§ 4. Дисциплінарна, матеріальна і кримінальна

відповідальність засуджених до позбавлення волі я

Конкретний вид відповідальності засудженого залежить віЦ характеру вчиненого ним правопорушення і від ступеня його сус пільної небезпеки.

92

Дисциплінарна відповідальність настає за порушення заборон або за ухилення від виконання обов'язків, що випливають з вста­новленого режиму тримання, тобто за невиконання спеціальних обов'язків. Так, недотримання правил техніки безпеки є підставою для вжиття заходів дисциплінарного впливу, а ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, оскільки воно не пов'язане з пору­шенням обов'язків засудженого як суб'єкта кримінально-вико­навчих правовідносин, не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності. Це пояснюється самою природою дисциплінар­ної відповідальності, оскільки вона на відміну від відповідальності адміністративної, цивільної або кримінальної виникає лише за на­явності відносин підпорядкованості між порушником і особою, яка має право на притягнення до такої відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність може настати за невиконання не будь-яких вимог, а лише тих, що засновані на нормах права. Тому, наприклад, за відмову від участі в роботі самодіяльних організацій, від листування з родичами і т. ін. не можна притягувати до дисци­плінарної відповідальності (якщо, зрозуміло, форма відмови не була зухвалою і грубою). •

Дисциплінарна відповідальність виявляється у формі застосу­вання особливих заходів примусу (стягнень) до винного уповнова­женими на те посадовими особами УВП. При цьому стягнення можуть бути лише такими, що передбачені нормами кримінально-виконавчого права (ст. 67 ВТК України).

У ст. 68 ВТК України докладно розглядається порядок накла­дення на осіб, позбавлених волі. Так, при визначенні цих стягнень мають обов'язково враховуватися обставини вчинення порушення, сама поведінка засудженого до провини, кількість і характер рані­ше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті провини. Стягнення, що накладаються, мають відповідати тяжкості і характеру провини засудженого.

За кілька провин, вчинених одночасно, накладається одне стяг­нення.

Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила провину, і не пізніше десяти діб з дня виявлення провини, а якщо у зв'язку з провиною здійснювалася перевірка, то з дня її закінчен­ня, але не пізніше шести місяців з дня вчинення провини.

Накладене стягнення повертається до виконання негайно або у всякому разі не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було повернуте До виконання, то це стягнення не виконується.

93

Засуджений зі свого боку може оскаржити накладене на ньог стягнення. Подання скарги не припиняє виконання стягнення. За на явності підстав для того накладене стягнення може бути скасої не, пом'якшене або замінене посадовою особою, яка застосув його. Вища посадова особа може скасувати стягнення у разі, якщ посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повное ження або стягнення було накладене нею за відсутності порушені ня з боку засудженого.

Якщо протягом року з дня відбування стягнення засуджений буде наражатися на нове стягнення, він визнається особою, яка має стягнення.

Матеріальна відповідальність на відміну від дисциплінарне настає лише в тих випадках, коли засуджені своїми протиправ ми діями завдали державі майнової шкоди.

Чинним законодавством у загальній формі встановлено, особи, позбавлені волі, несуть матеріальну відповідальність за за дані під час відбування покарання матеріальні збитки державі.

Ст. 72 ВТК України деталізує це положення і визначає, що суджені до позбавлення волі несуть матеріальну відповідальність

1. за збитвд, завдані в процесі виконання трудових обов'язків, - у розмірі і за підставами, встановленими законодавством п| працю;

2. за збитки, завдані іншими діями, відповідальність настає розмірі і за підставами, встановленими цивільним законодавство»

У разі заподіяння матеріальних збитків злочином, вчиненим п| час відбування покарання, стягнення збитків проводиться на за них підставах.

