ-С/ЛЛИО/І

тримаються окремо від засуджених за тяжкі злочини, а також всі за­суджені неповнолітні жіночої статі.

У виховно-трудових колоніях загального режиму відбувають покарання також й інші неповнолітні чоловічої стать засуджені до позбавлення волі, котрим цей вид колонії був визначений згідно зі ст. 25 ч. 7 КК України.

У виховно-трудових колоніях посиленого режиму відбувають покарання неповнолітні чоловічої статі, які раніше відбували пока­рання у вигляді позбавлення волі. На цьому ж режимі відбувають покарання неповнолітні, які переведені з загального режиму ВТК на підставі ст. 47 ч. 1 ВТК.

Призначення установи виконання покарання засудженим чо­ловікам. Відповідно до ст. 25 КК України до виправно-трудових ко­лоній загального режиму направляються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за умисні злочини, що не є тяжкими, окрім пе­редбачених в абзаці 3 ч. 4 ст. 25 КК. Особа визнається такою, яка вперше засуджується до позбавлення волі, у разі, коли вона раніше: а) ніколи не притягалася до кримінальної відповідальності; б) засуд­жувалася до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; в) засуд­жувалася до позбавлення волі, але була реабілітована. На цьому ж режимі тримають також чоловіків, які переведені з колоній-поселень для осіб, які вчинили умисні золочини, або з необережності за злісне порушення режиму відбування покарання згідно зі ст. 47 ВТК, а та­кож засуджених до виправних робіт без позбавлення волі, яким цей вид покарання замінений позбавлення волі на підставі ст. ЗО КК і ст. 107 ВТК за злісне ухилення від його відбування.

У виправно-трудових колоніях посиленого р'ежиму відбувають покарання чоловіки, уперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі злочини, перелік яких містить ст. 7^і КК.

Виправно-трудова колонія суворого режиму призначається двом категоріям засуджених, а саме: а) тим, хто вчинив особливо небезпечні злочини проти держави; б) тим, хто раніше відбував покарання у вигляді позбавлення волі.

Визначення осіб, які раніше відбували покарання у вигляді поз­бавлення, волі було надано у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду СРСР від 19 жовтня 1971 року № 8 «Про практику призначення судами видів виправно-трудових установ особам, засудженим до позбавлення волі». Ця постанова визначила на десятеріччя судову практику призначення видів виправно-трудових установ.

Зокрема до осіб, які раніше відбували покарання у вигляді поз­бавлення волі, належать особи, які за вчинений у минулому злочин

138

І їх розподіл за видами установ виконання покарань

були засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі і відбува­ли це покарання у тюрмі, виправно-трудовій колонії, виховно-тру­довій колонії незалежно від зняття або погашення судимості на момент виголошення вироку за знову вчинений злочин. Окрім того, до таких осіб належать:

а) умовно звільнені з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці на будівництві підприємств народ­ ного господарства;

б) умовно засуджені до позбавлення волі з обов'язковим залучен­ ням засудженого до праці, які за підставами, визначеними в ч. 5 ст. 25' КК України, були направлені для відбування позбавлення волі до виправно-трудової колонії;

в) засуджені до позбавлення волі, котрі після набрання вироком законної сили відбували це покарання у слідчому ізоляторі і були умовно звільнені для роботи на будівництві державних об'єктів;

г) умовно засуджені до позбавлення волі, котрі за підставами, визначеними ч. 5 і 6 ст. 45 КК України, були направлені для відбу­ вання позбавлення волі до виправно-трудової колонії.

