Заіальна частина

Теорія соціального захисту не заперечує поняття злочину, відпо-зідальності і покарання, однак закликає розглядати злочин як конк­ретний людський вчинок, соціальне зумовлений і вчинений в конк­ретних умовах. Кримінальна відповідальність має бути звернута не тільки на особистість злочинця, але й на інших осіб, причетних до вчинення суспільне небезпечної дії, і на інші соціальні і деякі чин­ники, що створили умови для вчинення Такого злочину. Визнається необхідним, враховуючи всі особистісні особливості правопорушни­ка, його попередню поведінку, а також поведінку до вчинення злочину і після нього, складати кримінологічне прогнозування, використову­ючи результати медичного і психологічного обстежень.

Послідовники цієї школи вважають, що коли особливої уваги надають особі винного, то потребуються інші заходи виховного впливу, які відрізняються від тих, що застосовувалися раніше; щоб покарання як таке замінити на інші міри державної реакції, слід шукати замінники покарання. Тож слід опрацювати систему со­ціального превентивного, впливу, спрямованого на нейтралізацію антигромадських проявів. У процесі виконання і відбування пока­рання, згідно з цією теорією, постає завдання виправлення (реабі­літації) і перевиховання засудженого.

Теза про особливу актуальність скорочення сфери застосуван­ня покарання у вигляді позбавлення волі і розширення можливос­тей використання мір, не пов'язаних з позбавленням волі, дістала подальшого розвитку в прихильників теорії соціального захисту, які йдуть далі і пропонують визначати шляхи, форми і засоби такого впливу на злочинців без поміщення їх до пенітенціарних установ. І такий підхід має бути застосований здебільшого до жінок і взагалі до осіб, які вперше вчинили злочини, що не становлять великої сус­пільної небезпеки. Водночас вони погоджуються, що, враховуючи значну питому вагу тяжких і особливо тяжких злочинів, які вчиня­ються, існування злочинних організацій і рецидивістів, на сьогод­нішньому етапі розвитку людство не може відмовитися від тюрем зі строгим режимом для відбування покарання такими особами.

Тепер у теорії кримінально-виконавчого (пенітенціарного) пра­ва зарубіжних держав спостерігаються дв,і тенденції: мінімалістська і експансіоністська.

Представники мінімалістського підходу вважають, що застосу­вання кримінального покарання ніяк не впливає на боротьбу зі зло­чинністю і, зокрема, на скорочення рецидивної злочинності. Більше того, вон/: впевнені, що широке застосування кримінального пока­рання у вигляді позбавлення волі посилює проблеми запобігання

114

Розділ VII. Особливості правового регулювання виконання покарання...

злочинності. У галузі виконання покарання вони є послідовниками мінімального застосування покарання у вигляді позбавлення волі і мінімальних строків тюремного ув'язнення, усунення відмінностей в умовах тримання засуджених до позбавлення волі і життям вільних громадян. Тюремне ув'язнення, на їх думку, має служити меті виправлення і перевиховання засуджених, їх реабілітації, і під час відбування покарання ставлення до засуджених має бути гуман­ним. Основна мета діяльності адміністрації тюрем — належна організація виконання вироку, належна організація всієї виховної роботи з засудженими. Вся інша діяльність працівників (соціальні, медичні працівники та інші фахівці) виходить за межі цього завдан­ня, вони не повинні проходити службу в пенітенціарній установі, оскільки їх функції — робити відповідні послуги. У скороченні цього персоналу вони вбачають резерв значної економії, зменшен­ня витрат на виправну систему. Звідси головним і єдиним завдан­ням діяльності адміністрації пенітенціарних установ є забезпечен­ня належної організації виконання вироку і забезпечення спокою і захисту громадян від злочинних посягань.

Експансіоністи розцінюють тюрми та інші місця позбавлення волі як установи, діяльність яких має бути спрямована на виправ­лення правопорушників, їх реабілітацію. Прихильники цієї течії прагнуть до скорочення системи пенітенціарних установ і до роз­витку системи громадського, колективного впливу на правопоруш­ників. На думку експансіоністів, пенітенціарні установи мають за­безпечувати не тільки контроль за поведінкою засуджених, але й організовувати процес виправлення і перевиховання всіх, у тому числі й досвідчених і професійних злочинців.

Хоча обидві теорії відрізняються одна від одної, однак вони спрямовані на пошуки кращих і ефективніших рішень проблем, пов'язаних з визначенням, виконанням і відбуванням кримінального покарання у вигляді позбавлення волі.

Міри покарання у вигляді позбавлення волі виникає з появою і розвитком капіталістичних економічних відносин. У рабовласниць­ких і феодальних суспільствах ця міра застосовувалася, проте не як вид державного примусу, а як запобіжний захід для тримання об­винувачених до суду.