Сутність матеріальної відповідальності на відміну від цивільк правової полягає в тому, що вона за загальним правилом обмежує певною сумою, співвідносною із заробітною платою. Вона реалізує за рахунок заробітку і лише в розмірі прямих збитків, без урахувань втраченої вигоди. Розміри і порядок притягнення до матеріальної вц відальності визначені в гл. IX Кодексу законів про працю УкраїнИі

Загальний порядок полягає в тому, що, згідно зі ст. 130 КЗІг України, працівники несуть матеріальну відповідальність за збї ки, завдані підприємству, установі, організації внаслідок поруид ня покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні й реси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальне лише за прямі збитки, тільки в межах і порядку, передбачених закои давством, і за умови, якщо такі збитки завдані підприємству, устане

94

організації винними через протиправні дії (бездію) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується частиною заробітку пра­цівника і не повинна перевищувати повної величини завданих збитків, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності означених підстав і умов матеріальна відпові­дальність може бути покладена незалежно від притягнення праців­ника до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відпо­відальності.

На працівника не може бути покладена відповідальність за збитки, що належать до категорії нормального виробничо-госпо­дарського позову, а також за не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за збитки, завдані працівником, який пере­бував у стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно відшкоду­вати її повністю або частково. За згодою власника або уповноваже^ ного ним органу працівник може передати для відшкодування збитків рівноцінне майно або налагодити пошкоджене.

За збитки, завдані підприємству, установі, організації при ви­конанні трудових обов'язків, працівники, через вину яких заподія?-на шкода, відповідно до ст. 132 Кодексу законів про працю Украї­ни несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямих дійсних збитків, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробі­ток припускається лише у випадках, означених у законодавстві.

Чинним законодавством про працю передбачені випадки обме­женої і повної матеріальної відповідальності, що стосується всіх працівників — громадян України, в тому числі й засуджених до позбавлення волі.

Так, відповідно до законодавства (ст. 133 КЗпП України) обме­жену матеріальну відповідальність 'несуть:

працівники — за псування або знищення через необережність матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі й при їх виготовленні, в розмірі завданих з їх вини збитків, але не більше середнього місячного заробітку. У такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за псування або знищення че­рез недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в ус­тановах, організаціях та їх заступники — у розмірі заподіяних з їх

95

вини збитків, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо збитки підприємству, установі, організації завдані надмірни-. і ми грошовими виплатами, неправильним веденням обліку і збері­ганням матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхід­них заходів щодо запобігання простоям, випуском недоброякісної продукції, крадіжок, знищенням і псуванням матеріальних або інших цінностей.

Відповідно до законодавства (ст. 134 КЗпП України) працівни­ки, у тому числі й засуджені до позбавлення волі, несуть матеріаль-1 ну відповідальність у повному розмірі збитків, завданих з їх вини, підприємству, установі, організації, у разі, коли:

між працівником і підприємством, установою, організацією згідно зі ст. 135' Кодексу законів про працю України укладено пись- мовий договір про прийняття на себе робітником повної матеріаль- ної відповідальності — за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або з іншою метою;

майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами;

збитки завдані діями працівника, які мають ознаки вчинків, що переслідуються в кримінальному порядку;

збитки завдані працівником, який перебував у нетверезому стані;

збитки завдані нестачею, навмисним знищенням або умисним псуванням матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому? числі й при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних! приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємст- ч вом, установою, організацією працівникові в користування;

відповідно до законодавства на працівника покладена повна матеріальна відповідальність за збитки, завдані підприємству, уста- нові, організації при виконанні трудових обов'язків;

збитки завдані не при виконанні трудових обов'язків;

посадова особа винна в незаконному звільненні або переведенні! робітника на іншу роботу.

Межі матеріальної відповідальності працівників за збитки, дані підприємству, установі, організації крадіжкою, навмисним поІІЯ кодженням, нестачею або втратою окремих видів майна та іншиХ| цінностей, а також у разі, коли фактичний розмір збитків перевиі його номінальний розмір, встановлюються законодавством.

Згідно зі ст. 73 ВТК України матеріальні збитки, завдані державі особами, позбавленими волі, під час відбування покарання, стягу­ються з їх заробітку за постановою начальника установи виконані ня покарання.

г. ,ц/ижнж становище засуджених

До винесення постанови має бути встановлений розмір шкоди, з'ясовані обставини, за яких вона була завдана, і визначений ступінь вини засудженого в заподіянні збитків. У процесі перевірки обов'яз­ково вимагається письмове пояснення засудженого.