Не можуть вважаться такими, що раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі:

а) особи, які були засуджені до виправних робіт без позбавлення волі і яким за підставами, визначеними ч. 2 ст. ЗО КК України, вип­ равні роботи були замінені позбавленням волі;

б) особи, які були засуджені умовно до позбавлення волі, а та­ кож особи, до яких за вчинений злочин, згідно зі ст. 34 КК Украї­ ни, суд замість позбавлення волі застосував направлення до дисцип­ лінарного батальйону;

в) особи, які перебували в місцях позбавлення волі за вироком суду до розглядання справи в касаційному або наглядовому поряд­ ку, якщо цими судовими інстанціями щодо даних осіб вирок був скасований із закриттям справи або змінений з призначенням по­ карання, не пов'язаного з позбавленням волі чи застосуванням умовного засудження;

г) особи, які були засуджені до позбавлення волі, але фактич­ но не відбували це покарання у зв'язку з відстрочкою виконання вироку (якщо після закінчення строку відстрочки судом була вине­ сена ухвала про їхнє звільнення від покарання) у зв'язку з застосу­ ванням до них амністії, звільненням від відбування покарання в порядку помилування або незверненням вироку до виконання у випадках закінчення встановлених законом строків давності (ст. 49 КК України);

по

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ґ) умовно засуджені до позбавлення волі з обов'язковим залу­ченням засудженого до праці, якщо призначений строк покарання ними був відбутий повністю за місцем роботи або до них було зас­тосоване умовно-дострокове звільнення від покарання;

д) особи, які раніше засуджувалися до позбавлення волі в ме­ жах строку перебування їх під вартою як запобіжного заходу, оскіль­ ки вони не відбували покарання у виправно-трудових установах;

е) особи, які раніше фактично відбували покарання в місцях позбавлення волі, але були реабілітовані;

є) особи, які відбувають позбавлення волі, у разі їх засудження за злочини, вчинені до винесення вироку, за яким вони вперше відбувають це покарання.

У виправно-трудових колоніях особливого режиму відбувають покарання згідно зі ст. 25 КК і 14 ВТК особи, які визнані особливо небезпечними рецидивістами, а також там тримаються засуджені, яким покарання у вигляді смертної кари було замінено позбавлен­ням волі у зв^язку з помилуванням або яким довічне позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк. Слід мати на увазі, що, коли особа була визнана судом^ особливо небезпечним рецидивістом раніше і після відбування покарання, але до погашен­ня судимості вчинила новий злочин, за який засуджена до позбав­лення волі, вона також повинна відбувати покарання в колонії особ­ливого режиму.

Необхідно зазначити, що у виправно-трудових колоніях загаль­ного, посиленого або суворого режиму можуть відбувати покаран­ня також і інші категорії засуджених до позбавлення волі — чолов­іки, яким цей вид колонії був призначений відповідно до ч. 7 ст. 25 КК України.

У виправно-трудових колоніях загального і посиленого режимів можуть відбувати покарання засуджені, які по досягненні вісімнад­цятилітнього віку були переведені з виховно-трудових колоній в порядку, передбаченому ст. 26 ВТК. На загальному режимі трима­ються також засуджені, що були направлені сюди з колоній-поселень для осіб, які вчинили умисні злочини чи з необережності, за злісне ухилення там від відбування покарання (ст. 47 ВТК).

Найжорсткішим є режим тюремний. Він призначається особам, позбавленим волі, коли необхідно посилити каральний елемент призначеного покарання.

Цей вид УВП призначається на весь строк або на частину стро­ку: а) особливо небезпечним рецидивістам; б) особам, які по досяг­ненні вісімнадцятилітнього віку вчинили особливо небезпечні зло-

140

гозоїл vні. класифікація засуожених оо позоавлення волі і їх розподіл за видами установ виконання покарань

чини проти держави; в) особам, котрі по досягненні вісімнадцяти­літнього віку вчинили інші тяжкі злочини, за які вони засуджують­ся до позбавлення волі на строк понад п'ять років; г) засудженим до довічного позбавлення волі.

Особі, яка вчинили тяжкий злочин у неповнолітньому віці, не може бути призначене позбавлення волі в тюрмі, навіть якщо на час розгляду кримінальної справи в суді вона досягла вісімнадцяти років.

Схематично призначення засудженим покарання подано в таб­лиці (див. у кінці розділу).

Якщо суд, враховуючи конкретні обставини вчиненого злочи­ну, особу злочинця, прийде до висновку про необхідність призна­чення тюремного ув'язнення на певний строк, він у вироку обов'яз­ково визначає виправно-трудову колонію з відповідним режимом, де засуджений відбуватиме решту строку покарання: засуджені за вчинення тяжких злочинів — у виправно-трудовій колонії посиле­ного режиму, засуджені за особливо небезпечні злочини проти дер­жави або ті, що раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі, — у колонії суворого режиму, особи, які визнані особливо небезпечними рецидивістами, —у колонії особливого режиму. Але завжди засуджений спочатку відбуватиме призначений строк тюрем­ного ув'язнення.