Як міра покарання застосовувалася смертна кара чи покаран­ня, які калічили або ганьбили: відрубування рук, відтинання носа, виставляння біля ганебного стовпа і т. ін.

Перехідною формою від позбавлення волі як запобіжного захо­ду до позбавлення волі як міри кримінального покарання були га-

115

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

лери (судна, яким надавали руху веслярі-галерники з числа ув'яз­нених). Наприкінці XV століття в Італії і в XVI столітті у Франції віддавання злочинців на галери було одним з видів кримінального покарання (на певний строк або довічно).

Установами, що безпосередньо передували в'язницям, були цухтгаузи (тюрми з тяжкою працею ув'язнених). Вони виникли вперше в Голландії, а потім поширилися по всій Європі. В Англії, наприклад, застосовувалося позбавлення волі, поєднане з каторж­ною працею в тюрмах, заслання в колонії, поєднане з каторжною працею, і примусове поміщення жебраків і бродяг у так звані робітні будинки (у Росії і в Україні існували робітничі будинки).

Вважається, що перша тюрма виникла в Північній Америці в 1736 році в штаті Пенсільванія (звідси така тюремна система почала називатися «пенсільванською»). Тюрми цієї системи були побудо­вані на основі одиночного ув'язнення і, як правило, мовчання, стро­гої ізоляції ув'язненого від усіх інших засуджених за відсутності робіт. Засобом, що спонукає до каяття і виправлення, на думку організаторів такої системи, служило перебування арештанта на­одинці з самим собою і читання Біблії. Як дисциплінарні заходи впливу були карцер, тримання на хлібі і воді, гамівна сорочка. По­бачення і листування з родичами та близькими не дозволялися. У тюрмах встановлювалося абсолютне мовчання. Пенсільванська система стала предметом наслідування в усіх країнах, у тому числі й у Росії і в Україні (за цією системою були побудовані «видатні» Лефортівська тюрма в Москві, Хрести в Санкт-Петербурзі і т. ін.).

Зрозуміло, така система не могла довго існувати, оскільки об­меження для засуджених тут досягли своєї межі. Фактично засуд­жені наражалися на фізичне і духовне каліцтво і деградацію.

Нова пенітенціарна система («оборнська») знов таки з'явля­ється в Америці. Оборнська тюремна система, названа так за місцем розташування тюрми у м. Оборні, сполучала одиночне ув'язнення та правила мовчання з працею засуджених. Тут встановлювався строгий режим відбування покарання, застосовувалися тілесні по­карання. За найменшу провину засуджені каралися батогом, причо­му кількість ударів була не обмежена. У денний час засуджені пра­цювали, решту часу проводили в одиночних камерах («келіях»), через що ця система дістала назву келійної.

Пенсільванська і оборнська системи в різних варіантах засто­совуються в зарубіжних країнах і тепер.

Свого часу в США виникають реформатори' — один із різно­видів в'язниць, які відрізняються від тюрем лише категорією ув'яз-

Розділ УII. Особливості правового регулювання виконання покарання...

нених, яких направляють до них, засуджених на невизначении строк і з обмеженням віку засуджених 25-30 роками. Засуджений може бути звільнений з реформаторію в межах встановленого вироком суду нижчого або вищого строку.

Американські реформатори були прототипом для створення подібних пенітенціарних установ в усіх країнах для неповнолітніх правопорушників (так, в Англії вони дістали назву бортстальських установ).

З розвитком і появою нових виправних систем у різних країнах почала розвиватися наука кримінально-виконавчого права, пенітен­ціарна наука, яка привнесла багато чого нового в зміст виконання і відбування кримінального покарання. Так, у середині 40-х років XIX століття в Англії виникла прогресивна система відбування покарання у вигляді позбавлення волі, сутність якої полягала в зміні умов тримання засуджених залежно від їх поведінки в кращий або гірший бік з метою введення більш жорстокого режиму відбуван­ня покарання чи більш м'якого. Ця система, до речі, успішно зас­тосовується і у вітчизняних установах виконання покарання у виг­ляді позбавлення волі і закріплена в чинному кримінально-виконав­чому законодавстві.

Пенітенціарна наука і практика діяльності виправних установ ідуть шляхом удосконалення процесу виконання і відбування пока­рання. Так, ми спостерігаємо тенденцію до пом'якшення умов три­мання засуджених, що знаходять свій вияв у створенні нормальних санітарно-гігієнічних умов, використанні педагогічних і психоло­гічних заходів і методів впливу на засуджених, опрацюванні і здійсненні на практиці різноманітних програм соціальної терапії, організації дозвілля і т. ін. У комплексі все це покликане сприяти виправленню правопорушників, їх соціальній реабілітації.