Постанову начальника установи виконання покарання про стяг­нення збитків оголошують засудженому під розписку.

Засуджений має право оскаржити постанову начальника уста­нови виконання покарання вищій посадовій особі. Подання скарги не.зупиняє виконання постанови про стягнення збитків.

Вища посадова особа перевіряє законність і обгрунтованість постанови і за наявності до того підстав або скасовує її у зв'язку з відсутністю вини засудженого, або зменшує розмір суми, що підля­гає стягненню. Неправильно утримані суми підлягають повернен­ню засудженому і зараховуються на його особистий рахунок.

Відшкодування збитків у порядку матеріальної відповідальності повинно проводитися із заробітку засудженого після утримань при­буткового податку, вартості харчування, одягу, взуття і сум за вико­навчими листами.

Часто до моменту звільнення засудженого матеріальні збитки залишаються невідшкодованими. У цих випадках адміністрація УВП має право звернутися до суду з позовом у загальному порядку.

Такий стан, що склався в судовій практиці, знайшов своє зако­нодавче закріплення у ч. 7 ст. 73 ВТК України: «Після звільнення засудженого від покарання збитки, не відшкодовані ним під час відбування покарання, можуть бути стягнуті за рішенням суду у встановленому законом порядку».

Кримінальна відповідальність. Покарання у вигляді позбавлен­ня волі за кримінальним правом України визначається за вчинення найтяжчих злочинів і до осіб, які становлять підвищену суспільну небезпеку. Ще більшу суспільну небезпеку являють собою особи, які під час відбування покарання (за даний злочин) вчиняють нові злочини, що свідчить про їхнє стійке небажання підкорятися вимо­гам законів.

Згідно зі ст. 43 КК України у разі вчинення засудженим після винесення вироку, але до повного відбування покарання нового злочину, суд до покарання, призначеного за новим вироком, цілко­вито або частково приєднує невідбуту частину покарання за попе­реднім вироком.

Кримінальне законодавство (ст. 26 КК України) надає суду пра­во визнавати осіб, що відбували покарання два і більше разів і су­димих за певні злочини, особливо небезпечними рецидивістами

97

у разі вчинення ними в місцях позбавлення волі нового навмисно­го злочину, за який вони засуджуються до позбавлення волі на строк не менше 5 років.

У статті 69^і КК України передбачене суворе покарання (до 15 років позбавлення волі) для особливо небезпечних рецидивістів і для осіб, засуджених за тяжкі злочини, за тероризування в місцях позбавлення волі засуджених, які стали на шлях виправлення; для осіб, які вчинили напад на адміністрацію, і осіб, які організували з цією метою злочинні угруповання або брали активну участь у та­ких угрупованнях.

У частині 1 статті 71 Кримінального кодексу України передба­чається строга відповідальність (строком від 2 до 12 років) за органі­зацію масових безпорядків, що супроводжуються насильством над особистістю, погромами, підпалами, знищенням майна, опором представникам влади з застосуванням зброї або інших предметів, що використовувались як зброя, а так само активна участь у масо­вих безпорядках.

За частиною 2 цієї статті покарання може бути визначене в ме­жах від 10 до 15 років за ті ж дії, якщо вони призвели до загибелі людей або мали інші тяжкі наслідки.

У ст. 183 КК України передбачена кримінальна відповідальність за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти; в ст. 183' КК Укра­їни — за ухилення від відбування покарання у вигляді позбавлен­ня волі засудженого, якому дозволяється короткостроковий виїзд за межі місця позбавлення волі; у ст. 183³ — за злісну непокору вимо­гам адміністрації виправно-трудової установи; у ст. 183⁴ — за не­законну передачу заборонених предметів особам, яких тримають у ВТУ, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових і лікувально-вихов­них профілакторіях; у ст. 184 — за втечу зі спеціалізованої лікуваль­ної установи; у ст. 196^і — за порушення правил адміністративного нагляду та ін.

Як правило, засудження особи, позбавленої волі, за вчинення нового злочину тягне за собою направлення до УВП більш строго­го режиму або до тюрми.