Як уже зазначалося, у тюрмах встановлено два види режиму: загальний і суворий. На загальному режимі тримаються особи, за­суджені вперше до тюремного ув'язнення, а також особи, які пере­ведені з суворого режиму.

На суворому режимі в тюрмі тримаються: а) особи, засуджені до довічного позбавлення волі; б) особи, які раніше відбували тю­ремне ув'язнення; в) особи, засуджені до тюремного ув'язнення за злочини, вчинені в місцях позбавлення волі; г) особи, які переве­дені в тюрму для відбування покарання із колоній; ґ) особи, пере­ведені у встановленому порядку на суворий режим як захід стягнен­ня (ст. 29 ВТК). На суворому режимі в тюрмі не можуть триматися вагітні жінки, а також жінки, які мають при собі немовлят.

У тюрмі можуть бути залишені за письмової згоди засуджені за злочини, що не є тяжкими, яким відбування покарання призначене у виправно-трудовій колонії загального режиму, а також особи, вперше засуджені на строк не більше п'яти років за тяжкі злочини для роботи по господарському обслуговуванню.

Закон вимагає, щоб засуджений до позбавлення волі відбував увесь строк призначеного покарання, як правило, в одній виправ-

но-трудовій колонії, тюрмі або виховно-трудовій колонії. Багаторіч­на практика підтвердила доцільність цієї вимоги. Адміністрація УВП має можливість всебічно вивчити особу злочинця, застосува­ти до нього індивідуальну програму виховного впливу.

Але під час відбування покарання правове становище засудже­них і умови їх тримання за різних обставин можуть змінюватися як у кращий, так і в гірший бік, залежно від вчиненого злочину, особи засудженого та його поведінки в період відбування покарання, у зв'яз­ку з чим можливі переведення як між установами виконання покаран­ня одного виду режиму, так і на інший режим тримання.

Переведення засудженого для подальшого відбування покаран­ня з однієї колонії до іншої того ж виду режиму або з однієї тюрми до іншої допускається у разі його хвороби або при суттєвій зміні об­сягу чи характеру роботи, а також за інших виняткових обставин, які перешкоджають подальшому триманню засудженого в колонії або тюрмі (ст. 22 ВТК).

Переведення засудженого з однієї колонії до іншої з іншим ви­дом режиму, з колонії до тюрми, а також із тюрми до колонії може провадитися судом за підставами, передбаченими ст. 26,46, 47 ВТК.

Змінювання призначеного засудженому виду УВП провадить­ся судом на підставах і в порядку, встановленому кримінальним, кримінально-виконавчим і кримінально-процесуальним законодав­ством України. Наприклад, при засудженні неповнолітнього до поз­бавлення волі суд вказує на вид режиму виховно-трудової колонії, не вирішуючи питання про те, до якого виду виправно-трудової колонії він буде переведений після досягнення ним вісімнадцяти­літнього віку. З метою закріплення результатів виправлення, завер­шення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені, які досягли вісімнадцятилітнього віку, можуть бути за­лишені у виховно-трудовій колонії до закінчення строку покаран­ня, але не більше, як до досягнення ними двадцятилітнього віку (ст. 27 ВТК). Прийняття такого рішення можливе з урахуванням поведінки засудженого, його ставлення до основних засобів караль­но-виховного процесу, впливу на інших засуджених.

Засуджені, які досягли вісімнадцятилітнього віку, переводять­ся з виховно-трудових колоній для подальшого відбування покаран­ня до виправно-трудової колонії загального або посиленого режи­му залежно від ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, кількості судимостей, особи і поведінки засудженого (ст. 26 ВТК). Це питання вирішується судом з дотриманням процесуальних пра­вил, передбачених ст. 410, 411 КПК України.

142

/ їх розподіл за видами установ виконання покарань